Наступного року Іран відзначатиме 40-річчя перемоги Ісламської революції у цій країні. Безпосереднім її початком прийнято вважати події січня 1978 р. у традиційно релігійному місті Кумі, коли демонстрацію студентів проти наклепницької статті про аятолу Хомейні розстріляла поліція. Тоді, за офіційними даними, загинуло двоє студентів, а демонстранти повідомили про смерть 70 осіб. Протягом усього 1978 р. представники ісламського духовенства організовували в різних містах Ірану демонстрації, які жорстоко придушувалися військами і теж супроводжувались людськими жертвами. Пізніше революціонери перейшли до тактики економічних страйків, що повністю паралізували економіку. Не маючи сил більше контролювати ситуацію, шах Мохаммед Реза Пехлеві передав владу прем’єр-міністрові з числа помірних опозиціонерів і втік з країни. У лютому 1979 р. з вигнання повернувся опальний аятола Хомейні, який став духовним лідером і фактичним керівником держави, яка отримала назву Ісламська Республіка Іран (ІРІ).
Провідну роль у згаданих подіях та поваленні шахського режиму відіграли воєнізовані загони ісламських революційних комітетів, укомплектовані молодими студентами, робітниками і безробітними. На основі цих загонів потім і був створений Корпус стражів Ісламської революції (КСІР), унікальне в своєму роді формування, яке виконує не лише військові, але й релігійні та політичні функції.
У Конституції ІРІ записано, що основою та принципом діяльності Збройних сил країни та «Пасдаран» є віра та ісламське вчення. Виходячи з цього, «не тільки захист кордонів, але й ісламська місія, тобто джихад в ім’я Аллаха, а також боротьба в ім’я Божественного закону у світі лежить на їх плечах».
За рішенням Вищої ради оборони ІРІ, підрозділи КСІР можуть використовуватися для сприяння армії у справі захисту незалежності, територіальної цілісності держави та ісламського республіканського ладу. Крім того, «Пасдаран» має вести боротьбу з «підривними елементами всередині ІРІ, які виступають проти Ісламської революції», проводити рятувальні операції у разі стихійних лих, надавати допомогу силам охорони громадського порядку (включаючи забезпечення безпеки державних установ, релігійних і політичних діячів), органам розвідки і контррозвідки, здійснювати військову підготовку народного ополчення «Басідж».
Керівництво ІРІ покладає на КСІР завдання щодо просування та захисту ідеалів Ісламської революції. На практиці це означає утвердження іранських релігійно-політичних інтересів на Близькому і Середньому Сході та в усьому світі за принципом, де шиїзм — там Іран. Але й там, де не проживають послідовники цієї течії в ісламі або їх громади дуже нечисленні, Тегеран все одно вважає належним позначати свою позицію.
З перших днів свого існування діяльність КСІР була націлена на боротьбу проти різних опозиційних угруповань лівого спрямування (зокрема, Організації моджахедів іранського народу), які в той час намагалися повернути революцію на соціалістичний шлях.
Важливим етапом в історії КСІР стала ірано-іракська війна 1980-1988 рр., у ході якої це формування з аморфної структури типу народного ополчення перетворилося у потужну збройну силу. Незважаючи на низький рівень військової підготовки особового складу, ополченці воювали дуже хоробро, мотивовані своїми релігійними переконаннями.
Кожен член «Пасдаран» був зобов’язаний перебувати на фронті не менше двох, а в останні роки війни — не менше шести місяців, після чого його замінювали. Унаслідок понад п’ять мільйонів ополченців отримали бойовий досвід. Зусиллями КCІР в рамках цієї організації по всій країні була створена мережа центрів військового навчання населення, де велася робота щодо залучення до Збройних сил усіх здатних носити зброю, і де вони протягом одного-півтора місяців проходили військову підготовку. Це стало початком формування найбільш організованої та боєздатної частини ополченців — «Басідж». А у 1982-1989 рр. навіть існувало окреме Міністерство КСІР, яке потім було об’єднане з Міністерством оборони ІРІ.
Точна чисельність «Пасдаран» невідома, приблизно вона становить 125 тисяч осіб (без «Басідж»). Як і Збройні сили, КСІР складається із сухопутних військ, військово-повітряних і військово-морських сил, а також «Басідж». На відміну від Збройних сил, підпорядкованих президенту ІРІ, Верховним головнокомандувачем КСІР є духовний лідер країни (рахбар) аятолла Алі Хаменеї, який призначає командувача КСІР. За релігійну та ідеологічну роботу в «Пасдаран» відповідає худжат-аль-іслам — представник рахбара в командуванні КСІР.
Сухопутні війська КСІР включають 10 піхотних, 5 механізованих і 2 бронетанкові дивізії, 15-20 окремих бригад (артилерійська, ракетна, зенітно-ракетна, зв’язку, інженерно-саперна, піхотна, бронетанкова, хімічного захисту, парашутно-десантна, спеціального призначення), а також прикордонні частини. На озброєнні «Пасдаран» знаходяться 470 танків, 366 артилерійських гармат, 40 реактивних систем залпового вогню, 140 зенітних установок, 620 БТР і БМП.
Військово-повітряні сили КСІР складаються з бойової авіації (близько 300 літаків), військово-транспортної авіації (близько 100 літаків), вертолітних підрозділів та ракетних військ з частинами протиповітряної оборони (чисельність — 45 тисяч осіб).
Військово-морські сили КСІР мають на озброєнні 3 підводні човни, 3 надмалі підводні човни, 3 фрегати, 2 корвети, 20 ракетних і 20 торпедних катерів, 6 катерів на повітряних подушках, 13 десантних кораблів, 3 мінно-тральних кораблі, 28 допоміжних суден. У ВМС КСІР є своя морська авіація (22 літаки і 15 вертольотів), 3 бригади морської піхоти (чисельність — 5 тисяч осіб) і 4 ракетні бригади (більш ніж 300 протикорабельних ракетних комплексів).
«Басідж» — воєнізована структура, що має іррегулярний характер і являє собою щось середнє між ополченням і кадровим резервом КСІР. За деякими даними, вона нараховує від 10 до 12 мільйонів чоловік, з яких 600 тисяч перебувають у стані постійної боєготовності. «Басідж» складається з чоловічих батальйонів «Ашура» і жіночих батальйонів «Аль-Зохра», чисельність кожного батальйону у середньому становить 400 осіб. Ополченці проходять військову підготовку у спеціальних центрах, залучаються до участі у всіх великих військових навчаннях КСІР і Збройних сил країни. Саме «Басідж» є базою ідейних добровольців, які потім можуть відправлятися воювати в ту ж саму Сирію.
Окремо слід згадати так звані Сили «Кудс» — елітне військове формування спеціального призначення, створене в 1980 р. Його основні функції — військова розвідка, проведення спеціальних операцій та підтримання контактів з шиїтськими збройними формуваннями за межами країни. Цей підрозділ брав активну участь в ірано-іракській війні, надаючи підтримку іракським курдам, які боролися проти режиму Саддама Хусейна. У 1982 р. Сили «Кудс» у Лівані допомагали створювати осередки «Хезболли». В Афганістані іранський спецназ підтримував Ахмед Шаха Масуда у боях проти радянських військ, а потім – проти талібів. Під час громадянської війни у Югославії Сили «Кудс» надавали допомогу боснійським мусульманам у їх протистоянні із сербами. Точна чисельність цього формування засекречена, а експерти оцінюють її у декілька десятків тисяч чоловік.
У складі Об’єднаного штабу КСІР діє Головне управління розвідки, що складається з оперативних, технічних та інформаційних підрозділів, які займаються стратегічною, оперативною та тактичною розвідкою, зокрема, з використанням сучасних радіотехнічних засобів.
Має КСІР і власну контррозвідку, підпорядковану духовному лідеру ІРІ, завдання якої полягає у забезпеченні безпеки особового складу «Пасдаран» та протидії іноземним спецслужбам.
Важлива роль КСІР у внутрішньополітичному житті Ірану, як виявилося, має і свій зворотній бік, з чим тепер доводиться рахуватися вищому релігійному та політичному керівництву країни. Наприклад, коли в 1999 р. в Тегерані були жорстко придушені студентські виступи, 24 генерали «Пасдаран» звернулися до тодішнього президента ІРІ Мохаммада Хатамі з критикою залучення Збройних сил для розгону демонстрантів. Іранська влада зробила тоді належні висновки й надалі радилася у таких справах з військовими. Нарешті, не варто забувати і про те, що впливи КСІР давно вийшли за межі релігії та політики. Генералітет «Пасдаран» контролює ще й значні сегменти іранської економіки.
У 2002 р. було прийняте рішення святкувати День КСІР 9 жовтня — напередодні дня народження третього шиїтського імама Хусейна ібн Алі. На відміну від інших професійних свят, це свято відзначається в Ірані на загальнонаціональному рівні та дуже урочисто, що стало ще одним доказом значимості «Пасдаран» на політичній арені країни.
З початком громадянської війни у Сирії іранський уряд виступив на боці режиму Башара Асада, що було зумовлено як геополітичними, так і релігійними та ідеологічними інтересами Тегерана. Влада в Сирії знаходиться в руках алавітів (течія в ісламі), яких аятоли розглядають як одновірців, тому туди відразу були відряджені інструктори та військові радники з числа офіцерів КСІР, а потім стали перекидатися й цілі підрозділи. У липні 2012 р. заступник начальника Генерального штабу ЗС ІРІ бригадний генерал Масуд Джазаєрі заявив, що Іран не дозволить втілити ворожі плани щодо зміни політичної системи у Сирії.
Власне, успіх сирійських урядових військ багато в чому пояснюється тим, що їх операції підтримували або прямо проводили частини «Пасдаран» і контрольовані ними формування ліванських, іракських, афганських та пакистанських добровольців-шиїтів. Водночас у боях з повстанцями КСІР поніс тяжкі втрати: за період бойових дій у Сирії, за деякими даними, загинули кілька тисяч військовослужбовців Корпусу та 22 його генерали.
Активна участь Ірану у сирійському конфлікті викликала гостру реакцію з боку США. А після приходу до влади президента Дональда Трампа напружені відносини між Вашингтоном і Тегераном ще більше загострилися. У жовтні 2017 р. Білий дім оголосив про нову стратегію на іранському напрямі, першим кроком якої стало введення санкцій проти КСІР. За словами міністра фінансів США Стівена Мнучина, ця організація надавала як фінансову, так і матеріально-технічну підтримку терористичним угрупованням «Хезболлах» і «Хамас» та тренувала їхніх бойовиків. Однак у Вашингтоні не наважилися формально визнати «Пасдаран» терористичною організацією (хоча, Сили «Кудс» вже внесені до цього списку). Коли стало відомо про наміри американської адміністрації, у МЗС ІРІ пообіцяли дати «тверду, рішучу та нищівну» відповідь на подібні дії. А командувач КСІР Мохаммад-Алі Джаафарі пригрозив, що у такому разі Іран прирівняє військових США в усьому світі, насамперед на Близькому Сході, до бойовиків терористичного угруповання «Ісламська держава» з відповідними наслідками.