Зіткнення НАТО з РФ: прозріння Європи чи погана гра при гарній міні?
Після критики за відносно низький рівень допомоги у 2023 році Париж різко збільшив зобов’язання в межах укладеної з Києвом двосторонньої безпекової угоди. Чому Макрон вийшов на лідерські позиції у допомозі Україні?
Прозріння в натівських столицях почалася після того, як ХАМАС напав на Ізраїль. Найбільш прозорливі лідери Альянсу одразу відчули ймовірність асиметричного удару ворога, і вже не суто путінської Росії, а антизахідної коаліції нової «осі зла» з диригентом із Піднебесної. ХАМАС ударив якраз у розпал політичної кризи в США, коли Адміністрація чинного президента Байдена виявилася фактично нейтралізованою. Вплинули на це й російські спецслужби, коли провели антисемітські акції в РФ та навіть у країнах демократичного Заходу. А пізніше — і відчайдушні хусити, що на боці Ірану атакували США і їхніх союзників у Червоному морі.
У листопаді 2023 року президент Франції Макрон і топ-менеджер ЄС Боррель майже синхронно заявили, що Європа «не закриє дірок» без американської допомоги Україні. В грудні Європа повністю мобілізувалася як у питаннях допомоги Україні, так і у підготовці до безпосереднього зіткнення з російською навалою. ЄС із затримкою, але подолав-таки труднощі із затвердженням допомоги для України: союзники погодили виділення пакету допомоги у 50 мільярдів євро 1 лютого 2024 року.
«Несподівані зрушення» в Європі
Українська армія навіть за шаленого дефіциту боєприпасів продовжила дивувати світ. У лютому українські Повітряні сили збили 13 російських військових літаків: 10 новітніх бомбардувальників Су-34, два багатоцільових винущувачі Су-35 та вже другий рідкісний літак А-50. Усе — на загальну суму понад 900 млн дол. Однак Сили оборони були змушені залишили Авдіївку, яку тримали упродовж двох років. Поступові втрати ще кількох населених пунктів наприкінці лютого стали для натівських генералів свідченням того, що Москва може перетворити тактичний успіх із взяттям Авдіївки на оперативно-тактичний, із повзучим просуванням вглиб України. При цьому в НАТО добре відомо, що боєприпасний голод у вітчизняному війську почав зростати ще з середини грудня, а з часом додалася й ще критична нестача особового складу — за свідченням військових, некомплект у підрозділах на лінії зіткнення в останні дні лютого інколи досягав 50 — 60%.
І от 26 лютого відбулося щось таке, що змусило навіть кремлівських керманичів схопитися за голови. Президент Франції вказав на ймовірність відправки військ НАТО в Україну. Цікаво, що така несподівана заява очільника Франції викликала всередині Альянсу переляк, і дехто із союзників відразу відхрестився від таких намірів. Проте увага переключилася на дуже зрозумілі речі: спільно забезпечити Україну боєприпасами та ракетами. Про ракети Макрон також нагадав і фактично перетворився на ініціатора та організатора нової, «ракетної коаліції». При цьому французький лідер де-факто зняв блокаду з закупівлі близько 800 тис боєприпасів за межами ЄС. Нагадаю, ці закупи 31 січня ініціювала Чехія, але Париж тоді делікатно «забанив» цю ідею. Тим часом прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте уже заявив, що його країна виділить понад 100 млн євро на закупівлі артилерійських снарядів для України по всьому світу (це сталося після заяви Канади про її великий транш).
Чому саме Макрон несподівано вийшов на лідерські позиції у допомозі Україні? Адже Франція в 2023 році надавала набагато менше ресурсів, ніж, до прикладу, Німеччина чи Британія. Та ще Макрон багатьом знаний як охочий до телефонних перемовин з Путіним. З кривавим диктатором лідер Франції перестав загравати лише після того, як на власні очі побачив наслідки звірства росіян на Київщині.
На що реально зважиться НАТО
Філософія НАТО була сформована ще на початку широкомасштабного вторгнення тодішнім головою Об’єднаного комітету начальників штабів США генералом Марком Міллі:
«Як підтримати й забезпечити дотримання ґрунтованого на законах міжнародного порядку країною з надзвичайним ядерним потенціалом і не вступити у Третю світову війну? Перше: не допустити кінетичного конфлікту між армією США, НАТО та Росією. Друге: стримати війну в межах географічних кордонів України. Третє: зміцнювати та підтримувати єдність НАТО. Четверте: посилити Україну та надати їй необхідні засоби для боротьби».
Бездоганно точно, чи не так?! Ключові для нас слова: «надати їй (Україні) необхідні засоби для боротьби».
На жаль, ця філософія базувалася винятково на математичних розрахунках загальних війн та майже не брала до уваги особливості психології мас і народів Росії. Це призвело до дивної та дуже прикрої стратегічної помилки президента Байдена, яка мала вираз у чисельних відмовах Києву у необхідних озброєннях — а за позицією Вашингтону цілком охоче йшли Берлін та Париж (хіба що Лондон, глибше усвідомлюючи неминуче насування проблем у вигляді російської атаки НАТО, йшов на компроміси, як то у «пробиванні» «танкової опції» та у просуванні рішення щодо крилатих ракет»).
І ось раптом на сцені з’явився Макрон.
Після критики за відносно низький рівень допомоги у 2023 році Париж різко збільшив зобов’язання в межах укладеної з Києвом двосторонньої безпекової угоди, а Макрон очевидно згадав, що саме він першим з європейських лідерів проголосив потребу належним чином підготуватися до ймовірного «другого пришестя» Трампа. Париж оголосив у січні 2024 року про надання 40 крилатих ракет SCULP, поставки по 50 керованих авіабомб AASM Hammer щомісяця, та ще виробити для України 78 САУ Caesar. Було передбачено і збільшення постачання боєприпасів для артилерії — з 1000 до 3000 снарядів на місяць (Німеччина, для порівняння, у першому пакеті 2024 року передала 9080 155-мм боєприпасів). Але щоб зміни поглядів в Парижі виглядали ще більш переконливими, Франція додатково надала Україні дві РСЗВ M270 LRU, до яких ракет є удвічі більше, ніж до HIMARS.
А вже в лютому 2024 року, коли Макрона розкритикували за відмову купувати боєприпаси за межами ЄС, він заявив про спрямування військ НАТО в Україну та забезпечення її ракетами. Заява про відправку військ — це чистої води інформаційно-психолгічна операція, особисто від президента Макрона. Вона спрямована навіть більше не Москві, а столицям європейської частини НАТО. Її мета — зафіксувати якщо не лідерство, то хоча б нівелювати попереднє гальмування. Але у заявах французького президента виявилося дуже багато корисного для України.
Передусім, як слушно зауважив посол України у Франції Вадим Омельченко, ця емоційна ідея з відправкою військ можливо «запустить відповідні процеси в інших державах». Справді, хіба не так було з танками, літаками, крилатими ракетами? Коли усе нове спочатку відкидається, але починаються процеси переосмислення. І не проблема, що усі, без винятку, лідери країн НАТО, разом із генсеком Альянсу Столтенбергом, сказали рішуче «ні» таким планам, бо багато чого може змінитися із наближенням війни до самого НАТО.
Однак ще більш вагомою для України стала поява «ракетної опції». Макрон сказав про «далекобійні» ракети, очевидно, не зовсім усвідомлюючи нюанси. Бо такі ракети мають дальність від 1000 км (балістичні ракети малої дальності — це ракети з дальністю дії до 500 кілометрів; а балістичні ракети меншої дальності — це ракети дальністю дії від 500 до 1000 кілометрів). Але поява у ЗСУ тактичних, оперативно-тактичних і крилатих ракет у великій кількості могла б суттєво змінити ситуацію на війні. Де їх придбати, усі в Європі добре знають. Щонайменше — у країн, з якими ведуться перемовини щодо боєприпасів — таких потенційних постачальників зараз щонайменше дюжина.
А поки слід згадати симптоматичну заяву координатора Ради національної безпеки Джона Кірбі. 28 лютого він назвав ситуацію на полі бою в Україні «дуже жахливою» та визнав, що «ми [НАТО] вже в певному сенсі запізнилися». Хоча це сумне визнання, можливо, є непрямим свідченням завершення ери США як наддержави. Естафетна паличка в руках європейців, а покаже усе рівень здатності колективної Європи добре підготуватися до війни. Бо вона вже, здається, близько.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння