Коли повернеться в Україну Донбас? Це питання турбує кожного українця, незалежно від того де він проживає. Відповідь знайти надзвичайно складно. Але спробувати можна.

Мені досить довго прийшлося займатися Придністровським конфліктом. Півтора року був Спеціальним представником України з Придністровського урегулювання у ранзі заступника міністра закордонних справ. Тому спробую спроектувати деякі висновки із цього конфлікту на ситуацію на Донбасі.

Перше – економічна складова. Ні для кого не є таємницею, що Придністров’я стало Меккою для контрабандистів місцевих, молдовських, українських, російських. За різними розрахунками через Тирасполь проходить товарів на декілька мільярдів доларів США[1]. При цьому влада міняється як у Молдові так і в Придністров’ї, а контрабандні схеми залишаються.

Як здійснюється незаконне ввезення товарів на територію України та Молдови, і далі в інші країни. Дорогий алкоголь, сигарети, побутова техніка, мобільні телефони, харчові продукти ввозяться через порти Одеси та Іллічівська в Тирасполь. Потім партизанськими стежками переправляються через українсько-придністровський та молдовсько-придністровський кордони. Враховуючи те, що  Молдова не забезпечує охорону своїх рубежів із невизнаною ПМР, то ті товари, які не вдається переправити в Україну напряму, попадають до нас через Молдову.

Висновок: допоки буде жити контрабанда у таких масштабах, Придністров’я буде існувати як невизнана країна — як площадка для отримання надприбутків провладними структурами та різними злочинцями, які їх обслуговують.

Подібна ситуація склалася на Донбасі. За час неоголошеної війни були розроблені злочинні схеми поставки товарів як з України до непідконтрольних українській владі територій, так і у зворотному напрямі. Не потрібно забувати, що чотириста кілометрів кордону між Україною та Росією не контролюються українськими прикордонниками, що створює величезні можливості для контрабанди. Перелік товарів приблизно такий самий, як і у Придністров’ї. Різниця лише у тім, що там на кордоні стоять прикордонники та митники, а тут Національна гвардія та Українська Армія. І масштаби трошки менші – у Придністров’ї мільярди, а на Донбасі сотні мільйонів. Кому дістаються ці гроші здогадатися не так вже і важко. Про це вже багато написано в українських та зарубіжних ЗМІ, проведено безліч журналістських розслідувань. Ось лише одне таке повідомлення: «Лише за перші два місяці 2016 року було затримано товарів на вісім мільйонів гривень. Та чим дорожчий вантаж, тим серйозніші структури за ним стоять. Найпростіший спосіб контрабанди – коли місцеві перевозять товари на своїх легкових автомобілях. Їх кількість за день можна було вимірювати сотнями. Та вищий рівень контрабанди – це фури. Там крутяться на багато більші суми. За один день вдавалося затримувати вантажівку із медикаментами, електротехнікою, спиртним та продуктами. Середня ціна кожного вантажу коливається від 300 до 500 тисяч гривень».[1].

Висновок: поки не буде знищена ця економічна складова, війна буде продовжуватися.

Політична складова. У політичному плані Донбас для Києва був завжди незручний. Згадайте будь-які вибори чи до Верховної Ради, чи то президентські, і завжди тут підтримували проросійські партії, чи такої ж орієнтації кандидатів у президенти. Причин тут декілька, але головна з них та, що після Другої світової війни цей край, особливо у містах, заселяли вихідцями із Росії. Робилося це офіційно з метою забезпечення нових підприємств, які сотнями будувалися у регіоні, кваліфікованою робочою силою, а підспудно Москва цілеспрямовано розбавляла українство Донбасу росіянами. За ці роки і була сформована п’ята колона, якою потім і скористалися сепаратисти.

Тому київська влада сьогодні чудово розуміє, що повернення в Україну 5-6 мільйонів жителів Донбасу значно знизить відсоток тих виборців, які будуть голосувати за вступ в ЄС, а з часом і в НАТО. Чи не простіше залишити все так як є, і зменшити до мінімуму  ризики  для успішної євроінтеграції. Окрім цього населення Донбасу — це потужна електоральна база для опозиційного блоку, що створює реальну загрозу для повернення колишніх регіоналів до влади в Україні[2].

Висновок: сьогоднішня українська влада об’єктивно, з урахуванням політичної складової, зацікавлена у стагнації ситуації на Донбасі, хоч нашим можновладцям потрібно знати, що країну, у якій йде війна, ніхто близько не допустить в ЄС.

Соціальна складова. За роки української незалежності Донбас із економічно процвітаючого краю з населенням, у якого була сама висока заробітна плата перетворився на депресивний, дотаційний регіон, який без сотень мільйонів гривень, направлених з Центру, не зміг би просто вижити. Більшість заводів та фабрик були зупинені, та пограбовані. На металолом було продано обладнання, яке коштувало сотень мільйонів гривень. Сотні тисяч висококваліфікованих робітників залишилися без роботи та засобів для існування.

Постраждали у першу чергу підприємства машинобудування, військової та легкої промисловості. Більш за все потерпіли шахтарі. Близько 60% шахт були закриті. Шахтарські селища, соціальна інфраструктура яких фінансувалася за рахунок вугільних підприємств, залишилися без  копійки грошей. Із міського бюджету на ці цілі також кошти не виділялися. Люди ще якось виживали за рахунок городів, але більшість, яка жила у багатоповерхових будинках, доведена до відчаю, покидали свої квартири у пошуках кращого життя.

Війна внесла суттєві зміни у соціальну політику України щодо тих територій, які контролюються сепаратистами. Уряд прийняв рішення припинити тут всі соціальні виплати. Якщо у 2014 році бюджет Донецької області складав 2 млрд. 318 мільйонів 580 тисяч доларів США, то у 2016 році він складає 394 мільйона 208  тисяч доларів США[3]. Та ж сама ситуація з бюджетом і в Луганській області.

Висновок: замороження війни на Донбасі дає змогу кошти, які раніше направлялися в бюджет Луганської та Донецької областей, використовувати на інші потреби бюджету, а це створює гарні можливості для зловживань.

Військова складова. У бюджеті на 2016 рік закладено найбільші за роки незалежності витрати на оборону 113,6 млрд. гривень або 5% від ВВП[4]. Наявність таких величезних коштів створює можливість для корупції, різного роду зловживань. Звичайно ці гроші підуть у кишені тих високопосадовців, які будуть їх ділити та використовувати.

Висновок: збільшення бюджету на оборону є необхідним кроком української влади, але з іншої сторони без відповідного контролю над використання цих грошей цей крок створить умови для наживи нечистих на руку можновладців.

То чи є надія на те, що найближчим часом повернеться в Україну Донбас? Звичайно є, бо надія вмирає останньою. Але для того, щоб це трапилося потрібно багато що поміняти у нашій країні. Уряду необхідно розробити та впровадити програму відновлення економіки тих територій Донецької та Луганської областей, які знаходяться в Україні. Потрібно надати пільги інвесторам, зацікавити їх у створенні нових підприємств. Населення, яке там проживає повинно відчути особливе піклування від української влади. Створені державні органи з боротьби з корупцією мають, у першу чергу, направити свої зусилля на Донбас, щоб швидко та ефективно навести там лад.

Своє вагоме слово має сказати і громадянське суспільство. Надію вселяє і те, що в Україні з’являється все більше громадян, які активно протидіють проявам корупції і зловживань у владних структурах різного рівня.

Будемо вірити, що рано чи пізно Україна стане дійсно Європейською державою.

Джерела:

1. Контрабанда у зоні АТО працює за схемами Придністров’я http://zik.ua/news/2016/10/09/kontrabanda_u_zoni_ato_pratsyuie_za_shemamy_prydnistrovya_chy_pivdennoi_osetii_934622
2. Із приходом української армії на Донбасі почалися зміни. Про нові ідентичності та способи мислення на Сході. http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/68582/Iz_pryhodom_ukrajinskoji_armiji_na_Donbasi_pochalysa
3. http://dn.gov.ua/data/pro-oblasnyj-byudzhet-donetskoyi-oblasti-na-2017-rik/
4. Верховна Рада прийняла Бюджет-2016 http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2015/ukr24.pdf

Дмитро Ткач,

Надзвичайний і Повноважний Посол України, професор, доктор політичних наук, член Експертної ради ЦДАКР