Хід українсько-російської війни та ситуація навколо неї залишаються у центрі уваги зарубіжних аналітичних центрів та приватних розвідувальних компаній (далі – ПРК), які опрацьовують можливі сценарії подальшого розвитку подій.
Так, за оцінками експертів ПРК «Geopolitical Intelligence Services»[1], вторгнення РФ в Україну посилює перспективи колапсу російської держави або внутрішнього збройного конфлікту. На користь цього свідчать такі обставини:
- історично процесу колапсу держави передували поразки Росії у війнах;
- у національних республіках Російської Федерації (всього їх – 21) мають місце прояви агітації за незалежність;
- Москва зіткнеться з важкими викликами після війни, незалежно від її результату.
Рішення Кремля щодо проведення «часткової» мобілізації 300 тисяч резервістів в експертному середовищі загалом сприйняли як провал плану війни в Україні. Навіть якщо таку кількість солдатів, за відсутності належної підготовки та достатнього озброєння, можна зібрати й відправити на фронт, то це суттєво не змінить ситуації. Ймовірність досягнення Росією у такий спосіб своїх військових цілей стає дедалі більш низькою. Отже, у центрі уваги постає питання про те, що може статися із самою РФ після закінчення війни. Враховуючи невдачі, яких вже зазнала російська армія, є вагомі підстави розглядати можливість екстремальних наслідків, включно із колапсом держави та внутрішнім збройним конфліктом.
Історична пам’ять
Однією з причин правдоподібності колапсу держави є те, що російська історія демонструє усталену модель поразок у війнах, які призвели саме до такого результату. Так було у 1598 р., коли Московське царство розпалося після поразки від Швеції у Лівонській війні, і знадобилося 15 років, щоб відновити державу. Майже так само було у 1905 р., коли гучна поразка Росії у війні проти Японії спричинила так звану Першу російську революцію, яка сильно послабила абсолютну владу династії Романових. Це знову сталося у 1917 р., коли серія поразок від Німеччини викликала більшовицьку революцію та громадянську війну (у певний момент на території колишньої Російської імперії існувало 20 різних урядів). І зовсім недавно – у 1991 р., коли поразка в холодній війні призвела до колапсу СРСР, разом із яким мало не розпалась Російська Федерація.
Свого часу західні ЗМІ, коментуючи відому статтю В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців», в якій заперечувалось українське поняття державності та стверджувалось про право Росії повернути свої «історичні» території, поставилися до неї поблажливо, припускаючи, що це була просто демагогія. Проте, вони помилялися. Такі звернення до історії потрібно сприймати серйозно, оскільки громадяни РФ та їхні лідери живуть всередині «пузиря» власної історичної пам’яті. Історичні спогади служать фільтром для розуміння поточних подій, допомагають сформувати сьогоднішні очікування та визначити дії в реальному світі. Ось чому історія має таке велике значення для поточних російських справ, а Кремль так часто посилається на минуле. Саме тому не слід ігнорувати передчуття колапсу держави. Якщо зараз важливі політичні гравці вважають, що поразка в Україні може призвести до такого краху, вони діятимуть так, щоб цей результат матеріалізувався. Симптоматично, що глава Чечні Р. Кадиров відмовлявся проводити мобілізацію у своїй республіці, ймовірно, передбачаючи, що його війська незабаром можуть знадобитися вдома[2].
Основні риси російської історичної пам’яті були сформульовані при імператорі Миколі I. За словами тодішнього міністра освіти графа С. Уварова, суть царату полягала в «самодержавстві, православ’ї та народності». Усі вони залишилися визначальними рисами у сучасній Росії, набувши справжньої популярності в епоху В. Путіна.
Автократія визначається не лише як правління одного лідера, але й як повна відсутність відповідальності. У Росії ніколи не було правителя, відповідального перед земною владою; у цьому сенсі В. Путін уособлює «нормального» главу держави.
Роль православ’я визначив письменник Ф. Достоєвський, який стверджував, що «бути росіянином – означає бути православним». Мається на увазі, що роль православної церкви полягає в узаконенні влади Кремля та виокремленні росіян серед решти світу як єдиних справжніх християн.
Російське слово «народность» стосується не нації у західному сенсі (nationality), а глибшої спільності між членами так званої Святої Русі. Це – рушійна сила, сфокусована на «патріотичне виховання», яке зараз посилюється у російських школах. І це пояснює, чому українських жінок і дітей депортують у віддалені регіони РФ, де вони можуть допомогти примножити «чисту слов’янську расу», щоб замінити неслов’янські меншини, яких відправляють вмирати в Україні.
Сценарій № 1: виживання режиму
Якщо В. Путін доведе, що він справляється із завданням «розширення імперії», він зможе залишитися при владі. Якщо ні, то він її втратить. Незалежно від того, хто буде знаходитися при владі, виживання режиму матиме тип сталінізму, заснованого на екстремальному культі вождя, ксенофобії та індоктринації російських цінностей. До цього слід додати посилення репресій проти так званих ворогів держави, закриття кордонів для зовнішнього світу та скочування до автаркічної воєнної економіки. Економічна модель буде нагадувати «структурну мілітаризацію» радянської доби, яка передбачає підпорядкування усього суспільства потребам армії. Головна відмінність полягає в тому, що нинішній військово-виробничий потенціал РФ, у порівнянні із США, значно поступається можливостям колишнього СРСР.
Якщо Захід виконає свої обіцянки допомоги у післявоєнній відбудові України, перспективи цього сценарію можуть бути схожі на кінець Корейської війни: перемир’я, але не мир. Тоді як Україна розвиватиметься за прикладом Південної Кореї, інтегруючись у західне співтовариство, Росія стане гігантським аналогом Північної Кореї з ядерною зброєю, але з ослабленою економікою та кількома союзниками у зовнішньому світі. Примітно, що навіть сьогоднішня Північна Корея заперечує заяви про продаж зброї Росії.
Слабке місце цього сценарію – культ збройних сил країни. Фасад режиму В. Путіна почав руйнуватися через воєнні поразки в Україні, яких зазнала «славетна» російська армія.
Сценарій № 2: колапс держави
Якщо своєрідна реставрація сталінізму не вдасться, один із двох альтернативних сценаріїв – колапс держави. У цьому сценарії повторюватиметься ланцюжок подій 1991 р., коли Москва зіткнулася з викликами суб’єктів федерації, які наполягали на проголошенні незалежності. Як і тоді, цей процес матиме мозаїку різних результатів. Керівники республік Північного Кавказу (передусім, Чечні, а також Дагестану, де ситуація вже нестабільна) можуть почати діяти за принципом, проголошеним свого часу Б.Єльциним[3]. Наслідувати їхній приклад, ймовірно, буде й влада багатих на нафту «мусульманських» республік уздовж Волги, таких як Татарстан і Башкортостан, які зацікавлені зміцнювати прямі відносини з Казахстаном і Туреччиною. Це спричинило б різку переорієнтацію того, що сьогодні вважається російськими енергетичними потоками. Китай міг би встановити протекторат на Далекому Сході, щоб взяти під контроль регіональні ресурси нафти, газу та деревини, створивши китайські ексклави, подібні до тих, що динамічно розвиваються в Африці. Хоча РФ все ще зможе підтримувати формальний вигляд єдності, це буде «потьомкінська держава», а уряд матиме проблеми з підтриманням ключових центральних функцій, таких як операції центрального банку, нагляд за фінансовими ринками та фіскальний федералізм. Наслідки для освіти, системи охорони здоров’я та соціальних послуг – очевидні.
Сценарій № 3: внутрішній збройний конфлікт
Останній, більш зловісний сценарій внутрішнього збройного конфлікту нагадує події 1917 р., коли війська, які повернулися з війни з Німеччиною, спровокували збройне повстання. Небезпека його виникнення посилюється гнівом лідерів етнічних меншин, представники яких були непропорційно призвані на війну в Україні та масово гинули там.
На думку експертів ПРК, внутрішній збройний конфлікт може спровокувати навіть Україна: якщо Москва продовжить обстріли її території, Київ, ймовірно, може перенести війну на територію РФ.
Підводячи підсумок, експерти ПРК «Geopolitical Intelligence Services» наголошують, що, можливо, ці сценарії є екстремальними, проте вони наочно демонструють надзвичайний характер викликів, які постануть на шляху повоєнного відновлення Росії. Навіть якщо пропагандистська машина Кремля зможе представити будь-який результат війни як перемогу, провал «спеціальної військової операції» все одно спровокує надзвичайно серйозні проблеми. Москві доведеться мати справу з десятками тисяч озлоблених військових, які повертаються додому, сім’ями загиблих і поранених. Їй доведеться шукати компроміс із ображеними елітами етнічних меншин федерації, а також способи відновлення нормальних відносин із колишніми друзями та союзниками, такими як Казахстан і Китай, які були занепокоєні наслідками цієї війни. Москві доведеться відновлювати економіку, поки діють санкції, а РФ стикається з падінням доходів від експорту нафти та газу.
Найбільш оптимістичний сценарій для повоєнної Росії – поява нового лідера з конструктивним підходом до вищезгаданих проблем та повернення до глобальної економіки. Проте, навіть за таких умов, шкода, якої вже завдано, настільки глибока, що Росії знадобиться дуже багато часу на відновлення свого потенціалу.
Паливода В.О., головний консультант відділу нових викликів
центру зовнішньополітичних досліджень
Національного інституту стратегічних досліджень