«Нам всім дуже важко, дуже важко. Але вже ніколи не буде соромно».

Ці вагомі, колоритні й одночасно прості слова головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного найбільш чітко і ємно віддзеркалюють його колосальну натуру.

Сергій Кривонос,

заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2019 -2020),

перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗС України (2016—2019),

генерал ЗСУ

8 липня 2023 року головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний святкує ювілей — йому 50 років. І це чудовий привід не тільки привітати Валерія Федоровича й побажати йому сил і здоров’я довести цю жахливу путінську війну до Перемоги усіх українців, але трішки поміркувати над тим, яке покоління генералів прийшло у вітчизняне військо, які зміни чекають на армію, та що досі перешкоджає бурхливому розвитку оборонного потенціалу держави. Бо генерал Залужний, як ніхто інший з українських воєначальників, уособлює у собі образ генерала нового покоління. Мене ж мотивували привітати очільника нашої армії у такий спосіб передусім кілька причин: знання глибинних проблем і очікувань самої армії, дружба протягом бататьох років із Валерієм Федоровичем (ми познайомилися під час навчання в Одеському інституті Сухопутних військ — Валерій Залужний навчався на молодшому курсі, а безпосередньо ми потоваришували під час спорртивних тренувань у мого товариша Володимира Мечова, який вів на четвертому курсі секцію карате; тоді ж я побачив, що саме витримка та здатність переносити величезні навантаження були визначальними рисами майбутнього головкома), а та також усвідомлення викликів і ризиків, перед якими опинилися Збройні Сили України та й уся вітчизняна армія у широкому сенсі.

Отже, з 27 липня 2021-го Валерій Залужний став біля керма Збройних Сил України, замінивши досить консервативного щодо рішучих змін в армії генерала Руслана Хомчака. 4 березня 2022 року Зеленський присвоїв головнокомандувачу ЗСУ військове звання генерала. А 6 травня того ж, 22-го року, президент Зеленський присвоїв головнокомандувачу ЗСУ відзнаку президента «Хрест бойових заслуг» — нову нагороду, засновану під час війни, «за видатну особисту хоробрість та відвагу або видатний геройський вчинок під час виконання бойового завдання, або видатні успіхи в управлінні військами під час ведення воєнних (бойових) дій». Це справедливі відзначення, яким передувало чимало подій, у ході яких шліфувався бойовий досвід нашого ювіляра та криталізувався талант сучасного полководця.

ПІСЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ КЕРУВАТИ ЗСУ ГЕНЕРАЛА ЗУЛУЖНОГО ВІДБУЛОСЯ ЧИМАЛО ВАЖЛИВИХ ДЛЯ АРМІЇ І БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ЗМІН

Важливо відзначити, що з появою генерала Залужного на чолі ЗС України у військового керівництва армії з’явилася ініціатива. Стрімко почало змінюватися уявлення генералів і офіцерів щодо оперативного реагування армійців на ескалацію з боку противника. Одним з перших кроків Залужного як командувача ЗСУ був дозвіл військовим в зоні ООС відкривати вогонь у відповідь без узгодження з вищим керівництвом. На передовій припинили озиратися і чекати вказівок із Києва, як було до того. Символічний епізод відбувся влітку 2021 року, коли вперше на війні було застосовано розвідувально-ударний безпілотник “Байрактар”, при тому, що ці комплекси турецького виробництва в ЗСУ були готові до використання ще з 2018 року. Згодом за сприяння військового командування ініціативними на полі бою стали не тільки молодші офіцери, але й сержанти. У ході розгорнутої Путіним великої континентальної війни рішучість та ініціатива зіграли надзвичайну роль – тоді як нездатність російських командирів примати самостійні рішення призводила до таких трагікомічних для ЗС РФ наслідків як, наприклад, майже два десятки вдалих для ЗСУ вогневих ударів по Чорнобаївці, де виявляли скупчення техніки та командних структур.

Цікаво, що здатність до рішучих ініціатив Залужний демонстрував з самого початку війни у 2014 році. Справді, свій шлях реформ славетний генерал почав та послідовно реалізовував саме на фротні. У 2014 році Залужного відправили на схід заступником командира сектора «С», група якого в серпні 2014 року була розгорнута у Дебальцевому – місті, де точилися одні з найкривавіших боїв. Відтоді Залужний керував майже всіма угрупованнями, які там створювали. Попри те, що у 2017 році Залужний отримав звання генерала, він не поспішав переводитися на штабні посади і продовжував роботу на передовій¹.

Цю важливу рису не могли не побачити в військовому та військово-політичному керівництві держави. У 2018 році Залужного призначили начальником штабу Операції об’єднаних сил (ООС). Коли він був на цій посаді, українські військові звільнили п’ять населених пунктів, серед яких селище Південне біля підконтрольної російським угрупованням Горлівки та просунулися вперед поблизу Волновахи. Добре пам’ятаю ті події, оскільки з квітня по кінець жовтня 2018 року я був старшим угруповання Сил спеціальних операцій (ССО) ООС — саме підрозділи ССО здійснювали там “зачистки” та готували населені пункти до звільнення. Командував ООС тоді ще один непересічний український генерал — Сергій Наєв, тож є нагода відзначити, що й планування, й реалізація доволі зухвалих намірів, були справді бездоганними. Діяли дуже активно, злагоджено й стрімко. А головне, на практиці відпрацьовували перехоплення ініціативи, нав’язування ворогу порядку денного. У досягненні ефективності наших дій та конкретного результату не останніми під час проведення цих бойових операцій виявилися ділові якості та риси характеру нашого ювіляра — Валерія Залужного.

Ще одна надзвичайно важлива особливість головнокомандувача — його щира готовність та здатність вчитися на ходу, під час війни, ловити ідеї буквально на льоту. Наприклад, генерал Залужний одразу після призначення керувати армією чітко висловився за передові технології та почав послідовний шлях впровадження іновайційних рішень в ЗСУ. Практично одразу після призначення головкомом Залужний заявив, що його пріоритетом є перехід ЗСУ від радянських стандартів до стандартів НАТО. І мав на увазі не лише озброєння та методи ведення війни. “Зміни мають відбутися перш за все у світогляді і ставленні до людей. Я б хотів, щоб ви повернулися обличчям до людей, до своїх підлеглих”². Це важливе й дуже щире висловлення свідчить про глибинне бажання відірвати нову українську армію від радянського коріння, а результати 16 місяців “великої” війни довели, що генералу багато що вдалося.

Однак і ставлення до переозброєння генерал продемонстрував не менш активне. Якщо раніше військове командування переважно відмовчувалося щодо власних поглядів на переозброєння (варто лише згадати скандали навколо переоснащення ЗСУ новими засобами захищеного тактичного зв’язку або реалізацію проєкту зі створення ЄАСУ – Єдиної автоматизованої системи управління ЗСУ), майже одразу після призначення новий головнокомандувач став оперативно вивчати можливості вітчизняної науки. Було укладено меморандум про співпрацю між Генеральним штабом ЗСУ та Національною академією наук України, проведено низку спільних нарад і конференцій. І вже перша промова генерала на конференції у 2021 році щодо необхідності прискорееня автоматизації ЗСУ була глибоко науково обґрунтована. Так само чітко він артикулював і щодо необхідності активного розгортання вітчизняних ракетних виробництв – це справді результат глибоких наукових напрацювань. Загалом приємно, що Залужний робить ставки на вітчизняні технології та на тісну співпрацю керівництва ЗСУ з провідними науковими установами (багато хто запам’ятав, як слушно він висловився про роль вітчизняної САУ “Богдана” у ході звільнення о. Зміїний — попри те, що САУ була тоді у єдиному примірнику, він використав можливість її застосування у великій операції).

Не дивно, що задяки зусиллям Залужного під час глобальної війни 2022-23 років з’явилися вражаючі результати сміливих ініціатив військового командування ЗСУ. Зрозуміло, що до планування та реалізації таких потужних військових операцій як знищення флагману ЧФ РФ крейсера «Москва», вибиття окупантів із о. Зміїний, проведення контрнаступу на Харківщині та звільнення Херсону залучалася певна частина генералів і офіцерів, однак головна відповідальність та надання безпосереднього наказу – це саме головнокомандувач. То ж і не дивно, що це помітили й за океаном, а фото Валерія Федоровича потрапило на обкладинку Time. Тобто, у Вашингтоні чітко й безкомпромісно довели, що саме його воєнні заслуги цінують союзники. То того ж Залужний у 2022 році увійшов до списку 100 найвпливовіших людей планети. «Залужний виявився тим військовим розумом, який був потрібний його країні», – цитувало тоді видання Time слова голови Об’єднаного комітету начальників штабів США генерала Марка Міллі³.

А ще Валерій Залужний “засвітив” “людські” обличчя сучасних українських генералів. Так, бо він справді є представником нової генерації командирів вищого рівню. Він є відкритим і щирим у спілкуванні, на відміну від багатьох генералів ЗСУ, які швидко «бронзовіли» та ставали для оточення неприступною фортецею – одразу після отримання зірок на погони. Поруч із Залужним з’явилася ціла когорта генералів нової формації — сміливих та вітчайдушних патріотів. Це надихає ще й тому, що в Україні зникла хибна традиція призначень на високі посади родичів та відданих друзів – замість професіоналів, що підтвердили свої якості на реальній війні. До того ж, Залужний не відірваний від контексту, від неординарних попередників. Наприклад, він висловився, що має приклад для наслідування — це покійний командувач Сухопутними військами ЗС України з 2009 по 2014 роки Геннадій Воробйов. Залужний наголосив: “Це була людина, яку дуже поважали в армії… Це людина, яка досягла успіху… Це людина, якій було важко, бо він усім допомагав. Він знав усіх у Збройних Силах, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх племінників тощо. Йому було важко, але він взяв той важкий тягар і поніс його. Ось така модель”.

Головний нюанс у сприйняття Залужного його колегами: Залужного поважають, а не бояться. При цьому Залужний — дуже рішуча людина із своїми принципами. Наприкінці 2022 року він зізнався в інтерв’ю The Economist⁴, що з початку повномасштабної війни звільнив десятьох генералів. Ще один — застрелився. Як зазначив головком, посади втратили генерали, щодо компетентності яких у нього були сумніви.

Із Залужним і сподівання на майбутнє України відбувається легше. Його добре й щиро поважають, довіряють йому за океаном, найвищі військові країн НАТО визнають високий рівень українського головнокомандувача. Такий високий рівень довіри часто забезпечує вкрай необхідну допомогу західних країн у розбудові такого оборонного потенціалу, який унеможливить зазіхання Москви на українську територію після перемоги ЗСУ та очищення української землі від путінських окупантів. Напевно через ці реальні досягнення на полі бою з’явилася і потужна народна підтримка — чисельні графіті із його зображенням були у Бахмуті Донецької області, хоча керували обороною інші генерали.

ПОЛІТИКИ НЕ ПОВИННІ ВТРУЧАТИСЯ У ВІЙСЬКОВІ СПРАВИ — ЦЕ ШКОДИТЬ АРМІЇ

Але тепер варто й про інший бік справи — дивне сприйняття головкома у Офісі президента Зеленського. ЗМІ давно примітили: улюблений генерал президента країни НЕ ЗАЛУЖНИЙ⁵. Та й підрахували: з початку війни генерал Сирський отримав нагород від президента удвічі більше, ніж навіть головнокомандувач ЗСУ. Не менш цікаво, що всі дії генерала Валерія Залужного – під особливим контролем Банкової. Зокрема, це спільні телефонній розмови керівника Офісу президента Єрмака і Залужного з радником президента США з питань національної безпеки Джейкобом Салліваном і головою Об’єднаного комітету начальників штабів генералом Марком Міллі. Тільки у 2022 році таких бесід відбулося, щонайменше, десять і всі – у кабінеті Єрмака. Досить гучний конфлікт трапився між Зеленським і Залужним на початку липня 2022-го. Головнокомандувач наказав призовникам та військовозобов’язаним у воєнний час брати дозволи у територіальних центрах комплектування при необхідності пересування. Зеленський відмінив рішення головнокомандувача ЗСУ.

14 вересня 2022 року президент Зеленський спровокував конфлікт у військовому керівництві, коли відзначив визволення Ізюму разом із генералом Сирським і демонстративно не запросив і не відмітив заслуги головкома ЗСУ Залужного. Попри це, Залужний схвально й позитивно говорить про висококваліфікованих колег: «Я довіряю своїм генералам. Я вірю Сирському. Якщо він мені каже, що йому потрібна інша бригада, значить, йому дійсно потрібна інша бригада. Звичайно, я не вважаю себе найрозумнішим тут. Я повинен і слухаю тих, хто в полі. Тому що ініціатива є», — зазначив Залужний 15 грудня 2022 року⁶.

Далі усе некрасиво повторилося після деокупації Херсону на початку листопада 22-го року — замість тріумфу головнокомандувачу ОПУ використав ситуацію для чергової цинічної маніпуляції — просування генерала-фаворита та відсування у тінь Залужного.

За моїми спостереженнями, ближче до середини 22-го року нетерпимість Зеленського до головнокомандувача Залужного стала відверто зашкалювати. Причина дуже людська — справедливе зростання популярності бойового генерала, чого не міг “перетравити” далекий від армії президент. Президент раптом побачив в особі успішного головкома майбутнього політичного конкурента, хоча Залужний ніколи не надавав такого приводу, та навіть інтерв’ю за роки керівництва ЗСУ у нього було лише кілька, й політики в них не було зовсім. Напевно, у середині 22-го, коли нація відчайдушно боролася за виживання, Зеленський та його Офіс вже розмірковували над підготовкою до нових президентських виборів 24-го року. Цікаво, за інформацією джерел авторитетного в Україні видання ZN.UA, Офіс президента України, дізнавшись про підготовку у вересні 22-го року публікації у журналі Time з обкладинкою Залужного, поставив перед послом України в США Оксаною Маркаровою завдання зняти цю публікацію⁷. Навіть у виданні не витримали та назвали такий крок президента “волаючим ідіотизмом”. Однак питання не просто у ревнощах чи політичній конкуренції. Питання набагато глибше та може мати вкрай негативні відбитки на війні!

Вважаю вкрай небезпечним для армії, суспільства й подальшого ходу війни те, що найвище политичне керівництво держави з середини 22-го року свідомо формувало недовіру до очільника війська, який самовідано й успішно вів війну з ворожою Росією. Таке “розхитування” точно не на користь нації й не сприяє цементуванню армії як потужного інституту стримування. Переконаний, що зміна головнокомандувача під час війни, особливо на даному етапі, є абсолютно шкідливою для держави і Збройних Сил.

На щастя не тільки армія, а й фахові кола, журналісти, громадські діячі, значна частина суспільства стали на захист свого улюбленця. Бо генерал того вартий. Символічно було побачити та задокументувати у Бахмуті саме такий багатозначний, знаковий допис: “З нами Бог і отаман Залужний”. Такий підпис графіті багато чого коштує. Та свідчить про справедливість. Тож у день 50-річчя бажаємо отаману й далі справно виконувати свою надзвичайно відповідальну, особливу місію! Щось підказує, що він впорається.

І ще один вагомий нюанс. На хід війни та на сприйняття її суспільством, включаючи мотивацію до стійкої боротьби з ворогом, відчутно впливають, м’яко кажучи, не дуже приємні речі за лаштунками діяльності влади — корупція у сфері обороних закупівель, провал роботи ОПК під час цілого року великої війни, гігантські промахи у підготовці та плануванні довготривалого протистояння країні-агресорці, чисельні недоліки у підготовці командного складу, жахливі провали у сфері управління ресурсами. Ці непересічні проблеми існують, б’ють по потенціалу армії, і генерал Залужний добре обізнаний у цьому — до дрібниць. Але, на жаль, багато що не залежить від нього. Тому що політики (хоча до них часом більше пасує слово “політикани”) лізуть у справи армії — нерідко некомпетентно, задля піару на крові воїнів-захисників. Прикро, але у 23-му році були випадки надання наказів через голову очільника армії, напевно, з метою підриву його авторитету. Під час нелегкого, ризикованого на усієї України контрнаступу Сил оборони, військовим важко й складно реагувати на дії політиків, швидко змінювати сітуацію на краще. Тому хочу закликати усіх небайдужих до майбутнього України (бо саме про державу і націю йдеться!), усіх лідерів громадської думки — допомогти військовому командуванню. Підтримкою і вірою, у першу чергу! Викриттям корупції й непрофесіоналізму, які нам дуже заважають вистояти у цій війні! А ще відвертістю й щирістю, які мають на меті не тільки всебічну підтримку армії, але ще й недопущення некомпетентного втручання у складну й небезпечну роботу військового командування, на чолі якого сьогодні наш, без перебільшення, вже легендарний генерал Залужний.

Сергій Кривонос,

заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2019 -2020),

перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗС України (2016—2019)

генерал ЗСУ