Спогади. До десятої річниці початку російської війни проти України
Частина 3
Іван Якубець,
начальник аеромобільних військ України (1998–2005 рр.),
полковник ЗСУ у запасі
Сонячним ранком всі прокинулись і почали шукати воду, щоб привести себе у порядок. Вистояли довгу чергу до води, що ледве бігла з іржавого краника. Знову постала проблема з харчуванням. Дякуючи «Філіну» з’їв пару ложок каші та випив кружку чаю з цукром.
Мою увагу привернув той самий нічний двохметровий чолов’яга у спортивному костюмі і резинових тапках на босу ногу. В ньому я впізнав учорашнього старшого над охоронцями В. Крутова. Він вів себе з бійцями за панібрата, якось безтурботно прогулювався перед «стікляшкою». Запитав у «Філіна», хто це, бо я вчорашнього вечора бачив його в охороні В.Крутова, а цієї ночі Крутов кричав на нього. Філін каже, що то полковник Воротнюк, який з початком операції призначений новим керівником «Альфи», замість відстороненого від обов’язків, за дії проти захисників Майдану, полковника Присяжнюка. Питаю, а чого тоді командує та колобродить «альфівцями» заступник полковник Човганюк? Та Воротнюк тільки з академії СБУ, а той в «альфі» все знає, практик. Практик? Добру ж практику він і Шайтанов «закатали» нам у дитячому таборі. А сьогодні у ночі, вони разом із «спортсменом» самовільно зняли охорону з будівлі МВС та СБУ у Краматорську. Тому так і розлютився «Пума». Незрозуміло навіщо «Альфі» це двовладдя?
«Послухай Філін, а навіщо було знімати охорону в Краматорську? Не знаю, відповідає, але стало відомо, що після того, там у ночі відбулася таємна зустріч деяких керівників підрозділів «Альфи» із зрадником — офіцером СБУ Безлером, командиром підрозділу «Альфа» у Донецьку, який перейшов на сторону бандитів. Нібито той агітував Човганюка і Шайтанова збунтувати «Альфу» і перейти на його сторону.
Ця інформація мене вразила і тепер стали більш зрозумілими події у піонерському таборі та «заліт» у Донецький аеропорт. Наступної доби будівлі СБУ та МВД у Краматорську захопили бандити.
До ранкової наради обійшов будівлю та оглянув місцевість де вона стоїть. В ста метрах від нас, дірявий паркан, за яким починався дачний кооператив, з розташованими будиночками радянської доби, далі починався приватний сектор, до якого тягнулась пряма коротка дорога в сторону центр Краматорська, ще далі, поле і високий паркан якогось підприємства. Підприємство працювало. Все прилягало дуже щільно до нашого розташування, крім того простір був закритий деревами і високими кущами. Вільним був тільки напрямок до аеродрому. За таких умов організувати вогневий напад, або організувати нічний удар кинджальним вогнем досить легко. Небезпечно.
Доповів «Пумі». На ранковій нараді В. Крутов наказав підготувати та надати на затвердження план охорони і оборони. Доручивши виконання цього питання мені та заступнику командира «Альфи» полковнику Човганюку.
Після наради Човганюк сказав, що він дуже зайнятий і йому нема коли. Кажу призначте когось. Відповідь що усі зайняті. Хоча блукаючих підлеглих без діла, вистачало. Зрозумів, що просто не хоче виконувати наказ. Доповів «Пумі», так як без врахування виділених сил і засобів, організувати оборону неможливо. Той викликав Човганюка, який неохоче, не скриваючи своєї незадоволеності підходить до «Пуми». Триває розмова. Поведінка Човганюка не лічить офіцеру. Поодаль за їх розмовою спостерігає та посміхається небритий «спортсмен». У мене складається враження, що Човганюк своєю поведінкою з Крутовим намагається щось показати йому. Нарешті домовились, що мені дадуть одного з керівників відділу з яким я все вирішу.
Готуючись до роботи, розповів «Філіну» про скандал з Човганюком, про те як тільки щойно вів себе Човганюк та «спортсмен». Поговори, кажу, з Крутовим, ви з ним ближче один одному, бо ця пара демонстративно дестабілізує обстановку в колективі, який і так ледве тримається. Дожилися, відміняють накази Керівника АТО та ще й самі себе не бажають охороняти! Правий був Крутов, за таких умов, без трибуналу тут ніяк!
Разом з невисоким, але міцним на вигляд, керівником відділу «Альфи» полковником Устименком (позивний «Устим») обійшли по контуру місцевість, навколо «стікляшки», визначилися зі способами охорони і оборони на випадок нападу. Зійшлися щодо виставлення трьох постійних постів та ще трьох, під час посилення охорони, а також постійний черговий пост з кулеметом на КДП у башті «стікляшки». Графік і список осіб для чергування «Устим» підготує сам і затвердить його у командира, а щодо схеми оборони і бойового наказу, то зробити мені.
Під час нашої роботи на місцевості, прилетів вертоліт Мі-8. Прибули військові керівники, генерали Воробйов і Боріскин. Зустрівся з ними і розповів, що дана команда підготувати та скласти план охорони і оборони місця розташування. Робота на місцевості завершена, проте є проблема – не вистачає сил прикрити напрямок зі сторони злітної смуги військового аеродрому. А там військова частина, потрібно розпорядитись що б вони залучились до нашого плану і хоча б вогнем перекрили вільні напрямки. Воробйов погодив питання.
Прибув командир частини, з яким ми намагались вибудувати кругову оборону. Але сил у нього самого не вистачало, навіть на прикриття своєї зони. Було зрозуміло, шо без суттєвого посилення, створити систему охорони неможливо. Доповів «Пумі», той з розумінням вислухав, погодився що без посилення таке прикриття це «фіговий листок» і запитав, що пропоную. Я запропонував що треба переговорити з військовим керівництвом, раз у них завдання у «третьому ешелоні», а це охорона, хай сюди перекинуть два десантних батальйони. Навіть, якщо в батальйонах некомплект, то в обороні вони зможуть його «перекрити» вогневими можливостями БМД та батареї «НОНА», нам цього буде достатньо, аеродром невеликий.
Крутов переговорив з Воробйовим, керівництвом у Києві і одразу була дана команда перекинути на аеродром під Краматорськом, два батальйони 25 опдбр.
Десь по обіду вперше приїхали краматорські волонтери. З’явилася питна вода, ковбаса, сир, консерви, хліб і цукор. Роздачою займався, як зазвичай, прапорщик. Розчулившись, ми попросили у них каремати, спальники та інше. Було дуже приємно, що народ нас підтримує. Можновладців же, за бездіяльність і де зорганізованість, ми кляли на чому світ стояв.
До приходу десантників виставили шість нічних постів, з черговим кулеметом на КДП. В кімнаті для нарад розгорнули щось на кшталт «штабу», з двома комп’ютерами, та встановили чергування. Радники вимушені були шукати інше місце для ночівлі. Розібрали усі розлогі ялинки біля будівлі. Військовим керівникам, командир в/частини прикотив штабний причеп з ліжками. Що значить Військо! Що б там не було, а воно готове до польових умов, бо це його стихія.
З ранку 18 квітня займався складанням схеми охорони та написання проекту наказу. Черговий раз прилетів вертоліт, який доставив Командувача Високомобільних десантних військ (ВДВ) полковника Швеця О.М. Ми з ним були знайомі з 1998 року, по сумісній службі в аеромобільних військах. Після його доповіді Воробйову, ми розговорилися. Стали відомі деякі важливі деталі, тих дій що здійснили десантні війська, ще з кінця лютого місяця.
Командувач ВДВ доповів, що вчора вечором розпочався марш двох батальйонів 25 бригади до нашого аеродрому. Під ранок він очікує їх прибуття. Але на ранок до аеродрому зайшов тільки один батальйон бригади. Прибуття другого затягувалось. Почали розбиратись.
Стало відомо, що підрозділи батальйону, яким командував майор М. Палас, біля 20 БМД, заблоковані на залізничному переїзді Пчолкіне (смт Красноторка, біля Краматорська) місцевим населенням. Переїзд заблокували в основному жінки, деякі з них клали під гусениці машин навіть малих дітей.
Ситуація набрала великого галасу Після доповіді НГШ-ГК ЗСУ, керівництво наказало О.Швецю особисто їхати до штабу банд формування і намагатись скоріше вирішити проблему.
О 8.00 наступного дня пройшла інформація, що О. Швець затриманий і утримується в будівлі Гіркіним. Декілька годин хвилювань і надійшла інформація, що об 12 годині О. Швеця відпустили, зобов’язавши його особисто вивести батальйон на територію Дніпропетровської області.
19 квітня. До керівника АТО прибув заступник командувача ВДВ з бойової підготовки полковник Луньов І.В., він взяв на себе керівництво десантними підрозділами, вже з ним ми погоджували план охорони і оборони аеродрому. Ігор Луньов, досвідчений воїн-десантник, тому усі питання вирішувалися швидко і ефективно. Наше розташування на аеродромі стало більш безпечним і вчасно.
Тієї ж ночі трапився перший напад бойовиків на наше розташування. До садового кооперативу в’їхало два «кросовера» і декілька чоловік з відстані 100 метрів обстріляли будівлю КДП і нашу «стікляшку», випустили пару гранат з «підствольника». У відповідь їм вдарив кулемет з КДП і нападники втекли. Одна граната розірвалася на пустирі, а от інша влучила біля палатки, у якій ночували працівники ДАІ. Офіцеру міліції поранило ногу. Бійці «Альфи» спритно підготувались до бою, особливо ті хто спав на траві. До бойового чергування почали підходити серйозно.
З ранку всі радники вирушили до «Пуми», що б той надав команду видати нам автомати з боєкомплектом. Таке розпорядження отримав Човганюк, але виконувати його не спішив. Мотивуючи тим, що ми цивільні і нам видавати зброю заборонено. Була спровокована принизлива ситуація. Тяганина з видачою зброї тривала декілька днів. Доки «Пума» не гаркнув на прапорщика начальника складу. Видали.
Виконуючи завдання щодо підготовки наказу по охороні та обороні нашого містечка, з ранку вийшов до Луньова, який розгорнув свій КП на КДП військового аеродрому. Під час погодження питань взаємодії, на посадку зайшов вертоліт Мі-8 і вирулив до нашої «стікляшки».
Повернувся назад. Біля вертольоту, що щойно прилетів, на низенькому паркані, сиділи генерали Воробйов і Боріскін. Питаю хто прилетів. Кажуть С. Пашинський. А чого? У Києві незадоволені нашими діями. І що він хоче? Та запитав нас «Чому ви не стріляєте?». Зараз він проводить нараду. Тоді питаю генералів «А ви чому не нараді? – Пашинський сказав що військовим нетреба». Швидко підійшовши до приміщення, у якому розташувався «штаб», відчинив скляні двері, зайшов і сів біля Командувача нацгвардії С.Полтарака.
Пашинський, у притаманній йому манері, ходив по приміщенню і звинувачував Крутова та інших учасників наради у не рішучих діях, щодо знищення бандитів та їх поплічників. На що той, втомленим голосом відповідав, що не уповноважений давати наказ на відкриття вогню по цивільним мешканцям і не візьме на себе таку відповідальність. Підтримуючи Керівника АТО, учасники наради заговорили про необхідність прийняття політичного рішення, яке дозволить застосовувати зброю у повному обсязі. На що Пашинський відповідав, що політики взяли вже на себе політичну відповідальність, видали Указ Президента України на проведення АТО, тепер ваша справа. Йому у відповідь — так яка ж наша? Нам потрібна ваша допомога, бо зараз діє мирний час і відкривати вогонь, там де знаходяться цивільне населення, заборонено.
Пашинський, вислухав, посміхаючись, звертається до цивільної особи, що прилетіла з ним, та каже – «Какая им ещё нужна помощь? Сходи, возьми то что мне передали». Той швидко збігав у вертоліт, приніс банку з маринованими помідорами і поклав її на середину столу, з картами та паперами. Пашинський, посміхаючись — «Вам нужна моя помощь? Вот, всё чем могу!». Але гумору, в тому, учасники наради не побачили. Далі. «Ещё нужна помощь? Я беру на себя ответственность за открытие огня на поражение? Давайте приказ» — сказав Пашинський, дивлячись на начальника штабу АТО. Крутов піднявся і вийшов.
Нарада закінчилась без оголошення. До мене підійшов НШ АТО полковник Гринченко і попросив допомогти з наказом. Користуючись тим, що біля мене сидів С. Полторак, я одразу порадився з ним, щодо можливого змісту такого наказу. Вирішили що за підставу треба взяти вимоги Статутів ЗСУ. Через 20 хвилин, основуючись на Указі про АТО та положеннях Статутів ЗСУ, підготували наказ, який дозволяє відкривати вогонь у мирний час, в ході проведення АТО. Дійшли до підписанта. Хто підписує? Зійшлись на тому, що Пашинський, раз сказав, що бере на себе відповідальність. Роздрукували і в низ, до зали наради.
Біля «штабу» на площадці спокійно стояли, курили і розмовляли Пашинський і Полторак. Ми підійшли до Пашинського і полковник Гринченко надав йому аркуш з проектом наказу. Той задоволено взяв його і почав читати. Дійшов до низу… І тут його обличчя перекосило, дивлячись на мене закричав – «П-а-а-чему я-я-я?!». Кажу, ви ж наказали, ви мабуть і маєте право його підписати. «Ні!!!», кричить – «Крутов!» і кидає у наш бік папір з проектом наказу.
Піднімаємось на верх, замінюємо у проекті наказу підписанта і йдемо до Крутова. «Пума» сидів на карематі у своєму кутку коридора. Підходимо до нього, кажу так і так, Пашинський хоче щоб ви підписали цей документ. Він взяв його, подивися, різко підвівся і пішов до Пашинського. Сталася гучна розмова, у тому числі з нецензурними виразами. Пашинський розлючений, що Крутов відмовляється підписувати наказ, розвертається і біжить до вертольоту, за ним Полтарак і охорона.
Так, Пашинський добре розумів на яке беззаконня штовхав керівництво АТО, за чиїми спинами хотів сховатись. То були нахабні наміри, щоб пов’язати інших кров’ю. За чиїми вказівками діяв, цей нібито державний діяч, ми могли тільки на здогадуватися. Проте, хіба Глава Адміністрації Президента України – державний діяч? Якою статтею нашої Конституції таке визначено. Це звичайнісінький «писарчук», що повинен носити за Президентом портфелю та допомагати йому обробляти інформацію. Але у нашій країні всі Президенти, перетворюють їх у «сірих кардиналів», в порушення ст. 107 Конституції України, вводять їх до Ради національної безпеки і оборони та ще й з наданням права голосу! На якій такій підставі, маловідома людина, яка не обрана народом на вершину влади, а розчерком пера призначена на посаду «писарчука», хоч і при Президентові Держави, допускається та голосує за прийняття визначальних для держави, стратегічних рішень?! Нонсенс! Беззаконня! А скільки ще, у складі РНБОУ, таких «зальотних альбатросів», які не уповноважені народом вершити його долю, а вони голосують … Ні за що не відповідаючи, і при цьому ні нащо не впливаючи. Навіщо вони там? Заради створення кворуму, для протягування потрібних рішень, у Вищому координаційному органі з питань Національної безпеки держави. Це ж відверта корупція, і де, на самому вищому стратегічному рівні! А чому? А тому що, читає Конституцію, кожен із її Гарантів, за своїм лукавим розумінням, мов, раз я формую персональний склад, то те є моїм правом. Але право персоналізації складу Ради, що надане Конституцією, повинно співпадати із зазначеними, у цій статті, державними посадами, де про посаду «писарчука» не згадується. Ось і колобродять у нашій державі такі «писарчуки», на кшталт Пашинського, а Гаранти їм це дозволяють.
Вертоліт відлетів. Я підійшов до групи радників, що стояли біля вертолітної площадки, дивлячись на поведінку Пашинського щодо наказу, зі сторони. Кажу їм от шалапут! Сам сказав же, що бере на себе відповідальність і підпише наказ. Злякався! Та ще як злякався.
Вони розсміялися і кажуть: «Іване Миколайовичу, ти не бачив, що тут було до твого приходу». Ми стояли біля площадки. Чекали на вертоліт, який повинен був доставити «Альфі» хоч якісь харчі. Але, після посадки, з вертольоту вийшли С.Полторак за ним Пашинський і його охорона, круто одягнена у військове спорядження по останньому писку моди. Пашинський після короткої зустрічі з Воробйовим, закурює і поважно, підходячи до нас, запитує:
— Как дела? — Пожимаємо плечима, що казати.
— Кто приезжал? Кажемо, Леся Оробець, щойно була.
— Сука!. Расстрелять! І пальцем перехрестив повітря.
Питає: — А Гриценко был, или нет? Ні не було.
— Появится, расстрелять!
Ми, переглянулись, було незрозумілим, чи то серйозно чи то ні? Уважно вдивляємось в обличчя, вигляд у Пашинського безапеляційний. Тоді закидаємо йому запитання:
— А если приедет Юля Тимошенко? …
— Её тоже! В первую очередь… А чего стоите!
— Да вот, есть нечего. Ждали вертолёт с продуктами.
Здивовано подивися на нас, повернувся до стоячого за спиною цивільного і каже:
— Принеси с вертолёта то что мне дали.
Той миттю приніс, вже почату банку з маринованими червоними помідорами, з пачкою галет і кладе на асфальт біля нас. Пашинський каже:
— Вот. — І повертаючись у бік газону перед «стікляшкою» питає: «А они чего тут розляглись, как тюлени? А ну постройте бойцов!».
Підходить до низенького паркану, за яким на молодій траві, підстеливши каремати, лежало десятка півтора «альфівців». Ми відповідаємо, що то бійці відпочивають від нічної зміни, тому що місця у приміщеннях не вистачає, палаток немає, тому тут на галявині і ночують.
Декілька бійців підвелося і підходить до паркану. Пашинський:
- Почему не воюем? Йому у відповідь:
- Так приказа стрелять нету! Никто не отдаёт приказ стрелять…
- Как не отдаёт приказ стрелять? Сейчас разберёмся!
Повертається до нас:
- А Крутов, где? І не очікуючи відповіді прямує до «стікляшки».
Швидко зібрались на нараду. Пашинський розпочав нараду з запитання:
«Почему, до сих пор, не взяли блокпосты под Славянском? Надо бить вертолётами, НУРСами. Ударили и пошли дальше. В чём дело?»
Йому Крутов відповідає, що на блокпостах бойовики навмисно тримають жінок і дітей, які неминуче загинуть. А штурм міста взагалі призведе до руйнувань домів і ще більшої втрати цивільного населення. Проте такі дії з нашого боку є незаконними, оскільки воєнний стан не оголошено. А триває АТО з обмеженими вимогами законодавства щодо її проведення. За таких обставин, військові мають наказ, від генерал-лейтенанта Куцина, виконувати завдання з забезпечення АТО, тільки діями у третьому ешелоні. І відмовляються від інших завдань. Дивлячись на них, відмовляються воювати інші силовики. Потрібно змінювати формат операції, щоб можна було залучати Військо, бо проведення АТО передбачає точкове ураження терористів, а не ведення вогню по цілям бойовими вертольотами ЗСУ. Це по-перше. По-друге, потрібно підтягнути більше живої сили, для отримання переваги над банд формуванням та для його оточення з усіх напрямків. Продумати тактику дій, щоб не заподіяти шкоди мешканцям міста. «Бо, — каже В. Крутов, — я сюди прийшов щоб захистити громадян України від бандитів, а не знищувати їх разом з ними». Але такі доводи не дуже вплинули на Пашинського, він продовжував наголошувати, що там нема цивільних, там одні вороги, тому їх треба знищити.
Під час цієї наради надходить повідомлення, від постів спостереження у Краматорську, що велика група громадян зібралася у центрі міста на мітинг і тепер рухається до цивільного аеропорту. Крутов одразу запитав у радників, які пропозиції щодо протидії натовпу. «Філін» оголошуючи пропозиції своїх товаришів доповів – «Враховуючи те, що дорожній прохід до нашої «стік ляшки» вузький, треба огородити вихід з нього на простір перед будівлею МЗП (рос. — «малозаметное препятствие») і зустріти натовп групою осіб для спілкування. А у разі спроби подолати перешкоди, відлякувати, найбільш агресивних осіб, шумовими гранатами. Розділити напрямок на сектори і виставити спостереження із снайперів, для контролю. Бо серед натовпу, діють озброєні бойовики, які завжди там присутні. Тому можливі збройні провокації».
Послухавши цю розмову Пашинський, звертаючись до В. Крутова, зично заявив – «А почему не открыть огонь на поражение? Это же враги. Всех расстрелять!». І знову між ними відновилася суперечна дискусія щодо законності відкриття вогню по цивільним. Під час якої я і зайшов до приміщення.
Толпу зупинили переговорники. Після двох годин розмов, стемніло і люди мирно розійшлися.
На ранок, керівника АТО генерала Крутова В.В викликали до Києва. Він провів нараду, залишив за себе старшим генерал-лейтенанта Ю. Боріскіна і разом з Воробйовим вилетів. З прибуттям до Києва, Крутов усунув з посад та прибрав з «Альфи» Човганюка, Шайтанова та «спортсмена», чим покращив внутрішній клімат у підрозділі. До виконання обов’язків керівника «Альфи» призначили полковника Науменко, начальника відділу, який разом з декількома керівниками відділів «Альфи» відмовився йти на зустріч зі зрадником СБУ Безлером, яку за інформацією організував славнозвісний Костянтин Миколайович за позивним «Дід». Більше сюди В.Крутов не повертався.
Згодом, у травні, цю будівлю, виконуючи бойові завдання, підрозділ «Альфа» залишив і нею оволоділи бандити, які почали прострілювати весь аеродром. І тоді полковник Луньов застосував план оборони, вщент знищивши їх.
Вертоліт відлетів. Невизначеність щодо подальших дій, зависла у повітрі. Ситуація щодня ускладняється, а наші полохливі політики, замість прийняття законних рішень на військову операцію, присилають авантюриста, який підступно примушує нас робити беззаконня, під прикриттям Указу на проведення АТО. А чи багато їм треба було зробити? Та ні — ввести у дію, на Східних територіях, діючий Закон України «Про оборону» і покласти проведення операції по знищенню незаконних збройних формувань на ГК-НГШ ЗСУ. На той єдиний державний інститут, що для цього і призначений.
ЗСУ з початку 2000 років системно відпрацьовували виконання подібних операцій разом з СБУ, МВС, ПрикС та іншими силовиками, що діяли у якості допоміжних сил. За мій семирічний термін перебування на посаді Начальника аеромобільних військ, такі стратегічні навчання Генштаб проводив щорічно, у ході оперативної підготовки.
Проте набуті знання і вміння керівного складу ЗСУ щодо захисту державності тодішнім можновладцям і політикам були не потрібні. Мабуть ними, у той загрозливий для держави час, керували якісь інші цінності, або вади. Тому й виправдовують свою неспроможність управління державою в екстремальних умовах, видумуючи для цього різні страшилки: про ядерну загрозу з боку Росії; про зрив виборів Президента, у разі введення військового стану на Сході країни; про відсутність Армії яку не спроміглися за три-чотири місяці мобілізувати та привести до хоч якогось діючого ладу. А це все є складові посадового злочину, а не політичної відповідальності.
Політична відповідальність.
Як водили Україну по «пустельну мрію»
«політичні мойсеї», щоб справдити дію
про мале та не обтяжне, професійне військо.
В тім знайдемо, громадяни, ми своє спасіння!
У сучасному, легкому, найманому війську.
Так спорядимо полки, захистим кордони,
ще й Хрещатиком майнем на параді строїв.
А дамо ми воякам більш сучасну зброю?
Військо стане боєздатним, мов леви в пустелі,
непотрібні нам його хижі ядерні моделі.
Гей, волали пацифісти, це взірець Всесвіту!
То «чумацькая дорога», шлях до Євросвіту!
Заходилися ж вони ратне надбання ламати
і зухвало нацбезпеку на папір міняти.
Підписали меморандум п’яти грантів наших,
заживимо ж ми тепер за часів найкращих.
А навколо нас живуть друзі та співбрати.
З ким зібрались, взагалі, ми воювати?
Розміняли можновладці щит держави ядерний
на фальшиві обіцянки та маєток лагідний.
Ні до чого їм були поколінь страждання —
голодомори, табори, війни і знущання.
Так вчинили «політблудні» дбаючи державу,
ошукали спадкоємців по довічну справу,
забруднивши пацифізмом молоду державу.
«На блудили» тай пішли, з олімпу електорального,
здарувавши нам вінка політично відповідального.
Та життя країн не стерпне до таких помилок,
принесло воно народу горе од війни, могилок.
Покладе Люд той вінок під горбок солдатам,
витре сльози матерям, вдовим, всиротілим …
І пройдеться міцним словом по «мойсеям сірим»!
Так завжди буває там, де народ не дбає —
святе право ратоборця найманцям ввіряє,
московітих «недоламків» до влади пускає.
Тож згадаймо й ми самі, козаків нащадки,
що з часів Русі держава — то загальна справа!
Тому, перш ніж дозволяти у державі щось ламати,
мусять «наші мойсеї», на початку, нове збудувати.
Так! Клянемо «політблуднів» за вінок оманний.
Геть ту мару політичну! Подавай нам карну!
Враз сплетемо, громадяни, вінок владі карний.
Він колючий можновладцям, бо відповідальний!
Стаття була написана автором у 2019 році до 5-ї річниці початку АТО, проте за певних політичних умов не була опублікована. А надана до публікації тепер, коли вогняний маховик теперішньої, не менш страшної за масштабами війни, ніж 90 років тому, яка розв’язана вже московськими варварами, в котрий раз котиться Україною. І об’єднаний український народ, вже протягом майже 800 незламних днів, неймовірними зусиллями і жертвами котить вогняний маховик у зворотному напрямку — на кордони 1991 року. Тому що:
«Ми б’ємось за те, чому нема ціни
в усьому світі, — за Батьківщину.»
Слава Україні! Слава Героям!