Війни в країнах колишньої Югославії (1992-1999) повинні були стати останніми в Європі. Придністров’я, Карабах, Балкани та агресія Росії проти України довели, що розкол часів Другої світової війни живий і сьогодні. У 2022 році я написала статтю для косовського RTV21 «No more wars» про порівняння етнічних чисток у Боснії і Герцеговині та тих, що відбулися в Бучі та Ірпені. Косово та Україну об’єднують не лише спільні жовто-блакитні кольори національних прапорів, а й, здається, історія – історія визвольної боротьби за незалежність і виживання. Сьогодні Косово проявляє великий інтерес, підтримку та готовність до співпраці з Україною. В інтерв’ю з одним із бойових героїв того часу мені вдалося отримати багато цікавих відповідей.

Коротка біографія:

Насер ВЛАСІ, військовий та інспектор із захисту від природних катаклізмів та інших лих, народився 22 лютого 1965 року в Рубок, Дардане (Камениця) в сім’ї Раїфа Власі та Хави Османі Власі. У молоді роки він брав участь у трудовій діяльності, Лізі студентів та волонтерській діяльності, закінчив різні професійні та політичні курси. Отримав звання капітана під час війни в Хорватії, служив у водолазному взводі антитерористичних сил 143-ї бригади Огуліна на посаді офіцера з військових операцій. Активно підтримував спорт і був директором карате-клубу Shogun у Камениці. З приходом правлячого балканського «м’ясника» Слободана Мілошевича до влади в Сербії у 1988 році, яка анексувала Косово в 1989 році,  метою Насера стала боротьба за свободу свого дядька, братів і батька. Усі вони були полоненими, а молодший брат був отруєний Югославською військовою розвідкою, але, на щастя, втік. Сербський режим застосовував безпрецедентні репресії проти членів сім’ї Насера Власі. 26 березня 1993 року Насер напав на поліцію агресорів в місті Камениця, захищаючи громадянина. Поліція випустила по ньому дві кулі. Потім Насера катували і зламали три ребра. У 1997 році він був засуджений до одного року в’язниці та двох років умовно-дострокового ув’язнення. З початком війни в Косово Насер приєднався до ОАК, де брав участь у кількох оперативних зонах і успішно керував кількома елітними підрозділами у 1998-99 роках. Він спеціалізувався на спостереженні за силами югославсько-сербської армії, зборі інформації, охороні об’єктів ОАК у Прикордонному поясі, здійснював напади, які завдавали ворогу великих втрат. 22 травня 1999 року Насер отримав поранення в грудну клітку. Його лікували в лікарні Тирани, а 19 червня 1999 року четверо співробітників лікарні доставили його на батьківщину – в Каменицю, де він знайшов свою сім’ю в безпеці. У ніч з 14 на 15 лютого 2001 р. місцеві серби за підтримки Белграда вбили його батька, влаштувавши йому засідку на дорозі. З моменту розміщення сил НАТО в Косові Насер ВЛАСІ підтримував регулярний зв’язок з армією США в рамках KFOR. З 2002 року він пройшов професійний відбір і отримав посаду в Управлінні захисту та порятунку в Камениці.

Розкажіть детальніше про ваш військовий досвід. Яким було найскладніше бойове завдання? Який момент був найкритичнішим? Які були відчуття та проблеми під час та після операцій?

Збройна визвольна боротьба Косова була неминучою. У 1990-х роках дії Белграда були жорстокими та насильницькими. Тоді весь наш народ піднявся, щоб мирно захистити свої права та вирішити подальшу долю Косова. Збройний опір вимагав підготовки, але ми не могли швидко досягти належного бойового рівня. За цих обставин політика мирного опору Ібрагіма Ругови з чіткими вимогами незалежності Косова, як кінцевої мети, не була марною. Такою політикою Ібрагім Ругова виграв час і потужно відвернув увагу західних центрів, розуміючи крайню дискримінацію, поліцейське насильство, яке здійснював балканський м’ясник – божевільний Мілошевич. У складі уряду Республіки Косово, який діяв в екзилі, в Німеччині було сформовано Міністерство, яке створило Збройні сили Республіки Косово (FARK). Його очолив міністр оборони, полковник Ахмет Краснічі – професійний і досвідчений військовий, який пройшов війну в Хорватії проти того ж ворога. Після втручання НАТО 24 березня 1999 року збройний опір і визвольна боротьба поширилися на всі частини Косова. Для мене не було військових труднощів під час фронтових боїв, а також переміщень з невеликою кількістю солдатів у глибину противника для знищення його живої сили та військової техніки. Я стикався з комбінованими військовими атаками із землі та повітря, а також протистояв елітним десантним бригадам і батальйонам, які мали чисельність у 10 разів більше, ніж ми та мали більш досконалу техніку. Нас обстрілювали ракетами, артилерією та закидували гранатами з усіх боків. Навмисне це було чи ні, хай уточнить противник і висуне свою версію.

Міжнародні сили з підтримки миру в Косові (KFOR)

Варто зазначити, що ми не мали досконалих засобів зв’язку. Критичні моменти наступали, коли ми перебували в облозі ворожих сил. Щодо моєї участі у війні, то я пишаюся тим як я воював. Я зберіг честь і продовжую її зберігати. Проблеми, з якими я стикався під час війни – це слабка підготовка командирів, які не володіли тактичними знаннями, недостатнє знання правил бою, неналежне забезпечення підрозділів, погана взаємодія підрозділів на передовій. Також проблемою стала передача розвідувальних даних від спостерігачів до штабу, наприклад, для виявлення живої сили противника, військових баз, техніки, постачання продовольства, боєприпасів. Погані командири ставали причиною великих втрат власних підрозділ. Були випадки несвоєчасного виконання завдань, розбіжностей між командирами. Операції були успішними, коли ми швидко виявляли та знищували противника, без милосердя, але завжди дотримуючись кодексу війни.

Що ви думаєте про російську агресію в Україні? Чи бачите Ви якусь паралель у порівнянні з сербською агресією в Косово?

Це агресія, яку засудив весь демократичний світ, в т.ч. наймолодша державна Республіка Косово. Демократичний світ, окрім морально-дипломатичної підтримки України, почав підтримувати її озброєнням. Коли я говорю про демократичний світ, я маю на увазі США, лідера процесів, у яких беруть участь Велика Британія, Німеччина, Франція та інші країни блоку НАТО.

Варто зазначити, що єдиною європейською країною на Балканах, яка не підтримала санкції проти російсько-фашистської держави, є Сербія. Незважаючи на те, що це агресія сильного проти слабого, це не означає, що сильний переможе, адже демократичний світ завжди правий, як у цьому випадку Україна.

Кольори прапорів України та Косово символізують миролюбні європейські народи, а кольори двох держав-агресорів (фашистських) в даному випадку Росії та Сербії також схожі і є кольорами агресивності. Різниця між агресією Росії та війною в Косово лише одна: Україна могла б застосувати тактику війни ОАК на територіях, окупованих Росією, але, в той же час, застосувати іншу військову тактику на вільній території. Я вважаю, що Україні слід зосередитися на захисті того, що ще не втрачено, а потім вести партизанську війну на окупованих територіях, поки не настане момент для контрнаступу та захоплення окупованої території.

 Які, на вашу думку, сильні та слабкі сторони України в цій війні?

Сильні сторони: українці борються за визволення своєї країни, це волелюбний народ, який любить свою батьківщину і готовий померти за неї. Президент не покинув людей. Дуже сильною стороною для України є підтримка західних країн під лідерством США. Слабкі сторони: велика територія, відсутність належних Повітряних сил, неспроможність захистити життєво важливі цілі, такі як мости, заводи, склади із запасами їжі тощо.

Чи маєте якісь поради для українців, про що їм слід подбати/покращити?

Утримуйте моральність при звільненні країни, організовуйте невеликі елітні підрозділи для проведення диверсійних дій на території Росії. Уряд має подумати про те, як проводити військову підготовку наступних поколінь, щоб мати резервні сили, тому що  невідомо, коли ця війна закінчиться. Навчання малих груп має проходити за межами України, щоб навчені спеціалісти могли навчати колег вдома.

Що ви думаєте про російську ескалацію конфлікту / гібридну війну / провокації в країнах НАТО, таких як країни Балтії, Польща (Сувальський коридор, кордон з Білоруссю) Молдова / Румунія?

За моїм аналізом, Росія координувала та підтримувала атаку Ірану на Ізраїль, і все це робилося, як провокація, щоб побачити як відреагує Америка. Росія хоче відвернути увагу США від європейських країн Балтії. У збройному конфлікті Ірану та Ізраїлю Росія відкрила б можливість анексії кількох країн. Особисто я не вірю, що Росія зможе протистояти такому сценарію, навіть якщо спробує! У Європі є багато країн, які певним чином хочуть взяти на себе роль нейтральної держави, сподіваючись на стратегічні зміни сил у світі. Такі країни, як Угорщина та Словаччина, які витримують нейтралітет, не будуть вороже ставитися до Росії.

Такі країни, як Молдова залежатимуть від того як піде війна в Україні. Успіх Росії на українському фронті буде фатальним для Молдови. Інші країни НАТО не вірять, що Росія нападе на них, але повинні розуміти, що вони є наступними в боротьбі Заходу з Росією. Їм слід брати приклад із Польщі, яка нарощує військо. Наміри Росії зрозумілі, але на мою думку, країна-агресор розвалиться, як СРСР за Горбачова.

Президент Молдови Мая Санду

 Що ви думаєте про Балкани? Росія використовує сербів, як інструмент для нагнітання ситуації між Сербією та Косово? Росія це робить, щоб відвернути увагу від війни в Україні?

Історично Росія є диктатором, має цілі на Балканах і намагається досягти їх через Сербію, де домінуючу роль відіграють Російська та Сербська православні церкви. Війни між Сербією та Косово не буде, поки сили НАТО присутні в Косово. Косово, хоча не є членом НАТО, є найбільш захищеною країною в Європі. Це добре для всього регіону та за його межами. Гарантом миру в Косово та регіоні є Сполучені Штати.

Багато аналітиків (у тому числі з Воєводини) вважають малоймовірним розвиток збройного конфлікту, як це було в 1990-х роках. Вони більше зосереджуються на гібридних, дестабілізуючих діях, Республіці Сербській в Боснії та Герцеговині. Яка ваша думка про це, як ветерана війни?

У цьому аналітики мають рацію. Так, гібридна війна з боку Сербії матиме підтримку Росії і в майбутньому, поки Росія не демократизується. Що стосується Республіки Сербської в Боснії та Герцеговині, то обстановка там не має нічого спільного з Косово. Сербія мріє стати троянським конем Європи за допомогою Росії, яка бажає таємно контролювати та тримати Європу в заручниках. Сербія та Республіка Сербська – остання надія Росії на хоч якийсь вплив у Європі.

Президент Росії В. Путін і Президент Сербії Александар Вучич

Прокоментуйте останні події навколо Косово за участю сил KFOR та представників сербської меншини (партизанів)?

Випадок у селі Банська на півночі Косово пов’язаний з Сербією, яка направила туди спецпідрозділ, класифікований в усьому світі як терористичний, розробила оперативний план, підготувала його. Сербія очолюється найрадикальнішим лідером на Балканах – Вучичем, який особисто причетний до військової операції в монастирі в селі Банська. Те, що Сербія ввела сучасно озброєний спецпідрозділ до іншої держави (Республіки Косово), безсумнівно є актом агресії Сербії проти Косово. Мета Сербії полягала в тому, щоб дестабілізувати Косово та навколишні території, щоб проголосити третю Сербську Республіку на Балканах. На щастя, органи безпеки Косово за підтримки KFOR і тиску міжнародної дипломатії на чолі зі США, змусили Сербію вивести військовий підрозділ терористів з території Косово. У Сербії було вбито трьох терористів. Ці події вчать нас, що ми завжди повинні надавати всю підтримку нашим силам безпеки.

Над інтерв’ю  працювала Дельфіна Ертановська — фахівчиня з комунікацій Університету інформаційних технологій та менеджменту у місті Жешув, Польща; аналітик з питань ЗМІ, українка за походженням.