Протягом останніх трьох тижнів війни Росія здійснює варварські авіаційні удари по житловим масивам українських міст, руйнуючі будинки, вражаючи важливих об’єктів оборонної промисловості та критичної інфраструктури, а головне, цинічно вбиваючі цивільних, неозброєних людей. То ж не дивно, що і офіційний Київ, й активні представники суспільства «бомбардували» західних партнерів України запитами й наполегливими проханнями підтримати ЗСУ саме поставками засобів ППО-ПРО – тим, чого насправді не вистачає. Найновіші засоби ППО-ПРО української армії – це системи, що були вироблені переважно у 80-х роках минуло століття – ЗРК «Бук-М1», С-300ПС/ПТ та С-300В1 (є й інші модифікації – станом на початок у ЗСУ було 11 зенітно-ракетних дивізіонів «Бук», та близько 35 зенітно-ракетних дивізіонів С-300 різних модифікацій, однак дальність стрільби вітчизняних ЗКР не перевищує 55 км, а по балістичним цілям – ще менше).
Водночас протягом січня – лютого Україна отримала чимало різноманітних озброєння та військової техніки від багатьох партнерів західного світу. Справа, яку розпочали США та Великобританія, а потім підхопили ще близько десятка партнерів по НАТО, значною мірою дозволила витримати перший удар Кремля та підступну навалу перших днів. Серед іншого, ПТРК, ПЗРК та гранатомети допомогли українським силам оборони перемогти Путіна у першій фазі війни, зокрема, рішуче зірвати запланований бліцкріг та підсилити морально-бойовий дух військ. Але досить застарілі засоби ППО радянського виробництва дозволяють ЗСУ подавляти російську авіацію далеко не на усіх ділянках фронту. Українська система ППО діє, часом дуже вдало. Наприклад, тільки Повітряні сили Збройних Сил України тільки впродовж минулої доби (16 березня) знищили десять ворожих цілей, а загалом кількість збитих повітряних об’єктів (літаків, гелікоптерів та безпілотників) вже перевищує півтори сотні. І все ж ППО потребує підтримки.
Слід також наголосити, що до цього Україна отримувала від партнерів виключно тактичні системи озброєнь, тоді як нинішній етап війни вимагає більш потужного озброєння, що здатне вплинути на хід бойових дій, та зокрема, зменшити застосування бойових літаків ворога проти мирного населення та небезпечних об’єктів – атомних станцій та дамб.
Показово, що в середині березня країни НАТО почули заклик української сторони й прийняли відповідні рішення. Зокрема, очільник Міністерства оборони Великобританії Бен Воллес 16 березня підтвердив, що Британія допоможе захистити небо України від російських ударів високошвидкісними зенітними ракетними комплексами Starstreak. «Ми вважаємо, що ця система залишиться під визначенням оборонної зброї, але дозволить українським силам краще захищати своє небо», — підкреслив міністр.
Крім того, президент США Джо Байден 16 березня прийняв рішення про додаткові 800 мільйонів доларів на безпекову допомогу Україні – таким чином безпекова допомога для України складатиме 1 млрд доларів. Серед іншого, в її складі 800 зенітних комплексів Stinger. Але, як кажуть фахівці, це може бути лише початком. Так, CNN повідомив, що Білий Дім уже готує передачу нашій країні систем протиповітряної оборони радянського виробництва, якими володіють країни-члени НАТО. А ще можуть бути й поставки суто американських або американо-норвезьких систем, про які перемовини велися з 2020 року.
Спробуємо коротко оглянути, як такі комплекси ППО-ПРО можуть посилити Україну.
Британські ПЗРК Starstreak
Starstreak – це багатоцільовий переносний зенітно-ракетний комплекс, прийнятий на озброєння в Британії у 1997 році. Він призначений для ураження переважно вертольотів і літаків противника, що низько летять. Дальність дії комплексу 300-7000 метрів – на цій відстані фактично будь-яка ціль може бути ефективно знищена.
ПЗРК Starstreak має унікальні характеристики, а саме, в комплексі використовується три окремих суб-боєприпаси замість традиційної осколково-фугасної бойової частини. Таким чином, суб-боєприпаси розганяються до швидкості трьох Махів.
З відкритих джерел відомо, що після пуску та розгону ракети до швидкостей понад трьох Махів, відбувається відділення трьох суб-боєприпасів, які наводяться далі за принципом «лазерної стежки» (напівавтоматичне командне наведення по лазерному променю, так званому «осідланому променю», який називають SACLOS beam-riding). Використання в бойовій частині трьох кінетичних вольфрамових субелементів, кожен з яких має свою осколочну бойову частину, збільшує імовірність успішного ураження цілі.
Взагалі, про цю систему ППО також можна знайти чимало показових і схвальних повідомлень. Варто зауважити, що поява ПЗРК Starstreak вважалася значним проривом конструкторів. Зокрема, вважається, що конструктори фірми Shorts Missile Systems, які займалися проектуванням всіх британських ПЗРК, здивували світ, створивши комплекс Starstreak. Зокрема, при створенні ЗУР була застосована низка технічних рішень, що не мають аналогів у світовій практиці: в одній зенітній установці використовується відразу три ракети, що індивідуально що наводяться на ціль стріловидних суб-боеприпаси масою 900 грамів, довжиною 400 мм і діаметром 22 мм. В кожній стрілі, чия головна частина складається з важкого вольфрамового сплаву, міститься заряд вибухівки, по руйнівній дії порівнянний з 40-мм зенітним снарядом.
Зенітна ракета після запуску і відділення від розгінного блоку на швидкості близько 1100 м/с «стріли» далі летять за інерцією, шикуючись трикутником навколо формуються у вертикальній і горизонтальній площинах лазерних променів. У рекламних проспектах корпорації Thales Air Defence сказано, що стрілоподібні суббоєприпаси протягом усього ділянки польоту можуть вражати повітряні цілі, які маневрують з перевантаженням до 9G.
Заявлено, що застосування трьох стріловидних бойових елементів дає ймовірність попадання в ціль із вірогідністю не менше 0,9 хоча б одним суб-боєприпасом. У комплексі реалізована можливість стрільби й по наземним цілям, при цьому стрілоподібні бойові елементи здатні пробити лобову броню радянської БМП-2. Основним варіантом зенітного комплексу Starstreak стала легка багатозарядна пускова установка LML на поворотному пристрої, що має прицільний вузол і тепловізійну систему виявлення повітряних цілей. У загальній складності вага установки, що складається з триноги, тепловізійної системи і прицільного блоку, без урахування трьох зенітних ракет, більше 50 кг.
Тобто, переносити пускову установку на великі відстані можна тільки в розібраному вигляді і окремо від ракет – це не те, щоб недолік, але особливий нюанс, що має враховуватися при бойовому використанні Starstreak. Для передислокації необхідно 5 — 6 військовослужбовців, а складання та переведення комплексу у бойове положення займає 15 хвилин. Зрозуміло, що вважати цей комплекс «переносним» можна з великою натяжкою, але й потужність його значно перевищує звичайні ПЗРК.
Тим більше, що при такій вазі і габаритах пускова установка LML більше підходить для монтажу на різні шасі. Загальною досить чутливою рисою всіх британських «легких» ЗРК, призначених для використання піхотними підрозділами, є те, що оператору після пуску ракети доводиться утримувати ціль в прицілі, здійснюючи наведення ракети до зустрічі її з ціллю, що накладає певні обмеження і підвищує уразливість розрахунку. Наявність на зенітному комплексі апаратури, за допомогою якої здійснюється передача команд наведення ЗУР, ускладнює експлуатацію і збільшує вартість. Британські Starstreak більше підходять для ураження цілей, що летять на гранично малій висоті, і вони нечутливі до теплових перешкод.
У той же час, вага і габарити британських ПЗРК роблять їх використання підрозділами, що діють у пішому порядку, вельми проблематичним. Для британської армії з використанням ЗУР Starstreak фірмою Thales Optronics створено мобільний ЗРК малої дальності Starstreak SP. Шасі для цієї машини послужила гусенична бронемашина Stormer. Поставки Starstreak SP почалися незабаром після прийняття на озброєння переносного комплексу.
Отже, загалом поставки Україні комплексів Starstreak виглядають посиленням армійської системи ППО, тобто у локальних випадках при використанні безпосередньо у підрозділах на лінії зіткнення із противником. Водночас, таке посилення не дозволить діяти на випередження та ефективно протидіяти літакам (ракетам), що атакують зі значних відстаней. Можна додати, що комплекс стоїть на озброєнні у Великобританії, ПАР, Таїланду, Індонезії, Малайзії та ймовірно буде переданий Україні.
ЗРК SLAMRAAM від США
На тлі можливих поставок від Британії варто також згадати й про ЗРК, що могли б надійти Україні Сполучені Штати – такі перемовини йшли та тривають з 2020 року.
Йдеться про ймовірну передачу мобільного зенітного ракетного комплексу SLAMRAAM в рамках допомоги Україні. Він призначений для протиповітряної оборони військ та об’єктів інфраструктури від ударів засобами повітряного нападу різного типу вдень та вночі за будь-яких погодних умов, у т.ч. при активному застосуванні ворогом засобів радіоелектронної протидії. Крім того, комплекс розрахований на ураження аеродинамічних цілей (в т.ч. безпілотних літальних апаратів та крилатих ракет) на дальності до 25 км на гранично малих та малих висотах. ЗРК SLAMRAAM було розроблено в 2009 році. Що стосується його бойової частини, то вона осколково-фугасна.
До складу засобів зенітного ракетного комплексу входять станція радіолокаційного виявлення, пункт управління вогнем та й власне пускові установки із зенітними керованими ракетами AIM-120, що були створені на базі авіаційних.
Концепція ЗРК із авіаційною ракетою AIM-120А як засобом ураження, була запропонована американською фірмою Hughes Aircraft в 90-х роках, коли розпочалися розробки нового ЗРК за програмою AdSAMS (Advanced Surface-to-Air Missile System). У березні 1994 року компанія Hughes Aircraft (нині вже Raytheon Company System) уклала договір на розробку ЗРК NASAMS (Norwegian Advanced Surface to Air Missile System), архітектура якого багато в чому повторювала проект AdSAMS. Розробка комплексу NASAMS спільно з компанією Norsk Forsvarteknologia (нині це Kongsberg Defence) була успішно завершена в стислий термін і в 1995 році розпочато його виробництво. Не зайвим буде додати, що нині ЗРК NASAMS перебуває на озброєнні ЗС Норвегії та Іспанії.
Розробка аналогічного комплексу проводилася й для Сухопутних сил США — бойові засоби ЗРК розміщувалися на легких автомобільних шасі підвищеної прохідності. Перші пуски ракет AIM-120A були виконані в 1997 році, а перший пуск імітатора крилатої ракети відбулася у 1998 році. Вже у лютому 2004 року Пентагон уклав договір з Raytheon на повномасштабну розробку ЗРК SLAMRAAM (Surface Launched Advanced Medium Range Air-to-Air Missile) на базі ракети AIM-120 для Сухопутних сил США. У жовтні 2006 року було завершено й модернізацію авіаційної ракети AIM-120 для використання у ЗРК SLAMRAAM. До речі, ракета має підвищену ефективність при дії проти крилатих ракет і безпілотників. Випробування комплексу проводилося у взаємодії ЗРК SLAMRAAM із зенітними системами Avenger та Patriot, і в 2009 році ЗРК SLAMRAAM успішно перехопив маневруючий безпілотник на малій висоті і граничній дальності. То ж, американці дійшли висновку щодо можливості ефективного використання комплексу SLAMRAAM у складі єдиної ешелонованої системи ППО, а поставки першої батареї ЗРК SLAMRAAM до Сухопутних сил США було сплановано на 2012 рік, включно із поступовою заміною ЗРК ближньої дії Avenger.
НЕ менш важливим для України нюансом є той факт, що у 2007 році Raytheon вже почав створення нового ЗРК SLAMRAAM-ER з дальністю дії ракети до 40 км. Серед іншого, у SLAMRAAM-ER планувалося застосовувати авіаракету AIM-9X як засіб ураження ближнього (до 10 км) радіусу дії.
То ж, отримання від США таких засобів ППО як ЗРК SLAMRAAM та ЗРК SLAMRAAM-ER було б значним посиленням ППО усієї держави та дозволило б прикрити небо над ключовими містами та й найбільш чутливими об’єктами критичної інфраструктури, зокрема АЕС та дамбами. Це унеможливило б руйнування об’єктів і утворення техногенних катастроф із загибеллю великої кількості людей. При цьому перехід РФ по затяжної, позиційної війни може дозволити отримати час для отримання таких систем та навчання персоналу.
Наостанок варто загадати, що у 2020 році розглядалася й можливість співробітництва України та США, зокрема, спільне спільного виробництво ЗРК малої та середньої дальності з компанією Ratheon. А саме, на основі американських ЗКР RIM-162, SM-2 Medium Range. То ж, як перший крок, можна було б розраховувати на отримання таких комплексів та ЗРК SLAMRAAM / ЗРК SLAMRAAM-ER, щоб у подальшому дійти до їх спільного виробництва та й, не виключено, спільного розвитку.
Альтернативна версія – оперативна закупівля норвезьких засобів ППО
Наприклад, для Повітряних сил України можна закупити ЗРК типу NASAMS. Серед іншого, це передбачалося й Візією Повітряних Сил 2035, яка була запропонована та схвалена на півні Командування Повітряних Сил ЗСУ у травні 2020 року.
Йшлося про перехід до високомобільного, мережеорієнтованого, географічно розподіленого зенітного ракетного комплексу іноземного виробництва середньої дальності в кількості 36 – 40 одиниць. При цьому самі військові схвально оцінювали саме ЗРК NASAMS (або подібні). Співпадають нині й терміни: переоснащення планувалося до 2025 року, на що, як було пораховано, потрібно орієнтовно 50 млрд грн.
Саме у 2022 році планувалося провести перший етап переоснащення зенітних ракетних військ на новий розподілений зенітний ракетний комплекс середньої дальності, а переоснастити чотири полки зенітних ракетних військ хотіли до 2030 року. Враховуючи наявну війну та надзвичайну потребу у посиленні ППО, а також можливість залучення для цього ресурсів західних партнерів, усі роботи у цьому секторі можна не просто прискорити, а форсувати – за умов доброї волі партнерів, звісно.
Як вже зазначалося, NASAMS є мобільним норвезьким ЗРК малого-середнього радіусу дії. Його дальність дії, в залежності від використання ракет, від 20 до 40 км, а ймовірність ураження цілі однією ракетою оцінюється у 0,85. Тобто, це досить сучасний, мобільний та ефективний ЗРК.
Факт розробки норвезькою Kongsberg Defence & Aerospace спільно з американською фірмою Raytheon може сприяти можливості оперативної закупівлі / передачі (із відтермінуванням платежів) Україні. Норвегія як країна НАТО, може мати позитивне ставлення до таких поставок. Особливо, за умов американських компенсацій.
Другим важливим аспектом саме такого вибору є спорідненість норвезького ЗРК NASAMS з американськими ЗРК SLAMRAAM / ЗРК SLAMRAAM-ER. Це полегшить його вивчення та темпи освоєння військами. Крім того, оснащення такими ЗРК малого-середнього радіусу дії не суперечить розгортанню у майбутньому розробок і виробництва українського ЗРК дальністю дії до 100 км, що з 2016 року пропонує ДерККБ «Луч».
Отже, спосіб закрити небо є. Справа за політичною волею.
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння