Спогади. До десятої річниці початку війни РФ проти України.

Частина 2

 Іван Якубець,

начальник аеромобільних військ України (1998–2005 рр.),

полковник ЗСУ у запасі

Аеродром «Чугуїв». Вже опівночі генерал Г. Воробйов провів коротку нараду і доповів, що о шостій годині ранку нас вертольотами, у два рейси почнуть перекидати до призначеного місця збору. І розпорядився розташуватись у класі, для підготовки льотчиків, на відпочинок.

О 8.00 15 квітня, другим рейсом, я прилетів до пункту збору – південна околиця м. Ізюм, будівля посту ДАІ, біля дороги Ізюм – Слов’янськ де і приєднався до групи радників. Вони з В. Крутовим, польовим штабом та підрозділом «Альфа», одразу після прильоту в Чугуїв, сіли на три автобуси та дві вантажівки і в ночі прибули до пункту збору.

У пункті збору  В. Козярський і С. Ропаєв передали мені, отриману для мене на Володимирській, особисту зброю. Під час спілкування ми обговорювали обставин, що до їх «випадкового» потрапляння до аеропорту «Донецьк». До нас приєднався С. Марчак і проінформував, що морально-психологічний клімат в колективі «Альфа» викликає суттєву стурбованість. З прибуттям до пункту збору, згодом, на світанку, він вийшов з автобусу і помітив поодаль групу до 10 «альфівців», які обступили В. Крутова і голосно на нього «напирали». С. Марчак спрямував до них. При підході почув нахабну, грубу лайку зі сторони керівників підрозділів полковників В. Човганюка, В. Шайтанова і І. Скляра. Зазначені офіцери не стримуючи у своїх висловах навіть мат, по суті справи погрожували В. Крутову, відмовляючись йти на виконання бойового завдання по знищенню бандитів, апелюючи тим, що це не їх робота. Ситуація була напружена і С. Марчак одразу в неї втрутився, присоромив офіцерів за таку зухвалу поведінку, відносно генерала, керівника АТО. Та почав їм докоряти за упалий дух на початку операції, за недостойну поведінку, як офіцерів. Лайка припинилася, розійшлися, але погляди були злобними. Тому С. Марчак зазначив, що нам потрібно підтримати В. Крутова і не дати цій групі успішно вести агітацію, серед своїх підлеглих «альфівців», щодо зриву виконання Указу в.о. Президента України.

Радники вирішили розділитись. С.Ропаєв, С. Марчак, І. Бугаков взяли на себе контроль за моральним станом у середині «Альфи», для чого ми їм порадили вести персональну роботу, в першу чергу з кожним, хто підтримує або лояльно ставиться до захисту України. А головне, треба виявити, хто «каламутить воду» і чи не є ця подія, часткою того плану, за яким нас «заслали» у Донецьк?

Крім нас на посту ДАІ знаходилось майже пів сотні військовиків, цивільних, міліціонерів, декілька озброєних автоматами інспекторів. Досить інтенсивним був рух машин по дорозі, у обох напрямках, ніякого контролю за в’їздом зі сторони, захопленого бандою Гіркіна Слов’янська, не було. Безпечність міліцейського керівництва, нам була не зрозумілою. За моїми рекомендаціями В. Крутов звернув увагу місцевих керівників міліції щодо щільного руху легковиків зі Слов’янська. Крім того йому вже доповіли, що на протилежному кінці дороги, при виїзді зі Слов’янська бойовиками, за одну ніч, споруджено масивний блокпост з бетонних блоків з вогневими точками, встановлені палатки і там перебувають до 20 чоловік зі зброєю. Отож він каже їм, що бандити вже організували пропускний режим на захоплену територію, а у нас «ворота настіж». До того ж тільки щойно 13 квітня, саме тут, розстріляли з червоних «Жигулів» групу офіцерів СБУ, один загинув декілька поранено. Чому не перекрита дорога, не перевіряються машини? Правоохоронці пожимають плечима, але тож не рядові міліціонери, то районне керівництво! Які вам ще треба вказівки і повноваження? Відреагували. Витягнули на дорогу два бетонних блоки, пара інспекторів почала вести контроль.

Вивчаючи обстановку, що склалася на той період часу, від міліціонерів, я отримав інформацію про чисельність банди Гіркіна. За їх підрахунками бандитів було значно більше, майже у двічі, ніж доводилось чути на нараді в АТЦ СБУ. Звернувся до В. Крутова, чи ведеться збір розвідданих по цьому питанню. Він відповів, що перед вильотом визначив відповідне завдання місцевим оперативникам служби, які залишилися вірними присязі, чекає доповіді. Тоді я запропонував залучити до розвідки ще одне джерело, працівників місцевої міліції, як Ізюму так і Слов’янську, які можуть отримати інформацію безпосередньо з місця подій. Отримавши погодження, розшукав керівника міліції м. Ізюм. Той швидко зрозумів завдання і відповів, що така робота ведеться і він дасть розпорядження, щоб на ранок наступного дня тут були декілька оперативних працівників з відповідною інформацією. Після того Керівник АТО сказав, що треба і нам вилетіти вертольотом на розвідку підступів до Слов’янська та обстановки навколо міста.

О 10.00 на короткій нараді, було заслухано представників силовиків, щодо прибуття сил і засобів до пункту збору. Генерал Воробйов Г.П. доповів що контролює прибуття двох підрозділів 80 аеромобільного полку, та керує діями вертольотів армійської авіації Сухопутних військ, щодо забезпечення перевезень. Від МВС — начальник ВВ МВС України по Харківській області генерал Аллєров Ю.В., доповів, що очікує прибуття начальника штабу ВВ МВС генерал-майора Кривенко О.В. та спецпідрозділу «Омега». На закінчення керівник АТО оголосив що вилітає на розвідку місцевості.

Вертольотом Мі-8, уздовж дороги Ізюм – Слов’янськ, по одаль, ми облетіли блок пост та частину міста. На блок-посту заметушилися, проте вогонь не відкривали. Споруда була збудована зі знанням справи, видно керували спеціалісти — з бійницями і закритими флангами, навіть кухнею, біля якої куховарили жінки. З побаченого стало зрозуміло, що знищити таке укріплення «альфівцям» та спецпідрозділом «Омега» МВС, щоб відкрити прохід до міста, без підтримки бойової техніки і артилерії, буде важко.

Прилетіли. В. Крутов запитав яке моє враження. Відповів, що без вогневого нальоту артилерії чи удару армійської авіації, чим їх приголомшити, атакувати неможна, понесемо значні втрати. Або як варіант — атакою в ночі, бажано б з флангу чи тилу. Тільки не відомо, чи є там система мінних загороджень, щоб не нарватися. Потрібно провести військову розвідку. На що Крутов відповів, що таких дій вимагає тільки один блок-пост, а їх вже три, будується четвертий. На підготовку потрібно більше сил і часу, а цього нам якраз і не дають.

Використовуючи момент, під час нашого руху від вертольоту, запитую як підтримувати зв’язок, тому що працюємо на своїх «мобільниках», а нас обов’язково «пишуть» мобільні оператори, які в основному є російськими. Він відповів, що у нього окремий тлф для зв’язку на верх, а нам потрібно зібратись і переписати свої номери тлф та позивні, для спілкування і надати йому.

Цю роботу організував полковник Козярський В.П. Так стало відомо, що полковники Ропаєв С.С. — «Ростов», Бугаков І.В. — «Лис», Марчак С.Н. — «Прут», Козярський В.П. – «Філін», генерал Крутов В.В. — «Пума» — це були їх особисті позивні ще під час службі в «Альфі». У військових такого звичаю не було, тому «Філін» одразу і «охрестив мене» — твоя фамілія на «я», відтак ти «Яструб». У цей час до нас підійшов полковник СБУ, мабуть зв’язківець, і надав кожному з нас нову дискету з карточкою оператора «Лайф», це каже для зв’язку, на ній 100 грн. Я здивовано запитав, це що для оперативного зв’язку, що по ній дозволяється спілкуватись з усіх питань операції? Він відповів, що так, але бажано б мати ще переговорні таблиці, але їх нема. Я обурився і «наїхав» на нього, чому їх не зробили завчасно, навіть у ночі. Він сказав що нема кому. Ще одне диво – майже 30 тисяч працівників СБУ і нема кому? Чому тоді не взяли таблиці у військових, там їх греблю гати? А як же раніше забезпечувались відповідні операції? Відповідь не отримав. Тому вирішив доповісти «Пумі», що за таким станом зв’язку, через договір про сумісне використання передаючих станцій всіма операторами, у тому числі і російськими, на території України, це обов’язкового станеться виток усієї інформації до ФСБ РФ, що допоможе Гіркіну і його бандитам. Той відповів, що іншого зв’язку поки нема, робіть переговорні таблиці. Таку таблицю ми розробили для своєї групи, проте з часом, коли обсяг завдань, сил і засобів, що приймали участь у операції зріс, вона стала непридатною. Забезпечення переговорними таблицями є вагомим завдання для спеціальних державних органів, з централізованим управлінням – Державної служби спеціального зв’язку, а не ентузіастів.

Підрозділ «Альфа», який по тривозі був зібраний до вильоту із Києва, опинився в полі на околиці Ізюму без харчів. Поки ми літали на розвідку, підрозділ вивезли до районного відділку СБУ м. Ізюм, щоб якось накормити. Проте там замаячила загроза з їх блокування цивільними особами. Не всі громадяни м. Ізюм зустрічали своїх вояків радісно, дехто грозив кулаками. О 14.00 «альфівців» перевезли в ліс, до дитячого табору, в 15-20 км від міста. Там ранкова подія, між групою хамовитих офіцерів і В. Крутовим, що відбулася біля поста ДПС, отримала дуже небезпечне продовження. Благо, що група радників — «Ростов», «Лис» і «Прут» були з підрозділом невідлучно.

Вони активно вели розмови з особовим складом, підтримували людей у моральному плані, гасили розвиток негативної інформації, підтримуючи у них вірність присязі, народу і державі. Уважно спостерігали за «ранковими бунтівниками», вичислюючи заколотників. Проте заколотники себе не скривали і поводились досить вільно. Як з’ясувалося то були не рядові бійці, а начальники – заступник керівника «Альфи» полковник В. Човганюк та керівник відділу полковник В. Шайтанов. Вони активно, по черзі, вели тривалі перемовини по відкритому мобільному зв’язку, розповідаючи про все, що відбувалося з підрозділом за добу. За обривками фраз було зрозуміло, що хтось інструктує їх про те, що їм треба робити. До співрозмовника зверталися поважно – Костянтин Миколайович. Голосно з ним погоджуються, висловлюючи свою незадоволеність тим, що їх примушують виконувати непритаманне для «Альфи» завдання, що це не їх професійна справа. Телефонні перемовини велися так, що б інші бійці почули і зрозуміли, що вони спілкуються з авторитетною людиною. Тому що багатьом бійцям «Альфи» було добре відомо, хто такий Костянтин Миколайович – це був відставний генерал СБУ, один з їхніх колишніх керівників з позивним «Вовк» і «Дід». Які настанови видавав зазначений відставний генерал діючим полковникам В.Човганюку і В.Шайтанову, радники почули вже через півгодини.

На чолі з зазначеними переговорниками, почала сформувалась група вороже налаштованих та невпевнених у собі «альфівців», які оголосили решті колективу, про те що вони прийняли рішення самостійно покинути дитячий табір, сісти на автобуси і виїхати до Києва. «Ростов», «Лис» і «Прут» намагаючись локалізувати дану подію, запропонувавши бунтарям здати зброю і на одному з автобусів від’їхати. Проте ті незгодні, висловлюють погрози на їх адресу і активно продовжують агітувати інших сідати до автобусів. Почали вимагати від водіїв трьох автобусів та двох вантажівок, що б їх везли до Києва. Водії цивільні люди, розуміючи небезпеку такої колотнечі, відмовляються це робити і зі словами «Да пошли вы… Делайте что хотите!», кидають ключі від машин і покидають табір.

Стан напружений. В цей момент до радників, що стримували бунтівників, підходить група офіцерів на чолі з підполковником О. Нікітенко, позивний «Ураган», який заявляє, що більше 60-и бійців «Альфи» не підтримують заколотників, засуджують їх дії і залишаються вірними присязі. А заколотникам, в обличчя кидає – «Можете ехать. Мы и без вас справимся».

Дуже вчасно привезли обід. Відкрите протистояння припинилося. Поки накривали столи, заколотники знову комусь телефонували та доповідали обстановку, що склалася. Після обіду група бунтарів змінила свою позицію і пішла на примирення з колективом. Полковник В. Шайтанов підійшов до радників і сказав, що вони погарячкували, тому що втомилися від напруги та невизначеності. Проте полковник В.Човганюк, який на той час по суті справи керував «Альфою», ні. Дивна річ. Але при цьому конфлікті був присутнім щойно призначений керівник «Альфи» — полковник Воротнюк. Який разом зі своєю дружиною уважно спостерігав за усіма подіями з вікна автобусу і, і ні у що не втручався. А втручання у такі справи є головним обов’язком командира!

Не зважаючи на те що єдність колективу була порушена, офіцерам запасу С. Ропаєву, С. Марчаку та С.Н Бугакову спираючись на вірних присязі бійців, вдалося утримати офіцерський колектив від вчинку, який би дискредитував елітний підрозділ СБУ, в очах політичного керівництва та народу України. Проте прихована «ворожнеча» у колективі, з боку окремих бунтарів, тривала ще довго. Враховуючи цю подію, вже під час виконання бойових завдань у наступному, бійці розбивалися на групи, що складалася з тих осіб, які довіряли один одному. Так діяли і колишні бунтарі. Проте згодом, за обставин, у бій пішли і ті і інші.

Пообідали, пора виїздити до пункту збору, там очікують. Але водіїв нема. Цю проблему починають знову використовувати деякі непримиримі бунтарі. Тоді за кермо автобусів сіли радники «Ростов», «Лис» і «Прут», а «Ураган» і ще один офіцер за кермо вантажівок.

Офіцерська честь! А що це таке? Ми іноді чуємо, коли «посадовця у лампасах» звинувачують в порушенні законодавства, чи іншому негативному вчинку і йдуть з посади, а він, у відповідь на це гонорово каже «Йду, бо честь маю!». А хіба то вже є честь? То про яку ж честь, у такому випадку, йдеться мова?! А може «Честь маю!» — це тоді, коли ти стоїш перед вибором, чи бути вірним присязі, чи ні? Як підполковник О. Нікітенко і та інші незламні офіцери «Альфи». Які, не дивлячись на морально-психологічний тиск, невизначеність обстановки та втому, не розгубились і обрали Вірність! Отож це і є — «Честь маю». Завдяки честі таких офіцерів і солдат стоїть і сьогодні земля Руська — Україна.

Минав день, 14 квітня. Погода була весняна, але під вечір ставало зимно, насувалися хмари. У цій організаційній «товкатні», забувся проте, що не снідав і не обідав. А де ж взагалі, якась система забезпечення життєдіяльності людей у польових умовах? З’ясувалось, що організація харчування та відпочинку усіх учасників АТО відсутня. Запитав досвідчених «есбеушників», вони відповіли що у них завжди так, кожен забезпечує себе сам. Зачекайте, а як же дві роти десантників 80 полку, підрозділи «Омега» та «Альфа», інші силовики, що вийшли у поле? Завтра може бути бойова операція, військовики в ніч перед боєм повинні поїсти, відпочити. А тут ні палаток, ні харчування, ні технічного, ні медичного забезпечення, ні зв’язку? В котре ловлю себе на думці, що полохливі політики допустили стратегічну помилку, поклали цю операцію на СБУ, а не Міноборони і ГШ ЗСУ. Але чому сам НГШ-ГК ЗСУ, сидів і мовчав на нараді у в.о. Президента? Повинен був знати, що система СБУ не призначена для таких дій, вони ненавчені вести загальновійськові бойові дії в польових умовах. Пам’ятаю, як цей Головнокомандувач мовчки,  тихо сидів. Аби не він…

Вечоріло. Пункт збору, вже протягом декількох годин «атакували» десятки кореспондентів і операторів ЗМІ. Безапеляційно лізли в усі «кути», відривали від діла, фотографували, снували всюди, просто не було спасу. А скільки серед них було розвідників? «Пума» розпорядився зібрати їх до купи та у одному місці. Проте це було не легко. Допомогла ніч.

«Омегу» керівники МВС вивезли до Ізюму. «Ростов», «Лис» і «Прут» з «альфівцями», розташувалися у автобусах. Тільки дві роти десантників вже 48-му ніч ночували в БТРах. Без гарячої їжі, бані та палаток. «Не злим тихим словом», вони згадували Міністра оборони А. Гриценка, за часів якого їх перевели на нові стандарти, щодо харчування цивільними суб’єктами, знищивши стару, сталу систему польових пунктів харчування. Та про поспішну заміну «радянського пережитку» – онуччі (портянки), на тонкі бавовняні шкарпетки, від яких, за цей термін часу у полі, залишилися одні резинки. Особовий склад намотував на ноги носові платки, будь які ганчірки…

Бійці виглядали виснаженими. Навіть комполку, полковник В. Копачинський, що привів їх на пункт збору, був виснажений і мало чим відрізнявся зовні від своїх бійців. За цей час ці підрозділи аеромобільного полку, маневруючи уздовж кордону, здійснили марші протяжністю більше 2000 км. Там, тоді в умовах постійного перебування у полі, «натовські» стандарти Гриценка не діяли. Отож, порушив очільник принцип – «не ламай старе, доки не збудуєш нове», чим спричинив війську багато труднощів. Він мабуть не знав, що усі військові стандарти у країнах НАТО, починаються із стандартів фінансування та соціального забезпечення Війська, причому у воєнний час на порядок вищий ніж у мирний.

Решта учасників АТО розбрідалися хто куди.

Разом з «Філіном» ми влаштувались на ніч під кущем. Радів, що кинув вдома той мішок з формою, а одягнув свою стару десантну, взяв стару плащ-накидку, куртку на хутрі та свій тривожний РД-54, у якому, на нашу радістьще з часів служби Начальником аеромобільних військ, залишилось три банки рибних консервів. Їх і повечеряли.

Проте, почав накраплювати дощ. Стало зрозуміло що треба інше пристанище. «Філін» знайшов генерала Алєрова Ю.В., керівника ВВ МВС України по Харківській області. Щиро вдячні йому за те, що він приютив нас у ту дощову ніч.

З ранку 15 квітня зібрались біля поста ДАІ. Нічний дощ розмив поле на якому сідали вертольоти Мі-8, до півдня воно стало непридатним для їх прийому. «Пума» оголосив нараду на 10.00. Почали шукати місце проведення. Вирішили що кращий варіант автобус ПАЗ, за будівлею поста ДАІ. Перед нарадою шукаю штаб АТО, щоб уточнити інформацію, про стан справ. Не можу знайти. Мене спрямовують до статного полковника з товстою папкою — начальника штабу АТО. Звертаюсь до полковника Гринченка, де можна ознайомитись з обстановкою на шосту годину ранку, для підготовки пропозицій керівнику АТО. Відповідь така, що зачекайте оголосимо, на нараді.

Нарада розпочалась вчасно. Проте місця вистачило не всім і «Пума» обмежив коло присутніх. Представники силових відомств доповіли щодо наявних сил і засобів, які прибули для участі в операції. Нічого нового, автоматично записую і вираховую чисельність: дві роти десантників на БТР-70 – 120 бійців, підрозділ «Альфа» — 110 осіб, та «Омега» — 60 чоловік, армійську авіацію не рахували. Загалом біля 300 бійців, не рахуючи інспекторів ДАІ і патрульно-постову службу.

Потім запросили розвідників. Офіцер СБУ доповів, що центр і північна частина Слов’янська зі сторони м. Ізюм, готуються до оборони. На магістральних вулицях визначаються міста снайперам, гранатометникам, споруджено три блок пости на в’їзді з напрямку Ізюма до центу міста, триває підготовка ще двох постів. Постійно йде підвіз невеликими партіями зброї і боєприпасів. За його підрахунками загін Гіркіна нараховує 200 — 250 осіб. Більшість у складі загону складають російські диверсанти та перевертні з Криму. Бандити ведуть активну розвідку у місті, на них працюють усі таксисти, тому на появу незнайомців, реагують дуже швидко. Розгорнута агітація щодо залучення у свої ряди агресивно налаштованих та кримінальних осіб. В місті працюють тільки російські ТВ-канали, населення дезорієнтоване і налаштовано до нас, як що не вороже то насторожено. По російським каналам, вчора у вечері, вже транслювали ті події, які відбуваються у нашому пункті збору. Населення залакують –«… прийшли карателі і кровожери бандерівці».

Доповідь капітана МВС, була ще більш вагомою в деталях. Він уточнив що сьогодні з ранку спостерігав за будівлею де розташувався штаб Гіркіна. За його підрахунками тільки біля будівлі було до 250 озброєних бандитів, крім того йому точно відомо що на кожному блокпосту ще по 15-20 осіб, розгорнуті палатки, куховарять жінки, бігають діти. Тому рахує можливу ворожу чисельність до 350 осіб. Він особисто бачив кулемети, снайперські гвинтівки, гранатомети.

Учасники наради поважніли, «Пума» подякував розвідникам і відправив їх до штабу АТО писати звіти. Оголосив рішення в.о. Президента щодо проведення АТО з ліквідації банди, запитав які є пропозиції. Пауза. Тоді головуючий звертається до генерала Г. Воробйова. Той відповідає, що операція антитерористична і проводить її, в межах законодавства України, СБУ. Він отримав завдання від НГШ-ГК ЗСУ генерала Куціна забезпечити дії силовиків у третьому ешелоні. Вести бойові дії військовим частинам ЗСУ, за діючим у державі мирним станом, законодавством заборонено.

«Пума» звернувся до заступника командира «Альфи» полковника Човганюка, на що той безапеляційно відповів, що його бійці ненавчені і не можуть вести загальновійськовий бій по штурму міста, і…відкрито відмовляється йти на виконання завдання. Крутов подивився на велетенського чолов’ягу у чорній формі. Полковник ВВ МВС Осаволюк, позивний «Асса», підвівся, достаючи кришу автобусу головою і відрізав — «Если военные не пойдут, то и мы не пойдем». Сів. Обличчя Керівника АТО почервоніло, на мій погляд він був збентежений. Проте спокійно оголосив перерву і наказав усім бути поруч.

З початком перерви я звернувся до «Пуми» і «випалив», що вчора нас ввели в оману, ніхто серйозно питанням розвідки не займався. Така обстановка вимагає від нас не якогось АТО, а воєнних дій по штурму. Та для цього потрібно значно перевага у живій силі, не кажучи про танки, артилерію, якими потрібно посилювати штурмові загони. Нам потрібно оточити місто з усіх основних напрямків, для чого треба мати 5-ти кратну перевагу у живій силі, це важливо, тому що дозволить зменшити наші втрати. Проте, за будь яких умов, не уникнути руйнувань міста і втрат серед місцевого населення. Це не АТО, це війна! Без залучення військових ЗСУ, як головної сили, ми не виконаємо це завдання. Треба вимагати введення обмеженого військового стану, бо інакше військові не підуть. Ви ж чули що сказав заступник НГШ. «Пума» відповів, що сам такої думки і почав це розуміти ще вчора. Проте політичне керівництво не хоче його чути. Відповівши мені, підійшов до генерала Воробйова, переговорив з ним. Дістав тлф і години півтори, рухаючись, розмовляв на одинці, іноді жестикулюючи руками.

Використовуючи вільний час, я почав розшукувати штаб, щоб більш ретельно поговорити з розвідниками. Побачивши НШ АТО, запитав де штаб. На що полковник Грінченко відповів, що він штаб. Відповідаю, що розумію, що він НШ, але мені потрібен штаб АТО. Вдруге отримую відповідь що він і є штаб та он ще два підполковника з «компами». Починаю розуміти. Питаю яка у нього базова освіта. Університет, юрист. В армії не служив. Зрозуміло. Для спецоперацій СБУ по ліквідації терориста чи кримінального авторитета, це може і штаб, але не для сьогодення.

Доповів «Пумі», наполягаючи, що нам негайно потрібно розгортати польовий штаб для збору і обробки інформації по силам і засобам як за своїх так і за ворожих. Обліку прийнятих та наданих для виконання розпоряджень, контролю за їх виконанням, організації зв’язку на верх і на низ до виконавців та між ними, організації хоч якогось постачання, та забезпечення у польових умовах. Ми вже другу добу стоїмо на дорозі під пильним наглядом зівак на авто та кореспондентів. Крутов пропозицію затвердив і доручив мені її виконувати.

Знайшов «Філіна», кажу Валера «Пума» наказав формувати польовий штаб, ти тут усіх знаєш, до кого можна звернутись за допомогою, по оснащенню штабу, потрібні палатки, столи, електрика? Він каже тут десь є НШ ВВ МВС генерал Кривенко, порадься з ним. Знаходжу генерала за будівлею поста ДАІ, він там проводив нараду зі своїми підлеглими. Дочекався поки закінчив, підійшов і в лоб запитаю, ти що закінчив. Відповідає — Омське піхотне! Стало легше. А де служив? У піхоті, Забайкалля, потім Академія Фрунзе. Моє серце переповнює радість. Друже, я теж її закінчив. Ти мене зрозумієш – терміново потрібно розгортати штаб. Кривенко каже — а що той НШ АТО? Кажу що нажаль він погано розуміє що таке польовий штаб і йому треба надати допомогу.

Склали схему штабних підрозділів по напрямках діяльності, розрахували потребу у палатках, столах, комп’ютерах, кабелів та польового електропостачання, картах місцевості та інш. А де місце розгортання? Пішли шукати подаль від дороги, підказали міліціонери – там за заправкою ГСМ є пустир. Пустир був закинутим автодромом ДОСАФ. На нашу радість там була електромережа. Прив’язали схему до місцевості. Розпочалась робота.

Генерал Кривенко, дійсно бойовий офіцер і добрий організатор, працював по воєнному. Вже над вечір стояли палатки, столи, підключалась електрика. Розповів йому, що десантні роти вже півтора місяці живуть в БТРах і попросив виділити дві великі палатки і матраци для десантників 80-го полку. Крім того  якщо їх розташувати зі сторони лісу, вони прикриють штаб. Там було місце і для техніки Погодив з генералом Воробйовим і вже на ніч роти відпочивали в палатках. Розгорнули палатки для «Альфи» та інших.

«Пума», ще до завершення робіт по розгортанню, наказав прибрати усіх з дороги на Слов’янськ до штабу. Виставили шлагбаум з охороною — щось стало схожим на польовий штаб.

З’явилися перші карти місцевості. Отримавши карту зрозумів що вона туристична. Знайшов військову «двохсотку». Вивчаючи місцевість, навколо Краматорська, помітив позначку аеродрому, біля траси на Донецьк. Запитав Воробйова що це за аеродром. Він відповів що це старий військовий аеродром 2-го класу (запасний), його утримує і охороняє біля 60 військовиків. Кажу що тоді краще там розгорнути було б штаб – є вся, хоч і невеличка, військова інфраструктура – зв’язок, склади, їдальня, капоніри для техніки, злітна смуга для вертольотів, не те що наше болото. А головне ми заходимо в тил Гіркіну і відрізаємо його від Донецька. Він погодився і ми у двох доповіли Крутову. «Пума» запитав – « це той аеродром, на якому у ночі стріляв чатовий». Так каже Воробйов. Крутов відповів, що пропозиція добра, буде мати на її увазі.

Я знову занурився у формування штабу, розробляв короткі інструкції, оформляв журнали, розподіляв обов’язки, допомагав розпочати роботу. До палатки, де я розкреслював журнал отриманих та відданих розпоряджень, зайшов «Ростов» сказав, що «Пума» збирає всіх радників біля автобуса. На нараді він оголосив, що сьогодні у ночі невідомі намагалися проникнути на склади аеродрому Краматорськ. Чатовий відкрив вогонь. Напад припинився. А годину тому, знову там неспокійно, стріляв чатовий. Мешканці військового містечка, що поруч збуджені і намагаються потрапити на територію військової частини. Тому він, з одним підрозділом «Альфи», вилітає туди на вертольотах, а ми з рештою наступними рейсами.

Поки відбувався перший рейс, ми розпалили багаття, заварили чай, чим і пообідали. Було незручно кидати розпочату роботу по організації  штабу АТО на одного Кривенка і я підійшов до нього повідомити, що відбуваю до Краматорська і все тепер лягає на нього одного. Генерал посміхнувся, як посміхаються впевнені у собі люди. Нажаль, нам мало разом довелось працювати. Як потім, поруч, не вистачало таких професіоналів і керівників.

Другим рейсом на чотирьох Ми-8, з НШ АТО і його «штабом» та бійцями «Альфи» прибули на площадку біля будівлі цивільного аеропорту. Цивільний аеропорт, це голосно сказано. Невелика, напівскляна будівля, з другим поверхом типу мансарди і відкритого балкону, з невисокою баштою для КДП. Перед будівлею на бетонній площадці стояли чотири невеличкі літальні апарати, які колись літали. Напроти, за злітною смугою, маячило КДП військовиків, до неї майже кілометр. Кинувши речі, запитав у «першопроходьців» де «Пума». Відповіли що він на КДП, з командиром військової частини, там проблема з місцевим населенням. На питання хто там з ним, відповіли що охорона, пара бійців. Порахувавши, що мені, як військовому раднику, потрібно бути поруч, під час обговорення питань з військовиками, вирушив до нього. Прийшов, сонце вже сідало. Командир розповів, що прийшовши, генерал сам визвався піти до натовпу мешканців військового містечка, що розташоване поруч, які намагалися увійти до військової частини.

Вже майже дві години як він знаходиться на одинці з місцевими мешканцями, серед гучного галасу, за зачиненими воротами військової частини. Двоє охоронців «Пуми», що сиділи на лавках біля КДП, сказали що він їм наказав не втручатись. На пагорбі, обіч воріт, маячила висока постать військовика, який випростовувався, щоб розгледіти, що там коїться за парканом. То був старший з охоронців, яких взяв з собою «Пума». Підійшовши до нього, запитав як справи. Тримаючи в руці чорну «борсетку» він показав, що видно тільки дальню частку натовпу і тилові підходи до нього, а «Пуму» не видно. Увесь час він спостерігав, як з тилу натовпу під’їжджали «джипи», з яких роздавали людям горілку, а півгодини тому — дали декільком чоловікам, з натовпу, автомати. Я запитав чи є у ВВ зброя. Охоронець відповів, що це «борсетка» з пістолетом Крутова. Кажу треба його витягати, що ж ми стоїмо. Відповідає, що ВВ їм заборонив втручатись. Там цивільні, потрібно представників МВС. Тоді я швидко повернувся до цивільної «стікляшки», взяв відділення бійців «Омега» і назад. Приєднались до охоронців «Пуми».

Вечоріло. В сутінках, повернувся Крутов. Засмучений і втомлений. Підійшов до своїх охоронців і запитав, що це було, чому його декілька разів не впускали у ворота, коли він спромагався зайти. Мовчали. Відповіді не було.

Розповів, що вражений почутим і побаченим, що в головах простих людей надійно засів інформаційний «мусор». Таке враження що вони з іншого світу! А все через те, що дивляться тільки російські телеканали. Крім того ними верховодять кримінальні особи, він їх добре роздивився. І тільки завдяки тому, що з цим контингентом він вмів працювати і раніше, вони йому в бік не «вставили» заточку. Його спасло вміння працювати з натовпом, вичислити у ньому авторитетів, з якими він вів розмову «по понятиям».

Підійшов занепокоєний командир військової частини і сказав, що з «вишки» доповіли, про невеликі групи людей, що відділилися від натовпу, який розходиться, та прямують на аеродром, в обхід воріт і паркану. «Пума» розпорядився не чіпати їх, вони перевіряють чи правду він сказав, що тут нема «Правого сектора та бандерівців». Під час нашого повернення до цивільного аеропорту, на злітну смугу вийшло декілька осіб, які намагалися щось розгледіти. Але марно, вже було темно.

На мій погляд стався перший і єдиний, в новій історії України, випадок, коли обумовлений значною владою державний службовець вищого рівня, генерал-лейтенант СБУ, керівник надзвичайного державного заходу з проведення АТО, сам на одинці вийшов до розлюченого натовпу своїх співвітчизників, з метою вгамувати одурманених людей і не допустити кровопролиття. Вчинок гідний справжнього Патріота і Генерала!

О 22.00 зібрались на нараду. На той час передислокація на аеродром усіх бійців «Альфи», офіцерів АТЦ СБУ, частини підрозділу «Омега» завершилась. Після наради почали шукати їжу, та місця для ночівлі. Вільного місця у будівлі вже не було, зайняли усі кімнати, кути, навіть проходи у коридорах. Тому чверть людей розташувалась на газонах навколо будівлі, використовуючи одно-двомісні палатки, або спальні мішки. Коли група радників вивільнилася, зайвого місця у приміщеннях не було. Тому і опанували залу де була нарада. Нам з «Філіном» дістався тенісний стіл, що стояв по середині. Прибрали з нього папери і лягли «валетом». Стіл хитався, але вистояв. Спати було твердо.

Тому, коли серед ночі я почув крик на вулиці, біля незакритих скляних дверей, то встав і вийшов на вулицю. У десяти метрах від входу, розлючений «Пума» кричав на височенну людину у спортивному одязі: «Ты что с ума сошел! Да я тебя, за это, отдам под трибунал! Да за это под растрел пойдеш!»… Таким, я його бачив в перше і більше ніколи. Справа була мабуть дуже серйозною. Я почав рухатись до них, «Пума» побачив мене, взяв себе в руки і сказав щоб я повертався.

(продовження буде)