Виступ директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентина Бадрака під час круглого столу «Як забезпечити розвиток оборонної промисловості: ризики виконання Указу Президента» 11 березня 2020 року:

Указ президента Зеленський №5920 (від 27 лютого 2020 р.) реально може стати фундаментом для створення нової ідеології переозброєння сил оборони, а врешті, й трансформації вітчизняних армії і оборонної промисловості. Але цього може й не статися – у нас досить часто «людський фактор» перекреслює перспективні починання.

У зв’язку з цим висловлю лише декілька застережень, які вбачаються ключовими.

Перше – організаційне, оскільки з цього усе починається. То ж, йдеться про шляхи організації функціонування ОПК та створення механізмів розвитку технологій.

Варто нагадати найбільш значущі позиції для розвитку оборонного потенціалу країни.

Це — створення цільового Державного фонду розвитку оборонно-промислового комплексу України; створення агентства з розвитку оборонних технологій; створення центрального органу виконавчої влади (ЦОВВ), відповідального за формування та забезпечення реалізації державної військово-промислової політики та функцій з управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі; а також розроблення стратегії військово-технічного співробітництва (ВТС).

Формально нині ЦОВВ існує – його функції покладені на профільний департамент Мінекономрозвитку, на чолі якого заступник міністра, тобто, не член уряду.

На жаль, з моменту появи указу не відбулося довгоочікуване призначення профільного віце-прем’єр-міністра, як не відбулося визначення, що створення центрального органу виконавчої влади є створенням нового міністерства. Логічним кроком посилення у такий спосіб оборонно-промислової складової було б визначення, щоб віце-прем’єр-міністр був одночасно й міністром такого міністерства – з питань оборонної промисловості. Адже таке міністерство у частині державних закупівель мало б координувати діяльність 16 замовників.

Отже нині вихідні дані вже містять значні ризики невиконання положень указу глави держави, принаймні, вчасного.

Тому переконаний, щоб насправді реалізувати такі революційні й масштабні зміни, очевидно, слід вдатися до нетрадиційних рішень. Зокрема, наважитися створювати означене міністерство на базі наявного профільного департаменту Мінекономрозвитку – шляхом виведення його із підпорядкування Мінекономрозвитку. Далі – терміново розв’язати кадрові питання, у першу чергу, щодо віце-прем’єр-міністра – міністра Міністерства з питань оборонної промисловості. А також – керівника агентства з розвитку оборонних технологій, яке також мало б підпорядковуватися профільному віце-прем’єр-міністру – через згадане міністерство. Як і виконання завдань з вирішення господарських питань ВТС, наприклад, у частині створення спільних підприємств з іноземними державами.

Саме такий підхід дозволив би заощадити час та реалізувати організаційно-адміністративні завдання вже до кінця поточного року.

Друге — стосується необхідності корегування ідеології переозброєння при створенні нових програм розвитку ЗСУ, ОВТ та ОПК або продовженні строку виконання розроблених програм (зокрема, забезпечення у тримісячний строк актуалізацію та продовження строку виконання до 2024 року Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки на період до 2022 року).

Президент України зробив дуже вагомий крок – змінив рішення Міноборони у частині фінансування ракетних програм виключно за бюджетний кошт. Для експертного середовища тут міститься два сигнали: що, по-перше, ДОЗ формується без належної зовнішньої експертизи, і через це можуть бути серйозні помилкові рішення; а по-друге, що не соромно робити роботу над помилками.

Водночас, тут має бути і висновок для воєнних менеджерів. А саме, якщо суспільство не претендує на знання таємних рішень в межах оборонних закупівель (ДОЗ), то потрібно, принаймні, чітко визначити пріоритети переозброєння та слідувати ним.

Щодо самих пріоритетів. Мені здається, в умовах дуже швидкої трансформації війн та ведення бойових дій Україна, яка має суттєвий дефіцит ресурсів, має фінансувати виробництва передусім тих озброєнь, які буде готова застосувати у цій війні вже сьогодні. І тільки у другу чергу – на далеку перспективу.

Для цього слід миттєво реагувати на події. Нагадаю, ударні БАК Туреччини, згідно з Ердоганом, знищили вісім ЗРПК «Панцир». У свою чергу, РФ заявляє, що з початку року завдяки застосуванні засобів РЕБ, передусім комплексів «Красуха» (та літака комплексної розвідки Ту-214Р) з початку року сирійські ППО знищили близько 20 турецьких дронів. Звісно, правда, десь посередині. Але не можна ігнорувати збільшення випадків використання російськими військовими і найманцями ударних дронів на Донбасі, майже постійні загибелі українських солдатів і офіцерів.

Тут у мене запитання: коли і як ми плануємо застосувати корвет, на який збираємося витратити 250 млн дол.? Коли і як ми застосуємо тактичну авіацію, на модернізацію якої витратимо 15-20% усього оборонного бюджету. Я не проти таких проектів, я за розумний перерозподіл в межах швидкого реагування на зміни сучасного світу війни.

Хотів би нагадати, що ЦДАКР і УІБД ще у середині 2019 р. наполягали, щоб створення ударних авіаційних комплексів (БАК) і ударних наземних безекіпажних платформ (тобто, бойових роботів) стало одним із п’яти пріоритетних програм переозброєння. Інші перспективні програми: засоби РЕБ і РЕР, автоматизації і зв’язку, а також безпосередньо ракетні програми.  Так, розробки «Тихого Грому» все ж ведуться, але це зусилля приватного підприємства. А в лютому 2020 р. (27.02.20, Укрінформ) наша експертна група прямо закликала розпочати створення підрозділів ударних БАК та наземних роботоплатформ.

Ми дочекалися, що вже Ілон Маск звернув увагу на безпілотні авіаційні комплекси та зробив висновки щодо їх переваг над сучасними винищувачами. Звісно, це не ті БАК, які сьогодні є та можуть найближчим часом з’явитися. Але й ті ударні БАК, що закупили у Туреччині, чомусь не і дії.

То ж у нових програмах має проявитися політична воля та провідна роль держави. Як у активізації роботи щодо нових оборонних технологій. Так і у активізації альтернативних шляхів, зокрема, ВТС. Якщо Україна постачатиме двигуни для нового ударного дрона (Akinci) Туреччини, то чуму вона не може претендувати на спільне виготовлення таких БАК і для свої ЗС? Це буде дешевше для усіх учасників, а такі дрони можна застосовувати з першого дня їх потрапляння у війська.

Отже в оновленій ідеології переозброєння пріоритети мають формуватися з урахуванням двох фундаментальних чинників – збереження життів українських військових вже сьогодні, та створення ударної компоненти стримування зовнішньої агресії – на середньострокову перспективу.