В серпні 2020-го року Дежконцерн «Укроборонпром» анонсував створення «радарного холдингу» – об’єднання дев’яти підприємств радіолокаційного спрямування, на чолі із запорізьким КП «НВК «Іскра». Одним з учасників нової структури стане київське ДП «Завод «Генератор» – єдине в державі підприємство, яке спеціалізується на розробці та виробництві електровакуумних приладів в діапазоні надвисоких частот (НВЧ), які є базовими виробами в апаратурі спеціального призначення – радіолокаційних станціях, зенітних ракетних комплексах.
Підприємство було утворене у 1959 році як Київський приладобудівний завод. В 1970-м було створено виробниче об’єднання «Октава», до складу якого увійшли Київський приладобудівний завод ( завод «Генератор»), НДІ «Оріон», завод «Прожектор» (м.Малин), НДІ «Сатурн». Через дев’ять років на підприємстві створили Особливого конструкторського бюро машинобудування при заводі «Генератор» з розробки спеціалізованого технологічного обладнання. В 1992 році, безпосередньо перед відновленням незалежності України, завод виготовляв 30% комплектуючих для зенітного ракетного комплексу «Оса».
В подальшому, в зв’язку зі скороченням державного замовлення, підприємство було вимушене збільшити виробництво продукції цивільного призначення. В 1993 році за ліцензією французької фірми «Шлюмберже-Индастри» було освоєно виробництво мембранних газових лічильників «Октава». У вересні 2001 року в рамках виконання державного оборонного замовлення завод почав виготовлення першої партії магнетронів для військ ППО України.
До 2002 року у кооперації з київськими підприємствами «Арсенал» й ДАХК «Артем» завод освоїв виготовлення всіх компонентів до зенітних ракетних комплексів «Оса». В червні 2002 року завод завершив ремонт і модернізацію першого зенітно-ракетного комплексу «Оса» для військ ППО України. Крім того, завод опанував виготовлення компонентів для станції радіотехнічної розвідки «Кольчуга». Економічна криза, яка розпочалася в 2008 році, призвела до припинення виробництва в 2009-м. Але згодом ситуація на підприємстві покращилася.
Інформаційне агентство «Оборонно-промисловий кур’єр» поговорило з директором заводу. Про свої очікування від реформування концерну, особливості роботи підприємства, проблеми, та сподівання на майбутнє розповів директор київського ДП «Завод «Генератор» Володимир Ольшанський.
– Володимире Олексійовичу, давайте почнемо з питання про державне оборонне замовлення. Яка з ним сьогодні ситуація, в яких об’ємах його виконує ваше підприємство, які очікування від наступного року?
– Держоборонзамовлення – основна стаття доходу нашого підприємства. Він забезпечує більшу частину завантаження виробничих потужностей. Окрім військової продукції, ми виробляємо й цивільні лічильники газу, але їх роль другорядна – головним чином, підтримання життєдіяльності підприємства в першій половині року. Тому що замовлення по ДОЗ ми зазвичай отримуємо в середині року – як правило, в квітні-травні – и це одна з головних проблем для промисловості в цілому, та для нас зокрема.
– Яких змін потребує ДОЗ?
– На мою думку, доцільним було б перенести початок фінансового року – принаймні, для виробників продукції військового призначення – на листопад. Справа в тому, що процес формування ДОЗ починається ще в травні. Але перше читання відбувається десь в жовтні-листопаді. Потім ідуть узгодження в різних структурах – Кабміні, РНБО тощо – аж доки в лютому місяці не відбувається затвердження в Кабміні. Але далі ще триває наповнення бюджету, без якого не можна починати виконання ДОЗ. І тільки коли гроші з’являються на казначейських рахунках – приблизно на початку травня – починається укладання договорів. Гроші від військових надходять взагалі у липні. Ситуацію погіршує той факт, що ми не є кінцевим виробником військової техніки, яким є, наприклад, КП «НВК «Іскра». Тож гроші безпосередньо в рамках ДОЗ отримують вони, а вже потім «Іскра» платить нам. Тож майже півроку ми вимушені існувати без військових замовлень. А весь цей час потрібно платити людям заробітну плату, закуповувати матеріали, платити за електроенергію тощо. Сподіваюсь, що новостворене Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості та наше галузеве об’єднання – умовний «радарний холдинг», що його планують створити – будуть лобіювати необхідні зміни. Ця проблема потребує термінового вирішення.
– Які ще проблеми, пов’язані з замовленнями від силових структур, ви б виділили?
Інша проблема – зниження об’ємів військових замовлень, яке спостерігається з року в рік. При тому, що навіть у пікові роки цей об’єм не закривав усі потреби силових структур. Якщо три роки тому ми виробляли десь 5 приладів двох типів на місяць, то зараз – лише приблизно 2 прилади. Тобто виробничі потужності недозавантажені десь на 60-65%. Якщо б рівень завантаженості був стовідсотковим, за 1-2 роки ми б задовольнили усі потреби Збройних сил у нашій продукції, а далі забезпечили б комплектами ЗІП техніку, яка виходить з ладу, та своїми виробами – підприємства, які виконують заводський ремонт цієї техніки. Це означало б 100 % боєготовність засобів радіолокаційної розвідки РТВ та ЗРВ ППО Повітряних Сил Збройних Сил України.
Імпульсний підсилювальний клістрон UA КИУ-5
– Які роки були піковими?
– До 2014-го замовлень фактично взагалі не було. Це призвело до того, що починаючи з 2008-го року підприємство перебуває в стані банкрутства. Зараз триває процедура розпорядження майном. А з 2014-го року почалися регулярні замовлення нашої продукції Збройними силами – адже від наших пристроїв залежить бойова готовність військ ППО. Це і радіолокаційні станції радіотехнічних військ, і зенітно-ракетні комплекси Повітряних сил ЗСУ. В 2014-17 роках замовлялися переважно надвисокочастотні вакуумні підсилювальні прилади до радарних систем радіотехнічних військ. Це імпульсний підсилювальний клістрон UA КИУ-5 та багатопроменевий імпульсний підсилювальний клістрон UA КИУ-7. Невелике за обсягом замовлення було на ремонт приладів для зенітно-ракетних комплексів. А вже з 2018 року замовлення пішли на спад. Якщо у випадку з ЗРК це пов’язане з відсутністю ремонтопридатних приладів у військах, то з радарними системами причина полягає мабуть у зміні пріоритетів в замовленнях МО України.
– Чи є сьогодні у підприємства іноземні замовники?
– Так. РЛС та ЗРК, до яких ми виробляємо НВЧ прилади, є у багатьох країнах світу. Ці замовлення є, і вони досить великі. Ми працюємо через «Укрспецекспорт», та завдяки їх посередництву реалізовуємо додатково близько 10 приладів на рік за експортними замовленнями.
– 2014-й рік якось позначився на об’ємах експорту?
– Ні, кількість експортних замовлень до війни була майже такою ж, як сьогодні. До 2014-го року ми виробляли лише один тип приладів, а зараз – вже два, та опановуємо виробництво третього. Сподіваюсь, третій тип приладів почнемо виробляти до кінця року. Великою мірою можливість вести розробки нових типів приладів та ставити їх на виробництво залежить саме від експортних замовлень.
– Тобто вам вдається здійснювати нові розробки. Вони ведуться за обігові кошти, чи їх фінансує держава?
– Цікаве питання. Ось характерний приклад. Свого часу, ще до війни, у військах виникла критична потреба в підсилювальних пристроях для зенітно-ракетних систем. Але спроба Міністерства оборони укласти з нами контракт на розроблення, випробування і виробництво приладу тоді закінчилась нічим, тому що тоді міністерство було готове заплатити нам близько 6 млн. грн. У той час як ми лише розробку оцінювали у 22 млн. Сьогодні ми завершуємо розробку цього приладу за власні обігові кошти – переходимо до виготовлення макетних зразків, та виконуємо поглиблений ремонт цих пристроїв. Це великі гроші, і в нашому теперішньому фінансовому стані це досить болючі витрати, але ми на них йдемо, адже розуміємо гостру потребу армії у цих приладах. На жаль МО України дозволяє норму прибутку лише 20 % від виробництва приладів, що ускладнює виділення коштів на їх розробку та підготовку виробництва.
– Для багатьох підприємств оборонної промисловості дуже гострим є кадрове питання. Як ви сьогодні вирішуєте проблему нестачі кваліфікованих фахівців?
– Цьому інтерв’ю передувала невеличка нарада, на якій були присутні головний конструктор, заступник директора з виробництва, начальник випускного цеху та керівник проекту з розробки НВЧ приладів. Якраз обговорювали питання кадрів. На сьогоднішній день ми відчуваємо гострий кадровий голод – не вистачає не лише фахівців освітнього рівня магістр-бакалавр, а й працівників робітничих спеціальностей, як-то токарів, слюсарів. Здебільшого такі фахівці – люди пенсійного віку
Також є окрема специфічна проблема. Справа в тому, що інженери, яких випускають профільні українські виші, готують до роботи з технологіями 21-го століття. Але технологічний рівень нашого підприємства фактично залишився на рівні 60-х років минулого століття! Лише останнім часом, за 2019-20 роки, нам вдалося зробити крок вперед – ми витратили близько 110 млн грн на технологічну підготовку та переоснащення виробництва. Але це дозволило оновити лише невелику частину виробничих фондів. Тому більшість випускників університетів дивляться на наші застарілі технології і йдуть. А тих, хто лишається, доводиться перенавчати, щоб працювати на цьому «антикваріаті».
Існують проблеми, пов’язані із специфікою виробництва. Наприклад, дуже важко знайти токаря, який був би здатний працювати із вакуумними матеріалами, де існують дуже високі вимоги до вмінь та необхідність забезпечувати чистоту та точність роботи. Багатьох доводиться додатково навчати.
Як ми виходимо з цієї ситуації? Намагаємося брати на роботу молодь. Керівнику нашого випускного цеху 27 років – він на рік старший за керівника проекту з розробки НВЧ-приладів, з яким вони разом вчились на радіофізичному факультеті. На мою думку, це вже про щось каже. Цього року я вирішив призначити їх на ці посади, і зараз відчуваю, що зробив вірний вибір. Ще до призначення вони опанували усі робітничі навички з виготовлення, збирання, усіх типів досліджень, необхідних у виробництві нашої продукції. Окрім того, вони мають авторитет в колективі, люди за ними йдуть.
За цей рік ми прийняли на роботу 17 людей у віці до 30 років. Для нашого підприємства, де працює майже 400 осіб, це рекордні показники. І це дуже приємно. Насправді, робота для молоді досить цікава – особливо коли вдається побачити на власні очі роботу РЛС із нашими приладами. Наприклад, нещодавно наші фахівці виїжджали у відрядження до військової частини, для проведення щорічних випробувань приладів на довговічність. Є така обов’язкова стандартна процедура, коли ми маємо підтвердити, що виріб відпрацює 1500 годин – не тут, на стенді, а в військах. Фахівці провели технічне обслуговування, настроювання РЛС, та побачили, як вона працює. Для багатьох дуже цікаво, що ж може «побачити» РЛС. І наші фахівці бачили на екранах станцій, обладнаних нашими виробами, як, скажімо, переміщуються у просторі повітряні об’єкти. Це дуже мотивує – бачити, як працює відновлена нами техніка, приймати подяки від військових, та робити внесок у зміцнення обороноздатності країни.
– Чи не забагато працівників для таких невеликих обсягів виробництва?
– Мене часто про це питають, та я відповідаю наступне – ми не тільки підприємство-виробник, а й підприємство-розробник. Тому частина людей займається власне розробками. Але взагалі сьогодні кадрова політика підприємства направлена на скорочення штату працівників. Ті, хто залишаться, мають опанувати декілька спеціальностей, аби максимально ефективно використовувати робочий час. Раніше людина за своїм фахом не була завантажена усі вісім робочих годин. Звичайно, й заробітна плата буде підвищуватись.
Як все це здійснити в умовах все ще існуючої, радянської, соціалістичної системи організації праці на державному підприємстві – завдання нетривіальне. Але ми поступово його вирішуємо.
Багатопроменевий імпульсний підсилювальний клістрон UA КИУ-7
– Які Ваші очікування стосовно створення «радарного холдингу»?
– Я очікую наступне. По-перше, сьогодні концерн «Укроборонпром» об’єднує дуже різні підприємства. В рамках такої громіздкої структури дуже важко об’єднати їх зусилля заради досягнення якоїсь мети. На відміну від цього нова структура, умовний «радарний холдинг», з назвою якого ще не визначились у остаточній редакції, об’єднає підприємства із спорідненим виробництвом, яким буде значно легше зосередитись на вирішенні певної задачі. Стратегія холдингу вже розроблена та очікує на затвердження Наглядовою Радою «Укроборонпрому». Метою його створення має стати якомога швидше та ефективніше забезпечення України якісними сучасними радарними системами. Ще одне моє сподівання щодо цього об’єднання – це формування підприємствами спільних підходів щодо впливу на державні рішення у галузі військово-промислової та військово-технічної політики. Тому що без чіткого розуміння що, коли та в яких об’ємах потрібне Збройним силам, без визначення обсягів фінансування, яке держава закладає на реалізацію певних задач в оборонно-промисловій політиці, дуже важко розвиватись та щось планувати. Наприклад, є багато запитів щодо розробки та виробництва НВЧ-приладів для ППО сухопутних військ. Але потреби заявлені настільки малі, що я просто не можу в сьогоднішніх умовах виділяти гроші на розробку й початок виробництва приладів, які не принесуть нам ніякого прибутку.
Сподіваюсь також, що в цьому галузевому об’єднанні буде легше звернути увагу органів державної влади на фінансовий стан нашого підприємства. Я вже згадував про процедуру банкрутства, яка триває з 2008-го року. На підприємстві є два промислові майданчики. Другий за часів СРСР будувався задля виготовлення напівпровідникових приладів. На 1991-й рік там було майже готове виробництво, але на сьогоднішній день обладнання на цьому майданчику вже в такому стані, що ніяке виробництво там неможливе. Як директор я не можу одноосібно розпоряджатися державним майном, і в даному випадку, на мою думку, потрібне державне рішення.
– Стосовно прибутку, та його норм, про які ви згадували вище – чи задовольняє вас існуюча ситуація, та що б ви хотіли змінити?
– Міністерство оборони України має розуміти, що на чолі підприємств ОПК стоять такі ж патріоти, як і вони. Тому захмарних 50, , навіть 40 відсотків прибутку ми, звісно, вимагати не будемо. Але ми маємо закладати певні гроші у технологічний розвиток виробництва. Повірте, 20% прибутку, які існують сьогодні, не дозволяють цього. Ви бачили, у якому стані сьогодні завод, про устаткування 1960-х років я вже розповів. Винятком є нова лабораторія проведення вимірювань – дякуючи державі, яка виділила нам 110 мільйонів гривень за державною програмою розвитку виробництва, яку здійснює Міністерство економічного розвитку, торгівлі і сільського господарства України. Виконавцем було державне підприємство «Безпека». Також вдалось відновити виробництво надчистого водню – ключова операція, без якої виробництво будь-якого нашого виробу неможливе. Ми зробили одну сучасну лінію, наступного року плануємо оновити й другу, яка зараз хоч і працює, але є застарілою. Але за власні кошти ми можемо хіба що виконувати деякий ремонт цехів.
– Загалом, погляд у майбутнє оптимістичний?
– Так. І не тільки в мене – колектив вірить у підприємство, та підтримує адміністрацію навіть у скрутні часи. Ми потрібні державі – другого такого виробництва в Україні немає. Аналогічні прилади виробляють лише в РФ – країні-окупанті, продукція якої до того ж ще й значно дорожча за вітчизняну. Тому ми запрошуємо молодь, обіцяємо гідну заробітну платню, можемо допомогти з житлом, надати гуртожиток. У підприємства є майбутнє.