Питання реформи ОПК вже визиває оскомину у членів цього поважного комплексу, особливо, у виробників оборонної продукції. Сучасний менеджмент, призначений ще в 2014 році, хоч і періодично змінювався, презентував нові підходи до реформування. Але протягом цих семи років війни в середині ОПК сформувалося відчуття, що немає не тільки реальних змін, а й чіткого розуміння напрямку розвитку для рушійних сил ОПК.

Наразі всі сподівання спрямовані на новостворене Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. Аналіз комунікацій між міністерством і ДК «Укроборонпром» надає підстави сподіватися на практичні та невідкладні дії у галузі створення нової конструкції управління оборонною промисловістю, яка буде більш гнучкою та дієвою для ефективної внутрішньої кооперації та співробітництва із зовнішнім оборонно-промисловим світом. Є також сподівання на загальну лібералізацію ринку оборонної продукції в Україні, що може надати поштовх до приходу в країну інвесторів та створення нових виробництв із урахуванням використання новітніх, передових технологій.

Підкреслимо: ключове слово – управління. 25 річний досвід роботи в системі українських військових та оборонних організацій та маючи багатогранний досвід співпраці з іноземними державними структурами і оборонними підприємствами, виявляє велику різницю в українському пост-радянському та сучасному світовому підходах до управління оборонними відомствами та забезпеченням. Перший підхід – екзистенціальний, тобто спрямований на виживання, другий – цілеспрямований, тобто орієнтований на результат. Крім того, наявна корупційна складова міцно зцементувала традиційні відносини всередині оборонних структур, що суттєво гальмує будь-які свіжі ініціативи.

Виходячи з вище зазначеного та враховуючи наявні вади ОПК держави, головною метою реформи ОПК має стати впровадження нової форми управління, зокрема активне впровадження проектного менеджменту. При цьому, зважаючи на те, що Укроборонпром об’єднує лише державні підприємства, що складає приблизно 36% оборонної промисловості (виходячи із формування та виконання держоборонзамовлення), цілком логічним було б прийняття основною формою ОПК державно-приватні консорціуми. Чому саме консорціуми?

• Колективне управління є основою українського менталітету ще з козацьких часів.
• Створення юридичної особи не дає гнучкості у виконанні проектів з виконання державного замовлення.
• Рівність прав учасників управління та прозорість відкриває перспективу іноземних інвестицій.
• Призначення головного виконавця чи то державного підприємства, чи приватного, дає спокусу до корупції.
• Виділений проектний менеджмент дає спроможність професійного управління як фінансовими, так і виробничими процесами з відповідальністю за якість і терміни.
• Участь державних підприємств надає можливість використання вікового досвіду оборонної галузі України.
• Участь приватних підприємств надає гнучкості конструкторської думки і можливості використання приватних коштів для створення сучасних зразків озброєння і техніки.
• Правління консорціуму звільняє державну виконавчу владу від навантаження міжособистісних стосунків з виробниками.

Але, не можна не зауважити, що вирішальний фактор успішного виконання проектів з виконання оборонного замовлення – системне фінансування. Не збільшене, а систематичне. Ефективне використання коштів залишається найбільшою проблемою виконання державного оборонного замовлення. Ключовим викликом стала доцільність закупівлі тієї чи іншої продукції ОПК. Значною мірою на це впливає відсутність або непрозорість формування орієнтирів з боку Генерального штабу ЗСУ. Крім того, відсутність міжвідомчої кооперації приводить до того, що коштовні оборонні системи дублюють одна одну або взагалі зберігаються на складах. Міжвідомча координація оборонних закупівель залишається невирішеним завданням державного менеджменту, і жодне міністерство не в змозі його виконати самостійно.

Державні цільові програми мають стати основою виконання проектів державної значення. Такі програми повинні фінансуватися окремо від бюджету основних оборонних закупівель, зі спеціальних фондів, які можуть наповнюватись окремим податком чи митом квітучих галузей, на кшталт фармацевтичної. Наприклад, програма відновлення кораблебудування.

Вітчизняне суднобудування – це «локомотив», який потягне за собою розвиток дотичних напрямків промисловості, і науковців, і проектантів, і освітян, і високотехнологічних спеціалістів в галузі морських озброєнь, дозволить підняти соціальні стандарти українців, що спеціалізуються на цій галузі, «повернути їх додому» з іноземних країн, запустити процес «колообігу» фінансового ресурсу всередині країни. Це запуск стратегічної галузі, яку ми продовжуємо втрачати з моменту незалежності. Кораблебудування – це ще стрімкий розвиток південного регіону країни, що є опорним електоратом сьогоднішньої влади.

Проектний підхід до реформування ОПК за умови цільового державного фінансування або надання державних гарантій може забезпечити жвавий розвиток оборонної промисловості України вже в найближчі роки.

Оксана Врублєвська,

директорка Науково-виробничої корпорації «Клівер»