Експертне середовище Республіки Польща продовжує здійснювати системний моніторинг ходу російсько-української війни, аналізуючи роль окремих факторів, які впливають на позицію сторін у цьому збройному конфлікті. За висновками відомого експерта Я. Раубо, Україна успішно протистоїть агресії РФ як в оборонній сфері, так і у сфері розвідки.

Яцек Марцін Раубо – випускник факультету політичних наук і журналістики Університету імені Адама Міцкевича у м. Познані. Підготував і захистив дисертацію на тему прийняття рішень в оборонній політиці США. Спеціалізується на різних аспектах міжнародної безпеки. Член Польського товариства політичних наук та Польського товариства міжнародних досліджень. На постійній основі співпрацює з порталом Defence24. Коментує безпекові проблеми на найважливіших польських телеканалах і радіостанціях.

Деякі країни-члени НАТО^[1] підтримують боротьбу українського народу проти російської навали, надаючи захисникам необхідні матеріальні ресурси, зокрема, протитанкові системи та зенітно-ракетні комплекси. Водночас для досягнення успіхів у війні особливо цінним для України також є співробітництво спецслужб, інформація про яке, звісно, широко не може афішуватися. Однак це співробітництво було б зараз неефективним, або обмеженим, якби не якісна зміна у сприйнятті Росії західними спецслужбами як свого розвідувального  пріоритету. І, власне, такий підхід може бути одним із вирішальних факторів російсько-української війни.

Ще до початку агресії Росії проти України західні ЗМІ, з посиланням на дані американських та британських спецслужб, повідомляли про плани нападу РФ на українську територію. Наводились навіть конкретні дати і час можливих російських ударів, але оскільки згадані прогнози не справдилися, аналітики піддали їх сумніву^[2]. Вони припускали, що це елемент психологічного впливу на росіян з боку Вашингтону та Лондона, щоб Кремль відмовився від вторгнення до сусідньої держави, тому що був втрачений фактор раптовості. Проте Росія все-таки розпочала бойові дії (хоча й не в одну із прогнозованих дат), що стало підтвердженням достовірності розвідувальних даних спецслужб США та Великої Британії. Завдяки цій ситуації вдалося подолати певні форми недовіри у трансатлантичних відносинах, адже після початку російсько-української війни начальник Головного штабу Збройних сил Францією генерал Тьєррі Буркхард визнав помилковість оцінок розвідслужб його країни^[3]. Він пояснив попередній скептицизм французької сторони наслідками охолодження відносин з англосаксонськими спецслужбами через ініційовану у 2003 р. Вашингтоном операцію «Свобода Іраку»^[4].

Польський експерт розглядає причини нинішніх успіхів розвідувальних служб, чого в умовах агресії Росії у 2014 р. важко було очікувати від Заходу. Ймовірно, після окупації Криму масштаби можливих довгострокових політичних і військових наслідків для європейської безпеки не були належним чином оцінені. Отже, навіть якщо на той час, наприклад, американцям вдалося б отримати інформацію про заплановані дії РФ на Кримському півострові, це не переросло б у превентивні дії, які мали місце у 2022 р. (зокрема, у передислокацію військових підрозділів США та інших країн НАТО на східний фланг Альянсу). Багато заходів, здійснених НАТО у 2014 р., мали ознаки реактивних, а не активних дій. Це вимагає від аналітиків пошуку відповідей на питання, які могли б пояснити очевидні якісні зміни у сприйнятті Росії з розвідувальних позицій. Причому це стосується не просто збору даних із кількох джерел, а їхнє включення у відповідні процеси аналізу та прийняття рішень на рівні влади у Вашингтоні, Лондоні чи, ширше, – усього трансатлантичного простору.

Якісні зміни

Першим таким питанням має бути хибне уявлення Заходу про тактичні та оперативні тріумфи Кремля. Захоплення Криму, розв’язання війни на Донбасі, ризиковані таємні операції у різних країнах світу дали росіянам відчуття повернення статусу наддержави. Це стосувалося не лише політичних, але й військових та розвідувальних позицій, і супроводжувалось відмовою від перебування «в тіні» та повільним, копітким відновленням сфер впливу Москви за допомогою прихованої діяльності. «Інвестиції» у підкуп агентів впливу, розвиток каналів дезінформації («Russia Today», «Sputnik» тощо) або намагання опанувати ринок торгівлі сировиною прийшли на заміну інструментам, відомим як жорстка сила. Основою своїх відносин із НАТО росіяни зробили загрозу агресією, постійно проводячи поблизу рубежів Альянсу масштабні військові навчання. Це й призвело до якісних змін у сфері людських сил і технічних засобів західних розвідок на російському напрямку. Тобто, чим сильніше РФ бажала продемонструвати свої військові та розвідувальні можливості, а також волю до агресивних дій, тим прагматичніше Захід підходив до них з точки зору розвідувальних пріоритетів. І, швидше за все, кремлівські аналітики не побачили наслідків цього для власної стратегії.

Я. Раубо доходить висновку, що у цьому столітті низка подій стала «сюрпризом» для західних спецслужб: 11 вересня; війна з тероризмом; дії Китайської Народної Республіки, які підривають післявоєнні міжнародні устої (і не лише в Індо-Тихоокеанському регіоні); поведінка Росії. Однак спецслужби Заходу змогли відповідним чином трансформуватися, а врешті-решт навіть спільними зусиллями перейти до здійснення наступальної протидії. У кожному з цих випадків ключове значення мало отримання того, що, наприклад, у Сполучених Штатах називали ефектом Перл-Харбора або ефектом 11 вересня, тобто соціально-політичних емоцій, які перетворювалися на мотивацію всієї держави до прийняття викликів з боку противника.

У випадку розвідувального суперництва, Росія своїм вторгненням в Україну у 2014 р. та вчиненням інших агресивних дій (скажімо, замаху на вбивство Сергія Скрипаля у Великій Британії з використанням небезпечної хімічної речовини або збиття літака рейсу MH-17) сама надала забагато такої мотивації для різних країн Заходу. Москва роздратувала навіть Францію, вступивши з нею у конкуренцію за вплив у низці африканських держав.

Власне, за політичною мотивацією у Вашингтоні чи Лондоні мала наступити черга діяльності їхніх розвідувальних співтовариств. Тому слід припустити, що робота з різними джерелами на російському напрямку набрала пріоритетного значення. Завдяки цій роботі та співробітництву партнерів, стала можливою політична, розвідувальна та військова реакція значно іншої якості на російську агресію проти України. Збройні сили РФ перетворилися на важливу мішень для операцій західних спецслужб, – від систем зв’язку до діяльності науково-технічної розвідки (наприклад, американцям вдалося захопити у Лівії російський комплекс «Панцирь-С1»^[5]). Важливим фактором, який посилив потребу американців та британців у вивченні діяльності російської армії, була її участь у війні у Сирії. Після так званої Арабської весни росіяни підтримали режим Б. Асада і розгорнули там свій військовий контингент. Ротація особового складу у цьому контингенті проходить так, щоб військовослужбовці РФ могли отримати якомога більше бойового досвіду. Проте, як виявилося, сирійський досвід важко перенести на реалії війни проти України^[6]. Зважаючи на американську присутність у Сирії, можна припустити, що розвідувальне співтовариство США впродовж цих років уважно спостерігало за розвитком подій у цій країні та перебуванням російських військових на Близькому Сході.

Синергія діяльності

Варто зауважити, що у самій Росії після багатьох років правління команди       В. Путіна, ймовірно, є низка можливостей для отримання джерел розвідувальної інформації у різних державних і військових структурах. Цьому сприяли корупційні тенденції, які зараз помітні ще краще, а також боротьба між різними кремлівськими кланами за владу, політичні та економічні впливи тощо. На думку польського експерта, певним сигналом про наявність у західних спецслужб особових джерел інформації (HUMINT) навіть на найвищому рівні було повідомлення про вивезення з Москви агента ЦРУ^[7]. Якщо це дуже важливе джерело, то не виключена наявність інших, другорядних джерел, тим паче, що мова йде не про радянський тоталітарний режим, а про авторитаризм В. Путіна. До війни з Україною можливості контролю за виїздами  за кордон державних службовців та звичайних громадян РФ були обмежені, що сприяло вербуванню російської агентури та роботі з нею. Крім того, американці та британці у цій справі не самотні, вони можуть розраховувати на значну підтримку партнерських спецслужб у континентальній Європі^[8]. Це стосується, наприклад, високоефективної естонської розвідки, але не варто забувати й про активність України на російському напрямку. Раптово атакована у 2014 р. Україна повинна була головною метою захисту своєї незалежності визначити здатність вести ефективну розвідку проти Росії та її Збройних сил, що, зрештою, також є причиною поточних військових успіхів Києва у російсько-українській війні.

Що стосується розвідувальної діяльності на російському напрямку, не можна забувати, як наголошує Я. Раубо, що її ефективність певним чином посилювалася завдяки синергії з контррозвідувальною діяльністю стосовно РФ. Багато країн Європи, які були налаштовані нейтрально чи навіть проросійськи, після 2014 р. (а, особливо, після справи С. Скрипаля) почали прямо говорити про порушення Кремлем неписаних правил ведення розвідки. Результатом цього стала низка видворень з кількох країн російських розвідників, які використовували дипломатичне прикриття. Проте місцеві контррозвідки констатували демонстративну самовпевненість росіян, оскільки вони мали достатньо високий відсоток співробітників спецслужб під прикриттям у своїх посольствах та консульствах. Водночас у багатьох випадках відсутній паритет між кількістю російських дипломатів у державах перебування та кількістю дипломатів цих держав у Росії^[9]. Так чи інакше, дебати про розвідувальну діяльність РФ, її агентів впливу, зухвалі таємні операції (включно зі вбивствами), призвели до активізації розвідувальної роботи Заходу проти самої Росії. Зокрема, йдеться про країни, які розглядають власне розвідувальне співтовариство як інструмент держави, а не як «удільне князівство», що бореться за власні інтереси.

Лакмусовим папірцем і, можливо, найбільшим козирем у новому розвідувальному підході західних країн до Росії є радіоелектронна розвідка (SIGINT).  Нині Україну відкрито і дуже активно підтримують США^[10], Велика Британія та Канада. До цього переліку треба додати й Австралію, яка теж задекларувала військову допомогу українцям^[11]. Усі ці країни (плюс Нова Зеландія) входять до розвідувального альянсу, відомого як «Five Eyes»^[12]. У поєднанні з SIGINT-ресурсами європейських держав утворюється потуга, яка дозволяє збирати та аналізувати гігантські обсяги даних про Росію, її Збройні сили і, передусім, її плани та слабкі місця.

Польський експерт припускає, що росіяни, плануючи агресію проти України, не передбачали такої переваги і концентрації ресурсів SIGINT у противника. Навпаки, видно, що контррозвідувальне і криптологічне забезпечення систем зв’язку російської армії було не на найвищому рівні. Крім того, захоплення українськими спецслужбами та ССО військовослужбовців та польових вузлів зв’язку Збройних сил РФ може лише посилити ефективність SIGINT країн-членів НАТО. Росіяни також продемонстрували, що програють Україні (не говорячи вже про західні держави) у боротьбі у кіберпросторі.

Поряд із SIGINT існує ще один вид розвідувальної діяльності – видова розвідка (IMINT), яка має важливе значення для військових операцій, тому що дає можливість отримувати значні обсяги даних із супутників-шпигунів. Сьогодні, наприклад, у Польщі, є велика група людей, котрі захоплюються аналізом відкритих даних (OSINT) на основі космічних знімків із комерційних супутників^[13]. Це теж може стати у нагоді українцям у їхній боротьбі з російським агресором.

 

Володимир Паливода,

центр зовнішньополітичних досліджень

Національного інституту стратегічних досліджень

[1] Я. Раубо свідомо використовує поняття «деякі», оскільки частина країн-членів НАТО утримується від постачання нашій державі озброєння, а Угорщина, декларуючи лозунг «невтручання у війну», взагалі зайняла фактично проросійську позицію. За словами Генерального секретаря Альянсу            Й. Столтенберга, НАТО надає військову підтримку Україні у тому обсязі, який не призведе до повномасштабної війни між цією організацією та Росією.

[2] Судячи з усього, російською розвідкою була проведена операція зі стратегічного дезінформування, на зразок тієї, що проводилась фашистською Німеччиною напередодні нападу на СРСР.

[3] На початку квітня 2022 р. стало відомо, що начальник Управління військової розвідки генерал Ерік Відо буде звільнений у відставку за помилкові прогнози щодо планів Росії відносно України.

[4] 20 січня 2003 р. міністр закордонних справ Франції Домінік де Вільпен заявив: «Ми вважаємо, що військове вторгнення до Іраку буде найгіршим рішенням».

[5] «Панцирь-С1» (за класифікацією НАТО – SA-22 Greyhound) – самохідний зенітний ракетно-гарматний комплекс (далі – ЗРГК) наземного базування. У березні 2022 р. після вторгнення російських військ, один ЗРГК було знищено ЗС України у м. Баштанка Миколаївській області, а три захоплено.

[6] У цьому контексті призначення новим керівником «спеціальної військової операції» командувача військ Південного військового округу генерала армії О. Дворнікова, який керував діями російських військових у Сирії у 2015-2016 рр., є ще одним прорахунком Кремля у війні з Україною.

[7] У вересні 2019 р. американські ЗМІ повідомили, що у 2017 р. ЦРУ провело операцію з евакуації свого агента, який був високопоставленим чиновником адміністрації президента РФ. За даними газети «Комерсант», агентом був співробітник Управління зовнішньої політики О. Смоленков, який у 2003-2008 рр. працював у посольстві РФ у Вашингтоні, де і міг бути завербований.

[8] На початку квітня 2022 р. Сейм РП вніс поправку до ст. 130 Кримінального кодексу («шпигунство»). Зміни значно посилюють покарання за цей злочин, аж до довічного позбавлення волі. Однак, за погодженням з Агентством внутрішньої безпеки РП, дозволяється співробітництво польських громадян із партнерськими спецслужбами (наприклад, ЦРУ чи британською MI-6). Таке співробітництво (особливо, в нинішніх умовах) надаватиме серйозну підтримку операціям, спрямованим, зокрема, проти Росії та Білорусі.

[9] Через вторгнення Росії в Україну 28 країн світу, ЄС та ООН оголосили персона нон грата 475 співробітників дипломатичних представництв і консульських установ РФ (станом на 12 квітня         2022 р.), переважна більшість яких була розвідниками під прикриттям. Видворення їх у такій кількості здатне тимчасово, якщо не назавжди серйозно порушити функціонування «легальних» резидентур СЗР та ГУ ГШ ЗС РФ. У зв’язку з цим можна очікувати активізації діяльності російської розвідки з нелегальних позицій.

[10] 11 квітня 2022 р. Спеціальний комітет у справах розвідки Сенату Конгресу США звернувся до директора Національної розвідки Е. Хейнс із проханням налагодити інформаційний обмін із українськими спецслужбами. Зокрема, сенатори-республіканці одностайно наполягали на тому, щоб адміністрація Дж. Байдена ділилася з Україною додатковими розвідданими не лише про Донбас, а й про Крим.

[11] Україна отримала від Австралії 20 сучасних бронетранспортерів «Bushmaster», протитанкову зброю та амуніцію на загальну суму 58,4 мільйони доларів США.

[12] З англійської – «П’ять очей», також вживається абревіатура FVEY.

[13] Усі американські комерційні супутники є апаратами подвійного призначення, оскільки компанії мають державні контракти, за якими більша частина отримуваної видової інформації передається до Національного агентства геопросторової розвідки США.