Група компаній «Еверест» є передовим інтегратором інноваційних технологій, продуктів та сервісів для потреб оборонного комплексу і корпоративного ринку. За 26 років своєї діяльності їй вдалося успішно впровадити понад 500 проектів. А на сьогоднішній день технічні рішення, програмне забезпечення та обладнання компанії використовують промислові підприємства, фінансові та медичні установи, комунікаційні структури, Збройні сили України, Національна гвардія та Міністерство внутрішніх справ. Реалізація проектів компанії базується передусім на новітніх технологіях, серед яких і кращі світові досягнення лідерів у цивільній і військовій галузях, і безпосередньо власні розробки, адаптовані до українського ринку з урахуванням його специфіки. Інтеграція інтелектуальних систем з метою посилення конкурентоспроможності бізнесу, а також технологічної підкованості громадського і оборонного секторів за рахунок впровадження унікальних інноваційних рішень визначає профіль і лідерство групи компанії. В ній існує власне проектне конструкторсько-технологічне бюро, збиральна лінія з високотехнологічним обладнанням, розгорнута ефективна розгалужена кооперація, а сучасна інформаційна платформа, присвячена новітнім системам штучного інтелекту, напрямкам його розвитку і застосування, має стати очікуваною відповіддю на низку актуальних запитів і питань збоку величезної української аудиторії користувачів.

То ж, редакція ІА «ОПК» поспілкувалася із президентом групи компаній «Еверест» Юрієм Чубатюком.

— Юрію Миколайовичу, за останні п’ять років у нас майже немає
прикладів серйозної співпраці вітчизняних оборонних підприємств із
компаніями США. В чому проблема? Можливо, потрібні якісь
обов’язкові умови?

— Насамперед, Україна володіє великим потенціалом для розвитку
військових бізнес-програм і проектів у партнерстві з компаніями-
інтеграторами США. Вони готові працювати з такими країнами, як ми, але
для цього потрібні відповідні умови. Я вважаю, що держава має гарантувати
безпеку та захищеність бізнесу і громадян, сформувати системний діалог з
експертними колами та забезпечити повноцінне державно-приватне
партнерство для інтеграції готових комерційних рішень. Бізнес
представляють такі ж громадяни країни, як і всі інші. Йому важливо бачити,
що держава має до нього інтерес, що він може бути учасником таких
важливих кроків, як створення кращих можливостей для захисту людей.
Там, де це розуміють, — уже давно є реальний прогрес. Україна також має всі
передумови для нього, але потрібні конкретні дії, особливо коли мова йде
про захист кожного окремого громадянина і держави в цілому.

— У світі існує традиція, коли більш потужні компанії у
технологічних сферах перетягують досвідчений персонал. Чи є
така реальна небезпека, коли ми кажемо про оборонно-промисловий
сектор України?

— Я впевнений, що з урахуванням усіх існуючих наробок бізнесу у сфері
програмних і технологічних рішень, Україна може зробити величезний
квантовий стрибок. Однак, замість прогресу, ми спостерігаємо системний

відтік відповідних професійних кадрів за кордон (понад 40 відсотків), які
наразі успішно працюють на провідні західні концерни.

На вашу думку, у якому стані зараз в Україні державно-приватне
партнерство у оборонно-промисловому секторі?

— Вибудувати сектор безпеки та оборони без залучення бізнесу неможливо в
принципі – про це свідчить світова практика. Так, лише у США при
Міністерстві оборони працює понад два десятки фактично взаємопов’язаних
підрозділів, орієнтованих на пошук, розробку, обговорення, тестування та
інтеграцію комерційних інноваційних рішень для покращення технологічних
можливостей армії і кожного солдата. Крім того, окремі організаційні
підрозділи забезпечують системну підтримку комунікацій із представниками
наукового-дослідного та промислового середовища, аби не впустити
жодного нового рішення, що може стати вирішальним для армії, але в
Україні, на жаль, питання державно-приватного партнерства у військово-
оборонному секторі не врегульоване. Відсутнє і врегулювання офсетних
преференцій при зміні технологій, які вже стоять на часі та можуть принести
значні очікувані зміни. І це при тому, що навіть американські партнери
відкрито визнають, що не встигають за розвитком інновацій.

Чи можна вважати інтелект, технології та сучасну зброю
реальною заміною людини на фронті?

— Ми сьогодні можемо захистити життя солдата, не тримаючи його в
казармі, а завдяки сучасній зброї. Але для цього потрібні запит і бажання з
боку держави залучати спеціалістів, бізнес, професіоналів до роботи
Міністерства оборони. Потрібні відповідні програми. Потрібний відкритий
діалог щодо використання розробок українських виробників, які мають
багато напрацювань. Війна майбутнього – це війна алгоритмів, і ми можемо

бути сильнішими, можемо бути гідним учасником міжнародної співпраці,
адже наша додаткова вартість — це інтелект і технології. Натомість, Україна
ігнорує експертів і відлякує потенційних партнерів непередбачуваністю
власного ж законодавства. Цю проблему необхідно вирішувати вже зараз,
інакше не зрозуміло, як ми збираємось воювати у війні майбутнього, де
треба встигати розвивати хоча б найголовніші напрямки — високоточну
ракетну зброю, засоби електронної протидії та боротьби (РЕР, РЕБ),
системи управління, цифровізацію зв’язку.