Наприкінці 2025 року Кабмін ухвалив постанову, яка в тому числі надає дозвіл приватним компаніям створювати групи ППО для підвищення обороноздатності держави. Про нюанси залучення бізнесу до багаторівневої системи ППО розповіла заступниця директора першої в Україні ПВК “Омега Консалтинг Груп” Тетяна Кебкало (у матеріалі використано фото компанії “Омега Консалтинг Груп” ).
Пані Тетяно, як ви б могли прокоментувати таке рішення Кабміну? Що б воно могло значити у перспективі?
Постанова Кабінету Міністрів України №1506 фактично відкрила нову логіку побудови протиповітряної оборони — із залученням приватного сектору. Йдеться не про класичні приватні військові компанії, а про створення груп ППО при підприємствах, які інтегруються в загальну систему оборони держави. Це рішення вже зараз формує прецедент: держава визнає, що ресурсів регулярної армії недостатньо для покриття всіх загроз, і починає делегувати частину функцій суб’єктам поза Силами оборони. Фактично ми бачимо “гібридну модель”, пропоновану нашою компанією щодо співпраці в напрямку оборони, а саме – приватна ініціатива і державний контроль. Водночас важливо розуміти, що це не масовий запуск нових структур, а пілотний етап формування контрольованої моделі залучення приватного сектору до оборони нашої держави.
Яку перевагу може мати бізнес перед державою, якщо ми говоримо про впровадження вогневих груп в багаторівневу систему ППО?
Використання приватних ППО відіграватиме важливу роль в обороні України, оскільки бізнес може швидше розгортати локальні рішення, ніж держава через меншу бюрократію, що впливає на швидкість масштабування ППО. Крім того, компанії отримують прямий інтерес захищати свої активи (енергетика, промисловість, логістика), а це позитивно вплине на захист критичної інфраструктури в країні в цілому. Дуже важливий аспект в розвитку цього напрямку – інтеграція ветеранів, адже люди з бойовим досвідом отримують не формальну «реабілітацію», а функціональну роль в архітектурі безпеки. Звісно, частина витрат перекладатиметься на приватний сектор, що є критичним в умовах затяжної війни. Але є питання, які не можна ігнорувати, і перше з цих питань – це правовий статус застосування зброї — хто несе відповідальність за помилки, шкоду, інциденти? Станом на зараз це питання недостатньо деталізовано.
Які елементи оборонної системи держава вже готова делегувати приватному сектору — і як це змінює підхід до ведення сучасної війни?
Держава об’єктивно не може передати “війну як таку”. Але вона вже починає передавати окремі операційні елементи, які можна стандартизувати, контролювати і інтегрувати в загальну систему. Такі сегменти, як логістика в умовах підвищеного ризику, охорона стратегічно-важливих об’єктів, інженерне забезпечення, обслуговування техніки, оперативна та стратегічна розвідка, першими виходять у приватний сектор. Ці функції не передбачають прямого застосування сили, але критично впливають на обороноздатність. І саме тут приватний сектор вже давно є частиною системи.
На наступному рівні ми спостерігаємо такий сегмент в рамках ППО. В Постанові мова йде про охорону критичної інфраструктури, локальні системи протиповітряного захисту, протидію дронам на обмежених ділянках, забезпечення безпеки конкретних об’єктів. Це вже часткове застосування сили, але у визначених межах, за встановленими протоколами, під контролем держави. В перспективі можливе делегування вузьких функцій, які не порушують принцип єдиного командування, таких як: експлуатація окремих технічних систем (зокрема, комплексні системи ППО, видова та радіоелектронна розвідка); навчання та підготовка підрозділів ЗСУ; психологічні операції та операції впливу, безпосередня участь в активних діях. Зрозумілим є те, що ключова умова в такому розвитку подій, що приватний суб’єкт діє як оператор інтегрований до складу Сил оборони, а не як автономний елемент, а саме: прийняття рішень про застосування сили, управління підрозділами, залишається у виключній компетенції держави. Адже це питання не лише безпеки, а й репутації держави.
На вашу думку, постанова №1506 в майбутньому може стати такою собі основою інноваційної оборонної моделі України?
Є надія, що держава все ж таки почала рухатись від монополії на силу до контрольованого аутсорсингу окремих воєнних функцій. І приватні ППО — це лише перший, найбільш показовий приклад. Разом з тим, важливо розуміти, що наразі держава, так би мовити, тестує не сам факт існування таких структур, а їхню керованість, сумісність із військовою системою та рівень відповідальності. Україна вже фактично зайшла в модель, де приватний сектор стає частиною системи оборони. Але це лише початковий етап. Питання не в тому, чи будуть визнані ПВК, а в тому, як саме держава сформує коло суб’єктів, здатних виконувати такі функції без створення додаткових ризиків. Саме тому нинішній експеримент із ППО в подальшому може бути масштабований на інші напрямки безпеки. Це може стати однією з найсильніших інновацій української оборонної моделі.
Автор: Дмитро Бадьорий,
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)
