Під час круглого столу “Україна: статус основного союзника США поза НАТО. Можливості для військово-технічного співробітництва та розвитку оборонного потенціалу”, що відбувся 24 жовтня в ІА Укрінформ, член Правління УІБД , директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, Валентин Бадрак, розповів про ситуацію, що склалася в Україні та своє бачення основних напрямків дій та зусиль, що мають бути спрямовані на розвиток та укріплення оборонного потенціалу країни в умовах російської збройної агресії.

Про це 24 жовтня ц.р. повідомили в прес-центрі Українського інституту без пекових досліджень.

Зокрема, в повідомлені йдеться,що наприкінці минулого тижня, колишній командувач  військовими підрозділами США в Європі, генерал Бен Ходжес, в інтерв’ю польському телеканалу tvn24.pl заявив, що як колишній воєначальник, він вважає, що саме масштаби організації тилового забезпечення свідчать про підготовку військ до війни. А розширення військової інфраструктури в Східній Європі, включаючи підрозділи тилового забезпечення – це важливіше (читайте – і більш небезпечний симптом), ніж перекидання додаткових бойових частин і з’єднань. У свою чергу, президент Білорусі Лукашенко доручив держсекретареві Ради безпеки і Міністру оборони у найближчий час представити план заходів з реагування на розміщення в безпосередній близькості біля кордону контингенту збройних сил США. Усе це відбувається на фоні безпрецедентної конфронтації всередині НАТО і заяви Вашингтона про можливе застосування військової сили проти Туреччини – «в разі потреби».

Здавалося б, черговий виток спіралі. Але для країни, що, по суті, знаходиться в епіцентрі глобального протистояння, це є також черговим сигналом про небезпеку. Можна довго і докладно дискутувати щодо шляхів розвитку оборонного потенціалу і оптимальної підготовки до війни, яку може нав’язати Росія. Пропоную позначити позиції, кожну з яких можна розвивати до ґрунтовного доповіді”,- зазначив експерт.

Перше. Україна п’ять років ремонтувала і модернізувала озброєння і техніку для війни третього покоління, а брати участь доведеться у війні четвертого і більше ( «4+», «4 ++» і частково п’ятого). Тому вкрай необхідно перейти до оперативного формування відповідних бойових можливостей, які умовно можна назвати щитом стримування агресії. Це і ракети дальністю 300-500 км (а в перспективі – 1500 км), і описувані раніше технології (новітні засоби виявлення, цілевказівки, автоматизації, радіоелектронної боротьби), і масове виробництво ударних компонентів (від баражуючих боєприпасів до ударних безпілотників багаторазового використання).

Друге. Українським силам оборони необхідно ретельно вивчити і інтегрувати, з урахуванням національних особливостей і п’ятирічного досвіду російсько-української війни, нові форми і методи ведення бойових дій. Для чого, безсумнівно, в Міністерстві оборони необхідно створити структуру досліджень сучасних бойових дій і розвитку ЗСУ. Є сенс розглянути і можливості ведення сучасної підривної війни, але із застосуванням сучасних технологій.

Третє. В умовах тектонічних зрушень в НАТО акценти варто перевести на організацію двостороннього співробітництва з США. Це не змінює ставлення до переходу на стандарти Альянсу, але “прохальну” риторику з членством в організації варто замінити більш ефективною «робочою» взаємодією. І це не стільки взаємосумісність військ, скільки взаємопроникнення технологій, дозовані закупівлі деяких елементів західних озброєнь. Але найголовніше – організація системної і вивіреної роботи на зближення з США (чого реально не було дотепер, незважаючи на полум’яну риторику п’ятого президента). Ряд експертів Українського інституту бзпекових досліджень вважають, що, за певних обставин, Україна могла б стати для США «європейським Ізраїлем» з усіма наслідками, що виникають.

І останнє, можливо, найважливіше. Нова команда у штурвала держуправління старанно заганяє схеми підготовки і прийняття рішень в тінь. Ті, хто їх оголошує, як правило, незалежно від посад, є просто ретрансляторами і майже не мають відношення до прийняття ключових рішень. Хочеться нагадати, що саме за «ручне управління» державою і сектором безпеки найбільше критикували владу Петра Порошенка – і вітчизняні, і західні експерти. Хотілося б, що нинішня команда не наступила на ті ж граблі. І хоча б прислухалася до альтернативних думок і оцінок зростаючих ризиків.