(Історичний огляд, автор Сергій Музиченко, незалежний експерт)
Початок Першої світової війни.
Створення новітнього бельгійського військового підрозділу (перша половина 1915 року).
Бойові дії бельгійців за Західному фронті (травень – липень 1915 року) та на території України (січень 1916 – грудень 1917 року).
Перебування бельгійського військового підрозділу в столиці України у вирі проблем становлення української державності (кінець 1917 – початок 1918 років).
Повернення сміливих і відчайдушних бійців бельгійського бронедивізиону з України на батьківщину через …… Сибір, Китай та США (лютий – червень 1918 року).
Нижче ви знайдете перебіг подій з деякою їх деталізацією однієї з неймовірних історій Великої війни, що дивовижним чином переплелась з історією України.
1914 рік
Вступ Бельгії у війну на боці Антанти
Після відмови Брюсселя виконати ультиматум Берліну від 2 серпня 1914 року, яким вимагалося пропустити німецькі війська бельгійською територією до кордонів з Францією, Німеччина 4 серпня 1914 року оголосила війну Королівству. Бойові дії на території Бельгії, яка до цього намагалася дотримуватися нейтрального статусу, розпочались того ж дня – німецькі війська атакували бельгійські укріплення в районах міст Намюр та Льєж. Таким чином, нейтральна Бельгія вступила у війну на боці Антанти без підписання союзницької угоди.
Керівництву країн-членів Антанти було направлено відповідного листа, де повідомлялося про наміри Королівства чинити опір агресору усіма наявними силами і засобами. Окрім того, бельгійське керівництво звернулось до Великої Британії, Франції і Росії із закликом до співробітництва у справі захисту території Королівства. «Це буде спільна та узгоджена акція, яка має за мету здійснення опору насильницьким діям, вчиненим Німеччиною у відношенні Бельгії та гарантією її незалежності і недоторканості у майбутньому», — йшлося також у листі. Вже 8 серпня 1914 року російський цар Микола II у телеграмі бельгійському королю Альберту I висловив захоплення мужністю бельгійської армії та побажав успіхів у боротьбі за незалежність. В наступній телеграмі бельгійському суверену Микола II в знак підтримки Бельгії повідомив про нагородження Альберта I орденом Святого Георгія, який, як відзначено у посланні, «надається тільки хоробрим людям». Таким чином, де-юре Бельгія та Росія стали союзниками.
Упродовж 8 – 16 серпня 1914 року підрозділи бельгійської армії після напружених боїв втратили прикордонні оборонні форти Льєжа та Намюра в долині річки Маас і змушені були відійти в район Антверпена, а у подальшому до містечок Іпр та Діксмюд на північному заході Фландрії. В долині річки Єзер просування німецьких військ було зупинено, у т.ч. за рахунок штучного затоплення цієї місцевості, яка знаходиться нижче рівня моря.
Сторони перейшли до позиційної війни.
Забігаючи наперед, необхідно відзначити, що саме тут — на полях Фландрії, упродовж наступних років війни вперше було застосовано бойову хімічну зброю – так званий, «гірчичний» газ, який за назвою місцевої річечки Іпр (Ieper) отримав назву «іприт». В ході бойових дій вперше були застосовані вогнемети. Удосконалювались вогневі засоби ураження. Бурхливого розвитку зазнали, в першу чергу, засоби позиційної війни, а саме артилерійські системи, у т.ч. для застосування хімічної зброї (до цього часу на території північно-західної Бельгії щорічно знаходять та знешкоджують сотні артилерійських пострілів споряджених бойовою отруйною речовиною). Разом з тим в цей період війська союзників та Німеччини отримали на озброєння і танки. В ході Першої світової війни для виконання різних завдань вперше активно застосувалась інше новітнє озброєння того часу — бронеавтомобілі та аероплани.
Найбільш запеклі та кровопролитні бої точилися на так званому Єзерському виступі.
Саме тут розпочався бойовий шлях та подальша дивовижна історія бельгійського підрозділу бронеавтомобілів, куди він прибув з-під Парижу після формування, оснащення та підготовки.
1915 рік.
Формування бельгійського підрозділу бронеавтомобілів
Формування бельгійського підрозділу бронеавтомобілів (комплектування особовим складом, оснащення технікою і озброєнням) та його підготовка розпочалось у Парижі на початку 1915 року. Виконання цього завдання Генеральним штабом ЗС Бельгії було доручено тодішньому військовому аташе Бельгії у Франції майору Огюсту Колону. Слід зазначити, що ідея створення новітнього на той час підрозділу належала саме Огюсту Колону, якого вважали диваком та, деякою мірою, авантюристом.
Нова бойова одиниця бельгійської армії отримала офіційну назву Сorps des Autos-Canons-Mitrailleuses (ACM), що у перекладі з французької мови — Корпус гарматно-кулеметних автомобілів. У подальшому при згадуванні підрозділу в документах бельгійського оборонного відомства та матеріалах західної історіографії використовувалось скорочення АСМ. Виходячи із організаційної-штатної структури, кількості особового складу та оснащення, підрозділ був батальйонного рівня, що дає підставу називати його бронедивізіоном.
Тренування підрозділів дивізіону відбувались одночасно із будівництвом бронеавтомобілів (БА) та підготовкою іншої техніки до майбутніх боїв. Так, встановлення броньованого корпусу на шасі серійних французьких легкових автомобілів «Морс» та «Пежо» здійснювалось поетапно. Частина автомобілів виводились на заняття, які проходили в районі населених пунктів Саторі (Satory) та Венсенн (Vincennes) під Парижем, не до кінця «одягненими» у броню. Після занять вони знову повертались до майстерні Кельнера, де робітники продовжували роботу з обладнання автомобілів. До речі, саме в районі Саторі нині проводяться всесвітньовідомі виставки озброєння та спорядження сухопутних військ «Євросаторі».
На вебсторінці [1] реконструкції бронеавтомобіля (БА) «Морс» наводиться витяг з листа кузовної майстерні Кельнера (Kellner ) від 18 лютого 1915 року на адресу командира бронедивізіону майора Колона: «… ми маємо честь вас попередити, що, якщо броньовий захист автомобілів залишиться недосконалим (imparfaitement), то це не буде нашою помилкою. Ваші люди повертають автомобілі до майстерні (після тренувань) та залишають їх там кинувши як вийде, тобто не переймаються коректним розміщенням автомобілів. З іншого боку, виходячи з того, що автомобілі є занадто важкими, їх коректне розміщення вручну (силами робітників майстерні) є занадто обтяжливим. Тому, для нас було б значно простіше, якби ваші люди після повернення автомобілів до майстерні ставили їх на остаточне місце…».
Таким чином, створення підрозділу, його підготовка та оснащення здійснювалось одночасно.
Особливість цього комплексного процесу полягала у тому, що на той час не існувало ні досвіду бойового застосування подібних підрозділів, ні вивірених технологічних схем та інженерних конструкцій будівництва бронеавтомобілів. Їх виготовлення ще не було індустріалізовано, тобто, не існувало серійного масового виробництва БА. Беручи до уваги новизну створення подібних військових формувань та їх оснащення, майору Колону і його помічникам приходилось вирішувати низку організаційних та технічних питань, як кажуть, «з коліс». Перші бронеавтомобілі створювались на шасі звичайних легкових автомобілів того часу шляхом встановлення на них озброєння та броньового захисту. Як зазначалось вище, базовими автомобілями для БА АСМ стали французькі легкові автомобілі «Морс» (з 1919 року фірма братів Морс увійшла до складу промислової групи «Сітроен») та «Пежо». За інформацією з різних джерел, для оснащення АСМ бронеавтомобілями бельгійським командуванням було замовлено 8 шасі (платформ) автомобілів «Морс» (див. малюнок) та 5 автомобілів «Пежо».
З них 10 обладнувались як бойові у т.ч. 8 «Морс» та 2 «Пежо», а 3 — як командирські (всі «Пежо»). Броньовий захист (сталеві хромовані листи товщиною до 4,5 — 7 мм) на 13 БА встановлювався згаданим вище підприємством Кельнера (Париж). Вони, в свою чергу, були поставлені Кельнеру сталеливарним підприємством Імфі (Imphy – нинішня компанія Arcelor France ) після їх випробування стрільбою зі стрілецької зброї. Броньований корпус складався з двох основних частин — захисту двигуна та захисту екіпажу (див. малюнок). Бронювання БА не передбачало суцільної стелі, проте у передній його частині монтувався відкидний лист, що частково міг захистити екіпаж від вогню кулеметів аеропланів.
Спочатку планувалось, що бронювання буде зроблено з подвійних листів товщиною 3 мм, простір між якими (до 35 мм) наповнять скловолокном [2]. Однак від цієї ідеї, врешті-решт, відмовились, щоб не переобтяжувати автомобіль, який і без того був заважким.
Суттєве збільшення ваги автомобілів (загальна вага БА близько 4000 кг у спорядженому стані) за рахунок встановлення на них броньованого захисту та вогневих засобів ураження потребувало реалізації додаткових технічних рішень, зокрема, посилення підвіски, ходової частини (встановлення коліс більшого радіусу та їх подвоєння для заднього мосту), забезпечення швидкого доступу екіпажу до озброєння БА, його ефективного застосування, зокрема, спостереження за місцевістю та полем бою і наведення озброєння БА на цілі.
Тож, пошук та відпрацювання способів застосування бойових підрозділів АСМ ініціював необхідність реалізації відповідних технічних рішень, які полягали не у простому встановленні на БА захисту та зброї, але й додаткового їх обладнання. Так у своєму листі від 23 березня 2015 року до власника майстерні Кельнера майор Колон просить встановити на кожен бойовий БА кріплення для дзеркал заднього ходу, а також заступ, кирку та сокиру. При цьому він уточнив, що місця їх встановлення будуть вказані технічною артилерійською службою підрозділу. Щодо встановлення дзеркал заднього ходу, то вважається, що командир підрозділу серед інших відпрацьовував і способи атаки автомобілями заднім ходом. Однак, в першу чергу, це було зроблено для тренування їзди заднім ходом на випадок відходу з вогневих позицій для зменшення ризиків ураження БА в ході бою, які значно збільшувались у разі розвороту БА під вогнем противника.
Особливою гордістю бельгійців є той факт, що БА «Морс» були обладнані бельгійською 40-сильною силовою установкою «Мінерва». Виробництво цих безклапанних двигунів здійснювалось на однойменному автомобільному підприємстві у бельгійському Антверпені за ліцензією американської фірми «Knight». Через це в бельгійських публікаціях на тему АСМ ці автомобілі часто згадуються як «Морс-Мінерва». До речі, на автомобільному заводі в Антверпені в той період збирали автомобілі «Мінерва». Легкові машини цієї марки були відомі серед цінителів автомобільної продукції того часу. На їх базі напередодні Першої світової війни було вироблено, навіть, декілька бронеавтомобілів для потреб бельгійської армії. Однак, через окупацію Антверпена О.Колон не міг скористатися можливостями бельгійського підприємства для реалізації своєї ідеї.
Не дивлячись на обмеженість часу та новизну цієї справи, БА АСМ були сучасними засобами і мали достойні для того часу тактико-технічні характеристики. Вони стали реальним втіленням в життя сучасної інженерно думки та реалізацією технологічних можливостей промисловості. Разом з тим, основним недоліком машин були їх доволі обмежені можливості з маневрування на полі бою, особливо, в умовах бездоріжжя. Це було обумовлено, в першу чергу, малою потужністю двигунів розрахованих на легкові автомобілі. Як у подальшому показав досвід експлуатації, слабким місцем залишилась підвіска БА, не дивлячись на її посилення. Одним із серйозних недоліків побудованих БА було те, що члени його екіпажу (водій, помічник водія, навідник зброї – він же командир БА, заряджаючий [2] могли попасти всередину автомобіля та покинути його лише у спосіб зверху через броньований борт (див. знімок). Лише деяка частина БА були обладнані невеликими дверцятами у кормовій частині бронекорпусу, що полегшувало дії екіпажу машини.
На знімку видно процес покидання БА одним з членів екіпажу. БА ще не обладнаний дзеркалом заднього ходу (автомобілі мали правостороннє управління). Верхній захисний лист знаходиться у положенні «відкинуто»
Захист екіпажу частково було забезпечено встановленням на БА електричних стартерів запуску двигунів, що було новинкою того часу. Вони позбавляли необхідності запуску двигуна ззовні пусковою рукояткою у ході бою. Окрім того БА АСМ були обладнані електричними фарами освітлення дороги, якими були замінені традиційні освітлювальні прилади того часу, що працювали за рахунок використання в них карбіду та ацетилену. Виробники монтували такі системи опційно на замовлення покупців авто, чим не проминув скористатися Колон. Іншою новинкою були раніше згадані дзеркала заднього ходу, які О.Колон замовив на БА свого підрозділу [2].
Озброєння бронеавтомобілів
Шість БА озброїли 37 мм морською пушкою фірми «Гочкісса» та 8 мм кулеметом того ж французького виробника. Гармата і кулемет були спареними у вертикальній площині і кріпилися на поворотному механізмі, встановленому в центрі корми БА (див. знімок), що давав можливість ведення кругового обстрілу (360 град.), а також застосувати кулемети для боротьби з повітряними цілями. Гармата не мала автоматики — відкриття та закриття затвору здійснювалось вручну. Вага тіла пушки становила 33 кг, кулемета – близько 13 кг. Голову та груди командира БА і навідника зброї від вогню противника з фронту захищав броньовий щиток. Вогонь вівся у положенні стоячи із використанням плечового упору, яким була обладнана гармата. Загальна вага гарматно-кулеметної установки становила понад 100 кг. На чотири інші БА встановили лише кулемети Гочкісса. Було передбачено можливість зняття кулеметів з БА та їх застосування на станку в польових укріпленнях.
На знімку гарматно-кулеметний БА 1-ї батареї АСМ. з бортовим номером 70 004. Верхній відкидний лист у положенні «опущено».
Велосипедисти та мотоциклісти АСМ мали на озброєнні гвинтівки «Маузер» та деяку кількість кулеметів «Льюіс».
Загалом, не дивлячись на низку недоліків БА, їх маневрові та вогневі можливості, а також захищеність екіпажу від вогню стрілецької зброї та уламків артилерійських боєприпасів дозволяли ведення маневрових бойових дій з прикриття піхоти та здійснення розвідувально-рейдових дій у тилу противника.
17 квітня 1915 року вважається датою завершення створення бронедивізіону. Цього дня в передмісті Парижу Лонгшам його командиру майору О.Колону представником союзного командування французьким генералом Ж.-Б.Клержері (J.-B. Clergerie, начальник штабу військової адміністрації Парижу) було вручено бойовий прапор. Церемонія завершилася парадом підрозділу, за яким спостерігала численна публіка. Як відзначило наступного дня щоденне французьке видання «Газета» («Le Journal »), видовище було «вражаючим (impressionnant)». Парад відкрили велосипедисти дивізіону. Далі в колоні прослідували мотоциклісти та бронеавтомобілі. Завершила парад колона автомобілів забезпечення. «Техніка рухалася зі швидкістю 25 кілометрів на годину» -, із захопленням інформувало одне з найбільших французьких щоденних видань того часу «Le Journal» ( «Газета»).
Довідково: «Газета» виходила в період з 1892 по 1944 рік. Напередодні та в ході Першої світової війни вважалася одним з чотирьох найбільших французьких щоденних видань поряд з «Le Petit Parisien», «Le Matin» та «Le Petit Journal».
До сторіччя початку та завершення Першої світової війни група бельгійських аматорів здійснила реконструкцію бронеавтомобіля «Морс-Мінерва».
27 лютого 2016 року відновлений автомобіль було передано Королівському Музею армії та військової історії, що знаходиться в історичному кварталі Брюсселя. Робота над реконструкцію БА тривала 4 роки. Групі аматорів чисельністю близько 20 чол. на чолі з Андре Філе надавали підтримку спонсори та деякі державні структури у т.ч. зазначений Музей, який є одним з визнаних світових науково-історичних центрів. В результаті копіткої пошукової та інженерно-технічної роботи БА був відроджений та зайняв одне з почесних місць у колекції музею. При цьому, у побудованій копії використано значну кількість вузлів та агрегатів: шасі автомобіля «Морс», двигун «Мінерва» бельгійського виробництва (у робочому стані), озброєння. Інші деталі, зокрема, були зроблені у майстерні.
Сприяння групі реконструкторів БА надавало і Посольство України в Королівстві Бельгія, зокрема, щодо пошуку в Україні документів щодо перебування дивізіону на нашій території та можливих залишків автентичних деталей і агрегатів БА. Було проведено декілька зустрічей та відправлено відповідні запити до краєзнавчих музеїв і архівів Києва і Тернопільщини. Однак, на жаль, у відповідях українських організацій йшлося про відсутність документів про перебування АСМ в Україні.
Реконструйований бронеавтомобіль АСМ «Морс-Мінерва» у залі Королівського музею армії та військової історії» (2014 рік м. Брюссель)
Спроби застосування АСМ в районі Єзерського виступу (Західна Фландрія)
21 – 26 квітня 1915 року підрозділ здійснив марш своїм ходом з Лонгшам у район бельгійського містечка Адінкерк (Adinkerke). Протяжність маршу становила близько 300 км. Остаточним місцем дислокації бронедивізіону стало містечко Ле Моер (Les Moëres, північна ділянка бельгійсько-французького кордону) в районі Єзерського виступу. На той час лінія фронту у долині річки Єзер в основному стабілізувалась. Війська супротивників перейшли до позиційної (траншейної) війни, не маючи можливості здійснювати активних наступальних дій з огляду на штучне затоплення командуванням союзних військ місцевості в долині річки Єзер (Yser).
Враховуючи обстановку, що склалася на фронті та особливості позиційних бойових дій, підрозділ бронеавтомобілів майора Колона, який був створений для застосування у ході рухомих операцій, на Єзерському плацдармі, практично, не використовувався. У такому стані він знаходився до 20 липня, коли було отримано звістку про рішення щодо направлення бронедивізіону на східний фронт.
В Галичині російська армія вела активні (наступальні) дії проти австро-угорських та німецьких військ. Там, можливості такого сучасного, на той час, підрозділу могли б бути реалізовані максимально. Окрім того, воєнно-політичне керівництво Бельгії на чолі з королем Альбертом I, вважало що направлення бельгійського підрозділу до складу російських військ буде не тільки вкладом у спільні зусилля союзників, але й сприятиме розвитку бельгійсько-російських стосунків. При цьому вважається, що ініціатива направлення АСМ на східний фронт належала військовому агенту Росії у Франції графу Олексію Ігнатьєву.
Перекид АСМ на східний фронт
Отримане розпорядження мало ефект сенсації та стало причиною її бурхливого обговорення персоналу АСМ. Після чого розпочалася підготовка техніки та особового складу до здійснення маршу своїм ходом в м. Париж, де дивізіон остаточно зосередився в середині серпня 1915 року для подальшої підготовки в перспективі відправлення на східний фронт.
В остаточному варіанті для відправки на східний фронт АСМ складався з двох батарей (1-а та 2-а) бронеавтомобілів (по 5 бойових та 1 командирській машин в кожній); батареї (3-а) матеріального і технічного забезпечення; батареї (4-а) велосипедистів (120 чол.) та мотоциклістів (26 чол.); медичного пункту. 5-та батарея-склад мала запаси матеріально-технічних засобів резерву. У подальшому після перекиду АСМ на територію України, 5 батарея розташовувалася в Києві. Окрім доставки на передову тих чи інших запасів, батарея вела архіви АСМ та опікувалась пораненими і хворими, які перебували на лікуванні в Києві. 1 та 2 батареї БА супроводжували: вантажівка з боєприпасами; рухома ремонтна майстерня; медична амбулаторія на автомобілі.
Після узгодження низки організаційних питань, було прийняте рішення щодо перевезення до Росії основної частини особового складу, а також всієї техніки та майна дивізіону морем, з використання північного маршруту. Основна частина офіцерського складу повинна була дістатися Петрограду суходолом через Норвегію та Швецію, а також Румунію. При цьому морем особовий склад мали супроводжувати три офіцери, лікар та священник дивізіону.
У подальшому після здійснення маршу своїм ходом дивізіон прибув до французького Бресту. 20 вересня 1915 року відбулась церемонія проводів підрозділу на східний фронт, яка завершилась дефіле вулицями міста. Наступного дня після завантаження техніки та посадки особового складу на корабель британського торговельного флоту «Wray Castle» АСМ відбув до Архангельську. Окрім, бронедивізіону корабель перевозив до Росії близько 250 бельгійських цивільних робітників, яких планувалось залучити до роботи на оборонних підприємствах російської імперії. Всього корабель, який його пасажири жартівливо називали «WC», прийняв понад 600 бельгійців, що вирушили до далекої та невідомої їм Росії.
За різними даними, на кораблі відбуло близько 360 бельгійських військових АСМ, 10 бойових БА, 3 командирських БА (без озброєння), 45 автомобілів різного призначення (у т.ч. легкові, транспортні, ремонтні, автоцистерни для пального, медичні), 26 мотоциклів, 120 велосипедів.
Після 16-денної подорожі північними широтами «Wray Castle» став на якірну стоянку у бухті «Святий Ніс» на траверзі порту російського Архангельська в очікуванні буксира. Однак сильний шторм не дав можливості кораблю дістатися порту того ж дня. 6 жовтня капітан «Wray Castle» змушений був відвести судно у відкрите море. Лише через тиждень корабель зміг пришвартуватися біля одного з причалів порту. Після розвантаження 13 жовтня 1915 року, бронедивізіон упродовж трьох днів перебував у Архангельську, який склав пригнічене враження на бельгійців з огляду на його необлаштованість, яке посилювалась складними метеорологічними умовами, що так відрізнялись від м’якого клімату рідної Бельгії. В Архангельську до дивізіону приєдналась група офіцерів АСМ, які прибули туди окремо через Стокгольм.
З Архангельську дивізіон залізничним транспортом був доставлений до Санкт-Перербургу (близько 1000 км), який на той час, під впливом патріотичних настроїв пов’язаних із війною з Німеччиною, вже був перейменований у Петроград. Ешелон прибув до північної столиці Росії 18 жовтня. У Петрограді зі своїм підрозділом після його перекиду до Росії вперше зустрівся і його командир майор Огюст Колон, що прибув до Росії південним шляхом (через Румунію).
Бельгійцям була організована урочиста зустріч. Офіцери з великими почестями були прийняті командуванням петроградського гарнізону в «Гранд Готелі Асторія». Бійці підрозділу відвідали Петергоф та інші визначні місця Північної Пальміри.
Неабияку зацікавленість до бельгійського підрозділу виявив і російський цар Микола II. 26 жовтня у Царському Селі він зустрівся з командуванням та особовим складом дивізіону, оглянув техніку та озброєння бельгійців. Захід відбувся у формі стройового огляду під час якого правитель Росії підійшов до кожного офіцера підрозділу.
Листопад пройшов у репетиціях з підготовки до параду дивізіону, який відбувся за участю Миколи II 6 грудня у день свята царської сім’ї (fête patronale). Того дня цар, як із сарказмом згадували очевидці, удостоїв бельгійців честі промарширувати перед ним. Зважаючи на те, що це вже був далеко не перший парад, у особового складу дивізіону склалося враження, що дивізіон був сформований, оснащений та підготовлений для парадів і «показухи».
Повертаючись до питання направлення АСМ до Росії та його подальшого застосування у складі російських військ, що, безумовно, було вагомим для невеличкої Бельгії внеском у боротьбу зі спільним ворогом, російські історіографи оцінюють такий жест бельгійського керівництва як своєрідний «живий подарунок» бельгійського короля російському цареві. При цьому робиться наголос на тому, що після прибуття до Росії бельгійці і сам командир АСМ майор О.Колон не поспішали виконувати союзницькі обов’язки [3]. В своїх дослідженнях С.С.Попова з неприхованим сарказмом називає бельгійців «доблестными союзниками», беручи цей вираз в лапки. Критикується поведінка командира АСМ, який вимагав від російського командування присвоєння йому військового звання «генерал-майор». Відзначається, що упродовж перебування у Петрограді (листопад – грудень 1915 р.) справді різко понизилась військова дисципліна особового складу АСМ. Вже тоді наприкінці 1915 року представник Альберта I Росії Конрад де Бюісере пропонував бельгійському військовому керівництву замінити командира дивізіону. Очевидно, що проблеми керівництва дивізіону та загального стану підрозділу все ж таки існували. Недарма майор О.Колон після перекиду АСМ на фронт був невдовзі замінений майором Семе (у лютому 1916 року).
1916 рік
Зимування у Збаражі
5 січня 1916 року дивізіон отримав розпорядження на здійснення маршу до Галичини, а саме в район міста Тернопіль. Тут російські війська влітку планували проведення контрнаступальної операції. На фронт АСМ прибув під командуванням майора Огюста Колона.
З Петрограду бронедивізіон залізничним транспортом був перевезений до Києва, а у подальшому до Галичини (близько 1500 км), де перейшов у підпорядкування командувача Південно-Західним фронтом. Після дев’яти діб подорожі та розвантаження на залізничній станції Волочиськ (Хмельницька область) особовий склад і техніка зосередились у м. Збараж (15 км на північний схід від м. Тернопіль).
З цього моменту починається український період епопеї бельгійського підрозділу.
У Збаражі відбулось перше зимування бельгійців в Україні та їх підготовка до літньої кампанії.
Як згадує цей період лікар АСМ доктор Брассін [4]: «… блохи (poux воші) на період зимування стали єдиним ворогом бельгійців. 20 лютого я нарахував у своєму «бойовому журналі» (tableau de chasse) 27 забитих комах, назавтра їх було вже 32. Ночі стали безсонними у боротьбі з ними. Для дезінфекції своєї кімнати та ліжка я використав всю наявну у мене каустичну рідину (les liquides caustiques). При цьому нафтопродукти (бензин та нафта) виявилися неефективними у боротьбі з вошами».
Основною подією цього періоду стала заміна командира дивізіону. Рішенням бельгійського командування майора Колона змінив майор Семе (major Semet). 12 лютого (за деякими даними — в квітні 1916 р.) на шикуванні підрозділу відбулась офіційна передача посади. 18 лютого майор Колон був звільнений з посади. Не дивлячись на очевидні заслуги майора О.Колона у створенні та оснащенні дивізіону, а також організації його перекиду до Російської імперії, на кінець 1915 року бельгійське військове керівництво висунуло до нього низку претензій. Зокрема, як згадувалось вище, в аспекті підтримання військової дисципліни у підрозділі та щодо перевищення своїх службових повноважень. Вважається, що він самовільно присвоїв собі звання полковник, так, принаймні він відрекомендовувався під час контактів з представниками російського військового командування (пам’ятаємо попередні згадування про Колона: дивак і авантюрист). Окрім того, ним було введено звання «бельгійський прапорщик», яке він незаконно присвоїв деяким нижнім чинам дивізіону. Такі дії майора стали також причиною ускладнення стосунків з його прямим начальником в Росії представником бельгійського військового командування у ставці російської армії бароном генералом Де Рікелом.
Після призначення на посаду командира АСМ майора Семе, як відзначають очевидці у спогадах, дисципліна у підрозділі була поступово відновлена. Цьому сприяв жорсткий розклад занять з підготовки дивізіону до майбутніх боїв. З приходом весни робочий день у підрозділі починався підйомом о 5 годині ранку і закінчувався пізнім вечором. За результатами вжитих майором Семе зусиль 2 офіцери та 6 чоловік сержантського і рядового складу за недисциплінованість були відправлені на батьківщину.
Бойові дії у складі Південно-західного фронту армії Російської імперії
З 30 травня 1916 року бронедивізіон у складі 6 армійського корпусу (АК) 11 армії Південно-Західного фронту вів активні бойові дії на території Тернопільщини проти австрійських військ в районах населених пунктів Іванківці (Янківці /Iankowce – польською мовою/), Чагарі (Czikari), Воробіївка (Vorobiefka), Зборів (Zborof). Батареї дивізіону придаються різним російським полкам (зокрема, 4 батарея велосипедистів 22 козацькому полку) та діють самостійно підтримуючи російські підрозділи.
Згідно із спогадами колишніх АСМ-івців, бойовий шлях підрозділу їм запам’ятався боями в районах населених пунктів:
Воробіївки – 9 червня 1916 року;
Цебріва – 11 серпня 1916 року;
Озерної – 12 серпня 1916 року;
Зборова – середина серпня 1916 року;
Конюхів – 2 липня 1917 року;
Косова – 21 липня 1917 року.
Згідно з очевидцем тих подій Оскаром Тірі [2], першим випробуванням вогнем для особового складу АСМ стала його участь у контрнаступальній операції Південно-Західного фронту, яка розпочалася 3 червня 1916 року. Вже наступного дня одна з батарей БА зайняла район очікування поблизу населеного пункту Чагарі (Czikari) в перспективі підтримки наступу піхоти союзників. Інша батарея підтримувала атаку 16 піхотного полку 6 АК (армійський корпус) у напрямку н.п. Іванківці (раніше село мало назву Янківці, Зборівський район, розташоване на р. Серет) 37 мм гарматами та кулеметами, які були зняті з БА і встановлені в траншеях переднього краю. Атака врешті-решт не мала успіху. Як видно, спосіб використання АСМ з самого початку його бойового шляху не відповідав задумам, для яких він був створений.
Бельгійці відзначали у своїх спогадах, що позиції австро-угорців були добре підготовлені до оборони у інженерному відношенні: укріплення були щільно прикриті комбінованими інженерними загородженнями, артилерія противника була ешелонована виходячи з далекобійності гармат, активно застосовувались бронепоїзди. Зі свого боку російські війська були доволі погано екіпіровані і не мали достатньої кількості артилерії. При цьому наводяться браві лозунги деяких офіцерів російської армії на кшталт того, що «нашою важкою артилерією є хоробрість піхотинців». Окрім того, бельгійці були здивовані жорсткими правилами російської армії, згідно з якими офіцерам «дозволялось як собак бити солдатів, що невпевнено піднімались в атаку».
До кінця вересня підрозділи АСМ постійно знаходяться в бойових порядках російських військ, виконуючи різноманітні завдання та доволі часто вступають у безпосередній вогневий контакт з австро-угорцями. Відсутність у командування досвіду використання БА та, взагалі, сталих правил бойового застосування підрозділів броньовиків, а також доволі обмежені маневрові можливості бронемашин на полі бою обумовили їх спонтанне використання для виконання доволі широкого спектру завдань. Так, у серпні одна з батарей отримала термінове завдання підтримати піхоту, атака якої була зупинена ворожим бронепоїздом північніше Зборова. Не дивлячись на значну перевагу бронепоїзда у озброєнні, гарматні БА в ході вогневого бою змусили його відійти. Одночасно кулеметні БА вели вогонь з своїх «Гочкісів» по піхоті противника, що займав позиції в районі села Присівці (Зборівський район). Повернувшись після виконання завдання до Зборова, батарея отримала позитивну оцінку своїх дій з боку солдат та російського командування. Екіпажі бельгійських БА почували себе переможцями. В результаті вжитих російськими військами зусиль противника було відкинуто на 20 км на захід від Зборова.
Велосипедисти та мотоциклісти 4 батареї АСМ, основним завданням яких передбачалось забезпечення дій 1 та 2 батарей, зокрема, ведення розвідки противника та місцевості у районі застосування БА, їх прикриття і допомога у подоланні БА загороджень та інших штучних і природних перешкод на шляхах їх руху, часто використовувались у якості простих піхотинців для оволодіння об’єктами атаки у бойових порядках російської піхоти та її підтримки вогнем з місця. Доволі часто демонтовані з БА гармати бельгійців підтримували атаку піхоти з траншей першої лінії.
11 червня у м. Тернополі відбулась церемонія поховання Жака Де Бекера (Jacques De Becker).
За успішне ведення бойових дій в районі населених пунктів Воробіївка та Зборов їх назви, згідно з рішенням командира АСМ, нанесли на бокові броньові листи БА 1-ї батареї («VOROBIEFKA») та 2-ї батареї («ZBOROV»). Цей факт відзначено у журналі бойових дій АСМ записами від 19 та 21 серпня 1916 року.
Після активних боїв у складі 6 армійського корпусу підрозділи АСМ відводяться на відпочинок у район села Озерна (Зборівський район), де 4 вересня командир корпусу генерал О.Гутор вручив бельгійцям 104 Георгіївські нагороди. Висловивши жаль з приводу розставання з бельгійцями, генерал Гутор побажав їм успіхів в ході виконання завдань вже у складі 33 армійського корпусу, який готував наступ південно-західніше Тернополя на рубежі Бережани – Бучач.
З Озерної АСМ здійснив марш до Тернополя, де залишився на відпочинку ще декілька днів. А вже 16 вересня з району зосередження поблизу населеного пункту Бучач (80 км південніше Озерної) бельгійці підтримують частини 33 армійського корпусу в ході наступу у напрямку села Свистільники (нинішнє село Світанок Рогатинського району Івано-Франківської області).
Бронеавтомобіль АСМ в одному із сіл Галичини
На початку жовтня 1916 року бельгійський підрозділ виводиться в резерв, розмістившись в місті Чортків (Тернопільська обл.). Таке рішення керівництва було очевидним, оскільки кліматичні умови пізньої осені та зими, що наближалася, не давали можливості активного застосування бронеавтомобілів, тим більше, що їх технічні можливості були доволі обмеженими для дій у складних умовах бездоріжжя, яке є характерним для цих районів Галичини та Поділля у ці періоди року. Офіцери дивізіону були розміщені у замку м. Косів (Kossov), а сержантський і рядовий склад розквартирувався у помешканнях жителів містечка. Наприкінці жовтня АСМ переміщається у містечко Озерна, де і було остаточно організоване друге зимування АСМ у складі російських військ на території України.
Зимування у Озерній
Особовий склад з сумом сприйняв звістку про те, що 2 жовтня у шпиталі м. Києва від ран помер солдат Флоке (Floquet). Він став сьомим добровольцем дивізіону, якого поховали в українській землі.
Не дивлячись на те, що у цей період підрозділ не вів бойових дій, зимування стало не меншим випробуванням для особового складу АСМ, ніж небезпека, на яку наражалися бійці дивізіону в бою. Низькі температури, відсутність елементарних умов для життєзабезпечення стали значним тягарем для бельгійців.
На початку підрозділи використовували деякі покинуті будівлі для розміщення там особового складу. Однак, відсутність можливостей щодо підтримання належного температурного режиму в них, спонукала бійців АСМ облаштувати землянки. При цьому в лексиконі особового складу з’явилося слово «zimlanka», яке, вірогідно, асоціювалося ними, у першу чергу, із загальновідомим словом – зима (zima). Медичний пункт дивізіону був облаштований у одній з місцевих синагог.
Подією, яка, певним чином, урізноманітнила життя особового складу на початку зимування в Озерній стало відвідання АСМ 5 листопада представником бельгійського військового командування у Ставці російських військ генерал-лейтенантом бароном Де Рікелом. Mais à par cette visite, l’hiver se déroule morne et triste.
1917 рік
Участь у контрнаступі Керенського
З приходом весни розпочалась підготовка до нових бойових дій. АСМ залишив Озерну.
Після декількох переміщень в червні бронедивізіон брав участь в боях в районі села Конюхи (Козівський район) в ході, так званого, «літнього контрнаступу Керенського», який, втім, не мав успіху
Бельгійці стали свідками повільної але невпинної деморалізації російських військ, обумовленої лютневою революцією, що сталася в Росії та подальшими безуспішними зусиллями уряду О.Керенського досягти хоча би мінімуму дисципліни у військах і стабілізувати ситуацію на фронті.
В цей період було знову було змінено командира дивізіону, ним замість майора Семе став один з командирів батарей АСМ капітан Розе.
За інформацією дослідниці АСМ Попової (ВІЖ №2 за 1996 рік), на початку грудня барон Де Рікел отримав рішення бельгійського уряду готувати АСМ до повернення на батьківщину. Він одразу ж віддав розпорядження капітану Розе залишити фронт і рухатися до Києва. Планувалося, що звідти після узгодження організаційних питань дивізіон відправиться до Мурманська (порт Романов), де у другій половині січня 1918 року він завантажиться на британський пароплав, що доставить АСМ до Франції.
(продовження у наступному випуску)
Автор історичного огляду Сергій Музиченко, незалежний експерт