У світі стрімко набирає обертів цікавий тренд: усе більш вагому роль у військових конфліктах відіграють сили спеціального призначення, сили швидкого реагування або десантно-штурмові підрозділи. А також структури, підготовлені для виконання таємних операцій різного типу — від фізичного, когнітивного впливу до кібер і інформаційно-психологічних. До речі, вже давно світовим трендом стало збільшення в складі армій елітних структур і підрозділів: сил спеціальних операцій, десантно-штурмових, розвідувальних, морської піхоти і т.д. Це як раз ті війська, що «заточені» під нелінійні бойові дії, мережеві або точкові удари.

Сили спеціальних операцій 一 наймолодша та найсучасніша складова Збройних Сил України, — були сформовані на початку 2016 року. Щодо того, куди має прямувати військова еліта держави, в інтерв’ю ІА «ОПК» висловився заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України генерал Сергій Кривонос, який сам був раніше першим заступником командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.

Сергію Григоровичу, не так давно з’явилася стратегія розвитку ССО до 2035 року, що затверджена Генеральним Штабом. В ній, зокрема, вказується, що на першому етапі, до 2025 року передбачено удосконалення системи управління, сертифікацію підрозділів в НАТО, залучення до сил реагування НАТО. То ж, у цьому контексті що можна сказати про стан автоматизації та зв’язку в ССО?

Система управління ССО значно краща, ніж в інших родах військ. Відношення до зв’язку і до систем управління у спецпризначинців-розвідників значно серйозніше. Тому і та допомога, яку ми отримали від наших іноземних партнерів дуже важлива. В подальшому є перспектива покращення і нарощування можливостей ССО у цій сфері. Взагалі, якщо розглядати це питання в фокусі не тільки ССО, а на рівні держави, то дуже важливо усвідомити, що за практично 30 років незалежності в нашій країні відсутнє розуміння системи управління на державному рівні. Вся країна і все керівництво країни користуються мобільним зв’язком компаній, які не контролюються державою. Хто слухає перемовини нашого керівництва між собою, наші перемовини, невідомо. Доступу до серверів ми не маємо, а росіяни мають. Це я про компанію Київстар. Vodafone також під питанням. Саме тому я б ширше підійшов до цього питання. Взагалі в державі потрібно швидше вирішити такі питання,  тим паче, такі проєкти є. Ми можемо достатньо швидко реалізувати завдання з розвитку управління та зв’язку, головне щоб на це була політична воля. Тим більше, є підтримка з-за кордону, там готові нам допомогти. На жаль, немає розуміння з боку керівництва країни, що це потрібно. Хоч кожен зв’язківець знає, що без управління немає перемоги, без зв’язку немає управління.

Чи користуються ССО українськими засобами зв’язку?

Питання достатньо специфічне. Є зразки вітчизняного виробництва, якими ми користуємося. Я сподіваюсь, що ці напрацювання та розробки будуть покращенні, якщо ми зможемо це підтримати. Нам важливі американські засоби зв’язку Harris. Тому що такий рівень взаємодії, якого ми вже досягли, і який продовжуємо нарощувати з силами спеціальних операцій країн НАТО з використанням засобів зв’язку Harris, є дуже важливим. Водночас ми не знаємо, які засоби зв’язку будемо використовувати у подальшому в масштабах ЗСУ. Aselsan, Elbit чи Harris, а можливо й українські системи. Звичайно бажано використовувати українську продукцію, але щоб вона була сумісна із засобами зв’язку НАТО. Ми чітко розуміємо, що у нашого оборонно-промислового комплексу не така велика спроможність щодо виробництва засобів зв’язку, та й технологічно відстаємо. А тут не треба вигадувати велосипед, треба використовувати ті технології, які ми можемо отримати від наших військово-політичних партнерів. Але нарощувати і власні можливості.

Не так давно було отримано дозвіл, щоб в ССО проходили службу і жінки. Була інформація, що наразі в ССО проходять службу понад 500 жінок, а з них 60 є офіцерами. Яке ваше ставлення до цього?

Ментальність української жінки засвідчила, що українська жінка значно активніша за українського чоловіка. З урахуванням наших історичних нюансів, коли жінки чекали на своїх чоловіків, що воювали або чумакували. Жінки наші ніколи не ховалися за чоловічу спину. Були завжди самостійні та розвивали себе самостійно. То ж гендерне питання для ЗСУ у моєму розумінні штучно створене. Водночас, я категорично проти того, щоб жінки служили у бойових підрозділах. Існують певні фізіологічні нюанси, є суто військові нюансами. Зокрема, жінка, якою б вона не була, не зможе потягнути пораненого товариша, не зможе його транспортувати, не зможе нести надвеликі навантаження. Але у підрозділах забезпечення проти жінок нічого проти не маю. Навіть, з власного досвіду можу сказати, що жінки зв’язківці здатні краще виконувати службові обов’язки, ніж чоловіки. А взагалі усе життя жінки служили на різних посадах.

Що було б доцільно передбачити для покращення бойових спроможностей Сил спеціальних операцій? Можете намалювати певну картинку?

Ми можемо розмовляти на цю тему тільки у загальному розумінні. Те, з чим ми починали війну, і те, що є зараз, суттєво відрізняється у кращий бік. Кількість техніки і якість оснащення значно підвищено. Але на цьому не варто зупинятися, а треба й далі розвивати цей напрямок. Український оборонно-промисловий комплекс має певні напрацювання, які допомагають нашим Силам спеціальних операцій, і ми використовуємо також зразки іноземного виробництва. Але ми маємо чітко розуміти, що війна, яка зараз іде – це війна систем управління, засобів РЕБ, засобів радіоелектронної розвідки, засобів протиповітряної оборони, високоточних засобів ураження. Людський фактор тут надзвичайно важливий – те, що стосується підготовки особового складу. Але треба підіймати на новий рівень й технічний фактор. Безпілотний літаючий апарат, легка армійська авіація, високоточні засоби ураження, засоби підриву – усе це дуже важливе для посилення ССО. У багатьох випадках, якщо дивитися на передові країни світу, побачимо вражаючі зміни. Наприклад, американські ССО розглядають питання щодо закупівлі близько 60 гвинтових літаків, штурмовиків для виконання завдань. Все дуже просто. Вони також вміють й рахувати гроші, й рахувати людей. Ціна реактивного винищувача починається з 18 млн. дол, а ціна також самого літака трошки меншого, який поступається за ваговим та бомбовим завантаженням, на рівні 1-1,2 млн дол. І підготовка пілота значно легша, і безпосередньо уся логістика включаючи аеродром, де вже не потрібне бетонне покриття. Можливо, й нам потрібно підіймати ці питання? Це не крок назад. Це питання правильного використання ресурсів, правильної оцінки ситуації. Іноді 10 літаків дешевших зроблять більше у плані ефективності та результативності, ніж один дорогий. З власного досвіду скажу, що будь-який літак можуть збити. Якщо не першою ракетою, так другою. Для того, щоб їх не збивали необхідно нарощувати спроможність засобів радіоелектронної боротьби задля придушення системи управління ворога. Тому для ССО ще є багато роботи, а також необхідно мати якісно підготовлених фахівців та якісну техніку. Це й авіаційні засоби, а також морські засоби транспортування, засоби ураження. На жаль, попередні начальник Генштабу та командувач ССО взагалі не звертали увагу на нашу морську компоненту спецпризначення. На їх спроможність щодо нанесення точкових ударів по кораблях російського флоту. А у 2015 році, коли реалізацією цих завдань керувало Управління спецоперацій, а не Командування, ми певних результатів досягали. Але всі ці люди з часом були прибрані, а поставили на посади тих, хто взагалі в ССО не служив. За рахунок того, що вони не розуміли як працює система, вони шаблонно діяли. Тому морський і авіаційний компоненти треба суттєво піднімати – на новий, сучасний рівень. Треба залучати наших американських партнерів. Можливо, так здійсниться відновлення потенціалу заводу «Антонов». Потреба українських літаків у світі дуже велика: Індія, Канада, США розглядають питання щодо закупівлі українських літаків. Я розглядаю питання не тільки армії, а й підготовки всієї держави до ефективної обороноздатності. Тому що, маючи такого сильного та агресивного ворога як Російська Федерація, не тільки треба готувати ЗСУ. Треба готувати до організованого опору всю країну. Це не мілітаризація країни за принципом Північної Кореї. Це спроможність громадян до організованих дій в разі загрози чи спланованої агресії з боку РФ.

Я так розумію, що доцільно було б закуповувати літаки виробництва «Антонов» та модернізовані вітчизняні гелікоптери? На початку року ССО отримали власну ескадрилью, і у ній переважно Ан-26 та Мі-8…

Абсолютно вірно. Хоча Ан-26 – це надійні повітряні машини, потужні пахарі повітря,  але завдання запустити іншу, нову лінійку літаків Ан. Питання відновлення нашої авіаційної спроможності достатньо швидко може реалізуватися. Крім того, Президент України поставив задачу створення внутрішньої авіалінії на базі літаків Ан. Я з командою провів не одні перемовини, і ми знайшли тих, хто нам допоможе розвиватися. Питання ж не тільки в оновленні випуску, а й у ринку збуту. Можна виробляти будь що, але якщо продукцію не будуть купувати, успіху не буде. Попит є на нашу авіаційну техніку. Треба надалі розвивати. Крім того, лінійка літаків Ан починається від нової моделі Ан-2, але вже у вигляді моноплана, який вже дозволяє підіймати 4 тони. Літаки можна використовувати для здійснення стрибків нашими військовими частинами. Вони відносно дешеві, до речі. Отже попит є, треба тільки запустити процес. Наразі немає політичного розуміння важливості цього питання.

Ви слушно згадали вище про морську компоненту. Наразі в США відбуваються зміни й в морській піхоті. Наприклад, з 2019 року йде величезна реформа, в межах якої морська піхота відмовляється навіть від артилерійських і танкових підрозділів. При цьому зростатиме кількість підрозділів з безпілотними авіаційними комплексами та крилатими ракетами. Ви також слушно згадали про необхідність забезпечувати наші ССО високоточними засобами ураження, РЄБ, безпілотниками.  Скажіть ми могли б самостійно забезпечити ОПК такою зброєю, чи тут потрібно ще закуповувати?

У нас вже є напрацювання щодо техніки, яка виробляється в Україні. Не буду брехати, що деяке обладнання ССО не повністю українське. Але робота із залучення вітчизняних підприємств триває. Тут найголовніше нашому військово-політичному керівництву зрозуміти важливість цих компонентів. Варто, щоб вони усвідомили: сучасна війна – це не лобові танкові атаки, а це виявлення та ураження противника на підступах до наших кордонів. У нас є потенціал, але його треба нарощувати. Найголовніше те, що сьогодні робить пан Олег Уруський (віце-прем’єр-міністр України – міністр з питань стратегічних галузей промисловості України – «ОПК») дало свої плоди. Бо міністерство ми створили, а з боку держави мав місце тільки лозунг, а виконання немає. Міністерство уже створене більше ніж місяць, але й досі не зрозуміло де воно буде розміщено. Як можна створювати організацію, якщо нема будівлі. Це ж не єдина структура, яка створена а будівлі нема. Якщо ми вже щось хочемо створити, то варто й забезпечувати цей процес.

Попереднє керівництво ССО презентувало такі озброєння як гвинтівка «Зброяр» Z10, автомат «Вулкан». Як ви вважаєте, чи достатньо таких озброєнь для забезпечення стрілецькою зброєю ССО, чи потрібно дещо імпортувати?

Взагалі моя позиція ґрунтується на тому, що йде вже сьомий рік війни, а ми ніяк не можемо побудувати патронний завод. Це основна позиція. Мої намагання прискорити цей процес в минулому році в Офісі Президента «увіткнулося у стіну». Одна з компаній тоді вже була готова побудувати виробничі потужності. Була готовність до інвестицій, був серйозний проєкт, були підготовлені землі. Тоді ОПУ «відфутболив» таку пропозицію. У нас велика потреба у патронах різних калібрів. У нас є велика потреба у різнотиповій стрілецькій зброї. Починаючи з пістолетів, закінчуючи кулеметами. Те що у нас є озброєння – воно у невеликій кількості, що стосується «Вулкана» и т.д. Ми ж розуміємо, що це штучне виробництво. Не стоїть питання щодо потоку. Спроможності треба значно нарощувати. Підіймати на новий рівень. Знову ж таки, є проєкти, які не дають зробити реалізувати. По-перше, це не доносять керівництву країни напряму, в лише оточенню президента. Ми б уже могли працювати и затягнути не на один мільярд доларів у проєкти, які б працювали на країну. Зброя така потрібна не тільки для ССО, а й взагалі для ЗСУ. Мені у 2015 році сказали наступне, коли я бився за будівництво патронного заводу: поки хтось заробляє на кожному патроні, який привозять з-за кордону, ніколи не буде заводу в Україні. Нарізі ці схеми й досі існують. Тому мене у свій час і усунули від цих питань. Я маю на увазі, від керівництва Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю. Здається, я багатьом заважав своєї діяльністю.

На початку поточного року з’явилася Візія розвитку ЗСУ на подальші 10 років – від Генштабу. В цій Візії було зазначено побажання Генштабу щодо законодавчого врегулювання питання використання Сил спеціальних операцій за межами України. Чи готові ССО наразі для роботи закордоном? Як ви вважаєте, чи підтримає це профільний комітет в парламенті?

Сьогодні будь-яка діяльність нашої країни за кордоном керівництвом нашої країни не підтверджується. Це було завжди так. Я думаю, розгляд цього питання в Комітеті має носити закритий характер. Навіть, якщо рішення буде позитивне, то це не буде виноситися на широкий загал. Я думаю, що це питання буде вирішене. Якщо ми й до того діяли закордоном, то і зараз нам нічого не заважає.

Багато хто вважає, що ССО мають бути основою, ядром потенціалу асиметричної протидії ворогу України. Вже можна вважати так?

Наразі у нас йде позиційна війна, тому головне завдавання стримувати ворога та утримувати ситуацію під контролем. Основа лягає на підрозділи механізованих та мотопіхотних бригад, які виконують ці завдання. Ми ж працюємо над тим, щоб полегшити виконання завдань. Все одно, високоточна зброя та засоби розвідки – це майбутнє нашої армії. Технічне оснащення сучасною зброєю дуже важливо. ССО починають війну, але закінчити її вдасться лише потужнішими засобами боротьби. Це моторизована піхота, артилерія. А спецпризначинці наносять точні удари.