На Балканах продовжує поширюватись епідемія Covid-2019, або ж – коронавірусу. Випадки захворювання зафіксовані у всіх країнах і більшість із них вживає досить суворих заходів щодо її протидії, включаючи запровадження надзвичайних станів, обмеження руху, комендантських годин, карантинів та посиленого контролю. В той же час, важливим «побічним ефектом» від боротьби з коронавірусом є намагання місцевих політичних еліт використати її в своїх політичних цілях, а третіх сторін – посилити свій вплив в регіоні. Показовою тут є ситуація в Сербії.
Такий матеріал 7 квітня ц.р. опубліковано на сайті Центра досліджень армії, конверсії та роззброєння.
Після спалаху епідемії коронавірусу на своїй території, Сербія природно очікувала зовнішньої допомоги від свого найближчого сусіда – ЄС. Однак, через внутрішню бюрократію, європейська допомога гальмувалась, за що отримала достатню порцію критики від офіційного Белграда. У першому своєму публічному виступі на тему коронавірусу, сербський президент Александар Вучич звинуватив Євросоюз у небажанні допомагати Сербії. За його словами, ЄС встановив заборону на вивезення медичного обладнання та медикаментів до третіх країн що, насправді, не відповідало дійсності, при цьому замовчуючи, що Сербія сама вжила подібних заходів. Він також звинуватив ЄС та його країни-члени у лицемірстві оскільки вони, з одного боку, не хотіли допомагати Сербії, а з іншого – спонукали її дотримуватись їх стандартів щодо співпраці з Китаєм. В той же час він заявив, що «єдиною країною, здатною допомогти Сербії, є саме Китай і що він очікує, що його брат Сі Цзіньпін прийде на допомогу».
Таку поведінку сербського президента можна пояснити декількома причинами. По-перше, протягом останніх двох місяців в Сербії все більше ставиться під сумнів співпраця з Китаєм, особливо після ситуації з забрудненням повітря на початку року. З огляду на це, звернення за допомогою до Китаю слід розглядати, як спробу Александра Вучича покращити в Сербії імідж Піднебесної. По-друге, до останнього часу сербська влада в питанні корона вірусу вела себе досить спокійно. Як результат, зі спалахом епідемії виникла реальна загроза того, що без зовнішньої допомоги ситуація в країні може стати критичною. Усвідомивши це, сербська влада почала проявляти активність, при цьому зміщуючи акценти в питанні відповідальності за ситуацію, що склалась, з себе на ЄС, який «не бажає надавати їй допомогу».
Китайсько-європейське рятівне коло.
Дана ситуація і заклики про допомогу не залишились поза увагою «китайського брата», який не міг не скористатись такою можливістю покращити свій імідж і позиції в Сербії, яка вже проти тривалого періоду використовується ним, як один з мостів в Європу. Слова сербського президента були почуті в Пекіні і після спочатку потоку в соцмемережах повідомлень зі словами підтримки від китайських громадян, через декілька днів Китай відправив до Сербії партію допомоги. Хоча, заради справедливості варто зазначити, що вона мала ряд «незначних» особливостей: допомога була доставлена в Белград сербськими літаками і за сербські кошти.
Що стосується ЄС, то там з серйозністю поставився до критики президента Вучича і китайської допомоги Белграду. В Брюсселі розуміють, що їм необхідно посилити рівень своєї гуманітарної допомоги Сербії в порівнянні з третіми сторонами і що ЄС повинен бути більш активним в цьому питанні, якщо хоче, щоб його вважали провідним гравцем в Сербії і регіоні загалом.
Тому ЄС, хоч і не одразу, але відкрив перші транші допомоги для балканських країн: спочатку менші об’єми – для першочергових випадків (зокрема, 7 млн. євро для Сербії, 4 млн. для Албанії та 3 млн. для Північної Македонії), а згодом й більші.
Після того, як Белград отримав першу європейську допомогу, риторика сербського президента та інших чиновників різко змінила свій вектор: з вкрай негативного на протилежний. Тепер ЄС, а також ряд інших країн, які надали значну фінансову допомогу Сербії, серед яких – Норвегія, зображуються як надійні партнери, співпраця з якими, є вкрай важливою для країни.
Загалом, використання сербською владою критики в один бік і закликів про допомогу в інший, дозволило їй отримати необхідну допомогу від обох. За останні кілька днів Сербія отримала від Китаю, ЄС та окремих країн обладнання, тести, медикаменти та значну фінансову допомогу.
Однак, такі дії сербського керівництва накликали й достатньо критики у свій бік. Екс-прем’єр-міністр та екс-МЗС Швеції Карл Більдт розкритикував президента Вучича за широке висвітлення проурядовими ЗМІ прибуття літака з допомогою з Китаю та відсутність уваги до літака з ЄС. Зі свого боку, ряд європейських ЗМІ та аналітичних центрів заявили, що на сьогодні сербська дипломатія «показала своє справжнє лице» і що в «протистоянні» третіх сторін в питанні надання допомоги Сербії «перемогу» отримав Китай. Що стосується останнього, то такої ж думки дотримуються й місцеві експерти, які при цьому додають, що в перспективі в Сербії слід очікувати зростання китайського впливу.
Москва (не)спішить на допомогу
Поки в Європі обговорювали китайсько-європейське «протистояння» за першість в допомозі Сербії, місцеві ЗМІ почали піднімати цілком природні запитання: чому в списку країн, які надали Сербії допомогу, не було дружньої Росії? Чому в такій складній ситуації вона просто зникла з радарів місцевої громадськості та політиків, які постійно згадують про культурні союзи і братські стосунки з другом зі сходу? Що сталося, що в такій складній ситуації ніхто взагалі не вказав пальцем на «спасителя Путіна», який користується неабиякою популярністю серед місцевого населення?
Насправді відповідь на ці запитання є досить простою: в Кремлі просто не зацікавлені в допомозі Белграду. Принаймні до тих пір, поки в Сербії громадськість не почне задавати запитання подібні до вищевказаних і поки сербська влада не звернеться за допомогою до «братського народу». Надання щирої і безкорисної допомоги, незалежно від того, кому вона призначена – братському народу чи комусь іншому – просто не вписується і ніколи не було частиною ідеології Кремля. За будь-яким проявом «милосердя», особливо якщо його ініціатива йде від самого Кремля, стоїть чіткий зовнішньополітичний розрахунок і бажання отримати максимальну вигоду. Так було й у випадку з Італією, надаючи допомогу якій, Кремль розраховував на її голос проти продовження санкцій ЄС та подальше руйнування європейської єдності.
У випадку ж Сербії, вигоди подібної ваги Росія не отримає, адже вона вже там має все, що їй потрібно. Сербська влада, переважна більшість місцевих ЗМІ та російська пропаганда створюють для сербського суспільства ідеальний образ Росії та її президента. То ж для чого Росії використовувати свої додаткові ресурси там, де від них не буде віддачі? Більш того, не виключено, що російські ресурси є обмеженими.
Тож спочатку Росію не особливо турбувало те, що відбувається в Сербії. Коли ж до Белграду почали прибувати літаки з китайською допомогою, ЄС почав перераховувати кошти, до допомоги долучилась Норвегія і було повідомлено про допомогу з Об’єднаних Арабських Еміратів, Кремль більше не міг мовчати і… побажав Белграду швидкої та успішної боротьби з коронавірусом, а також пообіцяв, що Росія «як завжди допоможе Сербії». І лише після серії публікацій в місцевих ЗМІ, в яких піднімалось питання про відсутність допомоги від Росії, а сама вона звинувачувалась у відсутності солідарності, в Кремлі зрозуміли, що подальше ігнорування Сербії може загрожувати погіршенням його бездоганного іміджу в цій країні і таки вирішили відправити туди допомогу.
Так, протягом 3-4 квітня до Белгаду з Москви прибули одинадцять літаків із медичним обладнанням, технікою та засобами захисту, а також російськими військовими на чолі з начальником військ РХБЗ Західного Військового округу.
Для того, щоб нейтралізувати вищевказану критику Росії, прибуття російської допомоги до Белграду отримало максимальну увагу з боку сербського вищого керівництва та провладних ЗМІ. Перший із 11 літаків особисто зустрічали сербський прем’єр-міністр Ана Брнабіч, міністр оборони Александар Вулін, начальник Генерального штабу Мілан Мосілович та посол Росії в Сербії Олександр Боцан-Харченко.
Міністр оборони Вулін, який є одним з найбільш проросійських сербських політиків, не шкодував епітетів для вираження вдячності Росії і вкотре скористався нагодою продемонструвати свою виключну прихильність до Москви.
«Це (російська допомога – ред.) свідчить про те, що ми не самотні, що Російська Федерація та російський народ завжди з нами, як і коли це б не було важко і що Сербія більше не є і ніколи не буде самотньою… Сьогодні, у ці важкі часи, коли весь світ очікує допомоги від Російської Федерації, ця країна вирішила допомогти Сербії… Усе, що вона могла використовувати для себе, на своїй території, вона вирішила передати громадянам Сербії», – сказав міністр оборони та додав, що Сербія ніколи не забуває добро.
Про братерство Росії і Сербії і допомогу одне одному в скрутні часи говорив й російський посол Боцан-Харченко. «Цей акт повністю вписується в характер наших стосунків і ще раз підтверджує дружбу, тверду братську допомогу та готовність наших країн бути разом задля якнайкращої співпраці не лише у мирний, але й у складний час. Співпраця, братство та взаємна підтримка у найскладнішій ситуації підтверджують справжню дружбу», – зазначив він.
Іншими словами, все було зроблено для того, щоб запізніла, вимушена і непотрібна для Кремля допомога, виглядала як акт найвищого милосердя для братнього сербського народу, який нічим не поступається уже наданій допомозі з боку ЄС, Китаю та інших країн.
Загалом, ситуація навколо допомоги Сербії в боротьбі з епідемією коронавірусу була показовою в двох аспектах. По-перше вона показала, що епідемія і боротьба з нею може активно використовуватись як місцевими елітами, так і окремими суб’єктами міжнародних відносини як ефективний політичний та пропагандистський інструмент.
По-друге, вона вкотре продемонструвала істинні сучасні зовнішньополітичні пріоритети Росії і, зокрема, місце, точніше – його відсутність «братської» Сербії в них.
Ігор Федик, ЦДАКР