Приватні вітчизняні компанії, які працюють у секторі ОПК, здатні на рівних умовах з державним сектором суттєво зміцнити обороноздатність країни, вважає президент Української агенції з перспективних науково-технічних розробок, екс-заступник міністра оборони України (2014 рік), адмірал Ігор Кабаненко. У інтерв’ю інформагентству «Оборонно-промисловий кур’єр» пан Кабаненко висловив своє бачення продуктивного розвитку галузі, нагальних змін, яких вона потребує та ролі держави у цьому процесі.

— Яке місце займає зараз приватний бізнес у секторі ОПК?

— У західних країнах «оборонка» в основному побудована на можливостях приватного сектора, приватного бізнесу. І вони досягли величезних результатів. Але, відзначу, це відбулося за підтримки держави. Останнім часом я відвідав чимало сучасних закордонних концернів  і компаній, які працюють на оборонну промисловість. У них  по-різному побудовані відносини із державою. Проте всі вони відкриті й прозорі та націлені на створення сучасних зразків озброєння та військової техніки (ОВТ) у тісному зв’язку з виробниками інших країн. Переконаний: нам треба рухатися таким цивілізованим шляхом.

На жаль, у приватних компаній, розробників та виробників ОВТ в Україні, дуже багато обмежень. Скажімо, обмеження по рентабельності (вона не має перевищувати 16% і 1% при закупівлі комплектуючих). Такий підхід руйнує розвиток бізнесу, тримає його на межі виживання. Адже зарплата кваліфікованого інженера-оптика або електронщика не може сьогодні оцінюватися у 3,5 тисячі гривень на місяць. При такому ставленні до спеціалістів на тлі отримання українцями довгоочікуваного безвізу,  професійні  кадри неодмінно скористаються нагодою спробувати себе на європейському ринку праці.

Аби ситуація нормалізувалася, приватний бізнес має отримати від держави чіткий меседж щодо  співпраці на взаємовигідних умовах. Має бути визначено чіткий алгоритм дій в умовах прозорого зрозумілого ринку.  Приватні вітчизняні компанії, які ведуть бізнес у сфері «оборонки», вже знають як це робити не тільки на внутрішньому ринку, а й на зовнішньому.  Вони здатні на рівних умовах з державним сектором суттєво зміцнити обороноздатність країни.

— Тобто на рівні приватного бізнесу розуміння як розвивати «оборонку» є, а на рівні держави спостерігається певна монополізація й ручне керування процесом. Чому?

— Це залежить від низки складових. По-перше, має бути політична воля. Політична воля не тільки проголошувати реформи, а й імплементувати їх. По-друге, займатися справою мають професіонали, ті, хто зацікавлений у результаті та пов’язують своє життя і майбутнє своїх дітей та онуків із цією країною. По-третє, маємо визначитися із пріоритезацією ресурсів. Вирішити, що головне і спрямувати на це кошти. Наприклад, у урядовому документі відносно розвитку озброєння і військової техніки щодо Військово-Морських Сил передбачено 12 платформ!  Серед них – продовження побудови корвету. Цей проект, з огляду на наші реалії, не зовсім на часі. До того ж він з’їсть весь передбачений бюджет. А на ці гроші можна вже зараз придбати-побудувати катери для вирішення цілого комплексу завдань по охороні та захисту ближньої морської зони.

Багато країн йшли таким шляхом. Спочатку закуповуються кілька платформ, потім отримується ліцензія на виробництво, далі починається трансфер технологій. Такий трьох етапний підхід є сучасним і перспективним. При цьому потрібно використовувати національні і західні (іноземні) спроможності.  Отож ми можемо отримати великі плюси за рахунок трансферу технологій. І це дасть поштовх к подальшому розвитку українських виробників.

— Чи потребують змін і яких відносини між державними і приватними виробниками оборонно-промислового сектору?

— Вважаю, що так. По-перше, необхідно зробити для всіх рівні ринкові умови ведення бізнесу – прозорі, без лобіювання, без коротких циклів виробництва для одних і довгих  для інших. На ринку мають працювати три конкурентні речі: характеристики продукції, підтверджені на визначальних державних випробуваннях, затребуваність та ціна.

— Ваша думка щодо експортних можливостей вітчизняних оборонних підприємств?

— Це питання теж пов’язано із рівними умовами. Добре, що вже відмінено ліцензування виробничої діяльності у сфері ОПК, у якому було чимало складових із корупційним забарвленням.  Говорячи про рівний доступ, я маю на увазі не безконтрольність. Ця функція зберігається за Держслужбою експортного контролю. Проте функціонал співпраці експортних операцій повинен бути відданий виробнику, аби той . Має бути напряму спілкувався із замовником. А посередницькі послуги у площині, скажімо міжнародного права, не виключні, але не у збиток самому експортеру.

— Що заважає закордонним інвесторам вкладати гроші в нашу оборонну промисловість?

— Багато іноземних компаній намагалися зайти на український ринок, але всі існуючи обмеження і перепони розвитку бізнесу їх зупиняли. Насамперед це зарегульованість управління нашим ОПК, бюрократія, надмірна кількість нормативних актів, ГОСТів, правил, які використовуються у цій сфері  ще з радянських часів. Наприклад, постачальник має додати до кожного свого виробу (!!!), а не партії, папірець, з його характеристиками, датою виготовлення та печаткою.

— Зараз триває дискусія серед вітчизняних розробників та виробників ОВТ щодо спрощення процедури постановки на озброєння нових зразків. Одні кажуть, що існуюча  система потребує докорінних змін, інші виступають за її збереження. Щоб ви відкоригували насамперед у існуючих правилах?   

— Розробно-конструкторську документацію (РКД). Вона існує з часів Другою світової війни. Тоді для СРСР це було виправдано великою територією: оборонний завод могли у будь-яку мить повністю зняти і перекинути в інше місце, подалі від лінії фронту. Україна ж має не таку масштабну територію.

РКД треба спрощувати і осучаснювати. Бо вона накладається на ціну і здорожує розробку чи виріб. Треба розуміти для чого той чи інший папірець, яка його функція? До того ж документація у наш час має бути вже в електронному вигляді.

— І підсумовуючи вищесказане які, на ваш погляд, першочергові кроки варто зробити державі для ефективної роботи оборонно-промислового сектору економіки?

—  Насамперед, упорядкувати дві речі. По-перше, створити чіткі, прозорі, конкурентні умови для всіх – державних і приватних виробників озброєння і військової техніки. По-друге, змінити умови самого ринку озброєння.  Якщо ми робимо його сучасним, по західному зразку, треба звільнити його від зайвої бюрократії. При цьому  ринок повинен мати державну підтримку.

Вкрай необхідно запустити у нашій державі сучасну технологічну індустрію. В Україні все для цього є — школа, досвід, знання.  Адже за радянських часів приблизно 40% всіх розробок було на нашій території.

Бракує простих речей – політичної волі, прозорості, ресурсів. А ще для повноцінного розвитку потрібно змістити акцент з грошевого капіталу на людський, інтелектуальний.

ІА «ОПК»