РФ розгорнула просування неоколоніалізму через парамілітарні компанії. Якою може бути відповідь України

Сьогодні росія продовжує давню радянську «традицію» втручання у справи інших країн, влаштовуючи там війни та державні перевороти. В деяких країнах подібна діяльність нерідко подається як антиколоніальна, але її справжньою причиною є бажання розширити свій глобальний вплив на тлі розриву відносин із західними країнами через війну в Україні, а також забезпечити собі військові бази для проєктування влади. Це фактично являється розширенням колоніалізму в країнах Глобального Півдня. І зараз москва дуже зосереджена на африканських країнах, але у них є плани також щодо Латинської Америки, деяких азійських країн. Для досягнення своєї мети вони залучають політтехнологів, медіаекспертів, розвідників, які спеціалізуються на політичній війні та економічних операціях, парамілітарні компанії. Таким чином, практично все для того, щоб мати можливість не лише проникнути в країни Глобального Півдня, а й встановити там проросійські режими. Москва також прагне легітимізувати власний режим на міжнародному рівні та мати голоси на свою підтримку в Генеральній Асамблеї ООН, розширити продаж зброї, побудувати і експлуатувати атомні електростанції та отримати права на природні ресурси.

Одним із дієвих інструментів міжнародного впливу та встановлення проросійських режимів в інших країнах є так звані “неформальні посередники” – парамілітарні компанії; «Вагнер», «РСБ-груп», «Патріот», «РЕДУТ», Африканський експедиційний корпус та інші, що відіграють все більш впливову роль у конфліктах по всьому світу і особливо в Африці, насамперед в країнах регіону Сахель.

Твердження, що «Група Вагнера» та їй подібні, являються окремою від кремля приватною армією, дозволяє росії заперечувати її участь у військових операціях як в Африці так і в інших країнах. Хоча насправді, зазначені вище ПВК жорстко інтегровані у військову машину рф. Механізм їх використання цілковито знаходиться під контролем влади. Фінансуються такі компанії державними структурами (МО, ФСБ, уряд), великим бізнесом (Пригожин, Дерипаска, Тимченко, Ісаков) або змішаним типом фінансування (державно-приватні або суто приватні донори).

Якщо сконцентрувати увагу на Африці, то Судан, Малі та Центральноафриканська Республіка (ЦАР) є прикладами значного російського впливу на континенті, здійснюваного насамперед через компанію «Вагнер».

Політичні потрясіння в Малі вилилися в серію державних переворотів починаючи з повалення президента у 2020 році, після чого відбувся ще один переворот у 2021 році, що згодом збільшило нестабільність в країні. Втручання компанії «Вагнер», а також російські дезінформаційні кампанії, посилили політичну кризу. Посеред цього хаосу росія зміцнювала власну присутність в Малі через угоду з будівництва золотозбагачувального заводу та угоду з «Росатом» щодо використання ядерної енергії та видобутку корисних копалин, що свідчить про складну взаємодію політичного маневрування, дезінформації та економічних інтересів у нестабільному середовищі Малі.

Два значні державні перевороти потрясли Судан. Перший стався у квітні 2019 року, другий відбувся в жовтні 2021 року, коли військові захопили контроль над урядом. За цими переворотами знову-таки стояла компанія «Вагнер», російські радники та збройна підтримка, тоді як масовий видобуток золота здійснювався компанією «Meroe Gold», яку на той час контролював Євген Пригожин.

Центральноафриканська Республіка поглинута у політичну нестабільність з 2013 року. Присутність ПВК «Вагнер» за підтримки російського уряду зіграла ключову роль у підтримці нинішнього президента Фостена-Арчанжа Туадери, що підриває суверенітет ЦАР. При цьому “Вагнер” також долучений до видобутку природних ресурсів.

Окремо необхідно відзначити ще одну країну в регіоні, Буркіна-Фасо, де росіяни надають охорону та консультаційні послуги лідеру Ібрагіму Траоре. Таким чином росія розширює плацдарм в цій державі для створення важливого логістичного хабу «Північ-Південь» від Лівії до Того.

Отримавши за допомогою свого головного посередника, компанії «Вагнер» доступ до африканського континенту, Росія також почала вербувати найманців для свого війська, обіцяючи їм високі статки й вигоди за участь в бойових діях на території Україні.

З вищесказаного можна зробити два висновки:

1. Російський неоколоніалізм, яким “диригують” посередники на кшталт компанії «Вагнер» та Африканського експедиційного корпусу, ставить під загрозу суверенітет, безпеку та демократію африканських країн. Приклади Судану, Малі, Центральноафриканської Республіки та Буркіна Фасо є потужним нагадуванням про наслідки російського впливу. Міжнародна спільнота має об’єднатися, щоб протистояти цій тривожній тенденції, а Україна, розбудовувати в Африці імідж держави-гаранта безпеки, яка навіть в умовах війни допомагає тим, хто цього найбільше потребує.
2. Приватна військова компанія «Вагнер», не беручи до уваги моральну сторону справи та етичні принципи, довела свою високу ефективність як бойова одиниця в багатьох географічних точках. Як би не ліквідація вищого керівництва компанії в серпні 2023 року, у нас на фронті могли б сьогодні бути дуже серйозні проблеми. Загалом, станом на березень 2023-го, за всю свою історію існування, 37 російських ПВК були присутні у 34 країнах світу.

«‎Вагнер в усьому краще мобілізованих, їх штурмові підрозділи складаються із зеків, але командують ними професійно навчені та підготовані кадрові військові» (генерал-лейтенант Кирило Буданов, начальник ГУР МО України).

«‎Поважні воїни, які вміють воювати», «‎їх не можна недооцінювати, оскільки вони їздили по світу воювали, вони розуміють всі свої дії» (командир спецпідрозділу ГУР МО України “Кракен” Сергій Величко).

Злагоджені бойовикі, які воюють “так, як написано в підручниках” та мають “багаторічний бойовий досвід”, який очевидно не варто недооцінювати» (Журналіст, військовослужбовець ЗСУ, Павло Казарін).

НЕТРАДИЦІЙНІ РІШЕННЯ

Удар спецпризначенців ГУР МО України по російському аеродрому в Сирії, про який було повідомлено 31 червня, координація засідки на ПВК «Вагнер» в Малі, наочно показують, що ми відкриваємо для рф нові фронти. Згадати слід також про підтримку з боку ГУР визнаної влади у Судані. Точкові, але вкрай відчутні удари по росіянах не лише в Європі, але й в Африці та Азії вказують на те, що російсько-українська війна стає «світовою», бо ведеться вже на кількох континентах.

Малі точкові удари наче і не дуже потужні, але вони садять путіна у вкрай незручний «шпагат» та змушують обирати, куди ж спрямувати свої ресурси – до України або до Азії чи Африки, а зараз ще з’явилась і Латинська Америка із протестами у Венесуелі проти президентських виборів.

Всі вищезазначені дії, вимагають від росії розпорошувати свої сили по всьому світу, але і ми вимушені робити теж саме, щоб за ними всюди встигати. Але, на відміну від нас, росія має значну перевагу в матеріальних та людських ресурсах і є вірогідність що у довгостроковій перспективі, обмежений контингент ГУР МО України за кордоном може бути не в змозі вчасно відповідати на нові виклики та надавати потужну підтримку країнам-союзникам для припинення війни чи післявоєнної реконструкції.

Подолати проблему нестачі людських кваліфікованих ресурсів можна за допомогою підтримки спеціальних (військових) операцій українськими приватними військовими компаніями (ПВК).

Взаємодія між Збройними Силами України та українськими ПВК в напрямку зменшення військових спроможностей держави-агресора, як в Африці, так і в інших куточках земної кулі, могла б підвищити військовий потенціал України, значно “розвантажити” спецпризначенців ГУР МО України, які наразі виконують спеціальні завдання за кордоном та забезпечити додаткове поповнення бюджету України за рахунок певних контрактів.

Прикладом компанії, яка здатна вже зараз взаємодіяти із Збройними Силами України може бути вже існуюча українська ПВК «Омега Консалтинг Груп», яка має багаторічний африканський досвід (працювала в таких країнах як Того, Малі, Буркіна-Фасо, Гвінея, Центральноафриканська Республіка, останнє відрядження наприкінці 2021 року було в Мозамбік і передбачало підготовку Збройних сил Мозамбіку на академічному рівні), в розпорядженні компанії є достатня кількість іноземних спеціалістів для того, щоб під керівництвом та із взаємодією з військовими формуваннями України виконувати спеціальні операції будь якої складності:

• Участь в активних діях;
• Підготовка збройних сил іноземних держав та руху опору;
• Постачання продукції військового та подвійного призначення;
• ІПСО;
• OSINT/HUMINT;
• Операції ISTAR;
• Розвідка родовищ корисних копалин за допомогою дистанційного зондування;
• Охорона об’єктів критичної інфраструктури.

Виважено, точково, ми маємо сьогодні користуватися будь-якою вразливістю кремля, підтримуючи наш імідж боротьби за свободу та демократію. Чим більше рф витратить ресурсів в інших точках світу, тим менше їх буде в Україні. Звичайно ми маємо розуміти, що це — гра в довгу, але рано чи пізно росія виснажиться і у своїй агресії може «надірватися», як колись гітлер, попри перші тріумфальні перемоги, в кінці кінців не зміг перемогти у світовій війні.

ЗАКОНОТВОРЧЕ ГАЛЬМУВАННЯ

На сьогоднішній день законотворча діяльність в Україні у напрямку розвитку приватних військових компаній виглядає, м’яко кажучи, непрофесійно, оскільки до розробки законопроєктів не залучаються представники даної галузі, як це було зроблено при підготовці та розробці Документу МОНТРЬО «Про відповідні міжнародно-правові зобов’язання та передові практичні методи держав, що стосуються функціонування приватних військових та охоронних компаній в період збройного конфлікту».

Варто зазначити, що законопроєкти «Про військово-консалтингову діяльність» (№ 8093) — Карпунцов В.В., «Про військово-консалтингову діяльність» (№ 3005) — Василевська-Смаглюк О.М., «Про міжнародні оборонні компанії» (№ 11214) — Гривко С.Д., що вносились зазначеними народними депутатами України упродовж кількох років, не спрямовані на вирішення проблеми взаємодії між приватним сектором, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, організація та діяльність яких визначена законодавством.

Крім того, складається враження, що вказані законопроєкти внесено на розгляд Верховної Ради виключно з політичних міркувань. Тобто, це «пропозиція заради пропозиції». Фактично, пропозиція таких законодавчих змін є спекуляцією на чутливих для держави темах. Ініціатори мають на меті не покращити обороноздатність країни, а вчергове нагадати про себе виборцю шляхом подання суперечливих законотворчих ініціатив. На жаль, результат таких дій – дискредитація законодавчого органу України та створення хаосу в дуже чутливій сфері.

У зв’язку з тим, що на сьогоднішній день набирає обертів тенденція відстоювання інтересів України в інших регіонах, то варто було б звернутись до Документу МОНТРЬО, в якому пояснюється, що при розробці вказаного документа активно використовувались знання та досвід представників приватних військових компаній. Даний документ носить міжурядовий характер та в ньому чітко визначені важливі та актуальні міжнародні зобов’язання, що стосуються ПВК та спростовується поширене оманливе уявлення про те, що приватні військові компанії діють у правовому вакуумі.

Отже, говорячи про відповідність дій ПВК в Україні діючому законодавству і насамперед положенням Конституції України, а саме ст. 17, яка забороняє створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, можна підкреслити, що ознакою збройного формування є наявність у групи незаконної зброї. Якщо говорити більш детально, то:

• Група — це об’єднана спільною метою група людей на тимчасовій або постійній основі, члени якої мають поділ обов’язків, ієрархічну структуру, елементи субординації (начальник — підлеглий), вимоги дисципліни;
• Озброєність — члени групи мають різну зброю;
• Незаконність — група створюється і функціонує всупереч чинному законодавству, непідконтрольна законному уряду.

Таким чином, юридична особа, яка в установленому законом порядку зареєстрована на території України та надає послуги притаманні ПВК (наприклад, підготовка збройних сил), відповідає критеріям законності. Варто зазначити, що для взаємодії таких компаній із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями на території інших держав, не є обов’язковим наявність у ПВК власного озброєння. За класикою використання таких компаній, озброєння надає держава-замовник послуг ПВК.

Інше питання, яким чином українські ПВК можуть залучатись до підтримки Збройних Сил України та інших військових формувань на території інших держав. Для того, щоб отримати певний діючий результат та почати використовувати ресурс ПВК, необхідно проаналізувати вже існуючи практики у сукупності із міжнародним та національним законодавством, але обов’язковим елементом такої роботи є залучення представників вже діючих українських ПВК до сумісної праці. На сьогоднішній день відомо, що лише ПВК «Омега Консалтинг Груп» являється єдиною приватною компанією в Україні, яка має досвід роботи у сфері надання військових послуг на міжнародному рівні.

Тільки за умови професійного підходу до розробки юридичного врегулювання діяльності приватних військових компаній, як на території України так і за її межами, можна розраховувати на те, що профільний закон буде прийнято.

Андрій Кебкало,

засновник та керівник ПВК «Омега Консалтинг Груп» 

Деякі корисні відео до теми:

https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=923833052751165&id=100053734359018&mibextid=WC7FNe&rdid=JNRwNrMZeEj8WJut