Розробники та виробники озброєння та військової техніки сподівались, що прийнята Кабінетом міністрів України у січні 2015 року постанова №345 «Про затвердження Порядку постачання озброєння, військової і спеціальної техніки під час особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період проведення антитерористичної операції» суттєво спростить технологію постачання нових зразків ОВТ в експлуатацію. На жаль, вона не спрацьовує. Це констатував під час круглого столу «Переозброєння української армії. Проблеми та шляхи їх подолання», організованого Лігою оборонних підприємств, Юрій Сторонський, генеральний конструктор розвитку Військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту (на громадських засадах), генеральний конструктор приватного НВП «Спаринг-Віст Центр» (торгова марка «ЕКОТЕСТ», Львів).

Він акцентував увагу на питанні складності постановки виробу на озброєння у війська та бюрократичних перепон на шляху отримання дозволу на експлуатацію, не зважаючи на відому постанову.  Пан Сторонський навів приклад «бездіяльності» цього документу: «У січні цього року наше підприємство закінчило визначальні відомчі випробування у рамках 345-ї постанови. Досі наказ на дозвіл експлуатування нової техніки знаходиться на підпису у МОУ та Генштабі ЗСУ».

Фахівець, який працює на ЗСУ на громадських засадах і очолює приватну компанію, що спеціалізується РХБ-захисті, зазначив: більшість приватників, учасників внутрішнього ринку озброєнь, є колишніми працівники державного ОПК, яки винесли із тодішнього радянського військово-промислового комплексу й розуміння технологій, й культуру виробництва. І зараз вони користуються всіма технологічними наявними засобами, які є як в Україні, так і за її межами.

За словами Юрія Стронського, приватні винахідники і виробники у секторі «оборонки», що роблять продукцію  в 90% випадків в ініціативному порядку, орієнтуються на майбутні замовлення. Мовляв, спочатку вони, як правило, спілкуються із потенційними замовниками, визначають потенційний об’єм ринку, а потім починають розробку і доводять її до сертифікації.

Генеральний конструктор Військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту вважає, що некоректно порівнювати вартість продукції наших приватних підприємств із цінами, які виставляють на тендерах закордонні постачальники. «Наша дорожче. І це легко  пояснити малою кількістю виробів, яка замовляється у вітчизняних підприємців. Є суттєва різниця закуповувати комплектуючи для п’яти виробів і оплачувати весь технологічний цикл для них, який триває півроку, чи — на півтисячі виробів. Як інакше відбити у такому разі вартість розробки, умови зберігання науково-технічного потенціалу (кадрів), який необхідно підтримувати?», — пояснив фахівець.

Юрій Сторонський звернув увагу ще на одну проблему, яка ускладнює роботу недержавних підприємств у секторі ОПК – неукомплектованість військових науково-дослідницьких закладів, які супроводжують розробки, сучасними стандартами НАТО чи іншими. «Вони звертаються до розробників з проханням надати їм ці стандарти для ознайомлення. Вважаю, що це не правильно. Потрібно оснастити сучасними стандартами відповідні військові інституції, які контролюють та здійснюють науково-технічне супроводження розробок у галузі ОВТ», — сказав він.

Аналізуючи стан забезпечення військ РХБ, що відповідають за безпеку наших збройних сил і не тільки новими засобами розвідки та виявлення, Стронський оцінив на разі таку оснащеність у межах двох відсотків. А у якості приклада навів роботу очолюваного ним науково-виробничого підприємства і зацікавленість до неї з боку військового відомства. Він розповів, що НВП «Спаринг-Віст Центр», яке працює в першу чергу у галузі радіаційного контролю, сьогодні має п’ять готових засобів радіаційного контролю (не тільки виявлення, а й захисту) для РХБ-військ ЗСУ.  Але за останні чотири роки із тих п’яти військові закупили лише один, і то у незначному обсязі…

І таке поповнення новими зразками нашої армії відбувається на тлі активності північного сусіда, який розгортає свої повноцінні полки РХБ-розвідки вдовж всієї лінії спільного кордону і регулярно їх оновлює та модернізує. При цьому агресор не приховує свою готовність превентивно застосувати ці засоби у вирішенні, так званих, локальних конфліктів. Генеральний конструктор Військ радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту ЗСУ нагадав про наявність  на території України  атомних станцій з ядерними блоками, потужних хімічних підприємств, які можуть бути джерелами техногенних аварій у наслідок терористичної діяльності чи прямого наступу противника. «На жаль, увага до розвідки РХБ-військ належним чином не приділяється…», — резюмував пан Стронський.

Ольга ВАУЛІНА, ІА «ОПК»