Протягом останніх кількох років контррозвідувальні служби країн-членів НАТО і ЄС фіксують небувалий розмах діяльності російської розвідки у Європі. Це — лише одна зі сфер, у якій сьогодні відбувається протистояння Москви із Заходом. Метою цього протистояння є здобуття стратегічної переваги на євроатлантичному просторі. Водночас, проведення агресивної та наступальної великодержавної політики за кордоном гарантує Володимиру Путіну виживання та збереження його режиму в Росії. За оцінками польських аналітиків, правляча верхівка у Кремлі, представлена вихідцями із силових структур, розглядає зовнішню експансію і поширення свого впливу на європейському континенті як головний інструмент забезпечення контролю над власною «імперією».
Реалізуючи свої стратегічні цілі, Росія використовує весь спектр доступних інструментів як офіційно підпорядкованих державним інституціям, так і номінально незалежних або приватних, що фактично знаходяться під повним контролем Кремля. Йдеться про розвідувальні та безпекові органи, дипломатію та армію, а також — державні та приватні підприємства (передусім, з енергетичного сектора), науково-дослідні інститути, аналітичні центри, університети, приватні військові компанії, кістяком яких є ветерани збройних сил та спецслужб.
Особливу роль відіграють різноманітні інструменти інформаційної політики: Інтернет-портали, телеканали, електронні ЗМІ, включаючи так звані «фабрики тролів». Їм, разом зі створеними та фінансованими Кремлем інститутами та фондами, доручено поширювати у різних країнах світу інформацію і наративи для формування такого образу реальності, який би відповідав цілям політики РФ. Завданням телеканалу «Russia Today», інформаційного агентства «Спутник» або Фонду Горчакова є надання пропагандистської підтримки (шляхом підбору змісту та використання сугестивної форми) тій діяльності, яка здійснюється на Заході згаданими вище елементами апарату експансії Москви.
Цей розвідувально-пропагандистський і бізнесово-дипломатичний комплекс орієнтований на здійснення активного впливу на політичну та економічну ситуації в окремих країнах шляхом втручання у вибори, створення проросійських бізнес-структур, дезінформації та маніпулювання свідомістю, агентурного проникнення у ключові центри формування громадської думки та органи державної влади, інспірування та ескалації соціальних конфліктів та напруженості у відносинах із союзниками. Вибір конкретних засобів, методів та сфер впливу залежить від специфіки кожної держави, зокрема від її ролі та значення для досягнення стратегічних цілей Росії, а також об’єктивно існуючих факторів, що зумовлюють потенціал втручання Кремля у справи якоїсь країни чи регіону. Незалежно від цього, деякі інструменти впливу та методи їх використання носять універсальний характер і застосовуються на всьому євроатлантичному просторі. До них відносяться: дестабілізація соціально-політичної ситуації; розпалювання конфліктів між сусідами шляхом підігрівання старих історичних суперечок; інспірація та стимулювання в інформаційному просторі (а отже, і на політичному порядку денному), тем, що поляризують громадську думку, з метою посилення кризи європейського інтеграційного проекту.
Пріоритетними напрямами діяльності РФ є Центральна Європа та Західні Балкани, визнані політичною елітою режиму Володимира Путіна як стратегічне передпілля «імперії». Згадані вище засоби та методи служать для створення інфраструктури, що забезпечує вплив на ключові політичні процеси, які визначають геополітичну ситуацію в регіоні, а у довгостроковій перспективі, — для взяття під контроль цих країн і втягнення їх у сферу впливу Кремля. Першочерговими завданнями у контексті реалізації таких планів є блокування розширення НАТО за рахунок балканських держав і послаблення позицій Заходу.
Хоча переважна більшість дій Росії щодо країн Центральної та Східної Європи має «передпороговий» характер, але, наприклад, у 2014 р. співробітник Поліції безпеки Естонії був викрадений з її території російськими спецслужбами.
Головним інструментом впливу у пострадянських країнах є численна російська меншина (Естонія та Латвія), або зрусифіковані групи населення у східній частині України чи у Білорусі. Для Кремля вони становлять традиційну вербувальну базу для проведення розвідувальних операцій, а також основу для організації політичних груп, які фінансуються і керуються з Москви, реалізуючи її інтереси у своїх країнах. Завдяки наполегливій та послідовній діяльності за останні роки проросійським партіям в Естонії та Латвії вдалося завоювати такі позиції, які дають можливість реально впливати на політичні процеси та мати доступ до конфіденційної інформації у сфері безпеки та оборони. Цей вид інструменту в руках Кремля забезпечує йому вплив на внутрішню ситуацію в країні і відносини з сусідами (включаючи саму РФ), а в разі конфлікту буде ключовим елементом руйнування збройного опору атакованої Росією держави.
Традиційним інструментом в арсеналі Москви з незапам’ятних часів залишаються національні меншини, етнічні та релігійні конфлікти всередині держав або на прикордонних землях. З існуванням цих конфліктів найчастіше пов’язані суперечки та непорозуміння, що підживлюються Кремлем, між країнами регіону в контексті невирішених спільних історичних проблем, породжених різним сприйняттям минулих подій. Яскравим прикладом є ситуація навколо польської меншини в Литві та Україні, української — у Польщі, а також угорської — в Україні та Словаччині. Не випадково, що розвідувальна експансія РФ в останні роки збігається з посиленням напруженості у відносинах між цими країнами на тлі суперечок про минуле чи статусу та становища національних меншин.
У багатьох країнах Центральної Європи і на Балканах дуже важливою перевагою Москви, яка нею широко використовується, є традиційно сильні проросійські симпатії, присутні у великих і впливових соціальних групах і політичних середовищах, етнічно не пов’язаних з Росією. Їх джерело — історичні культурні чи релігійні взаємини (Сербія, Македонія, Чорногорія, Болгарія), або ностальгія за радянськими часами, що залишилась у посткомуністичному середовищі (Чехія, Словаччина). Таке ставлення відображається на стійкому високому рівні підтримки політичних сил та окремих політиків, які пропагують бачення міжнародної політики, відповідно до концепції, що просувається Москвою, та виступають за зміцнення відносин з Росією, або за позитивне реагування на ініціативи Кремля.
Інструментом для розширення впливу є також різні молодіжні організації, які виступають з проросійських позицій.
В арсеналі Росії є й такий інструмент часів «холодної війни» як антиамериканські/антизахідні настрої. Вони особливо популярні не лише у націоналістичних і крайні правих, але й в пацифістських і антикапіталістичних колах, які існують практично в кожній європейській країні. Після закінчення Другої світової війни радянська розвідка проникала у ці групи і через свою агентуру маніпулювала їх діяльністю, націлюючи на ескалацію внутрішніх розколів у країнах Заходу для послаблення здатності ефективно захищатися. Сьогодні Росія у країнах Центральної Європи та на Балканах використовує новітні цифрові технології, тому ефективність подібних операцій є незрівнянно більшою. Цей інструмент інтенсивно експлуатується в країнах з дуже сильними антиросійськими настроями, як, наприклад, Польща чи Литва. Звісно, антизахідну риторику традиційно вживають партії та середовища російської меншини або відверто проросійські структури. Подібним чином Кремль використовує теж фобії, які мають місце у суспільствах регіону, передусім, — страх перед масовою імміграцією мусульманського населення або загрозою тероризму.
Окремою сферою вибудовування впливу і міцних зв’язків з Росією, в якій надмірною агресивністю і рішучістю вирізняється державний апарат РФ, є економіка. Саме економічні та фінансові зв’язки гарантують найбільшу політичну вигоду, стаючи найефективнішим інструментом тиску на залежні від Москви уряди. Особливо хороші результати дає залежність від головного багатства Росії — енергоресурсів. Дуже плідними є й тісні фінансові зв’язки з домінуючим положенням російських суб’єктів. Саме тому Кремль кинув на цей фронт весь свій розвідувально-пропагандистський і бізнесово-дипломатичний комплекс.
Польські аналітики вважають, що експансивна діяльність Росії у Центральній Європі та на Балканах несе низку серйозних загроз для безпеки і стратегічних інтересів, насамперед, для РП. Зусилля Кремля спрямовані на інспірування та ескалацію внутрішніх конфліктів та явищ, що погіршують відносини Польщі із сусідніми державами і послаблюють позиції країни в ЄС. Конфлікт на сході України та втручання Москви у її внутрішні справи у поєднанні зі спробами повністю взяти під свій контроль Білорусь, розширення військової інфраструктури на західному кордоні тягнуть за собою посилення політичної та військової нестабільності в безпосередній близькості від РП. Подібні наслідки породжуються й діяльністю РФ у країнах Балтії.
Підтримка, при використанні розвідувально-пропагандистського апарату, організацій російських меншин і проросійських партій, які виступають з антизахідних позицій, може призвести до зміни політичної системи влади у низці країн, що, у свою чергу, може викликати поглиблення кризи або навіть до розпад ЄС і НАТО у їх нинішньому вигляді. Такий сценарій, безсумнівно, матиме серйозний вплив на рівень загальноєвропейської безпеки.
Серйозну небезпеку несе у собі наступальна розвідувальна діяльність Росії у регіоні, яка має на меті створення агентурних позицій у ключових місцях для отримання доступу до стратегічної інформації НАТО. Наглядною ілюстрацією серйозності загроз і їх масштабу може бути викриття російського агента Хермана Сімма, радника міністра оборони Естонії, та пізніший арешт ще кількох високопоставлених співробітників естонської армії та спецслужб, які працювали на Москву. Подібних випадків в інших країнах регіону може бути значно більше, але агентуру не завжди вдається викривати. Це стосується і Польщі, де в останні роки проведено низку успішних контррозвідувальних операцій. Однак заарештовані агенти, швидше за все, є верхівкою айсберга, що підтверджує серйозність ситуації і обґрунтованість прогнозів стосовно активізації розвідслужб РФ у цій країні.
Під особливою загрозою з боку Кремля перебуває енергетична безпека РП. Багаторічні інвестиції Росії у створення енергетичної інфраструктури, яка робить Європу залежною від постачання енергоносіїв з РФ, та одночасна розвідувальна активність, спрямована на впровадження своєї агентури та «симпатиків» у державні органи та експертні середовища ЄС, принесли реальний результат. Москві вдалося сформувати дієве лобі з країн, компаній та груп впливу, які блокують усі ініціативи, націлені на диверсифікацію джерел енергії. Важливим елементом, що перешкоджає такій диверсифікації є ще й відсутність солідарності в цьому відношенні з деякими з регіональних партнерів Польщі, зокрема, з Угорщиною, яка проводить політику, що поглиблює газову залежність від Росії.
Як загрозу безпеці Польщі необхідно розглядати постійно зростаючі бізнес-зв’язки російських компаній з підприємствами країн Центральної Європи і Балкан в інших, крім енергетичної, сферах економіки. У практиці функціонування Росії на чолі з президентом Володимиром Путіним як державні, так і приватні компанії (особливо, великі корпорації, що працюють на Заході) залишаються під повним контролем з боку спецслужб. Тому до них треба ставитися не тільки як до представників російської держави, але як до невід’ємної частини розвідувального апарату, що підтримує агресивні операції проти інтересів Заходу. Так само слід розглядати й кримінальні групи з РФ, які діють у країнах Європи.
При оцінці перспектив успіху зусиль Росії, може видаватися, що шанси на «перетягування» країн Центральної Європи і Балкан на її орбіту впливу сьогодні не є досить значними. Москва не має достатнього позитивного потенціалу, щоб створювати привабливу пропозицію для країн і суспільств регіону. В арсеналі засобів, що використовуються Кремлем, переважають інструменти силового характеру з великим негативним зарядом, спрямовані на формування і підтримку політичної дестабілізації та забезпечення економічної залежності, що в кінцевому підсумку призводить до погіршення соціального клімату і умов життя населення. Незалежно від симпатій та проросійських настроїв або бізнес-контактів у деяких країнах, у суспільствах та політичних елітах домінує переконання у перевагах членства в ЄС, які у багато разів переважають можливі тісні зв’язки з Росією.
Це, однак, не означає, що послідовно проведені деструктивні та дестабілізуючі дії Москви не призведуть до очікуваних нею наслідків у більш віддаленому майбутньому. Ймовірно, що в довгостроковій перспективі вони можуть, за певних умов, призвести до змін у відносинах, що склалися сьогодні, і вплинути на збільшення підтримки в країнах регіону щодо зближення з Росією. Це повинно супроводжуватися низкою негативних явищ у Євросоюзі та НАТО, що де-факто означало б їх розпад. В іншому разі, якщо буде втілюватися в життя сценарій подолання криз, що негативно впливають на ці організації, реалізація планів Москви не має шансів на успіх.
головний консультант
відділу проблем розвитку сектору безпеки
Національного інституту стратегічних досліджень