Роль і місце спецслужб у сучасній війні (особливо, у російсько-українській війні, що триває) має надважливе значення. Одним із головних завдань спецслужб є отримання інформації про плани противника з метою запобігання несподіваного нападу, зниження ефективності його ударів у разі нападу, а також створення сприятливих умов для надання організованої і своєчасної відсічі ворогу. Зазвичай воєнному вторгненню передує дипломатична, пропагандистська та військова підготовка і саме на спецслужби покладено завдання вивчати противника та визначати ступінь загроз, які вимагають невідкладного реагування керівництва держави. Ще китайський мудрець Ву Цзіо, який жив у IV столітті до нашої ери, зазначав: «Розвіданий ворог – наполовину переможений».
Не менш важливою є діяльність спецслужб і в передвоєнний період, хоча важко назвати миром і передвоєнним станом 8 років гібридної війни, які передували масштабним обстрілам і вторгненню Росії на територію України. До 24 лютого 2022 р. гібридна російсько-українська війна умовно займала місце між класичною війною і миром у сучасному світовому порядку, і для неї була характерною тенденція поступового стирання відмінностей між станом війни і миру. Аналіз агресивної діяльності Росії дає підстави для висновку про пріоритетну роль спеціальних служб і сил спеціальних операцій (ССО), їхнє застосування на підготовчому та початковому етапах війни, у створенні та фінансуванні антиурядових структур і просуванні агентів впливу до органів влади України з метою дестабілізації легітимного державного ладу, організації та проведенні інформаційно-психологічної війни, терористичних актів і диверсій тощо.
Саме в Україні Росія чи не вперше використала багатомірний характер гібридної війни, яка характеризувалася інтегруванням всього діапазону засобів протиборства, від найбільш сучасних і технологічних до терористичних та тактичних способів ведення збройної боротьби. Особлива роль тут належала розвідувальним органам, діяльність яких спрямована на розвал держави, підрив економіки, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки. Російська концепція багатомірного характеру гібридної війни була реалізована з використанням безпрецедентного поєднання комплексу заходів силового і несилового впливу на Україну як країну-жертву в реальному вимірі часу. Багатомірність була обумовлена певною розмитістю відмінностей між діями регулярних сил та іррегулярними збройними формуваннями квазі-республік, діяльністю розвідувальних органів і ССО, замаскованих під дії найманців, сепаратистів, приватних військових компаній і терористичних угрупувань. Зазначене суттєво ускладнювало завдання з виявлення, прогнозування і планування підготовки до прямого воєнного вторгнення, правильної оцінки і усунення загрози агресії в формі гібридної війни, особливо на її початковому етапі, що ми і спостерігали в 2014 р. в Криму та на Донбасі.
Значущою є роль розвідки в запобіганні раптовості під час прямого масштабного вторгнення, адже фактор раптовості – один з ключових принципів військового мистецтва, суть якого полягає в досягненні успіху шляхом дій, що мають ефект несподіванки для супротивника. При правильному використанні як в класичному, так і в гібридному військовому конфлікті раптовість є одним із найрезультативніших принципів для досягнення цілей війни з мінімальними втратами і максимальною ефективністю.
Завдання запобігання раптовості застосування воєнної сили агресором досягається виконанням вимог цілеспрямованості, безперервності, активності, достовірності, скритності і оперативності розвідки, неухильне дотримання яких істотно ускладнює для сторони, що готує раптовий напад, таємне проведення відповідних заходів. В результаті помітною мірою зростає значення інформаційних засобів як у забезпеченні раптовості, так і у прийнятті заходів щодо запобігання раптового нападу. Саме розвідка постачає вихідний матеріал для прогнозування як гібридних загроз, так і загрози прямого масштабного вторгнення і планування заходів протидії.
У попередніх статтях автор, з огляду на «дзеркальну проекцію» російських воєнних теоретиків і російського вищого військового керівництва, зазначав, що Україні слід готуватись до подальшого загострення протистояння з Росією аж до прямого воєнного вторгнення із застосуванням ракетно-артилерійських ударів та авіації. Наведені вище особливості розвідки обумовлювали необхідність підтримання у високій ступені готовності наявних сил і засобів розвідки, їхнього постійного удосконалення з урахуванням процесів трансформації конфліктів сучасності, насамперед триваючої російсько-української війни, подальшого прихованого формування гібридних загроз. Стратегічний прогноз, своєчасне розкриття і правильна інтерпретація розвідкою гібридних загроз дозволяли передбачити рішення противника щодо вибору стратегії гібридної війни. Розробка заходів протидії повинна була здійснюватися з урахуванням важливої ролі внутрішніх і зовнішніх факторів в гібридних війнах. Загальні способи протидії гібридним загрозам мали б зводитися до надійного перекриття каналів фінансування підривних сил, використання дипломатичних засобів для ізоляції і покарання держав-спонсорів, націлювання всіх видів розвідки і контррозвідки на розшук та ідентифікацію лідерів, розташування таборів підготовки бойовиків і складів як першочергових об’єктів нейтралізації. Також нагальним мало би стати посилення контррозвідувального режиму в країні, здійснення протидиверсійних заходів, зміцнення охорони воєнних об’єктів (аеродромів, складів, підприємств ВПК) і критичної інфраструктури, виявлення агентурних мереж в їхньому оточенні тощо.
Напередодні російського вторгнення світовий інформаційний простір був переповнений повідомленнями про можливі сценарії масштабної агресії РФ проти України. Думки експертів при їхньому обговоренні в ЗМІ та на чисельних ток-шоу розділилися: одні відкидали їхню вірогідність, а інші (і таких була більшість) приходили до висновку про достатньо високу вірогідність реалізації планів країни-агресора. У якості маркерів на користь версії підготовки і початку агресії розглядалися факти перекидання підрозділів ЗС Росії і їхнього розгортання поблизу російсько-українського кордону, організація логістики тощо.
Але одне питання було недостатньо висвітлено в суспільстві і, відповідно, керівництвом держави йому мало приділялось уваги. А саме: фахівцям відомо, що будь-якому сценарію можуть передувати інформаційно-психологічні операції, кібератаки і активізація «п’ятої колони», що ми спостерігали в Грузії у 2008 р. та в Україні у 2014 р. і бачили перед вторгненням. Маркером початку гострої фази агресії може бути діяльність інфільтрованих у наш тил диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ), створених спецслужбами противника, і військових підрозділів спеціального призначення (СпП), яка є найнебезпечнішою і потребує здійснення комплексу спеціальних протидиверсійних дій (ПДД) у державі. Надзвичайно важливою серед таких дій є оперативна діяльність органів (уповноважених осіб) контррозвідки безпосередньо на об’єктах та районах, що прилягають до них. У переважній більшості випадків скоєнню самої диверсії передують дії диверсантів, що потай висунулися (були закинуті) у прилеглий район, з метою спостереження за об’єктом, а також вихід їх на зв’язок зі своїми агентами або пошук осіб, яких можна використовувати у своїх цілях. Якщо вдасться завчасно виявити появу в зоні підозрілих осіб, або груп людей, транспортних засобів, технічних засобів спостереження, складів вибухівки, інших боєприпасів, підготовлених притулків («схронів»), то диверсійна операція противника однозначно буде зірвана. Наприкінці 2021 р. в Білорусі проводились військові навчання підрозділів спеціального призначення ЗС Росії і Білорусії, після закінчення яких ці підрозділи не були повернені до місць постійної дислокації, а залишились поблизу білорусько-українського кордону і, не виключено, що частина з них могла бути інфільтрована на територію України. Крім цього, останніми роками у Чорнобильській зоні органами правопорядку періодично затримувались т.зв. «групи сталкерів», до складу яких входили громадяни РФ та РБ, переважно молоді чоловіки спортивної статури. Зазначена інформація так і не отримала належної оцінки і відповідних висновків з боку спецслужб, не були проведені достатні спеціальні протидиверсійні заходи на цьому напрямку і територія навколо Києва була насичена інфільтрованими ДРГ і окремими коригувальниками противника.
Світова історія містить чимало доказів того, що недооцінка діяльності спецслужб чи зневажливе ставлення до розвідувальної інформації з боку керівництва держав дуже дорого обходилось для них, а іноді призводили до зникнення з карти світу. У нашому випадку відсутність повної розвідінформації, насамперед отриманої Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України щодо готовності та всіх напрямів наступу російських військ, та недооцінка керівництвом України розвідувальної інформації, що була надана спецслужбами країн НАТО напередодні прямого воєнного вторгнення Росії призвела до блискавичного захоплення країною-агресором частини Київської, Чернігівської, Харківської та Херсонської областей і дуже дорого обійшлася українському народові.
При своєчасному розкритті планів підготовки до переходу від гібридної до класичної війни з метою протидії мала б бути сформована відповідна довгострокова військово-політична стратегія, створений спеціальний національний (коаліційний) орган для координації зусиль розвідки на всіх рівнях, від стратегічного до тактичного, вироблені принципові підходи щодо ефективного та прихованого використання ССО і нанесення ударів високоточною зброєю. Чи було це зроблено в Україні після початку гібридної війни в 2014 р., окупації Російською Федерацією Криму і частини Донбасу, зради і втечі до Росії керівників спецслужб та вивезення ними масивів документальних матеріалів? Питання риторичне. Окрім розкритих перед противником кадрів і результатів найбільш важливих оперативних напрацювань, інформації про структуру та логіку дій , систему підготовки та прийняття рішень, планування і проведення операцій, додаткова шкода була нанесена і непродуманими діями нової влади щодо проведення т.зв. «люстрації» чи «очищення влади». Безумовно після повалення режиму В. Януковича Україна потребувала очищення влади. Але, як завжди плодами будь-якої революції, плодами Революції Гідності скористалися непричетні до неї люди та «корисні ідіоти». І навіть таку актуальну для України ідею очищення влади їм вдалося спаплюжити, у першу чергу за рахунок простих маніпуляцій з текстом закону і розширення суб’єктності застосування. Колективна і, водночас, вибіркова відповідальність, впроваджена Законом «Про очищення влади» у діючій редакції більше сприяла руйнації, ніж розбудові демократичного суспільства в Україні.Завдяки кампанійському підходу і відмові від створення незалежної комісії, яка мала перевіряти чиновників, передачі цих функцій владним структурам; відмові від будь-яких перевірок осіб, які займають виборні посади, виведенню з-під люстрації суддів тощо, люстрація торкнулася переважно співробітників спецслужб та правоохоронних органів, в результаті чого під час гібридної війни серед інших були звільнені професійні кадри із СБУ, СЗРУ, розвідувальних органів Державної адміністрації прикордонної служби і Міністерства оборони України.Наступний етап звільнення досвідчених кадрів відбувся у 2019-2020 рр., коли на хвилі популізму до влади прийшли нові кадри без достатнього, а часто без будь-якого досвіду та відповідної освіти. Тоді на керівні посади в спецслужбах і правоохоронних органах були призначені люди, які до того часу не мали відношення до цих органів, а були підприємцями, займалися шоу-бізнесом, мали проросійські погляди чи спільний бізнес з представниками країни-агресора тощо. Також на звільнені місця повернулась частина тих, хто у свій час активно підтримував режим Януковича. Не сприяли якісній роботі вітчизняних спецслужб під час гібридної війни і затягнуті в часі та в невиправданих дискусіях процеси реформування. Зокрема, роки дискусій та компромісів завершились 17 вересня 2020 р. прийняттям Закону України «Про розвідку». У законі було прописано важливу інноваційну норму про надання права розвідувальним органам залучати в межах своє компетенції інших суб’єктів розвідувального співтовариства у порядку, визначеному Президентом України на основі пропозицій координаційного органу з питань розвідки. Однак, ця норма закону не запрацювала і розвідувальні органи не виявили бажання перебудовувати роботу, не позбавилися зайвої змагальності у співтоваристві, а інші суб’єкти розвідувального співтовариства та органи сектору безпеки не виявили бажання до інтегрованої роботи. Комітет з питань розвідки так і не став повноцінним постійно діючим органом управління у сфері розвідки зі статусом робочого органу Ради національної безпеки і оборони України, як це передбачено Конституцією України. У правовому полі залишились не закріпленими основні повноваження Комітету, натомість у Законі лише зазначено, що він може створюватись як консультативний чи дорадчий орган. Негативні наслідки для функціонування спецслужб та дезорієнтації особового складу мали часті і необґрунтовані зміни керівників розвідувальних органів, їхні призначення за критеріями лояльності і наближеності до керівництва Офісу президента, ліквідація Академії СЗР України, публічні звинувачення керівництва Комітету з питань розвідки у співпраці з країною-агресором тощо.Крім цього, експертами неодноразово підкреслювалось, що при незмінності агресивності зовнішньополітичного курсу РФ перспектива України, за умови добровільної відмови від ядерної зброї, самостійно забезпечити свою безпеку є мінімальною. З огляду на спільність інтересів у сфері безпеки України і країн Заходу, в сучасних умовах таку безпеку можливо забезпечити тільки в співпраці з євроатлантичними структурами, шляхом інтенсифікації відносин з НАТО: від стратегічного партнерства до Плану дій щодо членства (ПДЧ) і вступу держави до Альянсу. Для отримання ПДЧ Україні необхідно було здійснити низку реформ, впровадження яких уже було розпочато, серед яких – реформування Служби безпеки України (СБУ). Про це неодноразово заявляли представники країн-членів НАТО. Зокрема, 7 квітня 2021 р. Тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квін під час зустрічі з заступником голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Мар’яною Безуглою зазначила, що реформування Служби відповідно до євроатлантичних принципів та найкращих практик є ключовим кроком на шляху України до НАТО. Однак, реформа СБУ не була завершена. Після багатьох років дискусій і обговорення десяти проектів законопроектів внесений Президентом України законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України» щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України» був розглянутий і ухвалений у першому читанні Верховною Радою України 28 січня 2021 р. Законопроект передбачав ліквідацію антикорупційного та економічного підрозділів, передачу до 2026 р. досудового розслідування до ДБР із поступовим скороченням чисельності та часткової демілітаризації Служби, посилення контррозвідувального і антитерористичного спрямування СБУ.
Автор підтримував думку представників експертної громадськості про те, що деякі функції, невластиві сучасним спецслужбам, насамперед досудове слідство, боротьба з економічними злочинами, організованою злочинністю і корупцією, залишаються у відкритій чи завуальованій формі, що дозволяє і надалі відволікатись від вирішення головних завдань СБУ з протидії підривній діяльності іноземних спецслужб, насамперед країни-агресора.
Водночас, керівництво СБУ та групи експертів – вихідців із СБУ та ветеранів, які критично ставилися до прихильників реформування спецслужби за євроатлантичними стандартами, всіляко відстоювали офіційну позицію керівництва СБУ, піддавали сумніву необхідність новацій з позбавлення СБУ права на досудове слідство, заборону займатись боротьбою з корупцією, організованою злочинністю, протидію злочинам у сфері економіки. Члени зазначених груп закликали взагалі не сприймати рекомендації західних партнерів як дороговказ і пропонували перевести дискурс з відкритого інформаційного простору до кабінетів РНБО і долучити до роботи вітчизняних фахівців [5].
У цей час суттєві зусилля частини співробітників СБУ були спрямовані на діяльність в економічному секторі, контроль за фінансовими потоками та роботою митних і податкових органів, а інколи і на власне збагачення, що призводило до відволікання від виконання головного завдання з протидії підривній діяльності спецслужб країни-агресора. Діяльність вітчизняних спецслужб була також дезорганізована після провалу спеціального заходу «Авеню» Головного управління розвідки МО України і СБУ із захоплення найманців ПВК «Вагнер», які звинувачуються у військових злочинах на території України, а також після його публічного обговорення і звільнення з посад керівників спецслужб.
Спецслужбам ворога частково вдалося використати наведені вище обставини, посилити власні оперативні позиції в українських спецслужбах та створити агентурні мережі в Україні, інфільтрувати на територію України значну кількість диверсійно-розвідувальних груп, що зіграло свою негативну роль під час початку масштабного воєнного вторгнення в Україну. Про зазначене можуть свідчити висвітлені в ЗМІ окремі випадки зради та співпраці з ворогом окремих співробітників та керівників спецслужб. Як приклад, можна навести ситуацію у Херсоні, який Росія захопила за лічені дні на початку березня 2022 р. Цьому сприяло і те, що начальник Херсонського Управління СБУ генерал Криворучко наказав підлеглим співробітникам евакуюватись із міста перед його штурмом військами країни-агресора всупереч наказу Президента України, а його помічник полковник Садохін видав ворогу інформацію про мінні загородження і коректував авіаудари противника. Також, керівник Головного управління внутрішньої безпеки СБУ генерал Наумов, раніше призначений одразу на керівну посаду без досвіду роботи в СБУ та необхідної перевірки, безпосередньо перед російським вторгненням втік з України, прихопивши з собою носії з таємною інформацією. 16 липня 2022 р. пресслужба ДБР повідомила про затримання радника Голови СБУ, колишнього начальника ГУ СБУ в Криму Олега Кулініча за підозрою в співпраці з російськими спецслужбами. Слідством встановлено факти його співпраці зі спецслужбами Росії, збирання розвідувальної інформації і передачі противнику інформації, що становила державну таємницю. Зрозуміло, що наодинці ці особи не змогли б приймати такі рішення і реалізувати їх на шкоду національній безпеці України. За ними стоять ще інші люди, або цілі групи ворожих агентів чи зрадників, які сприяли їхньому призначенню на посади, просуванню по службі і виконанню завдань ворожих спецслужб.За інформацією військовослужбовців ССО ЗСУ, під час боїв за визволення Київської області було встановлено, що свої позиції ворог готував заздалегідь, ще до самого вторгнення проводили підготовчі дії, використовували агентурні дані і завжди обирали панівні висоти або захист мирної забудови. Ворог також активно використовував коригувальників ракетно-артилерійських ударів та авіанавідників для знищення як військових об’єктів, так і цивільної інфраструктури. Таким чином, напередодні і на початку масового вторгнення вітчизняні спецслужби, насамперед військова розвідка і контррозвідка СБУ, не вжили всіх необхідних заходів з виявлення загроз і протистояння ворогу, його «п’ятій колоні».Водночас, заради справедливості слід відмітити, що більшість співробітників вітчизняних спецслужб залишились вірними українському народу і з перших днів після вторгнення взяли активну участь у боротьбі з російськими нападниками. Найбільш ефективними у протистоянні агресору і здійсненню активних розвідувальних і протидиверсійних дій на лінії фронту, у ворожому і нашому тилу виявилися спеціальні підрозділи воєнної розвідки, Центру спеціальних операцій «А» та окремих регіональних управлінь СБУ. Вжитими заходами СБУ вдалося нейтралізувати частину диверсійно-розвідувальних груп та т.зв. «сплячих» ворожих агентурних мереж, на активізацію яких і здійснення ними підривних дій в нашому тилу ворог покладав великі надії. Зокрема, станом на 30 травня 2022 р. тільки співробітниками Управління СБУ в Харківській області затримано близько тисячі посібників агресора, за результатами інспекцій та перевірок, фактично весь особовий склад Управління, який брав участь у обороні регіону, нагороджено державними нагородами. Загалом СБУ викрила понад 160 ворожих ДРГ і повідомила про підозри тисячі зловмисників.Російська Федерація і надалі прикриває свою неоголошену війну в Україні терміном – «спеціальна військова операція», тобто сама признає, що здійснює серію диверсійних і терористичних дій на території незалежної і суверенної України. Саме на це вказують останні обстріли терористичними російськими військами цивільних об’єктів і інфраструктури мирних міст – Вінниці, Дніпра, Нікополя, Запоріжжя, Кременчука та інших. У цій жорстокій і нещадній війні немає місця компромісам на умовах противника, і Україна мусить завдавати ударів у відповідь по військових об’єктах та різних видах інфраструктури: шляхах сполучення і доставки озброєння та боєприпасів, складах, мостах, аеродромах, електростанціях. Для цього вкрай потрібна сучасна протиракетна і протиповітряна зброя, далекобійні та контрбатарейні засоби ураження, поставки яких можуть здійснюватись за умов підтримки України урядами і суспільством дружніх західних держав. Така підтримка можлива за умов ефективного використання вже наданого озброєння, боротьби з корупцією на всіх рівнях всередині держави, а також досягнень на зовнішньо-політичній арені завдяки успішному міжнародному партнерству на дипломатичному, інформаційно-пропагандистському та розвідувальному напрямах.У сучасних умовах перемога у війні не обов’язково полягає в повному розгромі збройних сил противника, в їхньому фактичному знищенні або взятті в полон, окупації або встановленні тотального контролю над територією противника. Сенс сучасної війни полягає в дезінтеграції військового організму держави-жертви агресії, в руйнуванні основних елементів державної влади, в досягненні тотального контролю над свідомістю населення, що вимагає наявності централізованої системи протидії цьому виду конфлікту. Цей синергетичний ефект застосування загроз добре розуміє і намагається використати противник. Він обумовлює особливу небезпеку для всієї системи забезпечення національної безпеки країни і вимагає своєчасного розкриття загроз спецслужбами на основі науково обґрунтованого прогнозування сенсу і цілей дій противника, визначення сил та засобів агресії, об’єктів впливу загроз.Головне завдання спецслужб під час війни полягає у своєчасному розкритті планів і підготовчих заходів супротивника з ескалації агресії, комплексу загроз, які планується використати для підривання безпеки країни. Успішне вирішення головної задачі опирається на комплекс розвідувальних завдань, що стоять перед усіма видами розвідки і контррозвідки. Завдання охоплюють сфери діяльності супротивника, в яких формуються стратегії підривних дій, створюються необхідні ресурси, встановлюються канали зв’язку і взаємодії.Важливим завданням спецслужб є добування планів дій країни-агресора з дестабілізації адміністративно-політичної, соціально-економічної і культурно-світоглядної сфер, виявлення і припинення діяльності створених та унеможливлення створення нових мережевих структур з високою мірою самостійності і здатністю до самосинхронізації, каналів їхнього забезпечення: фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, кадрових, складів зброї, боєприпасів, засобів зв’язку, місць для переховування та підготовки бойовиків тощо. Також важливим є виявлення умов підготовки спеціальних заходів противника, спрямованих на прискорення процесів розвалу держави і замаскованих під дипломатичні демарші, економічні санкції, інформаційні «вкидання», диверсійні акти проти важливих об’єктів.
Перераховані та деякі інші особливості обумовлюють необхідність підтримки високої готовності наявних сил і засобів спецслужб, їхнього постійного вдосконалення з урахуванням процесів трансформації конфліктів сучасності, прихованого формування викликів і загроз. Вирішення цих завдань спецслужб ведеться на багатьох об’єктах як за кордоном, так і на території нашої країни, а зміст завдань вимагає високої міри компетентності розвідників в різних областях. І тут дуже важливим завданням є підготовка кадрів для оперативних та інформаційно-аналітичних підрозділів спецслужб, які б могли впевнено оперувати даними по всьому спектру загроз національній безпеці України.
З точки зору підготовки фахівців з державного управління, корисною також була б факультативна підготовка високопосадовців держави для отримання базових знань щодо напрямів діяльності спецслужб, розуміння важливості розвідінформації. Як приклад: у Німеччині співробітників спецслужб та державних службовців вже кілька років готують за дворічною програмою в Університеті бундесверу в Мюнхені. Ініціатором виступило Відомство федерального канцлера, а стати учасником нового курсу можуть співробітники спецслужб, військової розвідки і міністерств. Програма навчання магістрів відбувається за спеціальністю «розвідка та дослідження з питань безпеки». Її спільно розробляли і проводять Університет бундесверу і Федеральна вища школа державного управління. У ролі консультантів виступають фахівці з Франції і Великої Британії, де такі програми в університетах існують не перший рік. В описі на сайті Університету бундесверу метою навчання називається «професіоналізація освіти в області розвідки і безпеки» і наближення до «міжнародних стандартів». Зазначене свідчить про державницький системний підхід до вирішення проблем національної безпеки в Німеччині та інших країнах Західної Європи. Такий підхід потрібен і Україні. А насамперед потрібна політична воля вищого політичного керівництва держави для визначення і забезпечення місця та ролі спеціальних служб у сучасній війні, розуміння і оцінка діяльності спецслужб та наданої розвідувальної інформації, своєчасне реагування на неї тощо.
Крім цього, потрібна ретельна перевірка тих співробітників спецслужб, стосовно яких є підозри у зрадництві чи невідповідності займаним посадам, за результатами якої необхідно очистити спецслужби від таких співробітників. І перший крок уже зроблено: 19 липня 2022 р. Верховна Рада України, за поданням Президента України, звільнила Голову СБУ Івана Баканова. Цей крок є вірним, оскільки, на думку народних депутатів, «Баканов провалив реформу СБУ та розслідування причетності Московського патріархату до створення агентурної мережі в Україні, не зміг забезпечити ефективне розслідування стягнення майна колаборантів у бюджет».
Ще напередодні масштабного військового вторгнення у своїй статті експерт з питань діяльності спецслужб Юрій Романюк влучно і образно порівняв вітчизняну розвідувальну систему з літаком Ан-225 «Мрія», конструкція якого була створена українськими авіабудівниками відповідно до об’єктивних законів природи, і здійснити політ який зміг би тільки за умови їхнього системного дотримання. На жаль, війна внесла свої корективи, і це порівняння після знищення в Гостомелі російськими загарбниками справжньої «Мрії» набуло ще більшої актуальності. Тепер, як і «Мрію», вітчизняні спецслужби треба майже заново відбудовувати. І для цього потрібне стратегічне бачення і координація дій з боку керівництва держави, відповідне фінансове забезпечення і кадрове наповнення для фахового виконання завдань. І тільки за таких умов «Мрія» злетить і вітчизняні спецслужби будуть здатні виконати свої завдання із забезпечення національної безпеки та сприяти нашій перемозі у російсько-українській війні.
Володимир Ткач, кандидат політичних наук