Початок ХХІ століття характеризується переходом до такого типу збройного протиборства, в якому вирішальна роль належить високоточній зброї та іншим нетрадиційним для війн п’ятого покоління засобам, в тому числі – військам спеціального призначення, котрі у провідних державах блоку НАТО та у країнах – сусідах України реформуються в інтегровані Сили спеціальних операцій (ССО) як самостійний компонент воєнної організації держави.
Аналіз визначальних подій у сфері міжнародної безпеки свідчить про прагнення провідних держав досягти своїх амбіційних цілей шляхом проведення політики з «позицій сили». Більшість воєнних фахівців, експертів та вчених країн НАТО і Росії вважають, що світ вступає в період війн нового покоління, для яких будуть характерними інші методи їх ведення та способи застосування сил і засобів. На їх думку, війни XXI ст. будуть вестися невеликими за чисельністю, високо мобільними та високопрофесійними, насиченими електронною технікою управління і розвідки арміями, при відмові використовувати зброю масового ураження.
Можна стверджувати, що прискорений розвиток та підвищення питомої ваги участі ССО у сучасних локальних війнах та конфліктах закономірно витікає із особливостей т.зв. «війн шостого покоління» – переважно неконтактних війн із масованим застосування високоточної неядерної зброї, інформаційних методів протиборства з перетворенням в інтегроване поле бою землі, повітря та космосу. Однією із особливостей «війн шостого покоління» є нанесення противнику «вибіркового» й комплексного ураження, шкоди як для воєнної, так і цивільної (переважно) сфер, яке змушує його капітулювати до початку масштабних бойових дій.
За таких умов ССО здатні малими силами виводити з ладу життєво важливі об’єкти інфраструктури противника, в реальному часі корегувати завдання ударів високоточної зброї, самим знищувати високоточні засоби нападу противника та засоби управління ними. Головними принципами застосування добірних військ є раптовість, ініціатива, швидкість, узгодженість зусиль за напрямками та цілями, взаємодія зі спецслужбами та приватними військовими компаніями, здатність до неконвенційних дій (створення на основі підрозділів ССО повстанських антиурядових рухів, прихована участь у державних переворотах, замаскованих формах агресії тощо). Це перетворює ССО на обов’язковий та результативний інструмент т.зв. «гібридних воєн».
Об’єднання військ та підрозділів спеціального призначення різного профілю в об’єднані ССО (окремий компонент військової потуги держави) перетворилося в одну з магістральних тенденцій модерного військового будівництва. Безперечним лідером у цьому відношенні є США що ССО в тому вигляді, в якому вони створені в США є унікальним явищем військової організації держави. США стали першою державою, яка з кінця 1980-х рр. перетворила війська та інші структури спеціального призначення у самостійний компонент Збройних сил. Особлива роль Сил спеціальних операцій закріплена у концептуальних воєнно-політичних документах США самого високого рівня і визначається як перманентний засіб обстоювання геополітичних та військових інтересів цієї наддержави.
ССО провідних країн світу, адаптовані й оснащені відповідно до новітнього рівня воєнно-технічного прогресу, стануть складовою єдиного інтегрованого театру військових дій, що об’єднає ділянки суходолу, та акваторій, розділені сотнями кілометрів, атмосферу, космос, а також віртуально-інформаційну сферу.
Водночас їх структура, функції, система підготовки ретельно вивчаються й певною мірою втілюються у реформуванні збройних сил цілої низки держав світу (включаючи Росію та Китай). Передовсім, йдеться про великі постколоніальні держави з певним геополітичними амбіціями (так, у Франції існує Командування спеціальними силами, куди входить Бригада спеціальних сил Сухопутних військ). Туреччина, окрім 4 бригад «командос», створила спецпідрозділ МАК за зразком американських «Дельта форс». Сили спецоперацій включені до складу Сухопутних військ (СВ) Народно-визвольної армії Китаю.
Навіть командування збройних сил миролюбної Ірландії «в інтересах протидії загрозам національній безпеці» почало приділяти підвищену увагу ефективності національних сил спеціального призначення. Основу яких становить рота СП (120 «рейнджерів»), які організаційно зведені у два штурмових взводи й групу тилового забезпечення, і визначаються для ведення розвідувально-диверсійних та партизанських дій в тилу противнику, антитерористичних операцій, виконували спеціальні та миротворчі завдання в Лівані, Західній Сахарі, Боснії, Східному Тиморі, Ліберії, а нині є основою ірландського військового контингенту в Республіці Чад.
До формування ССО перейшли і окремі сусіди України – члени НАТО з-поміж посткомуністичних держав, передовсім – Республіка Польща та Румунія. Зокрема, у Польщі чисельність підрозділів для проведення глибинної розвідки та диверсій ще до 2012 р. мала зрости з 5 до 9 батальйонів (до 3500 багнетів), для дій в тилу противника на глибину у 300-500 км вони могли виставити від 36 до 72 розвідувально-диверсійних груп.
Чисельність підрозділів СпП в Румунії зросла до 1,5 тис. бійців. Угорщина перетворила у підрозділ спецоперацій 34-й армійський розвідувальний батальйон. Судячи зі всього, румуни будують спецназ за британською моделлю, організуючи підрозділи, зорієнтовані на за фронтову роботу в різних природно-кліматичних зонах.
В Чехії у 2002 р. на базі частини спецпризначення утворено підпорядковану безпосередньо начальнику воєнної поліції Спеціальну оперативну групу для виконання антитерористичних завдань (командування, група управління та логістики, три бойові підрозділи, групу забезпечення безпеки керівництва військового відомства). Група вже набула досвіду забезпечення безпеки чеського керівництва та представництв в Афганістані, Іраку, Кувейті, Косово.
Навіть маленька Литва оголосила про створення з 2008 р. ССО як окремого компоненту Збройних сил. Вони включають управління спецоперацій, батальйон єгерів імені Великого князя Литовського Вітаутаса, службу особливого призначення, службу бойових норців й «ланку спеціальних операцій, підрозділ гелікоптерів. В Афганістані діє литовський загін спецназу «Айтварас».
Випробування боєм
Метою нашої статті є аналіз й узагальнення здобутків першого етапу концептуально-правового оформлення (фундації) Сил спеціальних операції (ССО) як самостійного функціонального компоненту Збройних Сил України у 2014–2017 рр.
Сучасні тенденції розвитку військ (сил) спеціального призначення реалізації воєнно-політичної стратегії розвинутих держав. Починаючи із листопада 2007 р., коли Указом Президента України було започатковано творення Сил спеціальних операцій як компоненту Збройних Сил (ЗС) України, актуалізувалася і потреба в концептуальному, юридичному, організаційно-функціональному та науковому осмисленні світового досвіду розбудови та застосування подібних спеціалізованих військових формувань.
В останні роки якісно прискорився процес створення вітчизняних Сил спеціальних операцій, які отримали певну нормативно-правову інституалізацію, визначену організаційно-функціональну побудову — аж до впровадження власних елементів уніформи й знаків розрізнення, символіки тощо. Відповідно, з урахуванням нових викликів безпеці України, реформування її військової організації та Збройних Сил, поступового переходу на стандарти Північноатлантичного альянсу, прискорення набуло визначення доктринальних засад й формування відповідного нормативно-розпорядчого поля діяльності вітчизняних ССО.
Збройний конфлікт на сході України одразу виявив «вузькі місця» у становищі навіть в елітних військах – від неповної укомплектованості штатів до матеріально-технічного відставання. Відомо, наприклад, що на озброєнні бойових норців морського спецназу стояли дихальні апарати для дій водою зразку 1971 р., а в цілому по армії середній стан технічної справності бойової техніки становив 57%. 3-й полк спеціального призначення (м. Кіровоград, колишня 10-а бригада СпП Одеського ВО, м. Старий Крим) до 2012 р. не мав жодного парашута, було укомплектовано два з трьох штатних батальйонів (загонів) частини.
З квітня 2014 р. зведені підрозділи частин спецпризначення почали брати участь у збройному конфлікті на сході України (до того окремі їх групи були перекинуті до Криму, до активних дій не вдавалися і вийшли з півострова без втрат особового складу). Зокрема, групи спецпризначенців патрулювали північну ділянку кордону з Росією.
Особливості бойового використання полків СпП (основної ударної сили нинішніх ССО) наочно ілюструє бойовий шлях згаданого 3-го полку СпП. При формуванні зведених груп до зони бойових дій 28 вояків із 300 перевелися за власним бажанням в інші частини. 75 бійців звели у 2-й загін, який вирушив на Схід. З однієї сторони, серед вдалих операцій та результативних дій бійців – утримання складів озброєння в Артемівську, вправні дії в ході боїв за Донецький аеропорт (40 із 242 днів оборону ДАП очолював командир полку, полковник Трепак), за Саур-Могилу. Лише там полк втратив 11 вояків вбитими, включаючи заступника командира полка, підполковника С.Сенчева (отримав смертельні поранення, рятуючи пораненого підлеглого із палаючого БТР), і 65 пораненими. Були і бої під Слов’янськом, у ході спроб відрізати кордон з РФ (щоправда, це призвело до серйозних втрат і потрапляння до Ізваринського котла, де загинуло 7 вояків), під Іловайськом.
Водночас, на початковому етапі бойових дій (весна-початок осені 2014 р.) переважало застосування елітних вояків для охорони штабів, проведення колон, ударно-штурмових дій, виконання функцій звичайних розвідувальних рот в інтересах 72-ї омбр та 79-ї оаембр, тощо. Загинули заступники командирів загонів (батальйонів), Герой України (посмертно) підполковник Ю.Коваленко та підполковник С.Лисенко. Найбільш важкими разовими втратами відзначився день 29 червня 2014 р. – група вояків полку вела пошукову операцію із порятунку екіпажу збитого штурмовика Су-25, потрапила у засідку і втратила 12 людей, включаючи згаданого С.Лисенка. Загальні безповоротні втрати полка (з урахуванням боїв за Дебальцеве у 2015 р.) сягають 50 осіб, і вважаються вельми значними для частин спецпризначення. За виявлену звитягу (станом на 2016 р.) 2 вояки полку удостоєні звання «Герой України», 66 військовослужбовців нагороджені 69 орденами, 16 із 20 підвищені за посадою. Значно менші втрати (до 15 загиблих) зазнав 8-й полк СпП (м. Хмельницький), але він використовувався за прямими призначенням значно результативніше.
Так само далеко від основної функції складалося застосування зведеного підрозділу 73-го морського центру СпП (м. Очаків). Перші 28 бійців центру призначалися для охорони високих представників командування у зоні АТО, польової розвідки, супроводження колон, охорони позицій артилерії, «полювання» за мінометами противника, влаштування засідок. Для поповнення прибували резервісти і випускники військових кафедр за далекими від потреби військово-обліковими спеціальностями, а деякі із «партизан» взагалі не володіли жодною військовою підготовкою.
В цілому у бойових діях на сході України у 2014–2017 рр. взяли активну участь та виконували розвідувально-бойові, інші спеціальні завдання співробітники Головного управління розвідки (ГУР) МО України, 140-го окремого центру спецпризначення (СпП) ГУР МО (5 загиблих), 3 та 8-го окремих полків СпП СВ України, а також 73-го морського центру СпП (10 загиблих) та 801-го окремого загону СпП (протидиверсійного) Військово-Морських Сил України (щоправда, в останньому після переведення з Севастополя до Одеси залишилося на службі Україні 7 вояків із 80). Станом на вересень 2016 р. сукупні втрати частин і органів військової розвідки становили 162 загиблих та 632 поранених вояків.
Дмитро Вєдєнєєв, доктор історичних наук, полковник запасу,
Андрій Слюсаренко, кандидат історичних наук, полковник
ДАЛІ БУДЕ…