Зло носить багато масок і має багато імен, але війна завжди залишається війною, як би не намагалися приховати її справжню антигуманну сутність її розпалювачі. І в хід тут ідуть різні назви: гібридна, асиметрична, нетрадиційна тощо. За висновками експертів, більшість військових стратегій минулого, від класика китайської стратегічної думки Сунь Цзи і полководця Олександра Македонського до воєначальників ХХІ століття, носили саме асиметричний характер і характерними для всіх них було використання інформаційно-психологічного фактору. Частиною військового мистецтва минулого і сьогочасності завжди були уміння ввести в оману неприятеля, його дезінформація і дезорієнтація, виявлення, створення і ефективне використання слабких та вразливих місць противника.

Головною особливістю використання інформаційно-психологічного фактору у сучасних війнах є використання новітніх досягнень науки і техніки в області комп’ютерних та інформаційних технологій, засобів масової комунікації, насамперед Інтернету, а також досягнень розвитку демократії у багатьох країнах світу.  За всіма ознаками таку діяльність можна віднести до найбільш «великих» видів тероризму та визначити як пряму дію на психіку і свідомість людей, масову свідомість, в цілях формування потрібних думок, що певним чином направляють поведінку людей. І ця діяльність теж для маскування використовує назви: спецпропаганда, інформаційна війна, психологічна війна, м’яка сила, стратегічна комунікація, ідеологічна війна, війна ідей, операції впливу. Насправді ж вона є інформаційно-терористичною діяльністю – достатньо новим різновидом терористичної діяльності.

Поняття інформаційного тероризму носить широкий характер і складається з кібертероризму і тероризму з використанням засобів масової комунікації. Кібертероризм тут розглядається як умисна атака на комп’ютери, комп’ютерні програми, комп’ютерні мережі або інформацію, що в них обробляється, з метою створення небезпеки загибелі людей, нанесення суттєвої майнової шкоди або настання суспільно небезпечних наслідків.

Друга складова інформаційного тероризму – тероризм з використанням засобів масової комунікації розглядається експертами, насамперед, як використання терористами мережі Інтернет. Так, американський теролог Габріель Вейман визначає такі способи використання Інтернету терористами: проведення психологічної війни, пошук інформації, навчання терористів, збір грошових коштів, пропаганда, вербування нових членів, планування і координація терористичних діянь.

На нашу думку, на сьогодні ще недооціненими є загрози, що пов’язані з проведенням представниками терористичних організацій та держав-терористів, політично мотивованих інформаційно-психологічних атак з метою дестабілізації політичної системи держави, соціально-психологічної обстановки в окремому регіоні чи в країні, в-цілому, розпалювання ворожнечі, ненависті тощо. Найближче майбутнє буде характеризуватись неухильно зростаючою інформаційної компоненти, намаганнями терористів спрямувати інформаційні потоки у вигідному для них напрямку, використати технології інформаційної ери з метою маніпулювання інформацією і формування іншої реальності, впливу на електоральні настрої та зміни політичної влади в тій чи іншій країні тощо.

Загроза для нашої країни вже наразі є надто гострою, адже Російська Федерація здійснює інформаційно-терористичну діяльність в гібридній війні проти нашої держави і планує використати майбутні президентські і парламентські вибори в Україні для дестабілізації ситуації в суспільстві і забезпечення повного політичного реваншу. Про це заявляють колишні співробітники ГУР МО – члени робочої групи Центру оборонних реформ з протидії гібридній агресії і про це говориться у останньому звіті директора Національної розвідки США Дена Коутса на слуханнях профільного комітету Сенату. Також європейські дослідники з агентства з боротьби з російською пропагандою «EU vs Disinfo» попереджають, що головною темою і головним об’єктом інформаційних маніпуляцій РФ залишається Україна, події на сході, де йде війна та Крим.

Парадоксальним, на перший погляд, є те, що на пострадянському просторі найбільше вчених, які вивчали проблему інформаційного тероризму, було в Російській Федерації. Також, у свій час Росія запропонувала на розгляд ООН пакет міжнародних принципів, спрямованих на зміцнення безпеки глобальних інформаційних і телекомунікаційних систем і боротьбу з інформаційним тероризмом. У документах членам ООН пропонувалось взяти  на себе зобов’язання з відмови від дій з нанесення шкоди іншим державам в області інформації, з домінування і контролю у інформаційному просторі, з заохочення дій терористичних і злочинних співтовариств, з організації інформаційних війн, з маніпулювання інформаційними потоками і з інформаційної експансії. У 2013 році Росія в документі «Основи державної політики в галузі міжнародної інформаційної безпеки до 2020 року» до прийнятої ООН «тріади загроз» захищеності глобальної інформаційної системи (терористичних, злочинних і воєнно-політичних) добавила загрозу втручання до внутрішніх справ суверенної держави шляхом інформаційно-комунікаційних технологій, порушення суспільної стабільності, розпалювання міжетнічної, міжнаціональної ворожнечі. Але саме Російська Федерація, яка на словах декларує міжнародні принципи, тут же їх порушує: не дотримується запропонованих принципів і найактивніше використовує методи інформаційного тероризму у гібридній війні проти України та проти інших країн (можна навести приклади втручання у вибори в США, російський слід у розпалюванні сепаратизму у Іспанії, вплив на електоральні настрої в Ізраїлі, Брексіт в Великобританії тощо).

Якщо розглянути ознаки міжнародного тероризму і співставити їх з прикладами сучасної діяльності російської держави у ході неоголошеної гібридної війни проти України, то можна зробити однозначні висновки, а саме.

Транснаціональний або міжнародний тероризм – явище багатогранне і складне. Свідченням цьому є відсутність будь-якого єдиного розуміння на міжнародному рівні. Наприклад, державний департамент США визначає його як «тероризм, що стосується громадян і території більш ніж однієї країни». Ми визначаємо транснаціональний тероризм як терористичні акти, направлені у кінцевому підсумку на знищення або розхитування сучасної політичної системи світу. На думку сучасних терологів, до характерних рис міжнародного тероризму відносяться:

• специфічна мета – реалізація альтернативного глобального проекту політичного розвитку світу. Головною метою транснаціонального тероризму є перелаштування світу на інших, більш справедливих, на думку терористів, засадах;
• «самодостатність» тероризму. Сучасними гравцями транснаціонального тероризму є як формально недержавні організації і групи, так і окремі держави, котрі здійснюють свою діяльність на території кількох держав і володіють достатньо розвинутою інфраструктурою, що містить в собі органи управління, розвинуту мережу ЗМІ, табори для підготовки бойовиків тощо;
• глобальна загроза міжнародному правопорядку та безпеці, і як наслідок, нанесення шкоди політичній системі в цілому. Прикладом такої діяльності можуть численні порушення актів міжнародного права (договорів, пактів, меморандумів тощо). Складність (подвійність) міжнародного тероризму визначається і загрозою внутрішній безпеці держав, на території яких і відбуваються безпосередньо теракти.

Практично всі наведені вище ознаки міжнародного тероризму і його виду – інформаційного тероризму спостерігаються у ході гібридної російсько-української війни. Інформаційний тероризм відрізняється від пропаганди, насамперед, деструктивністю. Пропаганда спрямована на розповсюдження, просування або відстоювання будь-яких ідеологій, поглядів або ідей політичного, філософського, наукового, культурного, економічного та іншого спрямування, а інформаційний тероризм використовує навмисне скривлені факти і фальсифіковану інформацію з метою впливу на психіку і свідомість людей для збудження ненависті і виправдування застосування насильства стосовно представників інших етнічних і соціальних груп та народів, дестабілізації політичної системи інших держав, соціально-політичної обстановки в регіоні або країні тощо.

Інформаційний тероризм (офіційний російський військовий термін – спецпропаганда) у розумінні методів і засобів ідеологічного або інформаційно-психологічного впливу на збройні сили і населення противника активно використовується МО РФ в гібридній війні проти нашої держави. Навіть поверхневий аналіз інформаційної складової гібридної війни РФ проти України на етапі її підготовки дозволяє зробити висновок про те, що для забезпечення масованого впливу на цільові аудиторії (державне і воєнне керівництво, особовий склад Збройних Сил України, мирне населення, світова громадськість, союзники нашої держави, нейтральні країни, країни-сусіди, союзники країни-агресора і т.п.) керівництвом РФ було прийнято рішення вивести інформаційно-терористичну (спецпропагандистську) діяльність на якісно новий рівень і створити умови для її перетворення в один з головних видів забезпечення воєнних дій, який можна зіставити з діяльністю спецслужб. Реалізація цього рішення була спрямована на підвищення ефективності дій в інформаційній сфері за рахунок активного запровадження сучасних соціальних технологій, а також розширення взаємодії всіх військових і цивільних інформаційно-пропагандистських структур.

Про розуміння керівництвом РФ важливості інформаційно-терористичної діяльності  (спецпропаганди) також може свідчити відновлення діяльності факультету зарубіжної воєнної інформації і журналістики (спецпропаганди) у Воєнному університеті МО РФ та створення Управління спецпропаганди в ГУ ГШ МО РФ. На території окремих окупованих районів Донецької і Луганської областей фахівцями ГУ ГШ РФ були створені Управління інформаційного протиборства у складі армійських корпусів у т.зв. ДНР/ЛНР. За деякими оцінками, нині в Росії існує 74 центри, що займаються підготовкою спецпропагандистів. Там навчаються військовослужбовці, журналісти, військові кореспонденти, психологи, філологи, люди інших професій, яким викладаються основи і методи ведення інформаційної війни.

Головні маніпуляційні прийоми російської інформаційно-терористичної діяльності, а саме: представлення злочинця нещасною жертвою, приписування своїм ворогам усіх власних злочинів, тотальне ігнорування фактів, таврування фашистами усіх, хто не розділяє ваших поглядів, використання у вирішенні власно створюваних проблем  незліченних громадських організацій, практика створення комісій і комітетів для надання відвертій брехні статусу громадської думки, системи маніпулювання «корисними ідіотами» тощо, були створені ще в 1920-х роках сталінським пропагандистом Віллі Мюнценбергом.

Майже всі перелічені вище прийоми і підходи, адаптовані до сучасності і з використанням досягнень науково-технічного прогресу, в тій чи іншій мірі використовуються російською спецпропагандою в гібридній війні проти України. Власне вся російська спецпропаганда і діяльність більшості ЗМІ побудовані за принципами воєнного часу, незважаючи на те, що офіційно Росія нібито не веде війни з нашою країною.

Важливим об’єктом спецпропаганди є єдиний інформаційний простір, який розглядається в якості складової глобального інформаційного середовища і є одночасно одним з компонентів бойового (оперативного) простору. При підготовці гібридної війни російські військові зважили на те, що відповідно до теорії мережецентричних війн однією з необхідних умов досягнення цілей військової операції є встановлення домінування в інформаційному просторі і створення основи для широкомасштабного розповсюдження необхідних соціально-політичних поглядів серед населення і збройних сил як власних , так і інших держав.

Основними характерними особливостями російської інформаційно-терористичної діяльності проти України на сучасному етапі є:

• узгодженість дій на основі загального керівництва і єдиного планування спецслужбами РФ.
• тісна взаємодія з добуваючими елементами розвідувальних структур, забезпечення комплексного застосування сил, методів і засобів.
• застосовування повного спектру інструментів інформаційної війни – від спеціальної військової техніки на Донбасі і до елементів «м’якого впливу» на зарубіжну аудиторію;
• активне використання новітніх інформаційно-комунікативних технологій;
• поєднання можливостей державних (насамперед, дипломатичних і розвідувальних) відомств, комерційних і неурядових організацій, інструментів публічної дипломатії і «м’якої сили» для створення умов для забезпечення суспільно-національного впливу на закордон тощо.
• максимальне використання цивільних ресурсів країни у воєнних інтересах.

Сприятливі умови (домінування в інформаційному просторі, відсутність мовних бар’єрів, значний досвід в організації пропагандистських заходів тощо) дають можливість РФ вищеназваними засобами вести інформаційно-психологічне протиборство, поширюючи медіа-продукцію одночасно і на Україну, і на внутрішнє інформаційне середовище без додаткової обробки. Водночас, для ведення інформаційної війни на зовнішньому фронті РФ використовує спеціально створені та фінансовані ЗМІ, неурядові та суспільно-політичні організації, агентів впливу та «корисних ідіотів». При цьому, тези і меми російської інформаційно-терористичної діяльності, оприлюднені за кордоном, пізніше повторюються в російському інформпросторі вже як погляди представників міжнародної громадськості.

Доводиться констатувати, що заходи інформаційно-психологічного впливу РФ завдяки узгодженості дій на основі загального керівництва, фінансування і єдиного планування, застосуванню повного спектру інструментів і методів інформаційної війни, використанню новітніх інформаційно-комунікативних технологій дають свої плоди і досягають своїх результатів: завоювання прихильності у частини українських громадян в Криму і на Донбасі, формування «п’ятої колони» всередині нашої країни, внутрішній спротив реформам в нашій країні, підрив авторитету керівництва України на міжнародній арені і створення перепон на шляху до євроінтеграції, спроби переконання активно налаштованих громадян у безглуздості будь-якого спротиву і т.п. Активні дії РФ та сприятливі умови для таких дій дали можливість сформувати у певної частини українського суспільства відповідні соціальні й політичні настрої, які країна-агресор вміло використовує у своїх інтересах.

Перебіг російсько-українського протистояння в інформаційному полі засвідчує нашу недостатню готовність належно і вчасно реагувати на інформаційні загрози, невміння вести інформаційні та смислові трансформаційно-поведінкові війни, відсутність національних механізмів адекватної протидії інформаційній агресії. У нашій країні фактично демонтована система спеціальної журналістської освіти, контрпропаганди, актуальна в умовах зовнішньої агресії. На жаль, керівництво нашої країни, експерти і громадянське суспільство приділяють недостатню увагу інформаційній складовій цієї війни, небезпеці використання Росією методів інформаційного тероризму та необхідності комплексної протидії йому.

Наразі український інформаційний простір слабо захищений, а система інформаційної безпеки як складової безпеки держави фактично недієздатна. В Україні ще недостатніми є нормативна база та системний підхід до боротьби з інформаційною агресією, механізми активного протиборства з антиукраїнською пропагандою і дезінформацією. У цьому сенсі діяльність Міністерства інформаційної політики у її сьогоднішньому вигляді є дуже кволою. Переважно цим займаються неурядові організації, представники українського громадянського суспільства, такі, наприклад, як Інформспротив, Інформнапалм, StopFake, що здійснюють аналіз окремих акцій кремлівської спецпропаганди і викриття російської антиукраїнської дезінформації. Хоча останнім часом треба відмітити певну ефективність і оперативне реагування  на російські акції з боку членів українських делегацій в міжнародних організаціях та працівників зовнішньополітичного відомства України.

У Плані протидії дезінформації напередодні виборів у Європейський парламент у 2019 році Європейська комісія з посиланням на Центр аналізу гібридних загроз Європейської служби зовнішніх зв’язків називає однією з головних загроз для Євросоюзу дезінформацію з боку РФ. В документі підкреслюється, що російська дезінформація носить систематичний, ресурсномісткий характер і відрізняється від подібних дій інших країн, а також представляє собою частину більш широкої гібридної загрози з використанням інструментів, важелів і недержавних суб’єктів.

З огляду на зазначені загрози та проблеми, зважаючи на системний характер та узгодженість заходів російської інформаційно-терористичної діяльності на основі загального керівництва і єдиного планування, вбачається необхідним організувати протидію їй також на системній основі, підґрунтям якої можуть слугувати відповідна нормативна база, насамперед, «Доктрина інформаційної безпеки України», затверджена Указом Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017, та організація інформаційної протидії на стратегічному, тактичному і оперативному рівнях, створення надійної системи моніторингу та інформування української і зарубіжної аудиторії, захист українського інтернет-ресурсу, відновлення діяльності зарубіжних культурно-історичних центрів, створення стратегічного контенту – українських інформаційних продуктів, які б позитивно представляли Україну, тісна співпраця із зарубіжними спеціальними центрами (Центр стратегічних комунікацій НАТО в Латвії,  Центр глобальної взаємодії США (Global Engagement Center), Центр аналізу гібридних загроз Європейської Служби зовнішніх зв’язків,  Агентство з боротьби з російською пропагандою «EU vs Disinfo», Польсько-британський центр протидії російській дезінформації, центри боротьби з дезінформацією інших іноземних країн  та ін.) і громадськими інститутами, з діаспорою, підготовка професійних кадрів, поєднання цивільних і військових ресурсів, оперативне виявлення та реагування на дезінформаційні акції російської спецпропаганди, випереджувальна і наступальна робота у цьому напрямку тощо.

Володимир Ткач,

кандидат політичних наук,

старший науковий співробітник (Київ, Україна),