Про це написав у статті для LB.UA директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

Експерт вказує, що саміт НАТО та подолання місячного рубежу протистояння російській навалі фактично знаменує перехід до ключової фази війни.

«Позиції сторін суперечливі. З одного боку, армія російських загарбників захлинулася в Україні у власній крові та у військовому вимірі вже відчутно програє. З іншого, Кремль вдається до низки заборонених прийомів. Існує й глибинна відмінність у сприйнятті подій: усі українці вірять у майбутню перемогу та знають, що перемога наближається; представники ж російської орди замислюються над іншими аспектами буття. За майже повної відсутності мотивації їх турбує можливість збагачення, але насамперед прагнення вижити в цій пекельній м’ясорубці».

Керівник ЦДАКР приділив увагу перевагам українських сил оборони та можливостям остаточного витіснення ворога.

«Виключними перевагами українців залишаються воля до перемоги, стійкість військ та їх нечувана мотивація відстояти свою землю, знання місцевості, креативні рішення зі знищення ворожих об’єктів. У України немає невичерпних ресурсів, тому ЗСУ та й усі інші збройні формування бережуть людей і техніку, однак використовують досить дієву та вдалу тактику, яка вже дуже нагадує «москітні» стратегії. Нищити логістику та усю техніку ворога, яку тільки можна – усіма можливими способами, але максимально уникаючи контактних боїв.

При цьому вагомим аспектом сучасних «москітних» стратегій є використання більш дешевих озброєнь, створених на основі сучасних технологій. Захищений зв’язок та максимально автономна діяльність мобільних груп чисельністю від 8-10 до 12-15 осіб, за умов забезпечення їх безперервними та якісними результатами розвідки і наявністю сучасних високоточних засобів ураження роблять справжні дива.

Висока мобільність робить їх важкою мішенню для ворога, а здатність безконтактного ураження з будь-якого місця не тільки виводить з ладу техніку противника, але й швидко деморалізує його. Поки що, на жаль, у сил оборони є єдиний недолік – ці озброєння отримані у якості військово-технічної допомоги, а могли б бути вироблені в Україні.

До таких високоточних засобів ураження з відносно невисокою вартістю можна віднести сучасні ПТРК та протитанкові засоби Javelin та NLOW, або схожого класу, ПЗРК Stinger та StarStreak. А ще включені у пакет американської допомоги баражувальні боєприпаси (дрони-кілери) Switchblade 300 та більш важкий Switchblade 600 від американської компанії AeroVironment Inc.

Звісно, безпілотники турецького виробництва Bayraktar TB2 вже начебто має солідну вартість, але, насправді, у порівнянні із винищувачем чи бомбардувальником це в десятки разів менше. Як не дивно, але у сучасній війні така техніка більш живуча, ніж літаки та гелікоптери».

Крім того, Бадрак розмірковує й над майбутнім озброєнням ЗСУ:

«У цьому контексті самий час згадати, що поруч із «москітними стратегіями» захисту мають бути ще й інші гарантії – не чиєсь «добро» щодо надання військово-технічної допомоги, а «залізний аргумент». У якості такого ЦДАКР та й інші експертні групи пропонували саме ракети – те, що Україна здатна зробити самотужки, без хороших чи поганих партнерів.

Сьогодні Україна виробляє серійно ракети дальністю 300 км, але за умов політичного завдання, кажуть зброярі, здатні досить швидко зробити дальність 500 км. Ті, хто забезпечують постачання ракетного палива для вітчизняних комплексів, переконують: розробки ракет дальністю 1000 км, та навіть, більше – лише справа часу. Варто лише уявити, якою була б риторика Кремля, якщо б у відповідь на бомбування Києва та Маріуполя десяток ракет було випущено по Москві. То ж, питання гарантій на майбутнє має бути вирішено остаточно та безповоротно. Бо вони визріло на крові українців».