Мотиви Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського щодо звільнення головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного мають психологічний характер, жодних логічних та обґрунтованих причин для цього немає.
Безвідносно від оцінки призначення на цю посаду генерал-полковника Олександра Сирського, вже колишнього командувача Сухопутними військами ЗСУ, який так само має великий авторитет у війську.
На жаль, існує ціла низка аргументів щодо визначення цього рішення помилкою.
Перша. Розуміння або принаймні сприйняття суспільством причин як «політичних ревнощів». Це крок до втрати лідерства чинним військово-політичним керівництвом, тому ще він точно не спрямований на об’єднання суспільства у важкий для держави час.
Друга. Цей крок досить негативно, або без розуміння причин, оцінюватимуть у більшості західних столиць, що не на користь додатковим рішенням щодо збільшення допомоги.
Третя. Авторитет Залужного в армії був такий, що дозволяв триматися й терпіти в умовах дефіциту усього, і хоча ремствування та нарікання не притаманні Силам оборони, певний період у кілька тижнів противник буде використовувати для особливо потужних ІПСО й атак.
Четвертий. Кремль особливо використає цей факт для обробки власного суспільства, заохочення до мобілізації та створення умов для підтримки війни всередині РФ.
П’ятий. Ймовірність поглинання Залужним негативу від «невдалого контрнаступу» мінімальна. Оскільки для більшості зрозумілим є помилка адміністрації Байдена – стимулювати контрнаступ без забезпечення зброєю. Роль Залужного тут майже героїчна – він приховано відмовився від ведення Армії до прогнозованої катастрофи та зберіг тисячі життів.
Шостий. Якщо Залужний не прийме пропозицію Зеленського «бути у команді» чинного президента, єдиний для нього шлях – у політику. А це додаткові виклики як суспільству, так і самій «команді» чинного президента.
Сьомий. Залужний не дозволяв «ховатися за нього» — це довів показовий випадок із його пресконференцією, коли Верховний Головнокомандувач спробував проблему мобілізації «повісити» на плечі генерала.
Незамінних людей немає. Великі сподівання, що генерал-полковник Сирський так само відважно нестиме цей «важкий камінь» та триматиме удари противника. Але ще раз про головне: у цьому не було ніякої необхідності, і саме тому це сприймається як особиста слабкість президента Зеленського.
Головне, що було притаманне генералу Залужному як головкому, це акценти на технології, на найсучасніші, хай і не найдорожчі рішення. На найдорожчі в країни не було ресурсів. Але дієві, потужні й масові. Дуже хочеться вірити, що й надалі так буде.
Валентин Бадрак,
Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння