На підґрунті досвіду технічного оснащення Збройних Сил України протягом воєнного стану в Україні і результатів аналізу перспектив військово-технічного співробітництва з державами-партнерами запропоновано нове бачення реформування військово-технічної політики України як основи співробітництва з державами-партнерами в процесах розроблення, виробництва і постачання озброєння. Основою військово-технічної політики України повинна стати реалізація курсу на високий технологічний рівень озброєння Збройних Сил України, який перевершуватиме технологічний рівень озброєння противника сьогодні і в перспективі. Сформульовано критерії, на підґрунті яких пропонується визначати номенклатуру озброєння, кінцевим виробником якої мають бути вітчизняні підприємства. Запропоновано три етапи впровадження військово-технічної політики.

 

Питання технічного оснащення Збройних Сил України (ЗСУ) було актуальним завжди, а сьогодні воно набирає виключного значення. Україна не зможе дати симетричну відповідь на російську агресію за кількісним складом. Цього не зможе жодна держава Європи. І європейські держави не прагнуть до цього. Їхня воєнна безпека ґрунтується на системі колективної безпеки і технологічній перевазі. Це обмежує можливості Російської Федерації щодо агресії відносно європейських держав. Тому не можна спрощувати обговорення оборони України до порівняння бойових потенціалів. Росії в цьому відношенні Україна завжди буде поступатися, особливо, якщо сповідувати симетричну логіку. Потрібно шукати варіанти, яким чином можливо завдати агресору такої шкоди, яка буде стримувати його від агресії. Система оборони України повинна переконати агресора, що він понесе такі втрати, що стануть неприйнятними для російського суспільства. Необхідно ґрунтовно змінити підходи до побудови ЗСУ. Насамперед оборонна промисловість України повинна знайти своє місце у процесах розроблення і виробництва високотехнологічного озброєння держав-партнерів.

 

Після розпаду СРСР в Україні залишився уламок оборонно-промислового комплексу (ОПК) СРСР, що був незбалансований і тому малопридатний для забезпечення технічного оснащення ЗСУ. Тому підприємства ОПК України використовувалися лише частково, зокрема, до 2014 року лише 5-8 % продукції від потенційних можливостей оборонних підприємств йшло на технічне оснащення ЗСУ. Решта продукції йшла на експорт [1]. В результаті широкомасштабної війни з російською федерацією було втрачено значну частину виробничих потужностей ОПК України.

За 30 років оборонна промисловість України не змогла вийти на технологічні рівні розвинених держав світу. Військово-технічна політика (ВТП) України в основному була експортно-орієнтовна. Основними напрямами військово-технічного співробітництва були:

– ремонт та модернізація озброєння та військової техніки (ОВТ) виробництва колишнього СРСР;

– поставки ОВТ розроблених українськими вченими на основі технологій не останньої доби;

– поставки сучасних ОВТ вітчизняної розробки характеристики яких на рівні характеристик ОВТ світового рівня.

Підприємства ОПК потребують в багатьох випадках модернізації або створення нових підприємств за рахунок трансферу технологій з країн-партнерів [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З огляду на те, що Україна зробила остаточний вибір на інтеграцію в євроатлантичну систему колективної безпеки, було б доцільно розглянути основні напрями розвитку ВТП держав НАТО.

Основним завданням сучасної ВТП США є створення такої системи звичайних озброєнь, яка дозволить збройним силам успішно вести бойові дії проти противника з більшою кількістю військовослужбовців з мінімальними витратами для себе без застосування ядерної компоненти. Військово-технічна політика США виступає самостійним інструментом стримування і залякування в процесі досягнення воєнно-політичних цілей та захисту національних інтересів шляхом демонстрації технологічної переваги над противником [3, 4]. Важливим напрямом розвитку системи озброєння США на перспективу скорочення номенклатури за рахунок уніфікації та постійної модернізації ОВТ.

Інші держави НАТО крім своїх ВТП останнім часом створюють альянси для розроблення і виробництва високотехнологічного ОВТ. Наприклад, європейські країни об’єдналися для розроблення та виробництва літака Eurofighter Typhoon [5], Франція та Німеччина об’єднують свої зусилля у сфері спільних розробок таких проектів високотехнологічного ОВТ як: “Бойові системи майбутнього”, “Основна наземна бойова система” тощо [6, 7].

Військово-технічна політика Південної Кореї націлена на постійне збільшення експорту озброєння. Десятиліттями Уряд Південної Кореї постійно нарощує фінансову допомогу та інвестиції в ключові технології аерокосмічної та оборонної галузі, забезпечує зростання оборонної промисловості шляхом обміну технологіями з провідними зарубіжними компаніями. Військово-технічна політика Південної Кореї базується на розвиненій важкій промисловості, інформаційних технологіях і величезних інвестиціях в НДДКР. Організаційною основою розробки та впровадження ВТП Південної Кореї є Агенція оборонного розвитку (АDD) [8].

Розвиток оборонної промисловості Туреччини з деякими зміщенням в часі схожий на розвиток оборонної промисловості Південної Кореї. Туреччина в повній мірі використовує потенціал свого членства в НАТО для трансферу високих оборонних технологій, розроблення власної науково-технологічної бази в основному на основі приватного капіталу та достатньому обсязі державних інвестицій в НДДКР. Оборонна промисловість Туреччини ефективно освоює ринки озброєнь країн Центральної Азії, Кавказу та України [9].

 

Питання про постачання високотехнологічної зброї та боєприпасів від держав-партнерів, а також про виробництво озброєнь та військової техніки і, що важливо, про місце України у цих процесах обговорювалося 26 квітня 2022 року на американській авіабазі Рамштайн у Німеччині, де відбулася зустріч представників оборонних відомств понад 40 країн. Міністр оборони України Олексій Резніков наголосив: “Це основа довгострокового співробітництва, взаємодії і сумісності не тільки збройних сил, але й оборонної індустрії” [10]. Така взаємодія не лише зміцнить нашу оборону, а й надасть імпульс досягненню технологічної переваги над агресором. Широкомасштабна російська агресія 2022 року стала причиною нових викликів для України у сфері оборони. Разом з тим допомога держав-партнерів надає Україні нові можливості з розвитку військово-технічної політики.

Міністр оборони України Олексій Резніков констатував, що відбулося ключове стратегічне рішення щодо зміни філософії озброєння – ми запустили переведення ЗСУ на важке озброєння держав НАТО [11]. У першу чергу це стосується артилерії, яка відіграє визначальну роль у війні з росією. При цьому, завдяки високій точності снарядів цих систем їх витрата для ураження цілей є меншою від радянських снарядів, що зумовлено досконалішими системами наведення та самонаведення. Від держав-партнерів ЗСУ отримали й інше високотехнологічне озброєння: гармати інших значних калібрів та достатню кількість снарядів до них; бронемашини західних зразків (М113, Bushmaster, Mastiff, Husky, Wolfhound тощо); переносні зенітні ракетні комплекси (Stinger, Starstreak, Mistral, Piorun, Grom тощо), протитанкові ракетні комплекси (NLAW, Javelin, Milan тощо), гранатомети (Panzerfaust, Carl Gustaf, АТ4, RGW-90 HH / MATADOR та ін.); сотні БПЛА; берегові ракетні комплекси Harpoon, а також деякі інші системи сучасних озброєнь [12, 13].

ЗСУ на початкової стадії конфлікту з РФ отримала від країн-партнерів ряд високотехнологічних зразків ОВТ, застосування яких зіграло ключову роль у битві за Київ і сьогодні ефективно використовується в зоні зіткнення. Постачання важких озброєнь країнами-партнерами відіграють визначальну роль у війні з росією. Це озброєння не є найсучаснішим, але воно побудоване на технологіях, що значно перевищують російські оборонні технології. Подальше військово-технічне співробітництво з державами НАТО дозволить створити в Україні виробництво вітчизняних високотехнологічних систем озброєння. Наразі потребує вирішення питання щодо координації військово-технічного співробітництва як з державами НАТО, так і з іншими державами-партнерами. Зокрема, необхідно визначити роль і місце української оборонної промисловості у процесах розроблення і виробництва високотехнологічного озброєння держав-партнерів. Це досить складне завдання, що потребує комплексного підходу з використанням сучасних бізнес-практик.

Таким чином, разом з процесом оснащення ЗСУ сучасним озброєнням виробництва держав-партнерів, актуальним завданням сьогодення є розроблення сучасної військово-технічної політики України, яка б створила умови для забезпечення ЗСУ сучасним і перспективним високотехнологічним вітчизняним озброєнням, розробленим при співробітництві з державами-партнерами.

Метою досліджень цієї роботи є формування нового бачення шляхів реформування військово-технічної політики України як основи співробітництва з державами-партнерами в процесах розроблення, виробництва і постачання озброєння.

 

Військово-технічна політика. Шлях до удосконалення вітчизняної моделі

Військово-технічна політика – це управлінська діяльність, спрямована на технічне оснащення ЗСУ. ВТП є частиною загальної державної політики, що визначає основні цілі, завдання, напрями, принципи, форми та методи діяльності держави у сфері технічного оснащення ЗСУ. Вона визначається безпековим середовищем навколо України, узгоджується з внутрішньою і зовнішньою політиками держави, станом економіки та спроможностей ЗСУ, рівнем розвитку науки, техніки і технологій, міжнародними зобов’язаннями України. У поєднанні з воєнною, воєнно-економічною та військово-промисловою політиками держави, досвідом застосування озброєння в бойових умовах ВТП є однією зі складових загальної системи взаємопов’язаних заходів і рішень, спрямованих на досягнення національних інтересів країни. Формування і реалізація ВТП вимагає розроблення цілісної системи взаємопов’язаних засобів і заходів політичного, економічного, соціального, правового, організаційного характерів. Для цього потрібні: нормативно-правова база, що забезпечує регулювання відносин у сфері ВТП; фінансове забезпечення, що реалізується як через бюджетні асигнування, так і через податкову, інвестиційну і цінову політику; чітке розподілення функцій, прав і обов’язків між органами державного управління у сфері ВТП.

Міноборони має здійснювати свою політику у сфері закупівель передбачувано для виробників і постачальників озброєння. Необхідно поширювати практику гарантій на закупівлю озброєння відповідно до програм закупівель. Це дасть можливість підприємцям планувати свою науково-технічну діяльність, підготовку кадрів, підготовку виробництва, взаємодію з контрагентами і постачальниками комплектуючих та сировини, зміцнювати свої позиції на міжнародному ринку озброєнь.

Необхідно враховувати те, що Україна веде війну з росією і де-факто переводить важке озброєння на стандарти НАТО, тому необхідно розробити підходи до ВТП, які б відповідали реаліям сьогодення.

До основних шляхів технічного оснащення ЗСУ слід віднести:

1) Розроблення, виробництво і закупівля вітчизняних систем озброєння, що можуть здійснюватися трьома шляхами:

– Розроблення озброєння за бюджетні кошти;

– Розроблення озброєння за бюджетні і приватні кошти;

– Розроблення озброєння за приватні кошти.

2) Виробництво і закупівля озброєння (спільні проекти, ліцензії, офсет);

3) Закупівля озброєння (військово-технічна допомога, ленд-ліз, імпорт, лізинг).

Сьогодні в Україні весь тягар потреб в озброєнні покладено на державний бюджет, але його явно недостатньо, тому ресурсне забезпечення оборони залишається проблемним питанням. Разом з тим відомо, що питома вага приватного сектору економіки України є переважальною [14]. Багаторічна війна України з росією спонукала залучення до активної діяльності у цій сфері приватного капіталу. Зокрема, приватні підприємці вкладають свій капітал у розвиток високотехнологічного озброєння для ЗСУ, значна частина якого постачається у війська.

Очевидно, що приватна ініціатива має бути спрямована у потрібному напрямі. Уряд має дати бізнесу чіткий сигнал – заявити про потреби ЗСУ, про пріоритети розвитку озброєння. Ці пріоритети не можуть змінюватися кожного року, вони повинні реалізовуватись через закупівлю відповідних зразків озброєння. У цьому випадку приватні підприємці матимуть можливість реалізовувати більш масштабні проекти з розроблення і виробництва озброєння, виходити на світовий ринок. Компактність, мобільність, не обтяженість бюрократичними процедурами у налагодженні виробничих процесів, міжнародної кооперації дозволяє приватному виробнику гнучко реагувати на потреби ринку, зменшувати вартість продукції, розвивати ключові технології для оборонної продукції [15, 16].

 

Пріоритетним є перший шлях постачання озброєння для ЗСУ, що передбачає розроблення, виробництво і закупівлю вітчизняних систем озброєння. Його перевагами є те, що при розробленні і виробництві озброєння будуть задіяні вітчизняні підприємства, що сприятиме розвитку вітчизняної економіки, зростанню нашого експортного потенціалу і впливу на міжнародній арені.

Виходячи з технологічних можливостей та світової практики вітчизняна промисловість повинна бути інтегрована в міжнародний розподіл праці. Адже промислові підприємства різних країн взаємопов’язані, наприклад, виробництво електронних компонент, IT-технологій, виробництво сенсорів різних типів тощо. Тому необхідно визначити номенклатуру озброєння, кінцевим виробником якої мають бути вітчизняні підприємства. Основними критеріями для визначення цієї номенклатури повинні стати:

– Можливі обмеження системи експортного контролю держав-партнерів щодо постачання в Україну чутливих технологій і готових зразків озброєння [17];

– Наявність відповідних технологій для поточного та перспективного виробництва заданої номенклатури озброєння на вітчизняних підприємствах.

Перший критерій гарантує постачання для ЗСУ необхідного озброєння при будь-якому міжнародному безпековому сценарії. Другий критерій убезпечує ЗСУ від виявлення противником способів нейтралізації озброєння ЗСУ. Це стосується оборонних ключових технологій, контроль над якими напряму впливає на стан національної безпеки і оборони. Зокрема, це засоби захищеного управління і зв’язку, бойові навігаційні системи, системи розпізнавання, шифрування даних, системи захисту від інформаційної зброї, високоточна зброя, ракетні системи тощо [18].

Доцільно також визначити додаткові критерії віднесення озброєння до номенклатури, що має розроблюватися і вироблятися вітчизняними підприємствами:

– Перспективна потреба ЗСУ;

– Наявність науково-технічних і виробничих потужностей;

– Спроможність економіки України постійно підтримувати науково-технічні і виробничі потужності у найсучаснішому стані.

Розроблення та реалізація ВТП є головним завданням Уряду України, що визначається відповідною системою нормативно-правових актів.

При формуванні ВТП необхідно:

– забезпечити кількісну і якісну відповідність ОВТ загрозам сьогодення, близької та дальньої перспектив;

– враховувати економічні, географічні, демографічні та інші можливості держави;

– раціонально використовувати зовнішню допомогу, у тому числі допомогу по ленд-лізу.

Стратегічною цілями ВТП мають бути:

– забезпечення можливості захисту суверенітету та територіальної цілісності держави ЗСУ та іншими військовими формуваннями;

– можливість оборонного сектору держави адекватно реагувати на раптово виникаючі загрози.

ВТП України повинна стати інструментом стримування противника при захисті національних інтересів шляхом демонстрації технологічної переваги, при якій більш чисельна армія противника може понести неприйнятні втрати живої сили та ОВТ.

Виходячи з досвіду ведення війни з росією, розвиток та реформування ЗСУ потребує переосмислення підходів до їх будівництва, розроблення нових вимог до систем озброєння близької та далекої перспективи. Загальносвітові тренди розвитку збройних сил та систем озброєння передових країн показують, що найбільш важливими завданнями реалізації ВТП повинні бути:

– створення збалансованої та інтегрованої системи озброєнь, оптимізованої для всього спектру завдань ЗСУ;

– досягнення технологічної переваги над противником, швидке впровадження інновацій в нові та модернізовані зразки ОВТ;

– забезпечення максимальної ефективності інформаційних технологій у військовій справі;

– скорочення термінів закупівель та прискорення прийняття на озброєння нових зразків ОВТ.

Високий рівень технологій виробництва електронної елементної бази систем керування, IT-технологій засобів захищеного управління і зв’язку, високоточні автономні та супутникові системи навігації, радіочастотна та лазерна зброя, всі типи високоточної зброї з ракетною технікою включно, роботизовані комплекси різного базування є основою ведення високотехнологічних бойових дій, а коопераційні зв’язки з державами-партнерами дозволять вивести озброєння вітчизняного виробництва на високий технологічний рівень.

Тому основним принципом ВТП повинна стати реалізація курсу на технологічний рівень ОВТ, який повинен перевершувати технологічний рівень противника в умовах ембарго на постачання сучасного технологічного обладнання до російськової федерації.

В основі ВТП повинне бути забезпечення збалансованого розвитку наступних компонент озброєнь ЗСУ:

– ОВТ безядерних сил стримування на основі оперативно-тактичних ракет, ДПЛА та авіації;

– систем ОВТ для забезпечення «закритого» неба над Україною;

– систем РСЗВ та артилерії;

– засобів для високомобільних сил загального призначення та сил спеціальних операцій;

– системи захисту акваторії Чорного моря;

– дистанційно-керованих та автономних роботизованих комплексів різного призначення з використанням штучного інтелекту;

– ОВТ несмертельної дії для запобігання поразки мирного населення при веденні бойових дій в густонаселеній місцевості;

– засоби для проведення “мережоцентричних” війн та інформаційно-психологічних операцій.

Застарілі радянські та пострадянські підходи до планування та виконання НДДКР, закупівлі та експлуатації озброєння стали перепоною для динамічного оснащення ЗСУ високотехнологічною зброєю.

Тому реформування систем планування, програмування, розроблення та виконання бюджету НДДКР, а також перебудова системи закупівлі, порядку розроблення, випробувань, виробництва та експлуатації ОВТ необхідно для:

– впровадження нових технологій розроблення, виробництва та випробувань ОВТ;

– крім конкурсних розробок, впровадження систем спільних розробок ОВТ конкурентами;

– залучення приватних вітчизняних підприємств та підприємств з іноземним капіталом до розроблення та виробництва ОВТ, зокрема, через форвардні контракти;

– стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності приватних підприємств в розробленні і виробництві ОВТ шляхом гарантування закупівлі з боку держави;

– запровадження інституту партнерів Міноборони. Партнерство з Міноборони має стимулювати виробника розроблювати і впроваджувати нові технології, розвивати і зберігати свої інтелектуальні активи та можливості у певній галузі технологій, про що зазначається у статутних документах;

– використання передових технологій цивільного сектору економіки в перспективних розробках ОВТ;

– передача підприємствам різної форми власності технологій, розроблених в рамках НДР академічними та освітянськими закладами за рахунок бюджету з дотриманням прав на інтелектуальну власність;

– перехід до практики ремонту ОВТ відповідно до їх реального стану.

– введення в практику керування проектами з боку замовника (Міноборони) методів MBA (Master of Business Administration) [19, 20].

Етапи впровадження ВТП повинні бути синхронізовані з трьома етапами відновлення України, що оголошені Урядом [21].

Стратегічна ціль першого етапу впровадження ВТП полягає у забезпеченні ЗСУ сучасним високотехнологічним озброєнням для досягнення технологічної переваги в якості ОВТ над противником, забезпечення ефективної протиповітряної та протиракетної оборони.

Для ведення бойових дій в зонах конфлікту та оснащення основних бойових частин ЗСУ сучасним високотехнологічним ОВТ, перелік якого визначається ГШ ЗСУ, розробити та затвердити короткотермінову Програму з терміном дії до 6-8 місяців.

Впровадження заходів ВТП з підвищення боєготовності ЗСУ в перші два-три місяці повинен включати раціональне використання допомоги держав-партнерів з підвищення бойового потенціалу з’єднань та частин в зонах безпосереднього зіткнення з противником за рахунок високоточної зброї.

До кінця дії цієї програми забезпечити високотехнологічним ОВТ вітчизняного і західного виробництва основні з’єднання та частини ЗСУ без залежності від місць їх дислокації.

Паралельно з постачанням ОВТ держав-партнерів організувати отримання комплектів експлуатаційної та ремонтної документації, всі типи ЗІП та іншого необхідного обладнання, забезпечити навчання персоналу, який буде обслуговувати та ремонтувати ОВТ від держав-партнерів.

Розробити та затвердити в Уряді перелік вітчизняних підприємств, а при необхідності створити в Україні спільні підприємства для військового, поточного та капітального ремонтів ОВТ, отриманого від держав-партнерів, забезпечити ефективне супроводження згаданого ОВТ в експлуатації.

Стратегічною ціллю ІІ та ІІІ етапів ВТП повинен стати розвиток науково-технологічного потенціалу для власних розробок, технологій та виробництв високотехнологічного ОВТ в кооперації з підприємствами та науковими організаціями держав-партнерів, в тому числі й участь вітчизняної науки і промисловості в міжнародних проектах створення високотехнологічного ОВТ.

Для досягнення зазначеної цілі, на основі сформованих ГШ ЗСУ якісних і кількісних показників перспективних ОВТ повинна бути розроблена та затверджена Програма розвитку та оснащення ОВТ ЗСУ на термін до 2032 року. В Програмі передбачити виконання робіт ІІ та ІІІ етапів забезпечення ЗСУ високотехнологічним ОВТ.

 

В основу процесу реалізації ВТП ІІ та ІІІ етапів відновлення України повинні стати наступні кроки:

– розроблення та затвердження критеріїв відповідності науково-технологічного потенціалу підприємств та наукових організацій різних форм власності щодо можливості розроблення та виготовлення високотехнологічного ОВТ, відповідність менеджменту організацій завданням;

– інвентаризація наукових та промислових підприємств ОПК, космічної галузі, НАНУ, цивільної сфери та приватної форми власності придатних для розроблення і виробництва високотехнологічного ОВТ.

Відновлення та технологічна модернізація підприємств та наукових організацій ОПК України різних форм власності в повному масштабі можливі лише за умови “закриття” неба України при веденні бойових дій або після закінчення війни і полягає:

– в організації розроблення та виробництва ОВТ визначеної номенклатури із заданими ТТХ та в прогнозних обсягах замовлень всіх силових структур України та іноземних замовників;

– інвестуванні в придбання новітніх та підтриманні наявних технологій підприємств ОПК різних форм власності.

Розвиток промисловості для розроблення та виробництва високотехнологічних зразків ОВТ для потреб ЗСУ та експорту пов’язаний з інтеграцією вітчизняної промисловості в міжнародні проекти та високими темпами створення нових знань і технологій та підняття загального рівня технологій промисловості стрибкоподібно.

Такі задачі повинні вирішуватись шляхом реалізації наступних заходів:

– для ефективної участі в міжнародних проектах сприяти створенню спільних підприємств з провідними закордонними виробниками ОВТ за участі капіталу держав-партнерів та створенню високотехнологічних виробництв корпорацій держав-партнерів в Україні;

– нарощування технологічного потенціалу ОПК та цивільної промисловості полягає у створенні нової технологічної бази (НТБ). Є два шляхи нарощування НТБ. Перший з них це імпорт окремого високотехнологічного обладнання для вирішення окремих технологічних проблем. Другий – це закупівлі декількох заводів, що будуть виробляти весь спектр високотехнологічного обладнання. Феномен Південної Кореї багато в чому залежав від вибору політики “закупівлі заводів, що будуть виробляти заводи з високотехнологічним обладнанням”;

– розроблення нормативних документів щодо залучення малих підприємств та наукових організацій різних форм власності з високим рівнем інноваційних рішень у сфері високотехнологічного ОВТ, поширення практики стартапів та стимулювання приватного капіталу для фінансування таких проектів.

Однією з ключових проблем динамічного оснащення ЗСУ високотехнологічним озброєнням є проблема ефективного використання ресурсів допомоги держав-партнерів. Для ефективного використання ресурсів цієї допомоги необхідно:

– підготувати та узгодити з державами-партнерами договори про ліцензійне складальне виробництво з машино-комплектів, ліцензійне виробництво окремих високотехнологічних компонент цього ОВТ, договори про можливість ведення всіх видів ремонту та супроводження ОВТ в експлуатації вітчизняними підприємствами на основі ліцензій.

– визначити перелік підприємств для ліцензійного складального виробництва ОВТ, всіх видів ремонту та супроводження в експлуатації ОВТ, виробленого з машино-комплектів держав-партнерів;

– визначити систему пілотних проектів складального виробництва та завершити до кінця 2023 року.

– спільно з державами-партнерами скласти програму використання ресурсів допомоги в напрямку оснащення ЗСУ, що буде співпадати з етапами відновлення України.

В цій програмі насамперед передбачити створення підприємств-виробників боєприпасів для перспективних систем озброєння.

Для системного і цільового використання внутрішніх бюджетних ресурсів, ресурсів допомоги держав-партнерів та інших для створення передових оборонних технологій та наукових досліджень у сфері високотехнологічного озброєння доцільно створити “Фонд оборонних технологій та наукових досліджень у сфері високотехнологічного озброєння”.

Стратегічними цілями роботи Фонду повинні стати:

– забезпечення зміни рівня технологій ОПК з пострадянського рівня на рівень технологій передових країн;

– розроблення та запровадження в практику будівництва ОПК України критеріальні підходи до вибору пріоритетних технологій сьогодення та перспективи;

– забезпечення проведення наукових досліджень в проривних галузях створення ОВТ та новітніх технологій;

– створення системи стримувань і противаг для мінімізації корупційних ризиків при фінансуванні проектів і програм з Фонду;

Джерелами фінансових ресурсів Фонду мають бути:

– кошти з ресурсів міжнародної фінансової допомоги;

– кошти від відчуження незаконно отриманих матеріальних і фінансових ресурсів;

– частина коштів від активів РФ для компенсації завданої шкоди від пограбування та знищення ОПК України під час війни (репарації);

– бюджетні кошти;

– добровільні (благодійні) внески організацій та фізичних осіб – громадян України та іноземців.

У складі фонду повинні бути організовані Наглядова рада, Науково-технічна рада та штатна експертна група для вибору конкретних робіт та основних тем проривних напрямків досліджень.

Для міжвідомчої координації ВТП відновити посаду віце-прем’єр-міністра з питань ОПК.

 

Висновки

Основою ВТП України повинна стати реалізація курсу на високий технологічний рівень озброєння ЗСУ, який повинен перевершувати технологічний рівень озброєння противника сьогодні і в перспективі.

Виходячи зі світової практики, вітчизняна оборонна промисловість повинна бути інтегрована в міжнародний розподіл праці, брати участь в міжнародних проектах створення і виготовлення озброєння та використовувати комерційні зв’язки з підприємствами держав-партнерів у сфері високих технологій та виробництві компонент і підсистем.

Потреби ЗСУ для ведення бойових дій протягом найближчих року-півтора пропонується задовольняти як за рахунок військово-технічної допомоги держав-партнерів та програми ленд-лізу, так і поточного виробництва нового і модернізації наявного озброєння оборонною промисловістю України.

Автори виклали свої погляди на розроблення сучасної ВТП України і з вдячністю приймуть критичні зауваження та пропозиції.

Ігор Чепков, Анатолій Довгополий, Віктор Дихановський,

Центральний науково-дослідний інститут озброєнь

та військової техніки Збройних Сил України

 

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

1. Горбулін В.П. Забезпечення оборони та безпеки України: актуальні проблеми і шляхи їх вирішення / В.П. Горбулін // Вісник НАН України, 2019, № 9.
2. Чепков І.Б., Довгополий А.С., Луханін М.І., Сіренко В.Є. / Основні шляхи реформування вітчизняного оборонно-промислового комплексу в ринкових умовах / І.Б. Чепков, А.С. Довгополий, М.І. Луханін, В.Є. Сіренко // журнал “Озброєння та військова техніка”, Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України. 2015. С. 3-11.
3. Jonathan P. Wong, Obaid Younossi, Christine Kistler LaCoste, Philip S. Anton, Alan J. Vick, Guy Weichenberg, Thomas C. Whitmore / Improving Defense Acquisition // Research Reports of RAND Corporation “Objective analysis. effective solutions” – 2022. Режим доступу: https://www.rand.org/pubs/research_reports/RRA1670-1.html.
4. Michael J. Mazarr, Ashley L. Rhoades, Nathan Beauchamp-Mustafaga, Alexis A. Blanc, Derek Eaton, Katie Feistel, Edward Geist, Timothy R. Heath, Christian Johnson, Krista Langeland / Disrupting Deterrence Examining the Effects of Technologies on Strategic Deterrence in the 21st Century // Research Reports of RAND Corporation “Objective analysis. effective solutions” – 2022. Режим доступу: https://www.rand.org/pubs/research_reports/RRA595-1.html.
5. Management of the Typhoon Project, Ministry of Defence. The National Audit Office of the United Kingdom. Report by the Comptroller and Auditor General HC 755 SesSIon 2010–2011. 2 march 2011. Режим доступу: https://www.nao.org.uk/wp-content/uploads/2011/03/1011755.pdf.
6. Christian Mölling. Defense Innovation and the Future of Transatlantic Strategic Superiority: A German Perspective // German Marshall Fund 2022. March 23, 2018. Режим доступу: https://www.gmfus.org/news/defense-innovation-and-future-transatlantic-strategic-superiority-german-perspective.
7. Josselin Droff. Technological change and disruptive trends in the support of defense systems in France / Journal of Innovation Economics & Management. 2013/2 (№°12), pages 79. Режим доступу: https://www.cairn.info/revue-journal-of-innovation-economics-2013-2-page-79.htm.
8. Hyun Ji Rim. Emerging Technologies: New Threats and Growing Opportunities for South Korean Indo-Pacific Strategy. Journal of Indo-Pacific Affairs, Air University Press. April 1, 2022. Режим доступу: https://www.airuniversity.af.edu/JIPA/Display/Article/2979680/emerging-technologies-new-threats-and-growing-opportunities-for-south-korean-in/.
9. Husnu Ozlu. The Foundation and Development of Turkey’s Defense Industry in the Context of National Security Strategy. / National Defense University, Alparslan Defense Sciences Institute // Ankara, Turkey. 26.10.2021. Режим доступу: https://app.trdizin.gov.tr/makale/TlRBeU9UZzRPQT09/the-foundation-and-development-of-turkey-s-defense-industry-in-the-context-of-national-security-strategy.
10. Резніков О.Ю. Йдеться про справді історичні зміни, які у найближчі тижні-місяці будуть матеріалізовані – Олексій Резніков про зустріч представників оборонних відомств понад 40 країн у Рамштайні / О.Ю. Резніков // Офіційний сайт Міністерства оборони України, м. Київ – 27 квітня 2022. Режим доступу: https://www.mil.gov.ua/news/2022/04/27/jdetsya-pro-spravdi-istorichni-zmini-yaki-u-najblizhchi-tizhni-misyaczi-budut-materializovani-%E2%80%93-oleksij-reznikov-pro-zustrich-predstavnikiv-oboronnih-vidomstv-ponad-40-krain-u-ramshtajni/.
11. Резніков О.Ю. На передовій вже успішно працюють три види 155-мм артилерії – гаубиця М777, гаубиця FH70, САУ “CAESAR”. В Україну надійшли САУ М109 / О.Ю. Резніков // Офіційний сайт Міністерства оборони України, м. Київ – 28 травня 2022. Режим доступу: https://www.mil.gov.ua/news/2022/04/27/jdetsya-pro-spravdi-istorichni-zmini-yaki-u-najblizhchi-tizhni-misyaczi-budut-materializovani-%E2%80%93-oleksij-reznikov-pro-zustrich-predstavnikiv-oboronnih-vidomstv-ponad-40-krain-u-ramshtajni/.
12. Резніков О.Ю. Повідомлення про постачання артилерійського озброєння калібру 155 мм / О.Ю. Резніков // Офіційна сторінка Міністра оборони України у Facebook, м. Київ – 9 червня 2022. Режим доступу: https://www.facebook.com/reznikovoleksii/posts/pfbid02ekx38QBrD7Hfii6jwBsaPMD7Szaitpe7SKWCzotGhFGyqEaeYBjQ8XHnY26J9P1sl.
13. Резніков О.Ю. Ворог це відчує. Яку зброю отримала Україна та як все відбувається / О.Ю. Резніков // Новинний сайт NV.UA, м. Київ – 9 червня 2022. Режим доступу: https://nv.ua/ukr/opinion/oleksiy-reznikov-rozpoviv-yaku-zbroyu-otrimala-ukrajina-viyna-novini-ukrajini-50248682.html.
14. Офіційний веб-сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Режим доступу: http://me.gov.ua/Documents/List?lang=uk-UA&tag=UpravlinniaDerzhavnimSektoromEkonomikiIs.
15. Dykhanovskyi V. Methodology for the development of key technologies / V. Dykhanovskyi, B. Semon, I. Ansari // Журнал “Наука і оборона”. – 2019. – № 1. – p.48-53.
16. Маркеєва О.Д., Розвадовський Б.Л. Держава та приватний сектор на захисті національної безпеки: від взаємодії до партнерства: аналітична доповідь // О.Д. Маркеєва, Б.Л. Розвадовський. – Київ: Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. – с.
17. Вассенаарська домовленість щодо контролю за експортом звичайних озброєнь та товарів і технологій подвійного використання. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_177#Text.
18. Дихановський В.М. Методологія розвитку ключових технологій. “Шляхи розвитку української науки” / В.М. Дихановський // Інформаційно-аналітичний бюлетень Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Додаток до журналу “Україна: події, факти, коментарі”. – жовтень 2018 – № 9 (147). – c. 96–112.
19. Julia Kagan. Master of Business Administration (MBA). The Investopedia Team. Updated April 23, 2021. Режим доступу: https://www.investopedia.com/terms/m/mba.asp.
20. Erika Rasure. Executive MBA (EMBA). The Investopedia Team. Updated May 21, 2021. Режим доступу: https://www.investopedia.com/terms/e/executive-mba.asp.
21. Указ Президента України від 21 квітня 2022 року № 266 “Питання Національної ради з відновлення України від наслідків війни”. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/266/2022#Text.