СЛУЖБА ВІЙСЬКОВОЇ КОНТРРОЗВІДКИ ПОЛЬЩІ: ДОСВІД, ЯКИЙ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВИМ

Польська військова контррозвідка зародилася одночасно з появою на політичній карті світу ІІ Речі Посполитої у жовтні 1918 р. Тоді у складі Генерального штабу (ГШ) Війська Польського почав функціонувати Інформаційний відділ, створений учасниками підпільних організацій, які боролися за незалежність країни, та офіцерами-поляками, які раніше служили в арміях Росії, Німеччини та Австро-Угорщини[1]. Відділ відповідав за ведення наступальної (оfensywa) та оборонної розвідки (defensywa)[2]. У 1920 р. військова контррозвідка стала окремим підрозділом (VII секція), підпорядкованим начальнику II відділу Головного командування Війська Польського[3]. У 1920-1939 рр. контррозвідувальним захистом армії займався  II-б відділ («Забезпечення таємниці») II відділу ГШ Війська Польського, який керував діяльністю територіальних органів у 10 військових округах та на флоті. Значних успіхів досягла військова радіоконтррозвідка. У 1932 р. співробітникам Бюро шифрів вдалося зламати коди німецької шифрувальної машини «Enigma», а потім навіть виготовити її копію[4].

Під час Другої світової війни контррозвідувальні функції виконував окремий відділ Інформаційно-розвідувального штабу Головнокомандувача Збройними силами Польщі на Заході та відділ оборонної розвідки міністерства національної оборони (МНО). На територіях, окупованих Німеччиною і СРСР, діяли збройні формування (Армія крайова) так званої Польської підпільної держави, які мали власні органи військової контррозвідки[5].

З початком формування у 1943 р. на території СРСР так званого Народного Війська Польського (НВП) для його контррозвідувального забезпечення були створені відділи військової інформації. Однак, під їх прикриттям діяли співробітники радянської військової контррозвідки «Смерш»[6]. Головне управління інформації (ГУІ) НВП теж було майже повністю укомплектоване офіцерами «Смерш», які навіть не володіли польською мовою[7]. ГУІ НВП та його органи на місцях стали знаряддям комуністичного терору і репресій. Так, у 1944-1956 рр. було заарештовано 17 тисяч осіб, а з армії звільнено з політичних причин 1300 офіцерів. На хвилі тимчасової лібералізації режиму у ПНР у січні 1957 р. ГУІ НВП розформували, а за порушення «соціалістичної законності» до кримінальної відповідальності притягли 2 (!) співробітників військової контррозвідки (яких потім достроково звільнили з ув’язнення)[8].

 

У 1957 р. замість ГУІ НВП була створена Військова внутрішня служба (ВВС), яка поєднувала у собі повноваження контррозвідувального органу та служби правопорядку в армії. Але ВВС, фактично, продовжувала виконувати функції політичної поліції тоталітарної держави, — боролась з впливами католицької церкви, контролювала закордонні контакти та проводила оперативну розробку військовослужбовців, пов’язаних з опозиційним середовищем. Після виникнення профспілки «Солідарність» та під час дії у Польщі воєнного стану у 1981-1983 рр. головною загрозою для армії і основним об’єктом для ВВС стала «ворожа ідеологічна діяльність»[9].

У ході кардинальних політичних змін, які розпочалися у Польщі після 1989 р., була реорганізована система спеціальних служб країни. Частину підрозділів ВВС включили до складу ІІ Управління ГШ Війська Польського, яке стало Управлінням розвідки і контррозвідки (УРКР). На базі інших підрозділів ВВС створили Військову жандармерію. У липні 1991 р. УРКР було реорганізоване у Військову інформаційну службу (ВІС) з підпорядкуванням МНО. Незважаючи на зміну назви, до цієї спецслужби автоматично, без жодної переатестації та перевірки, був переведений кадровий склад та агентурний апарат колишньої ВВС. Як і органи військової контррозвідки часів ПНР, ВІС залишалася поза межами політичного та громадського контролю, тому що її діяльність до 2003 р. у законодавчому порядку не регулювалась. На керівних посадах у «новій» військовій спецслужбі опинилися випускники курсів спеціальної підготовки ГРУ ГШ ЗС та КДБ СРСР.

 

 

Формально ВІС мала займатися контррозвідувальним забезпеченням ЗС РП та розвідувальною діяльністю за кордоном, але натомість вона активно втручалася у внутрішньополітичне життя країни: намагалася впливати на прийняття важливих політичних рішень, брала участь у боротьбі з правою опозицією[10], вербувала агентуру з числа керівників державних та приватних підприємств. На початок 1990-х років на ВІС працювало майже 2500 осіб в органах державної влади, суспільно-політичних організаціях, у вищих навчальних закладах, банках та фірмах різної форми власності. Особливу цінність для спецслужби становили редактори та журналісти провідних ЗМІ, які мали можливість формувати громадську думку[11].

Після обрання президентом РП Л. Качиньський (балотувався від партії «Право і справедливість»[12]) виступив ініціатором ліквідації ВІС, перевірки її діяльності та створення замість неї двох окремих спецслужб. За результатами роботи комісії з питань верифікації ВІС на чолі із тодішнім заступником міністра національної оборони А. Мацєревичем підготовлено звіт, оприлюднений у лютому 2007 р.[13]. Згідно з цим документом, на адресу ВІС висувалася низка серйозних звинувачень, зокрема:

незаконні джерела фінансування (контрабанда електронного обладнання, привласнення майна померлих за кордоном поляків, участь в афері з грошима Фонду обслуговування зарубіжного боргу);

незаконна торгівля зброєю (продаж її арабським терористам, контрабанда для мафіозних угрупувань в Естонії, отримання за хабарі ліцензій на торгівлю зброєю);

відмивання «брудних» грошей, отриманих за торгівлю зброєю та наркотиками;

співпраця з колишніми співробітниками Служби безпеки часів ПНР (незаконна торгівля зброєю, збір компрометуючої інформації для здійснення шантажу бізнесменів та політиків);

розробка та ліквідація тих політичних партій та організацій, котрі залишалися в опозиції до посткомуністичної влади[14];

вплив на формування громадської думки (58 агентів у керівництві польського телебачення, прагнення взяти під контроль місцеві телекомпанії);

втручання у роботу паливно-енергетичного сектора (впровадження агентури у керівництво нафтохімічних компаній, відмова від протидії планам Росії взяти під свій контроль нафтохімічну промисловість РП);

інфільтрація російською агентурою впливу (серед керівних кадрів переважали особи, які пройшли спецпідготовку в СРСР);

недбале ставлення до контррозвідувальної протидії радянським, а згодом російським спецслужбам (толерантність стосовно шпигунської діяльності як з позицій дипломатичних представництв, так і польсько-російських компаній).

Колишній начальник Управління контррозвідки Відомства охорони держави МВС РП К. Мьодовіч, коментуючи ситуацію навколо ВІС, погодився з необхідністю наведення в ній порядку. Разом з тим, він зауважив, що оприлюднення таємного звіту викликало занепокоєння в НАТО, оскільки у документі фігурували діючі співробітники польських спецслужб. Їх ідентифікація ставила під загрозу не лише національні інтереси РП, але й негативно впливала на розвідувальний потенціал Північноатлантичного альянсу[15].

Частина фігурантів згаданого звіту оскаржила дії МНО. До окружного суду у Варшаві надійшло 26 позовів, справи по семи з яких оборонне відомство програло, а ще по чотирьох – змушене було вибачитися у рамках угоди про примирення[16].

 

У жовтні 2006 р. набрав чинності закон «Про Службу військової контррозвідки та Службу військової розвідки». Ці нові органи залишилися у  підпорядкуванні МНО, а контроль та координацію їх діяльності доручено здійснювати міністру-координатору спеціальних служб РП. Законом для Служби військової контррозвідки (СВКР) були визначені завдання щодо виявлення, попередження і розслідування злочинів, скоєних військовослужбовцями Війська Польського (включаючи співробітників військової розвідки та контррозвідки) та іншими співробітниками структурних підрозділів МНО. Крім цього, СВКР відповідає за:

збір, аналіз, обробку інформації, що стосується питань оборони, безпеки та боєздатності ЗС РП;

проведення контррозвідувальних операцій у сфері радіоелектронної боротьби, а також захисту криптографічних даних;

забезпечення безпеки військових частин та особового складу при виконанні завдань за межами країни[17].

Організаційна структура СВКР визначається розпорядженням міністра національної оборони РП. Донедавна вона виглядала так:

Апарат Керівника СВКР;

Оперативне управління;

Управління захисту економічних інтересів Збройних сил;

Управління забезпечення безпеки секретної інформації;

Бюро радіоконтррозвідки;

Бюро кібербезпеки;

Бюро техніки та спостереження;

Адміністративне бюро;

Бюро обліків і архівів;

Бюро зв’язку та інформатики;

Бюро уповноваженого у справах внутрішньої охорони і безпеки;

Бюро кадрів і навчання;

Група внутрішнього аудиту;

Юридичне бюро;

Навчальний центр СВКР;

Експертний центр контррозвідки  (ЕЦК) НАТО[18];

Територіальні органи (Інспекції) СВКР у м.м. Варшава, Краків, Познань, Люблін, Гдиня.

У квітні 2017 р. була затверджена нова структура СВКР[19], згідно з якою статус окремих бюро підвищено до рівня управління, а відкриті назви підрозділів замінені на номерні (6 управлінь та 5 бюро)[20].

Чисельність особового складу СВКР засекречена (за неофіційними даними, складає близько 900 осіб). Бюджет Служби у 2016 р. становив майже 234 млн. злотих[21].

З листопада 2015 р. керівником СВКР є П. Бончек — близький співробітник і довірена особа міністра національної оборони РП  А. Мацєревича[22].

 

За час існування СВКР широкій громадськості стала відома інформація про низку успішних операцій, проведених військовими контррозвідниками РП. Так, у 2008 р. у результаті оперативної гри з ГРУ ГШ ЗС РФ були викриті та вислані з країни два офіцери розвідки, які працювали під дипломатичним прикриттям в аташаті оборони російського посольства у Варшаві. У 2014 р. СВКР припинила шпигунську діяльність на користь РФ підполковника З. Єдліньського та співробітника однієї з юридичних фірм С. Шиповського[23]. Протягом десяти років СВКР також надійно забезпечувала безпеку польських військових контингентів, які перебували в Афганістані у рамках різних міжнародних місій.

Не обходиться, правда, й без неприємних моментів, які місцева преса висвітлює більш заповзято, ніж успіхи СВКР. У 2009 р. Управління забезпечення безпеки секретної інформації (УЗБСІ) стало об’єктом антикорупційного розслідування. У 2011 р. вчинив самогубство офіцер Інспекції СВКР у Гдині, а у 2016 р. – заступник начальника УЗБСІ у званні полковника. У 2011 р. МНО офіційно звернулося до Центрального антикорупційного бюро з проханням допомогти у боротьбі з корупцією в армії, тому що СВКР недостатньо ефективно працює у цьому напрямку[24]. У 2015 р. окружна військова прокуратура у Познані розслідувала факт зникнення 500 тисяч злотих з оперативного фонду Інспекції СВКР у Гдині[25]. У 2016 р. наказом керівника СВКР за нібито перевищення службових повноважень була понижена у військовому званні заступник начальника Оперативного управління, яка брала участь в операції з обміну затриманого у Білорусі польського офіцера[26]. У липні 2017 р. «Gazeta Finansowa» оприлюднила інформацію про те, як співробітник СВКР намагався завербувати журналіста цього видання. Офіцер військової контррозвідки також «замовляв» йому підготовку статті з метою компрометації колишнього заступника міністра охорони здоров’я. Цей матеріал непрямим чином був націлений й проти колишнього прем’єр-міністра РП Е. Копач[27].

У всіх скандалах навколо СВКР, які мали місце після 2015 р., чітко прослідковується тенденція зведення політичних рахунків з попередньою владою. Під приціл військової контррозвідки потрапив навіть Голова Європейської ради Д. Туск (прем’єр-міністр РП у 2007-2014 рр.), якого окружна прокуратуру у Варшаві викликала на допит як свідка у справі проти колишніх керівників СВКР Я. Носека та П. Пителя. Їх звинуватили у перевищенні службових повноважень за проведення співробітництва з ФСБ РФ нібито без згоди на те польської влади і нанесенні шкоди національній безпеці.

 

За словами генерала Я. Носека, підписана у квітні 2010 р. угода про співробітництво і взаємодію з ФСБ служила національним інтересам РП і була корисною для забезпечення безпеки країни. На той час польський військовий контингент знаходився в Афганістані і розглядалась можливість транспортування частини військового обладнання через російську територію[28].

Коли верхівка правлячої партії «Право і справедливість» зрозуміла, що президент РП А. Дуда не хоче бути маріонеткою в руках Я. Качиньського та його близького оточення (зокрема, у справі реформування системи управління і командування ЗС РП), до вирішення цієї проблеми залучили СВКР. У червні 2017 р. розпочалася контрольна перевірка щодо генерала Я. Крашевського, який очолює Департамент керівництва Збройними силами Бюро національної безпеки РП[29]. На час перевірки (яка може тривати до 12 місяців) він був позбавлений допуску до державної таємниці, що унеможливило виконання генералом своїх службових обов’язків у повному обсязі[30]. У відповідь на це Канцелярія президента РП заблокувала усі подання міністра національної оборони на присвоєння генеральських та адміральських звань[31].

Судячи з усього, нинішня влада Польщі, незважаючи на націонал-патріотичну риторику, недалеко відійшла від тих політичних сил, які партія «Право і справедливість» піддає постійній критиці. Як бачимо, зміна вивіски на будинку військової контррозвідки та періодичні кадрові чистки у ній так і не змогли перетворити її в аполітичний орган, єдиним завданням якого має бути забезпечення безпеки ЗС, МНО РП та його інституцій.

 

[1] Начальником ГШ Війська Польського став фельдмаршал-лейтенант австро-угорської армії Тадеуш Розвадовський, а першим начальником Інформаційного відділу – капітан російської армії Мечислав Мацкєвич.

[2] У міжвоєнний період цим терміном називали II відділ (розвідка і контррозвідка) ГШ Війська Польського.

[3] У 1920-1923 рр. ІІ відділ очолював капітан російської армії Ігнаций Матушевський, який під час Першої світової війни командував розвідувальним підрозділом.

[4] Pepłoński А. Kontrwywiad II Rzeczypospolitej (Kulisy wywiadu i kontrwywiadu). Warszawa: Dom Wydawniczy Bellona, 2002.

[5] Historia Służby Kontrwywiadu Wojskowego. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.skw.gov.pl/historia-3.html

[6] Cenckiewicz S. Długie ramię Moskwy. Wywiad wojskowy Polski Ludowej 1943-1991 (wprowadzenie do syntezy). Poznań, 2011.

[7] Першим начальником ГУІ НВП був полковник Петро Кожушко (українець за походженням), кадровий співробітник НКВС СРСР.

[8] Tkaczew W. Organa informacji Wojska Polskiego w latach 1943-1956: kontrwywiad wojskowy. Warszawa: Dom Wydawniczy Bellona, 2007.

[9] Dominiczak H. Organy bezpieczeństwa PRL 1944–1990. Warszawa, 1997.

[10] У 1992 р. з відома президента РП Л. Валенси спецслужби проводили оперативну розробку його політичних конкурентів з метою їх подальшої компрометації. Одним із таких конкурентів був лідер партії «Порозуміння Центр» Я. Качиньський, який сьогодні очолює правлячу партію «Право і справедливість» (правонаступниця «Порозуміння Центр»).

[11] Dudek А. Wojskowe Służby Imperium // Wprost. – 2006. — № 41. — S. 36-37.

[12] Прем’єр-міністром РП у 2006-2007 рр. був його брат-близнюк Я. Качиньський.

[13] Raport o działaniach żołnierzy i pracowników WSI oraz wojskowych jednostek organizacyjnych realizujących zadania w zakresie wywiadu i kontrwywiadu wojskowego . [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://web.archive.org/web/20080423112545/ http://www.raport.gov.pl//

[14] Період знаходження при владі президента РП А. Квасьнєвського (1995-2005) та кількох лівих урядів.

[15] Miodowicz: Sojusznicy NATO są zaniepokojeni. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fakty.interia.pl/polska/news-miodowicz-sojusznicy-nato-sa-zaniepokojeni,nId,818552

[16] Macierewicz: wygrywam procesy o raport WSI, a MON nie. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://wiadomosci.wp.pl/macierewicz-wygrywam-procesy-o-raport-wsi-a-mon-nie-6032760382264449a

[17] Ustawa z dnia 9 czerwca 2006 r. o Służbie Kontrwywiadu Wojskowego oraz Służbie Wywiadu Wojskowego. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/ DetailsServlet?id=WDU20061040709

[18] Створення ЕЦК НАТО розпочалося у 2015 р. з ініціативи оборонних відомств Польщі та Словаччини. Завданням ЕКЦ є посилення співпраці контррозвідувальних служб, проведення підготовки офіцерів-контррозвідників та розвиток доктрин і концепцій НАТО (особливо, у контексті подій навколо України).

[19] Zarządzenie Ministra Obrony Narodowej z dnia 21 kwietnia 2017 r. w sprawie nadania statutu Służbie Kontrwywiadu Wojskowego. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WMP20170000431

[20] Свої назви зберегли лише Бюро кадрів, Адміністративне бюро, Юридичне бюро та Група внутрішнього аудиту.

[21] За курсом обміну на кінець серпня 2017 р. – 1 млрд. 638 млн. грн.

[22] Працював журналістом у низці ЗМІ правого спрямування. У 2006-2008 рр. – член комісії з питань перевірки колишніх співробітників ВІС. У 2007 р. – директор Управління досліджень та аналізу СВКР. У 2008-2010 рр. — співробітник Бюро національної безпеки РП. З 2010 р. — керівник групи радників парламентської групи у справі смоленської катастрофи.

[23] Паливода В. Шпигунські пристрасті у Варшаві: правда і міфи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://portala4.pl.ua/suspilstvo/politics/4096-shpyhunski-prystrasti-u-varshavi-pravda-i-mify

[24] CBA zajmie się korupcją w armii. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.polskieradio.pl/5/3/Artykul/427454,CBA-zajmie-sie-korupcja-w-armii

[25] Finansowy skandal w Służbie Kontrwywiadu Wojskowego. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archiwum.radiozet.pl/Wiadomosci/Kraj/Skandal-w-Sluzbie-Kontrwywiadu-Wojskowego-00013027

[26] Pomogła uwolnić polskiego oficera. Szef SKW, zaufany Macierewicza, ukarał ją. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wyborcza.pl/1,75398,20535618,zabral-jej-belki.html

[27] Oficer SKW składa zamówienie na materiał uderzający w Ewę Kopacz. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://gf24.pl/wydarzenia/kraj/item/701-oficer-skw-sklada-zamowienie-na-material-uderzajacy-w-ewe-kopacz

[28] Gen. Nosek: Była zgoda Tuska na podjęcie współpracy z Rosjanami. «Cała sprawa ma charakter wybitnie polityczny». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://wpolityce.pl/ polityka/331253-gen-nosek-byla-zgoda-tuska-na-podjecie-wspolpracy-z-rosjanami-cala-sprawa-ma-charakter-wybitnie-polityczny

[29] Бюро національної безпеки є виконавчим органом Ради національної безпеки, яку очолює президент РП.

[30] Komunikat Biura Bezpieczeństwa Narodowego w sprawie gen. Jarosława Kraszewskiego. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.polityka.pl/tygodnikpolityka/kraj/ 1715098,1,komunikat-biura-bezpieczenstwa-narodowego-w-sprawie-gen-jaroslawa-kraszewskiego.read

[31] Prezydent nie wręczy 15 sierpnia nominacji generalskich. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.parlamentarny.pl/ludzie/prezydent-nie-wreczy-15-sierpnia-nominacji-generalskich,24659.html

 

Поделиться публикацией
-->