Про це в своїй статті для «Лівого берегу» написали голова Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень, перший віце-президент Національної академії наук України, академік Володимир Горбулін та директор Центру досліджень армії, конверсії та розброєння Валентин Бадрак.
Зокрема, в статті йдеться:
«По-перше, перехід до нарощування оборонного потенціалу держави слід робити із урахуванням максимальної участі ОПК України. Під час найбільш активної фази війни в Україну потрапила надзвичайна кількість сучасної військової техніки, в тому числі, цілком нової – як західного, так і російського виробництва. При цьому Україна перетворилася на унікальне сховище, бо такого складу озброєнь та військової техніки немає навіть в США. Це вимагає потужного й оперативного аналізу з боку розробників та інженерів низки галузей. Необхідні невідкладні рішення, як щодо уніфікації наявних озброєнь та військової техніки в інтересах поточного використання силами оборони (ЗСУ), так і щодо майбутніх робіт – з обслуговування, ремонту, та також модернізації й створення на базі наявних зразків (технологій) нових видів озброєнь та військової техніки. Це потребує і глибокого вивчення трофейних та переданих ЗСУ зразків озброєнь, і впровадження власних технологічних рішень.
Так само, слід вивчити та розглянути можливості максимальне використання для означеного завдання західних технологій та, не виключено, деяких російських, а також нових наукових рішень і нових можливостей співпраці з іноземними державами у сфері створення нових озброєнь або продукції подвійного використання. Йдеться, серед іншого, й про утворення виробництв для спільної реалізації третім країнам – наприклад на тлі суттєвого зростання попиту на зброю, яку ефективно використовують під час російсько-української війни. Наприклад, виробник ПТРК Javelin компанія Lockheed Martin вже заявила про намір майже вдвічі збільшити обсяги випуску цих ракет через стрімко зростаючий попит.
По-друге, необхідне швидке завершення оборонно-промислової реформи – одним із ключових аспектів цієї реформи має стати організації державно-приватного партнерства.
Належне та оперативне виконання цього завдання здатне, з одного боку, забезпечити ефективну співпрацю (в тому числі, створення спільних підприємств) з західними оборонними компаніями, а з іншого, утворити можливості для активного залучення державою українських приватних підприємств.
На сьогодні українські приватні підприємства відчутно випереджають державні в низці галузей, зокрема, в автоматизації та роботизації, втіленні елементів штучного інтелекту, створенні технологій радіоелектронної боротьби та РЛС, технологій розвідки, колісних платформ та інших.
У свою чергу, державний сектор ОПК суттєво просунувся у питаннях розвитку високоточної зброї, спеціальної техніки, бронетехніки та іншого. Поєднання можливостей та остаточний перехід до модульного принципу розвитку озброєнь та військової техніки міг би дозволити отримати надзвичайні результати.
По-третє, цілком можливе використання високого, досягнутого війною, рівню взаємної довіри між західними державами та Україною для спільних проєктів.
Йдеться не стільки про військову справу, скільки про технології подвійного використання, що можуть стати для Української держави новим поштовхом у справі розвитку високотехнологічної держави. Оскільки такі проєкти є не тільки науково-місткими, але передбачають вкладання значних інвестицій, це може скласти основу для розвитку співпраці з потужними країнами Західного світу. При цьому Україна може запропонувати як сировину, так і значні напрацювання у таких галузях.
Окремими можливостями є створення виняткових міжнародних виробництв, як, наприклад, модернізація та виробництво транспортних та військово-транспортних літаків, створення деяких видів новітньої зброї, наприклад, електромагнітної. Справді, нинішній рівень довіри із Заходом може дозволити формувати і реалізовувати фантастично потужні проєкти. Крім того, це може відбуватися на тлі тривалої технологічної деградації сусідньої Росії – внаслідок справедливо застосованих санкцій.
Вивчення цієї проблеми свідчить про необхідність створення та функціонування в державі дієвого органу – за умов побудови жорсткої вертикалі для прийняття й виконання рішень в сфері нарощування оборонного потенціалу, розвитку сектору безпеки з акцентом на новітні (українські та запозичені технології)».