Науково-виробнича корпорація «Клівер» – приватне підприємство, що створює високотехнологічну продукцію для військово-морських та цивільних потреб українських та закордонних замовників. Серед амбіційних завдань корпорації – об’єднання вітчизняних виробників у галузі кораблебудування, задля цього саме керівництво НВК «Клівер» опікується військово-морським підкластером – угрупованням з півтора десятка підприємств, які мають безпосереднє відношення до створення чи обладнання військових кораблів. Наразі компанія володіє інтелектуальною власністю високотехнологічної продукції та чимало зробила для вітчизняного військового флоту. Крім того, новими проектами корпорації продовжують цікавитися іноземні замовники.

Редакція ІА «ОПК» поспілкувалася з головою Військово-морського підкластеру, директоркою НВК «Клівер» Оксаною Врублевською та дізнатися про проблеми державних замовлень, плани на майбутнє та перспективні проекти підприємства.

Як би ви могли оцінити роботу підприємства у 2021 році? Які контракти було виконано? Чи опрацьовується питання експорту продукції НВК «Клівер»?

Перш за все, я хочу сказати, що Науково-виробнича корпорація «Клівер», як і інші підприємства оборонно-промислового комплексу України, на жаль, майже не працювали у 2021 році. Це обумовлено тим, що державне оборонне замовлення (ДОЗ) було майже відсутнє, фактично підприємства переважно виконували так звані «перехідні» або довгострокові контракти, а реєстр постачальників державного оборонного замовлення почав працювати лише наприкінці літа. Особливо без замовлення держави залишилися невеликі приватні підприємства.  Міністерство оборони України та Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості звітують про 70% виконання ДОЗ, але мені здається, що це стосується більше таких підприємств-гігантів як ДержККБ «Луч», які мають довгострокові контракти. Багато приватних підприємств постраждали через недосконалість державних процедур. Минулий рік видався по справжньому важким.

З іншого боку, ми сконцентрували усі свої зусилля та увагу на експорті продукції. Можу сказати, що наше підприємство розвинуло свій експортний потенціал на території країн Східної Азії. На мою думку, експортна діяльність в подальшому піде на користь підприємству.

А як складаються справи із замовленнями від держави на 2022 рік? Чи є якісь новини з цього приводу?

Під кінець 2021 року усі процедури були більш менш налаштовані, і ми сподіваємося працювати в 2022 році в штатному режимі. Це що стосується державного оборонного замовлення. Планується й виконання того, що було заплановано на 2021 рік. Якщо говорити про підприємства корпорації «Клівер», то це ремонт мін, участь у роботах з ремонту та модернізації фрегату «Гетьман Сагайдачний». Також ми сподіваємося отримати інші роботи з ремонту військово-морського озброєння. В тому числі, і оптичних приладів.

Чи є українська продукція конкурентоспроможною та як це донести до військово-політичного керівництва країни? Чи веде таку роботу військово-морський підкластер, в якому ви головуєте?

Отримання різноманітних профільних замовлень і є основною метою нашого військово-морського підкластеру – заради цього підприємства кораблебудування й об’єднали зусилля. Ми хочемо продемонструвати спроможність українських підприємств кораблебудування у забезпеченні потреб Військово-морських сил України. Нагадаю, що Військово-морський підкластер – це відокремлений підрозділ громадської спілки “Морський Кластер України”, який діє на засадах єдності інтересів, націлений на відродження наукової та промислової потужності галузі кораблебудування та супутніх вітчизняних технологій.

Не таємниця, що станом на початок 2022 року ВМСУ залишається найпроблемнішим і найменш укомплектованим видом Збройних Сил України. Особливо, якщо говорити саме про надводний флот. Нині військово-політичне керівництво України взяло курс на відродження флоту за рахунок потужностей інших країн. При цьому українські оборонні підприємства, які здатні проектувати і будувати військові кораблі та обладнання, залишились майже без замовлень. Якщо цю ситуацію не змінити, є ризик втратити українське кораблебудування як напрям вітчизняного ОПК. При цьому в сучасній обстановці безпосередньої загрози відкритого конфлікту з Російською Федерацією найбільш незахищеною ділянкою виявляється морський кордон України, а також сама морська акваторія та морське узбережжя. Перелік та особливості означених загроз вимагають нелінійного, виваженого та всеохоплюючого підходу. Імпорт кораблів та будівництво інфраструктури за рахунок стратегічних партнерів не вирішують задачі стійкого довготривалого опору агресору. Для забезпечення надійного та безперервного виконання військово-морськими силами України завдань з захисту морського кордону, потрібна стала підтримка вітчизняної промисловості з вчасного постачання, ремонту та обслуговування техніки та озброєння.

Для своєчасного та адекватного реагування на виклики та загрози з морського напрямку, потрібно системно та скоординовано нарощувати інфраструктуру та галузеві підприємства економіки, що забезпечують їх функціонування, розвиток і можливість використання. Вкрай необхідними залишаються заходи з посилення захисту повітряного простору з морського напрямку.

Наразі вітчизняні підприємства дуже розчаровані підходом державного замовника щодо імпорту саме тих зразків озброєння і техніки, виробництво яких в Україні не тільки існує, але й добре розвинене. Наприклад, виготовлення корпусів кораблів. Це – історична прерогатива української суднобудівної галузі.  Але чомусь ці корпуси замовляються закордоном. З іншого боку, озброєння кораблів, наприклад, артилерійське озброєння, яке в Україні не виробляється, не передбачене для постачання іноземним виробником корветів. Я вважаю, що це неефективний підхід до міжнародної співпраці у галуззі кораблебудування, наслідком якого може бути руйнація національного потенціалу кораблебудування. Хочу зазначити, що успіх Туреччина саме і полягає в тому, що держава створює вітчизняні ланцюги виробництва, як у нас було раніше, залишаючи на імпорт лише ті технології, яких немає в країні, і то з вимогою локалізації. Це не тільки економічне питання, але й безпекове. Технологічна незалежність працездатності озброєння є критичною для Військово-морських сил України.

Які головні підприємства підкластеру ви б виділили?

Передусім, Дослідно-проектний центр кораблебудування. Це ключове підприємство оборонно-промислового комплексу України, яке здійснює науково-дослідні роботи в галузі військового кораблебудування, займається проектуванням бойових кораблів та допоміжних судів різного призначення, проектним  забезпечення модернізації діючих бойових надводних кораблів і катерів.

Далі – Миколаївський суднобудівний завод, який є єдиним державним кораблебудівним підприємством, що 30 років потерпає від недолугого менеджменту та відсутності державного замовлення. Адже завод спроможний задовольнити потреби з ремонту та модернізації кораблів ВМС України водотоннажністю до 350 тис. тон. Завод має найбільший у Європі сухий док, технологічні лінії з будівництва великотоннажних суден, а також водну акваторію площею 42 га. Також Херсонський державний завод «Палада» є унікальним підприємством, що створює сучасні залізобетонні композитні плавучі доки, більшість яких не мають аналогів у всьому світі. Ці доки можуть створити для ВМС України полігон для тренувань операторів-акустиків. ПрАТ Миколаївський суднобудівний завод «Океан» — це суднобудування та судноремонт з найбільшим потенціалом виробництва багатотоннажних кораблів за умови ефективного приватно-державного співробітництва. Суднобудівний-судноремонтний завод «Нібулон» спеціалізується на повнокомплектному будівництві суден і плавспоруд до 140 метрів, при цьому виконання всіх видів робіт здійснюється власними силами. Наразі підприємство проводить на своїх потужностях роботи з ремонти та модернізації флагману українського військового флоту – фрегата «Гетьман Сагайдачний». А з 2023 року очікує турецькі корвети «АДА» для доукомплектування відповідно до вимог ВМСУ.

Звісно, ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект», що є одним з лідерів морського газотурбобудування та має виключний досвід роботи в галузі проектування, виробництва та комплексного постачання обладнання для суднобудування. Неможливо не згадати ДержККБ «Луч», яке розробило та забезпечує виробництво берегових ракетних комплексів РК-360 МЦ «Нептун». Наразі «візитівкою» КБ «ЛУЧ» є розробка комплексів повітряної розвідки із застосуванням безпілотних літальних апаратів та інформаційно-командних радіоліній, що значно зміцнить берегову охорону. Найвідоміший комплекс з використанням безпілотних літальних апаратів – це комплекс повітряної розвідки «Типчак», призначений для розвідки в будь-який час доби. Комплекс можна використовувати для моніторингу міських інфраструктур, нафтогазопроводів, лісових масивів. ДП НДІ «Квант» науково-виробниче підприємство оборонно-промислового комплексу України, яке займається розробкою та виготовленням, систем цілевказання для ударного ракетного озброєння, комплексів оптико-електронної протидії високоточній зброї, систем керування вогнем, корабельних систем розвідки, виявлення та спостереження цілей для освітлення надводної та повітряної обстановки в інтересах ВМС України — радіолокаційні та оптико-електронні системи керування вогнем корабельних установок — оптико-електронні системи протидії високоточній зброї з лазерним наведенням — оптико-електронні приціли та системи керування вогнем для бронетехніки, спеціальних електротехнічних приладів й стабілізаторів для бронетехніки. ДП НДІ РС «Квант-радіолокація» науково-виробниче підприємство оборонно-промислового комплексу України, яке займається розробкою та виготовленням багатофункціональних радіолокаційних корабельних комплексів, систем цілевказання для ракетної зброї, комплексів оптико-електронної протидії високоточній зброї, систем керування вогнем, наземних та морських станцій приймання інформації від космічних об’єктів, спеціальних електротехнічних приладів й стабілізаторів для бронетехніки. Взагалі підприємства, члени військово-морського підкластеру здатні виробляти «начинку» військових суден: від силових установок – до радарів і систем зв’язку та озброєння: від автоматичних гармат – до крилатих ракет і торпед.

Раніше ви говорили, що є можливість трансформації проекту корвету у національний фрегат. Чи є якісь новини щодо цього проекту?

Як мені відомо, держава планує рухатись у цьому напрямку в рамках співпраці з Великобританією, однак керівництву ВМПК не вдалося наразі отримати чіткого бачення та розуміння цього питання.

Взагалі така трансформація, я переконана, було б розумним та логічним рішенням, зважаючи на вже реалізовані зусилля та чималі витрати ресурсів. Але це повинна бути відповідна державна програма, забезпечена відповідними коштами. З моєї точки зору, для якісного виконання такої програми бути створений державно-приватний консорціум, затверджені етапи робіт, фінансування, законодавчо урегульоване колективне управління даним проектом, може привести до його успіху. Міністерство оборони самотужки не повинно відповідати за роботу кооперації оборонних підприємств, як це було передбачено попередньою невдалою програмою створення національного корвета.

Якими перспективними проєктами зараз займається підприємство? Чи є новини про систему електронно-оптичного спостереження «Джура-Оптикум»? На якій стадії цей проєкт?

Що стосується системи електронно-оптичного спостереження «Джура-Оптикум», то в 2021 році ми закінчили роботи над аванпроєктом. В цьому році ми будемо займатися технічним проектом, тобто документацією на цю систему. Це те, що підприємство може зробити за свої кошти. Крім того, в цьому році ми сподіваємося отримати замовлення або фінансування дослідно-конструкторської роботи із виготовлення дослідного зразка. Наразі це питання опрацьовується Департаментом військово-технічної політики Міністерства оборони України.

Крім того, підприємство розширило свої виробничі можливості саме в напрямку оптико-електронних систем. У нас з’явився відокремлений виробничий підрозділ, працюємо над диверсифікацією продукції в напрямку створення радарно-оптичної системи.

А як наразі йдуть справи з виробництвом та замовленнями на відновлення, модернізацію та виробництво мін? Раніше повідомлялося, що це недорогий та ефективний спосіб захисту акваторій вже сьогодні.

Так, ми вважаємо, що міни – це найдешевший, найшвидший та найефективніший спосіб захисту українських акваторій від ворожих кораблів прямо зараз. Підприємство продовжує вести переговори з керівництвом Військово-морських сил з цього приводу і в цьому році ми сподіваємося виконати дослідно-конструкторську роботу на цю тематику і почати постачання.

А що стосується роботизованого укладчика мінних загороджень. Що ви могли б розповісти про цю розробку?

Наразі за цим проектом технічного завдання зі сторони українського замовника ми не отримали, тому компанія працює за внутрішнім проектом підприємства. Тобто, наразі ми створюємо таку роботизовану платформу за свої кошти. До речі, ми її робимо багатофункціональною, а не тільки для укладки мін.  Роботизовану систему можна буде використовувати для розвідки, геологічних досліджень, доставки певних вантажів за заданою траєкторією. Тобто, це – мультизадачна підводна роботизована платформа. Показово, що ця ідея зацікавила багатьох іноземних партнерів на виставках, де ми її демонстрували. Тому, я гадаю, що ми швидше розвинемо міжнародну співпрацю, аніж почнемо виробляти цю платформу для потреб Військово-морських сил України. Наразі ми ведемо перемовини з Індією, Голландією та Польщею.

Які головні проблеми вітчизняного кораблебудування ви могли б виділити сьогодні і що потрібно зробити, щоб їх вирішити?

На жаль, проблеми у нас залишаються ті самі. Державна політика декларує пріоритетність розвитку Військово-морських сил України, але практичних дій в цьому напрямку дуже мало. Особливо, якщо ми кажемо про розвиток спроможності вітчизняних підприємств. Крім того, існує проблема фінансування. Більш того, є й проблема фінансування навіть у тих проектах, які включені в державне оборонне замовлення. Це гальмує постачання продукції, випробування та розвиток потенціалу вітчизняних підприємств в галузі кораблебудування в цілому.