Санкції як інструмент вже встигли міцно закріпитися серед інших механізмів протидії та стримування акторів на міжнародній арені. Особливу увагу в Україні на джерела санкцій та їхні результати стали приділяти в контексті російсько-української війни. У розрізі даного питання однієї з перших впливових країн, які наклали на РФ широкі обмеження, стали США та їхні санкції CAATSA, що робить їх важливими у розумінні процесів щодо стримування Кремля.

Закон «Про протидію супротивникам Америки через санкції» (CAATSA) було прийнято в серпні 2017 року в якості відповіді на втручання Росії у президентські вибори 2016 року та її агресію в Україні й Сирії. Основною метою санкцій стало обмеження здатності Росії фінансувати свій оборонний та енергетичний сектори, ключових економічних стовпів для її зовнішньої політики. CAATSA передбачає санкції проти російських компаній та осіб, які займаються торгівлею зброєю або мають зв’язки з російськими оборонними компаніями. Цей закон включає обмеження доступу до західних фінансових ринків, технологій і матеріалів, необхідних для виробництва високотехнологічної зброї. Серед найбільших російських підприємств, які потрапили під санкції, є «Ростех», що контролює понад 700 компаній в оборонній, авіаційній та інших секторах; «Рособоронекспорт», що є ключовим експортером російського озброєння; а також «Сухой», «МіГ», та «Алмаз-Антей» як виробники авіаційної та ракетної техніки.

Вплив CAATSA на ВПК РФ

Запроваджений законом CAATSA спектр фінансових обмежень виявився достатньо широким і спрямовувався на ключові галузі російської економіки, включно з оборонною промисловістю. Однією з найважливіших сфер впливу стало обмеження доступу російських оборонних компаній до міжнародних фінансових ринків. У свою чергу, це спровокувало два ключові наслідки стосовно зовнішнього залучення коштів.

По-перше, кредитування та фінансування великих оборонних проєктів значною мірою ускладнювалося, оскільки до санкцій для фінансування довгострокових проєктів російські оборонні підприємства працювали за принципом активного залучення кредитів на західних ринках. CAATSA, разом із паралельними санкціями ЄС, фактично заблокували можливість отримувати довгострокові кредити для російських банків та компаній, пов’язаних з оборонною промисловістю, що значно скоротило можливості фінансування великих проєктів у таких сферах як виробництво авіаційної техніки та ракетних систем.

По-друге, санкції відлякували міжнародних інвесторів від російського оборонного сектора, оскільки з’являлося побоювання потрапити під вторинні санкції, що призвело до скорочення інвестицій у проєкти з модернізації виробничих потужностей і технологій. Одним із таких прикладів виступила політика французького холдингу Safran, що, до прийняття закону CAATSA та європейських санкцій, співпрацював з Росією у сфері розробки двигунів для військових і цивільних гелікоптерів. Зокрема, компанія Safran була задіяна у спільних проєктах із «Ростехом». Припинення співпраці внаслідок санкцій, а отже й інвестицій, призвела до замороження кількох авіаційних проєктів, що включали розробку двигунів для гелікоптерів серії Ка-226 та Ка-62. Російські підприємства не змогли швидко знайти альтернативи для високотехнологічних компонентів, які раніше постачалися з Франції, що значно уповільнило виробництво нових моделей військової авіаційної техніки.

Разом з тим, санкції CAATSA не тільки закріпили фінансові обмеження, але і вплинули на здатність Москви отримувати західні технології, які є критично важливими для виробництва передових видів озброєння, адже російська військова промисловість вже тривалий час функціонувала в залежності від імпорту високотехнологічних компонентів. Особливо це стосується таких сфер як авіація, космос, електроніка, та інші новітні системи управління обладнанням. Наприклад, санкції змусили Росію зіштовхнутися з технічними проблеми та затримками у виробництві, що виникли внаслідок дефіциту деталей для літаків Су-57 і гелікоптерів серії «Ка». До того ж, Росія активно використовувала технології подвійного призначення, що мали попит як у цивільній, так і військовій авіації, а їхнє блокування обмежило можливості модернізації військових літаків. Такі ж проблеми торкалися окремих комплектуючих комплексів ППО С-400, а також мікрочипів та процесорів, що використовуються в системах наведення, радіолокації, зв’язку та обробки даних.

Відповідно до зазначених проблем, програми імпортозаміщення стали національним пріоритетом для РФ. Однак, складність полягає в тому, що виробництво високотехнологічних компонентів, таких як мікрочипи або авіаційні двигуни, вимагає спеціалізованих знань та сучасного обладнання, яких у Росії бракує. Намагаючись пришвидшити прогрес у військовій промисловості, Кремль у першу чергу зосередився на налагодженні технологічних зв’язків з Китаєм. І хоча побідний імпорт для Москви приносить бажані результати, особливо в контексті поставок необхідних китайських комплектуючих, а також готової продукції ВПК з таких інших країн як Іран, усе ж це не вирішує проблему повністю – насамперед тому, що Пекін не готовий йти на обмін технологіями, оскільки сам прагне залишатися технологічно домінуючою державою. А отже, це залишає за собою ризик для РФ перетворитися на сировинний придаток Китаю, який може лише споживати технологічний продукт, однак не спроможний його виготовляти.

Вплив CAATSA на РФ як учасника глобального ринку озброєнь

Запроваджені в рамках CAATSA санкції значно вплинули на здатність Росії залишатися одним із провідних експортерів зброї. До санкцій РФ займала приблизно 20-25% світового ринку озброєнь, а її головними покупцями були країни Азії, Африки та Близького Сходу. Після введення санкцій ця частка почала знижуватися, і на 2021 рік вже становила близько 19%, що стало результатом поєднання декількох ключових чинників: посилення міжнародної конкуренції, вторинні санкції проти покупців російської зброї, технологічна деградація та зростаючі ризики співпраці з РФ.

За даними SIPRI¹, російський експорт зброї впав на 53% між 2014–18 та 2019–2023 роками, і якщо за перший період на його частку припадав 21% загального світового експорту зброї, то за другий – лише 11%. І якщо у 2019 році річний обсяг російського експорту озброєнь був на такому ж рівні, як і в кожному з попередніх 20 років, то обсяги експорту в 2020, 2021 і 2022 роках були вже на значно нижчому рівні. Іншим свідченням спаду російського експорту на світовий ринок зброї є наступна низхідна динаміка: У 2019 році озброєння від Росії отримала 31 держава; у 2022 – лише 14; у 2023 – 12 держав. Основними ж ринками збуту на 2020 рік стали Індія (23%), Китай (18%) та Алжир (15%), проте й тут обсяги експорту поступово знижуються на користь інших постачальників.

До введення санкцій історично найбільшим покупцем російської зброї, зокрема літаків, ракетних систем і танків, виступала Індія. Як країна з великою потребою у закупівлі російської зброї, Індія ще в 2018 році, попри тиск з боку США, підписала контракт на постачання російських систем ППО С-400. Тим не менш, початок курсу на поступову диверсифікацію оборонних закупівель все ж було закладено. Хоча основним фактором зміни політики виступали власні побоювання Нью-Делі щодо залежності від Москви, роль санкцій у процесі прозахідної переорієнтації також виявилася не останньою, що зрештою підштовхнуло Індію приділяти більше уваги співпраці з Францією (контракт на закупівлю винищувачів Rafale) та США (закупівля транспортних літаків і гелікоптерів).

Іншою країною зі схожою динамікою виявився В’єтнам, що також був традиційним покупцем російської зброї, однак, після запровадження санкцій, почав розглядати американські та європейські альтернативи. Певною мірою до цього списку можна додати Єгипет і Алжир. Хоча ці країни продовжують закуповувати російське озброєння, вони також шукають альтернативних постачальників з метою зменшення ризику санкцій. Зокрема, Єгипет уклав значні контракти з Францією на постачання винищувачів Rafale та інших видів озброєння.

Крім санкцій, важливим чинником скорочення частки РФ на ринку стала посилена конкуренція з боку інших країн-виробників озброєнь, таких як США, Франція, Китай та Туреччина. Після введення санкцій, США посилили свою присутність на тих ринках, де раніше домінувала Росія. Одними з найкрупніших завойований ринків стали вже згадані Індія та В’єтнам. У свою чергу Китай, раніше виступаючи покупцем російських технологій, вже досягнув значного прогресу у створенні власних систем озброєнь і тепер сам став для Росії сильним конкурентом, який активно просуває на ринки такі системи, як бойові безпілотники, ракетні комплекси та військові кораблі, що раніше постачалися з Росії. А на ринках країн Близького Сходу та Північної Африки конкурентом стала Туреччина, що вийшла на рівень експорту безпілотних систем і бронетехніки.

На додачу до впливу на зовнішні ринки, CAATSA посилив економічний тиск на російську економіку загалом. Оскільки військова промисловість є одним із головних джерел доходу для РФ, скорочення її частки на глобальному ринку створює додатковий тиск на російський бюджет. Кремль намагався адаптуватися до нових умов шляхом зближення з такими країнами, як Китай, Індія та Іран, які стали її основними покупцями озброєнь. Однак і тут існують проблеми – деякі з цих країн почали розробляти власні військові технології або диверсифікувати постачання, що призвело до вже зазначених скорочень обсягів торгівлі. Зусилля Росії щодо заміщення імпорту також зустрічають помітні перешкоди. Наприклад, виробництво компонентів для авіаційної та космічної галузі вимагає технологічного рівня, який Росія на сьогодні не може повністю забезпечити власними силами. Через зменшення обсягів експорту та брак доступу до іноземних технологій, російська оборонна промисловість зіштовхується з ризиком технологічної деградації, що створює довгострокові виклики для її здатності конкурувати на світовому ринку.

Очікування та подальша активність

Запроваджені законом CAATSA санкції США відіграли важливу роль у запуску процесу поступового технологічного виснаження російського ВПК у довгостроковій перспективі. Проте, скориставшись вікном можливостей та все ще власною технологічною, а також кількісною перевагою у порівнянні з Україною 2022 року, Кремль вдався до розгортання повномасштабної війни. У контексті санкцій як інструмента стримування, це призвело до полярних наслідків. З одного боку, посилені санкції США та ЄС сприяли ще більшому спаду галузей експорту та технологічних розробок. Відключення від міжнародної міжбанківської системи SWIFT як основного способу розрахунків разом із замороженими активами й неготовністю більшості країн світу йти на тісну співпрацю з РФ сприяли такій ситуації, що Москва у своїх військово-політичних розрахунках могла покладатися лише на власні збройні накопичення. З іншого боку, така «шокова терапія» сприяла швидкому пошуку нових союзників, у числі яких опинилися Китай, Іран та Північна Корея. Більше того, як виявилося, не тільки долар, але й нафта може слугувати основою для розрахунків, що було випробувано на схемі торгівлі з Нью-Делі. Індія, як країна, що не підтримала російську агресію, проте є досі залежною від російських енергоносіїв, розраховувалася за поставки в національній валюті, а Москва, накопивши достатньо індійських рупій, використовувала останні для закупівлі товарів подвійного призначення, що доставлялися в Росію через треті країни й, у тому числі, слугували комплектуючими озброєння у війні проти України. Це демонструє не тільки можливість обходити санкції, а й факт непідконтрольності та неможливості моніторингу з боку США чи ЄС подібних розрахунків у момент їх здійснення.

Іншою проблемою у цьому напрямку, потенційно більшою з точки зору Заходу, може стати створення альтернативної фінансової системи, що вже ніколи не повернеться під західне домінування, навіть після зняття санкцій. Що показово, так це вже цілком практичні кроки БРІКС у цьому напрямку. Як повідомляє Reuters, Росія, яка головує в організації цього року, закликала своїх партнерів створити альтернативу Міжнародному валютному фонду для протидії політичному тиску з боку західних країн. Водночас БРІКС, що вже набирає обертів шляхом долучення нових членів, робить реальний крок, анонсувавши запуск власної платіжної системи BRICS Pay, яка має слугувати зміцненню економічних і торгових зв’язків між країнами-членами організації. На думку китайських експертів, процитованих Global Times², ця ініціатива ще більше зміцнить економічні відносини між країнами БРІКС, оскільки надаватиме розширені варіанти оплати за товари та послуги. А у випадку обмеженої Заходом Росії, це стане доступним та функціональним інструментом обходу накладених на неї санкцій. Окрім того, такий підхід може допомогти зменшити надмірну залежність й інших східних країн від долара США, та, шляхом фінансової диверсифікації, зміцнити економічну автономію як серед членів БРІКС, так і за його межами.

У контексті передвиборчої кампанії у США та її можливих результатів, прихід будь-якого з кандидатів до влади не означатиме безумовного краху Росії у короткостроковій перспективі. Щодо варіанту з перемогою К. Гарріс, то її курс як кандидата відповідає поточному вектору Демократичної партії. Продовження чинного чи навіть більшого санкційного тиску на РФ ще на певний час залишатиме відкритим для Росії питання передових технологій, однак рівно доти, доки вона не знайде для себе стабільні альтернативні джерела. У випадку з розгортанням незалежної фінансової системи, що не може бути заблокованою за рішенням США чи ЄС, торгівля навіть у межах БРІКС зможе перекривати якщо не всі, то принаймні критичні обсяги потрібної електроніки та інших високотехнологічних товарів, що розтягуватиме очікуване Заходом виснаження Росії на невизначений термін.

У разі повернення до влади Д. Трампа зміна підходу до санкцій можлива. Хоча Трамп не висловлював конкретних намірів знімати з Росії обмеження, він підкреслював, що санкції підривають статус долара як світової валюти, а отже шкодять не тільки агресору, а й Сполученим Штатам. Проте, навіть гіпотетичне зняття санкцій не дає підстав вважати, що країни БРІКС відмовляться від закріплення власної платіжної системи як основної для розрахунків між своїми країнами-членами, так саме як і те, що вони мали б негайно сповільнювати співпрацю та робити різких поворот на Захід. До того ж, варто враховувати, що санкції CAATSA були запроваджені якраз за президентства Д. Трампа. І хоча, без натиску з боку Конгресу, президент міг прийняти альтернативне рішення, все ж склад тодішнього 115-го Конгресу (2017-2019) характеризувався перевагою республіканців як у Палаті представників, так і в Сенаті. Оскільки з початком 2025 року має оновитися не тільки очільник Білого дому, а й склад Конгресу, то і засновані на партійній перевазі розрахунки наразі здійснити неможливо.

Таким чином, санкції CAATSA заклали початок для послаблення здатності Росії розвивати та експортувати військові технології. Через втрату частки на глобальному ринку озброєнь, зокрема через відтік традиційних клієнтів і конкуренцію, тиск на російську економіку та оборонний сектор зростає через нові санкції та стає більш відчутним. Продовження проблеми з імпортозаміщенням та виходом на нові ринки може мати складні наслідки для економіки та оборонної промисловості РФ. Натомість, доступне для спостереження вікно актуальних східних можливостей демонструє зародження нових тенденцій, які, якщо не повністю, то принаймні частково здатні нівелювати деструктивний вплив західних санкцій на стійкість РФ. Продовження такої тенденції дозволяє очікувати як мінімум продовження конкуренції Захід-Схід на поточному рівні, а як максимум – загострення протистояння з подальшою поляризацією світу.

БРІКС та нові економічні зусилля

Повертаючись до теми БРІКС та зусиль зі створення незалежної фінансової системи, варто відзначити, що саміт 22-24 жовтня 2024 дав чіткіше розуміння намірів країн-членів. Найсміливіші ініціативи Москви, на кшталт повного заміщення SWIFT власним аналогом, були або відкинуті, або віднесені до категорії намірів, які варто дослідити детальніше. З одного боку, це свідчить про незацікавленість більшості членів БРІКС відходити від уже традиційних, прив’язаних до долара розрахунків, особливо це стосується країн, що не зазнали санкційного впливу, а отже й не відчули необхідності замінювати доларовий стандарт на новий східний аналог. З іншого боку, такі менш радикальні ініціативи як платіжна система BRICS Pay, що включає можливість проведення розрахунків на основі технології «блокчейн», цілком отримали місце в подальшому розвитку форматів торгівельної взаємодії країн між собою.

Хоча не всі країни були представлені на найвищому рівні, саміт все одно зміг залучити представників великої кількості країн як з числа країн-членів, так і зацікавлених вступити до лав організації, що робить даний захід важливою подією в розрізі попередніх дій Заходу у напрямку ізоляції Росії та того, як остання виходить з даної ситуації. Однією з країн, що виявляє зростаючу зацікавленість у співпраці з БРІКС та вбачає у цьому можливість для забезпечення власної економічної стійкості, є Туреччина. Балансуючи між Заходом і Сходом, Анкара притримується поміркованого підходу щодо потенційної інтеграції з БРІКС, проте, можливість розширити економічні зв’язки з країнами Глобального Півдня виступають достатньою підставою для подальших кроків у напрямку БРІКС, особливо на тлі доволі затяжного процесу євроінтеграції, що перестав виглядати для Туреччини як досяжна ціль.

Особливого значення набув візит на саміт генерального секретаря ООН А. Гутерреша, що фактично стало сприйматися як своєрідна легітимізація дій РФ та демонстрація відсутності справжньої ізоляції. У контексті цього, разом з власними інтересами Китаю, як економічно найвпливовішої країни БРІКС, у розгортанні глобалізації за східним зразком та закріпленні свого фінансового впливу в регіоні, можна очікувати сталий процес подальшої модернізації BRICS Pay з додаванням нових валют до системи. Окремої уваги заслуговують Об’єднані Арабські Емірати та Індія, що не менше зацікавлені в популяризації власних національних валют.

Особливістю ОАЕ є вже наявні кроки у запровадженні цифрового дирхама, який було додано як частину стратегії Центрального банку, що передбачає використання цифрових валют для міжнародних транзакцій. Першу таку транзакцію було здійснено у січні 2024 року з Китаєм за допомогою платформи mBridge, що об’єднує фінансові установи Китаю, Гонконгу, Таїланду та ОАЕ. Цей проєкт також використовує технологію «блокчейн», що позиціонується як спосіб для швидких, безпечних і дешевих розрахунків. Як для країни, що вже має досвід та напрацювання в даному напрямку, BRICS Pay виступає привабливою системою для розрахунків з іншими долученими країнами. А отже, хоча й стійкої позиції більшості стосовно дедоларизації немає, подібні ініціативи з фінансової інтеграції Азії та Глобального Півдня однозначно сприятимуть певному рівню відходу від долара.

Дещо по-іншому виглядає динаміка валютної цифровізації Індії: проєкт цифрової рупії існує, проте ще не був достатньо випробуваний. Водночас, це не знижує рівень зацікавленості Індії в популяризації своєї валюти для міжнародних розрахунків. Більше того, використання індійських рупій як інструменту зовнішніх розрахунків вже було випробувано для закупівлі російських енергоносіїв протягом 2022-2024 років. Враховуючи стабільно зростаючий рівень потенціалу Індії на ринку ІТ товарів і послуг, сукупно зі спільними зусиллями інших країн-членів БРІКС, долучення рупії до системи BRICS Pay залишається питанням часу.

Паралельно з активізацією економічних зв’язків навколо РФ з’являються й нові прецеденти закупівель озброєння. Відтак, минулого тижня з офіційного саудівського урядового журналу «Протиповітряна оборона» стало відомо про те, що Саудівська Аравія закуповує у Росії ЗРГК «Панцирь». Враховуючи ці тенденції на тлі інтенсифікації торгово-економічних відносин між країнами Азії та Глобального Півдня, включно із зусиллями країн БРІКС запровадити нові стандарти монетарної політики, відкритим залишається питання реакції Заходу на дані процеси, зокрема США як держави світового рівня впливу. Окрім потенційних санкцій проти покупців російської зброї, особливо проблематику нових обмежень актуалізують вже наявні приклади торгово-економічної діяльності окремих країн, реакція США на які включала у тому числі й запровадження санкцій.

США активно впроваджують системні заходи для зниження привабливості російської зброї. Одним із прикладів санкційної політики та її наслідків виступає Єгипет. Через загрозу санкцій CAATSA, укладена угода про закупівлю 24 російських літаків Су-35 на суму понад 2,5 млрд доларів так і не була виконана. Подібна ситуація виникла з угодою на постачання до Єгипту 400-500 танків Т-90МС, доля якої залишилась невизначеною. Побоюючись санкцій, Філіппіни також відмовились від угоди на 16 гелікоптерів Мі-17, навіть після передоплати в 228 млн доларів, раніше аналогічно відмовившись від закупівлі двох підводних човнів. Індонезія стала ще одним прикладом – контракт на 11 винищувачів Су-35С за 1,1 млрд доларів так і не був реалізований, і країна обрала французькі літаки Rafale з розширеним пакетом послуг. Водночас, ці країни характеризуються нижчим рівнем впливу та меншою важливістю для США, на відміну від Індії та Туреччини, що робить проблему навколо останніх двох країн складнішою та вагомішою.

Індія: співпраця з РФ та наслідки

Індія тривалий час активно закуповує у Росії продукцію ВПК для посилення власних оборонних можливостей. Одним із найбільших контрактів став договір 2018 року на закупівлю п’яти зенітно-ракетних комплексів С-400 вартістю 5,4 мільярда доларів, які мають суттєво зміцнити індійську систему протиповітряної оборони. Хоча три комплекти вже поставлено, два залишаються в процесі передачі та очікуються до 2025 року, що відображає часті затримки в постачанні російських озброєнь. Окрім цього, Індія у 2019 році замовила у Росії 464 танки Т-90 для власної армії, а також було уклали контракт на поставку автоматів АК-203 для потреб індійських військових. Спільне підприємство, яке розпочало випуск перших одиниць у 2023 році, поступово збільшує обсяги виробництва, зокрема завдяки включенню індійських компонентів до конструкції автоматів.

Разом з тим, Нью-Делі та Москва беруть активну участь у спільних оборонних проєктах, зокрема у виробництві та модернізації зброї. Один із прикладів такої співпраці – спільна розробка надзвукових ракет BrahMos, які поступово адаптуються до індійських потреб, зокрема шляхом збільшення дальності польоту до 400 км і зростання частки індійських компонентів у конструкції. BrahMos Aerospace, спільне підприємство Індії та Росії, розширює виробництво ракет не тільки для власних потреб, а й для експорту – першим покупцем став флот Філіппін. Іншим прикладом модернізації російських зразків є проєкт Т-90 Mk-III, розроблений в Індії за ліцензією від Росії, з покращенням електронних систем, включаючи новий прицільний комплекс і цифровий балістичний обчислювач. І хоча Індія робить акцент на цілі досягнути технологічної незалежності від російських комплектуючих у рамках локалізації виробництва за програмою «Make-in-India», значення спільних російсько-індійських програм досі залишається важливим.

Не зважаючи на таку тісну взаємодію Індії та РФ, під час президентства Д. Трампа (2017–2020) США не накладали прямих санкцій на Індію, однак деякі політичні рішення мали серйозний вплив на індійську економіку. Наприклад, у 2019 році адміністрація Трампа скасувала «Significant Reduction Exceptions» (SREs) – винятки, що дозволяли Індії та ще 7 країнам купувати іранську нафту без ризику санкцій. Це рішення змусило Індію терміново шукати нові джерела для задоволення попиту на нафту, оскільки Іран був важливим постачальником енергоносіїв для країни. Зрештою, щоб компенсувати втрати, спричинені американськими санкціями проти Ірану, Індія почала активізувати закупівлі від таких постачальників як Саудівська Аравія та США.​ Також варто відзначити, що, попри закупівлю Індією російської системи ППО С-400 та відповідних побоювань щодо санкцій за законом CAATSA, адміністрація Трампа не активувала обмеження проти Індії. У 2021 році нова адміністрація Байдена також надала Індії виняток, розглядаючи її як важливого партнера в Індо-Тихоокеанському регіоні та країну «Чотирикутника» (Австралія, Індія, США та Японія)​.

Відсутність санкцій проти Індії отримала відповідні наслідки. Зокрема, це призвело до трансферу до Росії необхідних збройних комплектуючих. Після запровадження західних санкцій проти РФ, Індія стала другим постачальником заборонених технологій для російської оборонної промисловості. У 2024 році експорт індійської електроніки подвійного призначення, зокрема мікрочипів і схем, досягнув рекордного рівня, склавши 95 мільйонів доларів. Кремль закуповує компоненти, необхідні для військового виробництва, використовуючи рупії, накопичені від продажу нафти. Росія навіть планує будівництво підприємств в Індії для виробництва електроніки, щоб мінімізувати залежність від західних постачальників. Крім того, РФ за підтримки своїх спецслужб створила прихований торговельний канал для отримання товарів подвійного призначення з Індії, що включає використання закритої платіжної системи з використанням цифрових активів для уникнення нагляду з боку західних країн. Це значною мірою актуалізує питання щодо подальшої санкційної політики Штатів, враховуючи дану проблему.

У контексті зовнішньополітичних рішень США після приходу до влади нового президента, можна розраховувати на наступні варіанти політики. Щодо потенційної перемоги Д. Трампа, то, як президент протягом 2017-2020 років, він вже демонстрував гнучкий підхід до Індії, адже зважав на стратегічне значення цієї країни для США в Індо-Тихоокеанському регіоні. Хоча за останні 2 роки Індія й посприяла можливостям Москви обходити санкції, проте, у більш ширшому балансуванні США-Китай, Індія залишається важливим стратегічним розрахунком. Особливої актуальності це може набути за умов нового загострення в американсько-китайських відносинах, що за каденції Трампа набуло формату «торгівельних війн». З такої перспективи, адміністрація Трампа схилятиметься до тиску на опонентів глобального рівня впливу (як Китай), а не регіонального рівня (як Індія), що самі відчувають залежність від потужніших гравців.

Щодо політики адміністрації К. Гарріс, то очікуваним буде посилення застосування тих методів, що вже стали традиційними за останні 2-3 роки. Йдеться про доведення первинних санкцій проти самої Росії до їх максимального рівня впровадження разом з можливістю зайняти більш жорстку позицію щодо країн, що співпрацюють з РФ, та накласти на них вторинні санкції. Тенденції останніх 10 років підкреслюють важливість Індії для США за будь-якої адміністрації, тож запровадження проти Нью-Делі жорстких санкцій є малоймовірним. Водночас, можливості для точкового тиску залишаються.

Туреччина: співпраця з РФ та наслідки

Розглядаючи новітні тенденції навколо Туреччини, варто врахувати наявний попередній досвід. У 2020 році, ще під час президентства Д. Трампа, США запровадили санкції проти Туреччини у зв’язку із закупівлею російської системи протиповітряної оборони С-400. Регламентовані законом CAATSA, санкції торкнулися турецького Управління оборонної промисловості та його керівництва, що включало заборону надання кредитів, обмеження на експортні ліцензії, а також блокування активів і візові обмеження для ключових посадових осіб управління. Важливим є те, що обмеження запроваджувалися внаслідок закупівлі оборонних систем Туреччиною саме як країною НАТО, оскільки з боку США це розглядалося як загроза для подальшої сумісності систем Туреччини та інших країн НАТО. У такий спосіб, це стало прецедентом запровадження санкцій проти союзника.

У випадку з адміністрацією Дж. Байдена, то у 2022-2023 роках США застосували санкційні заходи проти Туреччини у зв’язку з її роллю в обхідних схемах, що допомагали Росії отримувати товари подвійного призначення. Одним із прикладів було обслуговування турецькими авіакомпаніями російських літаків з американськими компонентами, що порушувало експортні правила. Варто врахувати, що США не накладали нових санкцій безпосередньо на Туреччину, проте посилювали політичний тиск через наявну загрозу обходу Кремлем встановлених обмежень. У зв’язку з цим, у січні 2023 року адміністрація Байдена закликала Туреччину обмежити доступ російських авіаліній до літаків із американськими компонентами, попереджаючи про можливі кримінальні покарання та економічні санкції для осіб, які сприяють обслуговуванню цих літаків. Внаслідок серії попереджень, турецькі банки також припинили використання російської платіжної системи «Мир».

Інструментарій тиску США включав і непрямі заходи. Зокрема, Міністерство фінансів США, разом з іншими відомствами, опублікувало спільні рекомендації, закликаючи компанії уникати співпраці з Туреччиною у випадках, коли транзитні угоди могли сприяти російській оборонній промисловості. Ці та інші спільні зусилля США та ЄС вплинули на Туреччину, створюючи підвищені ризики для компаній, які могли брати участь у транзиті санкційних товарів до Росії через турецьку територію.

У розрізі поточної проблематики на тлі можливого зближення Туреччини з країнами-членами та кандидатами на членство в БРІКС, потенційні рішення США можуть варіюватися. За попередньої каденції Д. Трампа, запроваджені проти Туреччини санкції можна розглядати як крайню міру, оскільки питання стосувалося оборонних комплексів країни, що є безпековим партнером США. Якщо надалі йтиметься лише про економічний вимір співпраці Туреччини з БРІКС, то Трамп може утриматися від безпосередніх обмежень. Разом з тим, контекст БРІКС стосується не лише Росії, я й Китаю, що фактично наразі є єдиною країною, здатною скласти повноцінну конкуренцію США. Тож у випадку, коли зв’язки Туреччина-БРІКС приноситимуть суттєві вигоди Пекіну, американський тиск на Анкару є цілком можливим.

Натомість, враховуючи можливий курс К. Гарріс, санкційна політика може надати системності практикам 2022-2023 років, підкріпивши політичний тиск обмеженнями проти конкретних турецьких компаній та фінансових інститутів, що будуть причетними до обхідних схем Росії. Проте союзницькі відносини в рамках Північноатлантичного договору сприятимуть пошуку для утримання Туреччини в рядах партнерів.

Таким чином, санкції вже тривалий час є і залишаються невід’ємною складовою зовнішньополітичної активності США. У залежності від нової адміністрації подальші підходи щодо окремих країн можуть відрізнятися. Водночас, такі радикальні полярні вектори, як повний відхід від санкцій чи запровадження масових обмежень проти всіх причетних до зв’язків з РФ акторами міжнародної арени, залишаються малоймовірними.

Артур Анісов, для «ОПК»