Хоча для багатьох українців лінія фронту нав’язаної Кремлем війни цілком зрозуміла і знаходиться там, де по українським позиціям майже безперервно гатить російська артилерія або стріляють зі снайперських гвинтівок найманці, насправді сучасна війна давно виходить за межі суто військового протистояння. Росія продовжує вести активну багатопланову війну проти Заходу – за свідомість і уявлення найбільших столиць. І однією з найважливіших складових стратегії Москви в цій війні є діяльність спрямована на розвалення західного світу з середини. Для досягнення успіху в цьому, Росія б’є по його найболючіших точках – країнах з найнижчим рівнем стійкості до російської гібридної агресії.

 

Гібридний фронт Кремля

В цілому, на Заході добре розуміють невійськову небезпеку через розгорнуту Росією пропагандистську війну із застосуванням психологічно-інформаційних впливів. Виразником загальної позиції Заходу можна вважати заяву міністра оборони Німеччини Урсули фон дер Ляйен у Європарламенті в липні ц.р. За її словами, Європі слід вести діалог з Росією «з позиції сили», оскільки «Кремль не прощає слабостей».

Але скажемо відверто: у Кремля є певні здобутки, замішані на активній підтримці будь-яких кроків, які можна використати для створення конфронтації всередині західного табору. Зокрема, серйозну небезпеку несе для України зростання протиріч всередині НАТО, де вже з’явилися ознаки того, що блок стоїть на межі розколу. Кремль активно використав протиріччя між лідерами Туреччини та США, нав’язавши серед іншого Анкарі свої ЗРС С-400. Потім на порядку денному американо-турецьких відносин з’явилося «сирійське питання». А наприкінці жовтня мала місце безпрецедентна заява: держсекретар США Майк Помпео зазначив, що президент Сполучених Штатів Дональд Трамп готовий до застосування військової сили проти Туреччини «у разі необхідності». Слід наголосити, що за часів новітньої історії України такий рівень конфронтації всередині НАТО відбувається вперше. Показово, що означена заява пролунала через кілька годин після переговорів президентів Росії і Туреччини Володимира Путіна і Реджепа Тайіпа Ердогана, які обидва лідера охарактеризували як «тріумфальні». Додав дьогтю й президент Чехії Мілош Земан, який під час урочистого прийому в Празькому граді наприкінці жовтня заявив про те, що Крим є частиною Російської Федерації…

Але є й інші події, про які варто говорити. Зокрема, однією з таких країн є традиційно дружня до Росії Болгарія. Але останні події свідчать, що болгарсько-російська «братська» дружба здається починає давати тріщину. А у Софії відбувається переосмислення нав’язаної дружби…

Так, на початку вересня Болгарію сколихнула новина про затримання в країні російських шпигунів зі складу Національного Руху «Русофіли». Примітно, що основним підозрюваним був голова Руху, колишній депутат від Болгарської соціалістичної партії (БСП) Ніколай Малінов – Росія традиційно робить ставки на маргінальних політиків, активно підтримуючи таких персон на політичних ділянках та, ймовірно, й фінансуючи акції таких рухів. Отже, Малінова звинуватили в роботі на дві російські організації – «Двуглавый орел» та «Российский институт стратегических исследований» (РИСИ).

Як заявив 10 вересня заступник головного прокурора Болгарії Іван Гешев, «робота» Малінова тривала вже 10 років і була виявлена в результаті безпрецедентного розслідування таємного проникнення в Болгарію російських політичних та бізнес інтересів. Основними об’єктами ініційованого Головною прокуратурою та Державним Агентством з Нацбезпеки (ДАНС) Болгарії розслідування були якраз вищезгадані російські організації «Двуглавый орел» та РИСИ. На Малінова болгарські правоохоронці вийшли вже в ході безпосередньої роботи них.

 

Провал «засланих козачків» у Болгарії

Підставою для затримання і звинувачення Ніколая Малінова в шпигунстві на користь Росії стала його доповідь під назвою «Про необхідну геополітичну переорієнтацію Болгарії або того, що ми називаємо «Проєктом Болгарія», яку, як стверджує слідство, він підготував для своїх російських кураторів. Місцева преса так охарактеризувала дану доповідь: «У ній є тези, порівняно з якими навіть доповіді колишнього першого (секретаря – ред.) Тодора Живкова звучать м’яко». Ось деякі з них:

…«Сьогодні Болгарія сама по собі є колонією США. У той же час неоосманська Туреччина завойовує позицію за позицією, а Захід дивиться на болгар зі зневагою. Ця зневага та навіть ненависть випливають з того, що болгарська самосвідомість залишається слов’янською, православною та русофільською»… «Процес залежності від Заходу зайшов настільки далеко, що важко покладатися лише на масові емоції та інстинкти болгар – Росії потрібно повернутися до своїх стратегічних глибин, однією з яких є Болгарія»…

Крім того, Малінов намагався знайти причини парадоксальної ситуації, коли 80% болгар є русофілами, а влада вже чверть століття підпорядковується Вашингтону та Брюсселю.

У своїй доповіді Малінов наводив приклади масової руйнації русофільських настроїв в болгарському суспільстві і визначальної ролі в протидії цьому процесу «Русофілів», метою яких є «геополітична переорієнтація Болгарії на основі православ’я, слов’янської культури та традицій, які незмінно об’єднують її з Росією».

Для досягнення вищевказаної геополітичної переорієнтації Болгарії лідер «Русофілів» визначив 5 основних напрямів роботи на які він, зокрема, просив у своїх російських кураторів серйозної фінансової підтримки:

1. Здійснення прориву у місцевому інформаційному просторі, зокрема, шляхом створення телеканалу, інформаційного агентства та придбання існуючих або створення нових сайтів.
2. Придбання, за сприяння російського Внешторгбанку (ВТБ) болгарської телекомунікаційної компанії Vivacom, яка повинна залишатись під російським контролем.
3. Розвиток потенційних можливостей для економічної співпраці у сільському господарстві та суміжних галузях, що повинно перетворити зайняте в них населення, на електорат створеної «Русофілами» політичної партії.
4. Створення впливового аналітичного центру, який би поширював ідеї та меседжі «Русофілів».
5. Розвиток політичної партії, яка повинна пройти до парламенту і боротися за геополітичну переорієнтацію Болгарії.

В другій частині доповіді Малінова відображена бізнес-складова його плану, яка повинна була забезпечити виконання вищевказаних завдань. Особливе місце в ній відводиться придбанню частини бізнесактивів зі спадщини від збанкрутілого болгарського банку КТБ, головою наглядової ради якого був Цветан Василєв, який на сьогодні переховується від болгарського правосуддя за межами країни і має зв’язки з російським «православним олігархом» Костянтином Малофєєвим. Зокрема, в доповіді Маліновим зазначено: «З метою створення відповідної економічної основи для нашого бізнесу, ми вжили заходів щодо безоплатної передачі активів на більш ніж півмільярда євро колишнім банкіром Цветаном Василєвим російському бізнесмену Костянтину Малофєєву».

Що стосується відносин Малінова з «православним олігархом», то в 2015 році в одному своєму інтерв’ю Малофєєв зазначив, що його стосунки з Маліновим є «дуже близькими» а «Русофілам» він передбачає «блискуче майбутнє». Тоді ж Малінов і Малофєєв, як показують матеріали слідства, хотіли встановити контроль над місцевим приватним телебаченням TВ7.

Знайомство ж голови «Русофілів» з «православним олігархом», як було зазначено в доповіді самим Маліновим,  було встановлене за рекомендацією російського відставного генерала Леоніда Решетнікова, фігура якого заслуговує на особливу увагу.

 

Болгарське полювання «Духглавого орла»

Генерал Решетніков є досить відомою фігурою в Болгарії і має реноме одного з керівників болгарського напрямку в російських спецслужбах. Він народився в Потсдамі в 1947 році, закінчив історичний факультет в Харкові. На початку 1970-х років навчався на аспірантурі в Софійському університеті, де захистився по темі «Роль болгарських політичних емігрантів у будівництві соціалізму в СРСР». В 1976 році став співробітником Першого Головного управління (зовнішня розвідка) КДБ СРСР, в якому дослужився до звання генерал-лейтенанта і вийшов на пенсію у квітні 2009 року.

Через кілька днів після відставки тодішній російський президент Борис Єльцин назначив його директором новоствореного РИСИ, який насправді є аналітичним центром російської СЗР, в якому працюють переважно колишні високопоставлені чиновники російських спецслужб.

Згодом Решетніков ініціював створення організації «Духглавый орел», яка пропагує в Росії ідею відродження монархії та повернення, починаючи з 2024 року, титулу царя. Крім того, відставний генерал є членом наглядової ради та постійним учасником «Царград ТВ», який, як і «Духглавый орел», фінансується «православним олігархом» Малофєєвим.

Про те, що голова «Русофілів» мав тісні стосунки з генералом російської СЗР ні для кого не було таємницею. Вони самі цього ніколи не приховували і називали одне одного друзями.

Особливу «популярність» серед болгарського населення генерал Решетніков здобув під час минулих президентських виборів в Болгарії, коли намагався лобіювати кандидатуру колишнього командувача болгарських ВПС Румена Радева.

Після того як Радев став президентом Болгарії, Решетніков заявив, що обговорював його кандидатуру з лідером проросійської БСП Корнелією Ніновою, яка в свою чергу, це категорично заперечувала. Після серії взаємних звинувачень у брехні вони обоє погодились з тим, що їх зустріч мала місце і що ім’я Румена Радева на ній згадувалось. Після цього Леонід Решетніков дав низку інтерв’ю, в яких висловив сподівання, що новий президент Болгарії переорієнтує країну з НАТО та ЄС на Росію.

Переорієнтувати країну на Росію президенту Радеву поки не вдалось, однак він вже встиг зробити достатньо вигідних для Москви рухів, за що укріпився в свідомості болгарського суспільства як суто проросійський президент.

 

Між іншим…

20 вересня Спецпрокуратура Болгарії оприлюднила додаткову інформацію щодо справи «Русофілів». Зокрема, було продемонстровано копію записки болгарською мовою разом з додатками до неї, а також ряд інших документів, які мають безпосереднє відношення до справи.

Серед них – контракт від 2013 року між РИСИ та НР «Русофіли», на основі якого останній отримав кошти в розмірі 2,2 млн. рублів за журналістські матеріали для висвітлення внутрішньої та зовнішньої політики Болгарії. Також стало відомо про «пожертвування» Цветаном Василєвим «Русофілам» більше 30 тис. євро на виготовлення 200 екземплярів пам’ятного знака «Самарський хрест». Окрім цього, була опублікована переписка в каналі Telegram між Ніколаєм Маліновим та секретарем «Русофілів» Юрієм Борисовим, в якій йшлось про необхідність створення в Болгарії русофільської партії, яка повинна пройти в парламент та відігравати в ньому роль противаги проєвропейським силам.

Також цікавим є те, що в період 14-17 жовтня 2019 року відбувся візит до Вашингтону болгарської делегації в складі Генерального прокурора, його заступника, а також керівників болгарських спецслужб, які провели зустрічі з представниками ФБР, Ради національної безпеки США та інших правоохоронних органів. За інформацією болгарської служби Радіо «Вільна Європа», пріоритетною темою для американської сторони був підтримуваний Кремлем «зовнішній зловмисний вплив» на території Болгарії, зокрема т.з. «справа Русофілів».

 

***

На сьогодні справа щодо «Русофілів» в Болгарії триває і в ній ще слід очікувати достатньо цікавих деталей. Що стосується головного підозрюваного – Ніколая Малінова, то йому пред’явлено звинувачення за статтею, яка передбачає від 5 до 15 років позбавлення волі. На сьогодні той поки знаходиться на волі з підпискою про невиїзд з країни: йому вдалося виплатити встановлену для нього заставу в розмірі 50 000 лев (біля 25 тис. євро). Його ж російському куратору генералу Решетнікову ДАНС видала заборону на в’їзд на територію Болгарії протягом наступних 10 років. Ця заборона стосується й «православного олігарха» Малофєєва, якому, до слова, було заборонено в’їзд на територію ЄС ще в 2014 році через фінансування ним російських НЗФ на сході України. Такий розвиток подій в традиційно дружній до Росії Болгарії з одного боку свідчить про те, що російська гібридна війна проти Заходу йде повним ходом незалежно від того, хочуть це там визнавати, чи ні, а з іншого – що навіть в дружньому для Росії середовищі, починають боляче бити по довгій руці Москви.

Олексій Писаренко,

спеціально для ІА «ОПК»