ЗАМОВИТИ СЛОВО ПРО СТРАТЕГІЮ. АБО ДОКУМЕНТ ПРО РОЗВИТОК ОПК ДО 2028 Р. ОЧАМИ ФАХІВЦЯ

20 червня 2018 року на засіданні Кабінет міністрів України прийняв розпорядження №442-р, яким схвалив розроблену Мінекономрозвитку Стратегію розвитку ОПК України на період до 2028 року .

Не піддаючи сумніву необхідність прийняття документів довгострокового стратегічного планування, особливо в умовах невизначеності державної політики у оборонно-промисловій сфері, дещо дивним виглядає той факт, що розгляд Стратегії на засіданні уряду відбувся саме напередодні прийняття 21 червня 2018 року Верховною Радою України Закону України «Про національну безпеку України» (далі — Закон), проект якого було схвалено РНБОУ та внесено Президентом України у парламент як невідкладний ще 28 лютого ц.р.

Саме цим законом (п.1 статті 12) оборонно-промисловий комплекс в кінці кінців визначено як одну із складових сектору безпеки і оборони, а згідно зі статтею 27 Закону передбачено проведення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику (далі — ЦОВВ ОПК), огляду оборонно- промислового комплексу (далі — Огляд ОПК) у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Результати Огляду ОПК затверджує РНБОУ.

Водночас повідомляється, що статтею 30 Закону передбачена розробка ЦОВВ ОПК за дорученням Кабінету Міністрів України Стратегії оборонно-промислового комплексу, проект якої уряд за результатами розгляду вносить до РНБОУ для її схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.

Але з огляду на викладене виникає низка питань, наприклад, не зрозуміло, що спонукало уряд невідкладно схвалювати Стратегію розвитку ОПК на довгостроковий період (до 2028 року), нехтуючи положеннями проекту Закону, прийнятому Верховною Радою України в цілому вже наступного дня (21 червня). Також невідома відповідність змісту Стратегії вимогам до неї, які визначенні у статті 30 Закону.

Не визначено безпосереднє ґрунтування положення Стратегії на результатах огляду ОПК, наукових дослідженнях (зокрема Національного інституту стратегічних досліджень, на який, згідно зі статтею 27 Закону, покладено науково-методичне забезпечення проведення комплексного огляду сектору безпеки і  оборони.

Стратегія може містити в собі перелік невідкладних заходів, нових цілей, пріоритетів тощо, але у тексті розпорядження Уряду відсутні будь-які завдання щодо необхідності внесення змін до згаданих програмних документів, або інших невідкладних кроків з реалізації Стратегії.

Ретельний розгляд не лише змісту Стратегії, а й інституційного забезпечення розробки державної політики (документів стратегічного планування), спроможності уряду проводити розробку, фаховий аналіз та експертизу проектів нормативно-правових актів, проблемних питань у оборонно-промисловій сфері та шляхів їх розв’язання мав би стати предметом обговорення за участі представників усіх гілок влади, науковців, експертів, у тому числі й іноземних фахівців. І підставою для цього можна вважати відповідні положення прийнятого Верховною Радою України Закону України «Про національну безпеку України».

Проте, навіть попередній аналіз Стратегії дозволяє зробити певні оцінки.

Так зміст Стратегії не у повній мірі відповідає вимогам статті 30 Закону в частині визначення цілей та завдань державної військово- промислової політики, прогнозованих чинників, що впливатимуть на розвиток ОПК, пріоритетів розвитку на довгостроковий період, заходів його державної підтримки, у тому числі й законодавчого забезпечення, завдань з реформування комплексу.

Згідно із положеннями Закону, реалізація Стратегії здійснюється на основі національного економічного, інтелектуального потенціалу з

використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги. Проте у схваленому урядом документі низка зазначених вище аспектів реалізації Стратегії не розкрита.

У якості чинника, що обумовив розробку Стратегії, на п’ятому році війни визначено необхідність перегляду ролі ОПК в контексті нейтралізації внутрішніх та зовнішніх загроз.

Серед основних цілей Стратегії на першому місці стоїть інституційна перебудова ОПК, яка пов’язується зі створенням ефективної системи управління оборонною промисловістю, а не створенням конкурентних, ринкових умов (шляхом внесення змін до регуляторної політики, зниження рівня загроз корупційних проявів) для розвитку потенціалу підприємств усіх форм власності та залучення приватних інвестицій.

До речі, на необхідності зменшення бюрократичних обмежень та «цементуючих» функцій держави в управлінні оборонними підприємствами йдеться у нещодавньому інтерв’ю Defense Express голови Наглядової ради ДК «Укроборонпром» М.Згуровського.

В умовах, коли частка приватного сектору в оборонно-промисловому комплексі держави суттєво зростає, авторам Стратегії слід було б акцентувати увагу на регуляторній (координуючий), а не управлінській функції уряду по відношенню до OПК (окрім державної частки).

До основних цілей Стратегії також віднесено завдання задоволення потреб українських військових формувань «за рахунок імпорту», що у такій постановці взагалі не корелюється із питаннями розвитку вітчизняного ОПК.

За результатами «аналізу» динаміки розвитку державних підприємств автори Стратегії роблять висновок про «необхідність зміни орієнтирів розвитку ОПК шляхом впровадження вертикально-інтегрованих виробничих структур», не розкриваючи ( а можливо й не розуміючи) про які орієнтири йдеться.

Ствердження про нібито орієнтацію України до 2014 року на задоволення потреб країн, що перебували у стані збройних конфліктів, а також, що «навіть після зміни зовнішньополітичного вектору, географія українського експорту збігається із зонами воєнних конфліктів», не  відповідає дійсності та здається політично помилковим і неприпустимим. Україна, як член міжнародних режимів експортного контролю дуже відповідально ставилась і ставиться до виконання своїх міжнародних зобов’язань. 3 огляду на статус документу (Стратегія схвалена рішенням уряду), подібні помилкові висновки можуть завдати шкоди національним інтересам України та її іміджу відповідального суб’єкта міжнародного права.

Не відповідає дійсності твердження про нібито переважну до російської агресії частку у експорті саме надлишкового ОВТ. Цей відсоток, за даними Держкомстату України, у період 2011-2013 років не перевищував 10°/о від загального експорту контрольованої продукції, про що у в уряді є відповідні документи. При цьому річний обсяг експорту товарів військового призначення та подвійного використання досягав 2 млрд. дол. США.

Ствердження  про нібито значну роль України у світових «поставках експорту» ОВТ завдяки «формуванню її національної і міжнародної політики безпеки, зовнішньої політики, розробленню стратегії зміцнення режимів контролю над озброєннями та експортного контролю» викликає багато запитань, зокрема, чому згадана стратегія, якщо вона дійсно існує, досі не оприлюднена, і чи її реалізація сприяла збільшенню обсягів експорту. Досі вважалося, що насамперед розвиток ОПК, а не зміцнення експортного контролю, сприяє зростанню експорту.

«Аналізуючи» сучасний стан ОПК та наголошуючи на «відсутності в системі органів виконавчої влади єдиного центру прийняття управлінських рішень» автори Стратегії фактично визнають невиконання Кабінетом Міністрів України покладених на нього Законом України «Про Кабінет Міністрів України» завдань із визначення пріоритетів розвитку ОПК, а також функцій суб’єкта управління об’єктами державної власності в ОПК, що визначено відповідним законом України.

Водночас, зазначаючи про нібито покладення на Мінекономрозвитку після утворення ДК «Укроборонпром» функцій з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу (чого і де-юре і де-факто до теперішнього часу не відбулося), до одних із головних напрямів реалізації Стратегії (стор.8) віднесено завдання визначення до 2023 року центрального органу виконавчої влади з відповідними функціями.

Навряд чи можна погодитись із відтермінуванням на довгострокову перспективу до 2028 року (стор.9) завдання імплементації механізмів стратегічного оборонного планування, гармонізованого із системою державного стратегічного планування, як і завдань впровадження енергоефективних та ресурсозберігаючих технологій, у той час як від їх реалізації у короткостроковій та середньостроковій перспективі фактично  буде залежати доля вітчизняного ОПК;

До шляхів досягнення у довгостроковій перспективі (до 2028 року) цілей стратегії в частині розвитку експортного потенціалу віднесено (стор.12) лише наступні:

—          дотримання збалансованої політики у відносинах з ключовими

міжнародними партнерами;

активізація участі в роботі міжнародних режимі експортного

контролю;

— підтримка міжнародного іміджу України.

Навряд чи хтось із фахівців погодиться, що реалізація цього «вичерпного» переліку заходів забезпечить розвиток експортного потенціалу України.

У Стратегії  йдеться про «новий», такий, що досі не згадувався, «сегмент спеціальних засобів», пріоритетом розвитку якого на довгострокову перспективу визначено задоволення потреб африканського регіону з подальшою переорієнтацією на американський ринок.

Головне, що Стратегія не визначає жодного показника, який має бути досягнуто у результаті її реалізації, за виключенням кількості підприємств («третина») авіабудівного кластеру, що мають бути корпоратизованими до 2023 року. При цьому слід нагадати, що засновниками цього кластеру ще у 2016 році виступили корпоратизовані підприємства ПАТ «Маяк» та ПАТ «УНДІАТ», а рішення уряду від 2016 року щодо корпоратизації ДП «Антонов» та ДП «410 завод цивільної авіації» до цього часу не виконано.

У Стратегії (розділ «Очікувані результати») визначено лише один «очікуваний результат» — створення «структурованого на всіх рівнях сектору оборонної промисловості, здатного до досягнення балансу власного виробництва та імпорту під час задоволення потреб внутрішнього ринку та адаптивності до геополітичних факторів під час реалізації політики військово-технічного співробітництва та експортної політики». Здається зроблено все, щоб не залишити жодних шансів для будь-якого контролю за реалізацією Стратегії.

Тому виникає цілком закономірне питання до Уряду: а що це було?

Іван Пєтров,

спеціально для ІА «ОПК»