ЖОРСТКІ РЕАЛІЇ МОРСЬКОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ЩО ДАЛІ?

Останні події, пов’язані з фактичною морською блокадою Росією українських портів на Азовському морі, штучним ускладненням судноплавства в Керченській протоці та відкритим збройним нападом і в нейтральних водах на кораблі ВМС України свідчать про свідомий перехід Кремля до нового етапу неприхованої агресії проти України.

 

На жаль, доводиться визнати, що агресивність Росії була спровокована саме слабкістю України, цілою низкою помилок та недооцінкою ролі військового флоту у забезпеченні захисту інтересів країни на морі тощо.  До цього додалася і системна недооцінка українськими елітами протягом усіх років незалежності стратегічної важливості для країни розвитку морського напрямку в цілому.

Наразі захоплені в Криму потужності суднобудівних заводів «Море» (Феодосія) та «Залив» (Керч) окупанти використовують для будівництва 6 та добудови ще 3-х нових ракетних корветів (для потреб ЧФ РФ), 20 патрульних катерів на повітряній подушці тощо (для ФСБ).

На сьогодні ЧФ РФ фактично повністю панує на Чорному і Азовському морях, користуючись слабкістю ВМСУ, блокує українські порти на Азові і  загрожує блокадою вже й на Чорному морі. А з використанням захопленої навесні 2014 року інфраструктури українського «Чорноморнафтогазу» окупанти здійснюють незаконний видобуток газу з родовищ на українській ділянці континентального шельфу, в межах виключної (морської) економічної зони України.

За останніми даними, там вже видобуто, тобто вкрадено у нас понад 8 млрд. кубометрів газу. Водночас, вишки використовуються також з військовими цілями, на них розміщено різноманітну розвідувальну апаратуру, що дозволяє контролювати повітряну, надводну і підводну обстановку на підходах до українських портів. На вишках чергують російські військові, а самі вони цілодобово охороняються кораблями ЧФ і ФСБ Росії.

Активність ЧФ у північно-західному районі Чорного моря дає підстави припустити, що після Азову Москва планує шляхом повзучої експансії поступово взяти під свій повний контроль і цю акваторію. Крім блокади українських портів противник цілком здатний висадити десант на о. Зміїний, а у випадку відкритої широкомасштабної агресії – навіть піти на висадку морського десанту в районі Одеси.

Україна, що має найбільшу в регіоні довжину морського кордону у Чорному і Азовському морях (1355 км),  а також відповідні державні інтереси на морі (розробка корисних копалин на континентальному шельфі, морські комунікації, море господарська діяльність тощо), наразі не має відповідно цьому потужного військового флоту.

На жаль, реальність сьогодення є такою, що ВМС і ДПС України поки що мають обмежені бойові можливості і неспроможні ефективно контролювати власну виключну морську економічну зону в Чорному і Азовському морях, хоча й почали діяти активніше, ніж ще рік тому.

Не випадково, тема морської безпеки України була у центрі уваги одразу кількох спеціалізованих міжнародних конференцій і круглих столів, що пройшли наприкінці листопада-початку грудня. Адже останні події знову винесли українську морську безпекову складову, а також і кримську тематику на рівень топ-новин світу, що є особливо актуальними і наразі активно обговорюються на усіх майданчиках до Радбезу ООН включно.

Висока професійність, мотивованість і патріотизм українських моряків була відзначена навіть у виступі Надзвичайного і повноважного Посла США в Україні пані Марі Йованович під час 2-ї Міжнародної конференції з морської безпеки. Проте, ВМСУ все ще бракує нових кораблів і навіть отримання у США 2-х патрульних катерів типу «Айленд» через незначний бойовий потенціал останніх на співвідношення сил на театрі не вплине.

Зазначалося, що Росія не відмовилася від планів окупації України. Морський напрямок вважається найменш захищеним і не лише з точки зору відбиття потенційно можливого морського десанту ЧФ РФ, але й с точки зору морської блокади і завдання таким чином шкоди економіці України (обмеження експорту товарів морем, розробки родовищ корисних копалин та видобутку вуглеводної сировини на шельфах Азовського і Чорного морів тощо).

Саме тому експерти вважають, що Кремль буде продовжувати агресію, доки його не зупинять силою. Найбільш активно сьогодні політики дискутують щодо питань необхідності запровадження чергових, більш ефективних санкцій проти Кремля, що мають покласти край його агресивним діям. Дійсно, це актуально і у випадку подальшого збереження політичної єдності Заходу може дати позитивні, в т.ч. для інтересів України, наслідки.

Втім, поки що реакцію Заходу на кричуще порушення підвалин міжнародного і морського права не можна назвати рішучою. Принаймні, за гучними заявами ми ще не бачимо відповідних рішучих дій, зокрема, щодо припинення будівництва газогону «Північний потік-2».

Рішення має бути нелінійним і комплексним, що має дати максимальний ефект при мінімальних ризиках. Наразі триває процес відпрацювання і узгодження відповідними західними структурами  пакету жорстких санкцій покарання РФ за чергові міжнародні злочини, цього разу на морі.  Справа вимагає залучення усіх інших можливостей.

Наприклад, експерти, опитані американською неурядовою установою  «Аналітичний центр Atlantic Council» одразу ж після подій 25 листопада, пропонують вжити низку заходів, у т.ч.  необхідно оголосити військовий стан на усій території України, денонсувати договір по Азову  від 2003 року з РФ, розірвати з РФ дипломатичні  відносини і впровадити з нею візовий режим, зупинити пересування громадян РФ через спільний кордон, зупинити імпорт і нейтралізувати діяльність «п’ятої колони» всередині країни.

Країнам Заходу слід понизити дипломатичні відносини з РФ до рівня тимчасово повірених у справах і призупинити участь РФ у діяльності Ради Європи, перейти до більш ефективних секторальних санкцій проти Росії, від’єднати РФ від системи SWIFT, заморозити активи хоча б одного з найбільших банків («Сбербанк», «ВТБ Банк» і «Газпромбанк»), зупинити будівництво газогону «Північний потік-2», заборонити експорт до Росії високотехнологічного обладнання (особливо для нафтогазової галузі), продукції  і  технологій подвійного призначення тощо.

Крім того, пропонується запровадити санкції на експорт російських  товарів з портів Азовського і Чорного морів до США та країн ЄС і НАТО,  з забороною російським суднам заходити до портів цих країн, а суднам під прапорами США і країн ЄС — заборонити  заходити у російські порти на Чорному і Азовському морях.

Військовий компонент передбачає патрулювання ОВМС НАТО  разом з кораблями України і Грузії акваторії Чорного моря. Але більш важливим було б термінове впровадження Заходом широкомасштабної програми переозброєння ЗС України і, зокрема, її ВМС на засадах ленд-лізу з виведенням на найвищий технологічний рівень. Отримання Україною новітніх озброєнь, а також кораблів, дозволить суттєво підвищити рівень як власної, так і регіональної  безпеки.

Але якщо рішучих заходів з боку євроатлантичної спільноти не  буде вжито, і Захід «проковтне» чергові кричущі злочини РФ і зволікатиме надалі, Путін точно продовжить свою агресію в Україні. І відбудеться це, за оцінками експертів, не пізніше 2019 року, одразу ж після президентських або парламентських виборів в Україні.

 

Політико-дипломатичні аспекти регіональної безпеки на морі

Одним з наслідків російської гібридної війни стало руйнування попередньої системи безпеки в регіоні Чорного моря. Адже до 2014 року там склався відносний баланс інтересів на морі і в рамках цього Причорноморські країни налагодили успішне співробітництво у сфері морської безпеки.

Як відомо, завдяки зусиллям США і НАТО, особливо після вступу до Альянсу Болгарії і Румунії, західні союзники розгорнули активну співпрацю з ВМС цих країн. Пізніше співпраця поширилася і на країни-партнери, Україну і Грузію. Передусім, це відбувалося в рамках двосторонніх та багатосторонніх військово-морських навчань  «Сі бриз» та «Кооперейтів партнер».

Головним чином, на навчаннях відпрацьовувалися сумісність флотів, зокрема, виконання таких елементів, як спільне маневрування, зв’язок за стандартами НАТО, охорона конвоїв на переході морем, ППО, ПМО та ПЧО, блокада визначеного району та перекриття каналів нелегальної поставки зброї, висадка десанту тощо.

Таким чином, ВМСУ від самого початку, з огляду на проголошений курс на зближення або партнерство з НАТО, активно працювали над досягненням сумісності українських кораблів і  підрозділів з відповідними структурами ОВМС Альянсу. Пізніше це відіграло ключову роль з точки зору допуску кораблів  ВМСУ до участі в операціях ЄС і НАТО.

До участі у навчаннях залучалися найбільш підготовлені кораблі сил постійної готовності зі складу Постійних груп Об’єднаних ВМС НАТО, що з 2005 року входять до складу NRF (NATO Response Force) — морської компоненти сил першочергового реагування Альянсу. Загалом їх чотири.

Це 1 і 2 постійні групи Постійних З’єднань ОВМС НАТО у Атлантиці і Середземному морі (SNMG1/2 — Standing NATO Response Force Maritime Groups) та 3 і 4 постійні групи мінно-тральних сил на Півночі та на Півдні Європи (SNMCMG1/2 — Standing NRF Mine Counter Measure Groups). Дві перші групи складаються з есмінців і фрегатів, решта – з протимінних кораблів. Усі вони діють на ротаційній основі.

Після початку російської агресії проти України НАТО продовжив підтримку ВМСУ як шляхом спільних з кораблями ОВМС навчань, так і шляхом надання консультативної та іншої допомоги в підготовці та тренуваннях особового складу. Українські офіцери і курсанти регулярно проходять стажування на кораблях НАТО, а також навчаються у військово-морських закладах країн Альянсу, зокрема, в Академії ВМС Польщі.

За словами голови представництва НАТО в Україні Александра Віннікова, протягом 2017-2018 років ОВМС НАТО збільшили свою присутність у Чорному морі, в якості реакції і відповіді на агресивну експансію Росії на морі. Лише цього року кораблі Альянсу перебували у Чорному морі 120 діб. Зазвичай там на ротаційній основі майже постійно перебуває один ракетний есмінець або фрегат ВМС США, Великобританії або Франції.

Збільшення присутності вимагає зміна обстановки після того, як попередні безпекові механізми, що діяли в регіоні в т.ч. за участі НАТО, виявилися недієвими і неефективними. Зокрема, йдеться про наступне.

2 квітня 2001 року було створено Чорноморську групу з військово-морської оперативної взаємодії (ЧВМГ ОВ) БЛЕКСІФОР (англ. BLACKSEAFOR: Black Sea Naval Cooperation Task Group). Це було закріплено підписанням відповідної Угоди про створення регіонального військово-морського з’єднання. До складу ЧВМГ ОВ увійшли країни Причорномор’я – Болгарія, Румунія, Росія, Туреччина, Україна і Грузія.

До завдань БЛЕКСІФОР належали: забезпечення безпеки у Чорному морі, проведення спільних пошуково-рятувальних навчань (в т.ч. з надання допомоги аварійному судну), проведення протимінних і гуманітарних операцій, евакуація цивільного населення та поранених із районів бойових дій або природних катастроф, захист довкілля, здійснення візитів доброї волі.

Планові активації сил БЛЕКСІФОР відбувалися двічі на рік, на час проведення формувалися оперативне командування і штаб корабельного угруповання. Командування останніми здійснювалося по черзі представниками країн-учасниць ЧВМГ ОВ.  У 2013 році у Севастополі відбулася урочистість передачі командування БЛЕКСІФОР до ВМС України.

25 квітня 2002 р. країни Чорноморського регіону підписали Угоду про заходи зміцнення довіри та безпеки у військово-морській сфері. Документ передбачав розвиток співробітництва і контактів у військово-морській сфері, що передбачає  в т.ч. встановлення прямих каналів зв’язку між військово-морськими установами Причорноморських держав, обмін інформацією з різноманітних питань функціонування ВМС, проведення освітніх заходів для військово-морських офіцерів, співробітництво у запобіганні екологічним загрозам, боротьбі з тероризмом (включаючи надання допомоги в подоланні  організованої злочинності), незаконним обігом наркотиків, зброї, а також розвиток співпраці у сфері пошуково-рятувальних та інших заходів.

На жаль, обидві зазначені ініціативи виявилися неефективними, оскільки Росія, як країна-учасник зазначених угод,  порушивши усі міжнародні закони, захопила частину те­риторії двох інших Причорноморських країн (Грузії та України). Більш того, Росія перетворила анексований Крим на величезну військову базу, що дозволяє не лише контролювати Чорне і Азовське моря, але й загрожувати безпеці країн НАТО далеко за межами Чорноморського регіону.

Не можна сказати, що Захід не бачив цієї загрози. Йдеться про необхідність узгодження усіма країнами Альянсу кожного рішення на умовах консенсусу, на якому базується демократія. Зрозуміло, що інтереси країн НАТО і ЄС можуть відрізнятися, тим не менше, узгодження вимагає часу.

На відміну від такої практики, Кремль в особі Путіна не має такої потреби і може діяти на випередження, як, наприклад, це було у Сирії. Тому стратегія Росії, за словами одного з відомих західних політиків, нагадує поведінку гангстера, якому ні до чого дотримуватися законів.

Черговою ініціативою щодо посилення військово-морської присутності НАТО в акваторії Чорного моря стала ініціатива Румунії про створення постійної Союзної флотилії НАТО, як важливого фактору в напрямку стримування подальшої агресії РФ. Офіційний Бухарест вперше озвучив цю ініціативу навесні 2016 року напередодні Варшавського саміту НАТО.

Румунська ініціатива мала на меті створення пос­тійного військово-морського з’єднання (ініціатива НАТО 28+2) за участі України і Грузії в якості партнерів на постійній основі. Передбачалося, що нове з’єднання матиме значний ударний та амфібійний потенціал.

Кораблі інших країн НАТО залучатимуть на ротаційній основі, в межах термінів, передбачених конвенцією Монтре. Це можуть бути: есмінець УРО та амфібійний десантно-вертолітний корабель-док ВМС США, підводні човни, фрегати, тральщики та інші кораблі.

Румунську ініціативу навіть обговорювали на рівні міністрів оборони країн-членів НАТО. Але через проросійську позицію президента Болгарії Борисова, який висловився проти, питання щодо флотилії до порядку денного саміту НАТО вирішили не включати.

Ймовірно, сьогодні, після відкритого збройного нападу Росії на кораблі ВМСУ, було б доцільно повернутися і до розгляду згаданої румунської ініціативи для захисту судноплавства та безпеки у Чорному морі. Як варіант, чому б не розглянути можливість створення спільного міжнародного військово-морського з’єднання на кшталт існуючої міжнародної бригади ЛитПолУкрБриг?

 

ВМСУ і ОВМС НАТО – разом сильніші?

Альянс від самого початку розглядав Україну в якості важливого партнера не лише на суходолі, але й на морі. Адже НАТО має величезну зону відповідальності саме на морях і океанах, звідси і першочергова зацікавленість у збільшенні союзників, здатних посилити морську складову потенціалу безпеки. Саме на це спрямоване активне залучення ВМС країн-партнерів.

Навіть сьогодні, попри участь частини сил у вирішення бойових завдань в зоні ООС на Донбасі і на Азові, ВМС України окрім регулярних  спільних навчань продовжують підтримку операції НАТО «Sea Guardian» шляхом постійного і оперативного обміну інформацією стосовно судноплавства у Чорному морі.

Така співпраця є дуже важливою, оскільки дозволяє українській стороні  ефективно контролювати незаконні заходи суден до портів окупованого Криму та здійснювати перехоплення і затримання спільно з ДПС  підозрілих суден.

В перспективі, на думку командування ВМСУ і західних партнерів, може буде можливою  також участь ВМСУ в операціях ЕС і НАТО в Середземному морі.

І хоча останнє, на перший погляд, вбачається сьогодні щонайменше, в якості середньо-термінової перспективи, оскільки під час війни відволікання ВМСУ на інші завдання щонайменше буде ускладнено, а для участі в таких операціях ВМСУ будуть потрібні багатоцільові кораблі, яких на разі їм бракує. Та все ж важливо інше — йдеться про вагомий аргумент на користь доданої вартості і справжньої цінності України для НАТО.

І це не випадково, якщо згадати, що кораблі ВМСУ з успіхом вже  неодноразово брали участь в кількох тривалих і складних операціях НАТО і ЄС на морі. Зокрема, це антитерористична операція НАТО «Активні зусилля» і «Океанський щит» і антипіратська операція ЄС Atlanta в акваторіях Середземного моря і Індійського океану.

Першим кораблем ВМС України, який з  25 травня до 3 липня 2007 року брав участь в операції «Активні зусилля», став корвет «Тернопіль» з оглядовою командою спеціального призначення на борту. В подальшому, до 2013 року включно,  до участі в операції щорічно долучалися один-два бойових кораблі ВМСУ, в т.ч. корвети «Тернопіль» і «Луцьк».

А фрегат «Гетьман Сагайдачний» з жовтня 2013 року до кінця лютого 2014 року у складі тактичних корабельних груп НАТО і ЄС виконував завдання щодо боротьби з морським піратством в Індійському океані.

До речі, йдеться про найвищий рівень професійної взаємодії ВМСУ з Альянсом, адже йшлося про бойову службу протягом майже 5 місяців в умовах жаркого і вологого клімату. При цьому за стандартами НАТО управління задіяними силами здійснювалося з Нортвуду (Велика Британія).

Одним  з наслідків обміну практичним досвідом ВМСУ і ОВМС НАТО є рішення про створення в структурі ВМСУ постійної структури – Морського оперативного штабу (Maritime Operational Centre — MOC), що повністю відповідає стандартам НАТО. Створено захищену мережу зв’язку, що об’єднує усіх користувачів і дозволяє оперативно обмінюватись інформацією в реальному вимірі часу.

Створення МОС ВМСУ — значний прогрес у процесі наближення до стандартів і практики Альянсу. Ця структура відповідатиме за остаточне планування операцій на морі і управління силами і засобами морського, повітряного і берегового компонентів ВМСУ, а також ССО.

Будівництво МОС за стандартами НАТО по лінії Foreign Military Construction Sales здійснюють американці. Відомо, що вони планують побудувати для ЗСУ загалом 5 подібних об’єктів. Отже, США як провідна країна НАТО, власним коштом відбудовує якісно нову інфраструктуру ВМСУ, а це вже неабияка реальна допомога Україні.

Поряд з цим, має бути реорганізована система підготовки особового складу, підвищений рівень військово-морської освіти, в т.ч. за рахунок укріплення партнерських відносин з флотами країн НАТО, наукового обміну, переходу на західні стандарти підготовки особового складу.

 

Як відновлюється потенціал ВМСУ

Поряд з діями союзників, Україна має сама подбати про власну безпеку на морському напрямку, передусім, посилити власні ВМС. Для можливості виконання покладених на них Конституцією України завдань щодо забезпечення захисту морських інтересів держави та її безпеки з морського напрямку, ВМСУ мають бути спроможними діяти в умовах сучасного морського бою і мати відповідний потенціал, тобто, нові бойові кораблі і катери, інтегровані системи розвідки, спостереження, ураження тощо.

Наразі ВМСУ реально не можуть протистояти противнику у відкритому морі, оскільки позбавлені відповідних сил і засобів, насамперед, багатоцільових кораблів з ударною зброєю. Робота в цьому напрямку триває. І хоча розраховувати на швидкий результат поки що не варто, тим не менше, вже перші успіхи дають підстави розраховувати на подальший прогрес.

Відновлення потенціалу ВМС включає реорганізацію їх у відповідності до рекомендацій західних союзників та оптимізацію, поповнення до 2020 р корабельного складу новими сучасними кораблями і катерами, сумісними з кораблями країн НАТО, створення відповідної інфраструктури базування тощо.

Бойові можливості ВМСУ мають бути підвищені до рівня, який дозволить українському флоту дати відсіч потенційним загрозам з морських напрямків на Азовському і Чорному морях, забезпечити інтереси України на морі та участь в міжнародних операціях під егідою НАТО і ЄС.

Відсутність до цього часу Морської доктрини України і запізнення з розробкою Стратегії розвитку ВМСУ до 2035 року (представлена лише 29 листопада) мають наслідком непослідовність і відсутність чіткості у відбудові потенціалу нашого військового флоту.

Перш за усе, не визначено завдання, а відтак, не визначено і засоби для їхнього вирішення, адже будівництво бойових кораблів і створення для них нових зразків ОВТ – це тривалий і технічно складний процес, що вимагає значних коштів.

Якщо, наприклад, вважати одним з головних завдань ВМСУ захист національної території від ракетних ударів з моря, то сучасна військово-морська наука передбачає в якості найбільш ефективного рішення випереджаюче знищення ворожих кораблів-ракетоносців ще до випуску ними своїх ракет.

Тому для відбиття потенційних ракетних ударів з морського напрямку ВМСУ будуть потрібні єдина система викриття і супроводження цілей з елементами авіаційної і космічної розвідки, а також ефективні засоби ураження у вигляді багатоцільових кораблів морської зони.

Все це в розпорядженні ВМСУ відсутнє та й завдання відслідковувати російські кораблі-носії «калібрів» перед ними поки що не стоїть. Щоправда, планується створення державної системи висвітлення морської обстановки, однак цього для рішення завдання  буде недостатньо.

А ось впровадження на озброєння у 2019 році низки якісно нових ракетних систем, наприклад, ОТРК «Сапсан» та ПКР «Нептун» дозволить говорити про створення антиракетного щиту стримування агресора, в т.ч. за участі ВМСУ.  Дальність дії ракет, в т.ч. морського і повітряного базування, дозволить уражати морські цілі, в т.ч. кораблі-носії КР «Калібр» на значних дистанціях і навіть у місцях базування.

Що ж ми бачимо в планах розбудови ВМСУ? Це модернізація фрегата «Гетьман Сагайдачний», прийняття до складу ВМСУ 2-х нових десантно-штурмових катерів і 2-х патрульних кораблів типу «Айленд». Ще там є подальше будівництво бронекатерів типу «Гюрза-М» (до 20) та десантно-штурмових катерів типу «Кентавр» (до 8), а також середнього розвідувального корабля (шифр «Лагуна»).

Реалізацію програми «Корвет» офіційно відтерміновано: термін здачі замовнику головного корабля перенесено на 2022 рік, а останнього, четвертого – на 2028-й. При цьому добудова головного корабля з 2014 року не фінансується. А це означає невідповідність діючої програми реальним потребам  ВМСУ, яким бракує насамперед багатоцільових корветів.

Також планується придбання для потреб ВМСУ кількох надмалих підводних човнів, патрульних літаків українського виробництва Ан-148МП («Світанок»), РЛС СР-210 «Дельта», П-18 «Малахіт» та іншого обладнання, в т.ч. стаціонарних радіо-гідроакустичних буїв для висвітлення підводної обстановки.

Та й з будівництвом ракетних катерів не все просто. У 2018 році планувалася закладка на стапелі 2-х перших корпусів 400-тонних РКА «Лань» (розробник – ДПЦК). Але закладка на заводі «Кузня на Рибальському»  цього року не відбулася і ніколи не відбудеться, оскільки завод пішов іншим шляхом.

Зокрема, там вже розробили власну, вже 600-тонну версію (шифр «Веспа») ракетного катеру, що має замінити в планах і у держзамовленні згадані вище РКА «Лань». Хто і на якій підставі дозволив такі новації під час війни-невідомо. Але і «Веспа», здається, поки не відповідає вимогам Замовника, адже її технічний проект поки не захищено.

Все виглядає так, що можливо і закладку, і термін будівництва 2-х перших катерів, що досягли розмірів корветів, буде перенесено. Отже, ВМСУ у 2019 — 2020 роках ризикує залишитися без ракетних катерів. Щоправда, планується впровадження берегових комплексів з ПКР «Нептун», але ж це буде, на відміну від корабельної версії,  зброя лише для оборони.

Щоправда, залишається авіаційна версія ракети «Нептун», що була другим пріоритетом, після берегової. Якщо вона (в якості носіїв можуть бути пристосовані літаки Су-24 або Су-27) буде прийнята на озброєння до 2020 року, це певною мірою може компенсувати відставання з будівництвом ракетних катерів і частково-корветів.

До позитивних досягнень цього року відноситься успішне створення і випробування в Україні власної протидиверсійної гідроакустичної станції.

Триває модернізація протичовнових вертольотів Ми-14 ПЛ (ПС) з новим обладнанням, в т.ч. станціями електронного придушення «Адрос» КТ-01АВ та  постановки комбінованих перешкод «Адрос» КУВ 26-50, новим сучасним пілотажним обладнанням тощо.

Залишається актуальним також кадрове питання. Так, ВМСУ вже рік, як мають власний виш — Інститут військово-морських сил НУ ОМА. Втім, військово-морська освіта і наука вимагають подальшого розвитку і вдосконалення.

Насамкінець, ВМСУ розбудували потужну систему берегової оборони, морську піхоту і власні артилерійські і ракетні системи, призначенням яких є боротьба з потенційними ворожими десантами. Але співвідношення сил на морі і надалі залишається не на нашу користь, агресор все ще має можливість обирати час і напрямки завдання ударів.

Тому у випадку відкритої агресії РФ наявні обмежені можливості ВМСУ, передусім, за відсутності на разі ударної компоненти, дозволять лише відбивати десант  в межах прибережної зони. З огляду на це, Україні залишається у крайньому випадку сподіватися на допомогу НАТО.

 

Володимир Заблоцький,

член Експертної ради при ЦДАКР