The Economist наводить кілька цитат нещодавніх політичних розбіжностей в Україні, згадує про публічну дискусію між військовим і політичним керівництвом України — зокрема «розбіжності в думках», припущення про які з’явилися ще влітку та посилилися після публікації програмного есе Валерія Залужного та реакції на нього Володимира Зеленського.

Високопоставлене джерело The Economist в українській владі припустило, що відкритий конфлікт у керівництві був «передбачуваним» результатом контрнаступальної операції ЗСУ — яка, мовляв, заглохла і «пішла не за планом». Цей високопосадовець вважає, що для Залужного, ймовірно, було не надто мудрим йти врозріз із більш оптимістичною публічною позицією Зеленського, однак визнає, що мало хто в урядових колах України «міг би сперечатися з тверезими висновками» головнокомандувача ЗСУ. Зараз, за словами співрозмовника The Economist, триває пошук винуватців у невдачі.

Іншою ознакою протистояння військових і політиків в Україні The Economist називає кримінальне розслідування щодо оборони і буцімто «здачі» півдня України. «Згідно з деякими повідомленнями, Залужний наразі проходить у розслідування лише як свідок; але це може змінитися на щось серйозніше, — нагадує The Economist про журналістські звіти, які раніше публікувалися на цю тему в Україні. —Соратники [Валерія Залужного] кажуть, що можливість кримінальних обвинувачень спрямована на те, щоб тримати його під контролем. Його залученість медіаполе може бути певним „страховим полісом“, припускає джерело в Генштабі ЗСУ».

The Economist нагадує, що Валерій Залужний досі не декларував жодних політичних амбіцій, однак, мовляв, «це не означає, що він не становить загрози для Зеленського».

Без посилання на конкретне дослідження The Economist відзначає, що дані опитування від середини листопада свідчать, що чистий показник довіри до президента впав до +32% [ймовірно, мається на увазі різниця між кількістю тих, хто довіряє і не довіряє Зеленському], тоді як аналогічний показник у Залужного майже вдвічі вищий (+70%). Кращий рейтинг чистої довіри, аніж у президента, має навіть голова української розвідки Кирило Буданов (+45%).

Те саме опитування, як пише The Economist, показує, що Зеленський «ризикує програти президентські вибори, якщо йому доведеться зійтися один-на-один зі своїм головнокомандувачем». Видання нагадує, що наразі вісім із десяти українців проти самої ідеї проведення виборів, які мали б відбутися в березні наступного року. Зеленський також їх виключив, посилаючись на воєнний стан. «Але падіння рейтингів ще може переконати його змінити свою думку. Російська пропаганда, безсумнівно, скористається ситуацією, якщо вибори не відбудуться», — стверджує видання.

Джерела в українській розвідці попереджають, що Росія вже намагається скористатися «амбіціями та напруженістю» в Україні. Андрій Черняк, речник Головного управління розвідки Міноборони України, заявив про наявність доказів, які демонструють нові російські стратегії для різних груп населення. Одна з них покликана «зміцнити підтримку в Росії»; інша — «підірвати довіру до Заходу»; третя — «посилити невдоволення в Україні», перераховує The Economist. За його даними, для українських солдатів Росія проводить окрему дезінформаційну кампанію з використанням deep-fake відео, які нібито показують, що українській командири різних рівнів заохочують своїх підлеглих здаватися. «Росія не змогла зробити те, що їй потрібно було зробити на полі бою, але тут вона досягла справжнього успіху», — цитують Черняка автори публікації.

Високопоставлене джерело The Economist в урядових колах України припускає, що російська пропаганда домоглася результату, оскільки має основу для таких операцій. Корупція є, визнає цей співрозмовник. Менеджмент часто неефективний. Україна недостатньо перевела свою економіку на воєнний стан. Але Росія тільки виграє, якщо президента України змістять, наголошує джерело видання. «Деякі наші політики недостатньо турбуються про російську загрозу, і це мене злить. Вони думають, що можуть змагатися за владу, знищити Зеленського, і це не матиме жодних наслідків», — цитує видання свого співрозмовника. Він нагадав, що українські спецслужби фактично ліквідували більшість важелів російського впливу з початку війни. Тепер найефективнішими важелями стали «самі українці».

Тим часом на лінії фронту Росія може «насолоджуватися» відносно хорошим для неї періодом війни. Росіяни задовольняють більшу частину потреб своєї армії у живій силі, набираючи людей з в’язниць і незаможних прошарків. Україна, навпаки, намагається мобілізувати ширші верстви населення. «Керівники армії набирають [мобілізованих] на рівні, який лише трохи покриває втрати на передовій. Але якщо більшість мобілізованих на початку війни знали, за що воюють, то серед новобранців настільки охочих небагато, і виконати норми призову стає все важче. Політична напруга навряд чи допоможе цьому процесу», — резюмує The Economist.

Водночас видання наголошує, що українським бійцям на лінії фронту ймовірні чвари в політичному керівництві здаються надто далекою реальністю. «Людям під вогнем начхати, посварився Залужний із Зеленським чи ні», — каже один із командирів. З цим погоджується Антон Дробович, голова Інституту національної пам’яті, який воює у лавах ЗСУ і нещодавно відмовився від посади заступника міністра культури задля «важливішої роботи на передовій». «Росія ставить перед нами [військовими на фронті] просте питання: життя або смерть. Це триматиме нас у бою незалежно від того, що станеться в Києві чи Вашингтоні», — наголошує Дробович.