Західні спецслужби протягом останніх років звертають увагу на все більш активну розвідувальну діяльність Росії, що фактично досягла рівня часів «холодної війни». Особливо вразливим до шпигунської діяльності Москви залишається східний фланг НАТО. Країни, які раніше входили до складу Організації Варшавського договору, та колишні республіки СРСР, що знаходяться на цьому фланзі, дають собі з цим раду, хто як може. Однією з найгарячіших ділянок цього «фронту» таємної війни, безсумнівно, є Естонія як з огляду на місце розташування, так і на «баласт» радянського періоду історії (зокрема, значний відсоток етнічних росіян). Такі складні умови не завадили естонцям створити ефективний контррозвідувальний апарат. Навряд чи є якась інша країна-член НАТО, де б так часто затримували російських шпигунів.
Поліція безпеки (естонською – «Kaitsepolitseiamet»), відома як «КАПО», вважається однією з найкращих та найбільш стійких до російської інфільтрації спецслужб колишнього Східного блоку. Зрештою, це визнають і самі росіяни, для яких естонська контррозвідка віддавна є одним із найбільш серйозних противників у Європі. Вже на початку 1990-х років «КАПО» встановила тісні партнерські контакти з британськими спецслужбами. Це було однією з причин того, що Василь Мітрохін зі своїм дорогоцінним архівом про роботу радянської розвідки потрапив через Таллінн саме до Великої Британії, а не за океан.
За останнє десятиліття в Естонії мала місце низка затримань російських агентів, серед яких були й співробітники «КАПО». Найважливіше значення мала справа Германа Сімма, оскільки йшлося про безпеку не лише Естонії, але усього Північноатлантичного альянсу. Великим успіхом «КАПО» стало затримання шпигуна у власних рядах. Справа Олексія Дрессена демонструє, що естонці мусять постійно і всюди дотримуватися принципу надзвичайно обмеженої довіри, тому що невідомо, де ще сидять подібні «сплячі» агенти. Тягар радянського минулого залишається проблемою і для самої спецслужби, у чому переконує справа Володимира Вейтмана.
Характерно, що починаючи з 2014 р., ймовірно, у зв’язку зі швидким зростанням загрози з боку Росії, естонці стали ставитися до ворожих агентів дуже твердо. Якщо у випадку шпигунів на високому рівні «КАПО» планує оперативні комбінації на довгострокову перспективу, то агентуру нижчого рівня, яка не має доступу до державної таємниці та не обіймає високих посад, а займається переважно спостереженням, естонці швидко затримують, судять і доводять інформацію про це до суспільства. Така позиція свідчить про підвищену пильність естонської сторони, яка чудово усвідомлює, що у відносинах з Москвою треба поводитися твердо. За словами колишнього аналітика Агентства національної безпеки США Джона Шиндлера, естонці так довго мали справу з росіянами, а раніше – з Радянським Союзом, що інтуїтивно відчувають російську розвідувальну «культуру» і методи їх роботи.
«КАПО» не замовчує і не легковажить фактів затримання та депортації російських шпигунів. У щорічному звіті про стан державної безпеки, який випускається з 1998 р., спецслужба викриває методи роботи розвідувальних органів РФ, називаючи людей та організації, які підозрюються в контактах з ними. Згаданий детальний звіт про роботу «КАПО», до речі, був першою публікацією такого роду у світі. Той факт, що Естонія має одну з найбільш результативних контррозвідувальних служб на східному напрямку, підтверджується ефективною інформаційною війною (йдеться не лише про оприлюднення інформації про затримання шпигунів), а також суворістю системи правосуддя: іноземні агенти зазвичай отримують максимальне покарання.
Звідки ж походять джерела такої результативності? Позитивну роль відіграли повна люстрація апарату органів безпеки та застосування так званого «нульового варіанту». Хоча, могло статися й інакше, про що говорить історія діяльності агента впливу Росії в Естонії Едгара Савісаара. Коли у 1990 р. він очолив Раду міністрів Естонської РСР, то організував з колишніх офіцерів МВС нову спецслужбу («Eriteenistus»). Після відновлення Естонією своєї незалежності Едгар Савісаар автоматично став прем’єр-міністром. У 1991 р. була створена «КАПО», однак глава уряду не підпорядковував їй «Eriteenistus», і навіть почав працевлаштовувати там колишніх офіцерів КДБ. У 1992 р. Едгар Савісаар пішов у відставку, а його спецслужба була розпущена. Пізніше політик заснував приватну охоронну фірму «SIA», основу якої складали співробітники «Eriteenistus». Перебуваючи у 1995 р. на посаді міністра внутрішніх справ, Едгар Савісаар використовував цю фірму для негласного спостереження за членами уряду та президентом.
Влада незалежної Естонії однією з важливих проблем визнала колишніх офіцерів КДБ та радянської армії, але була змушена частину з них використовувати для роботи у нових державних органах. Наприклад, єдиними вузькоспеціалізованими фахівцями в країні були співробітники оперативно-технічного відділу КДБ ЕРСР, тому керівництво «КАПО» залишило їх на службі для того, щоб вони підготували собі зміну. Це була дуже незначна кількість людей, яких не допускали до важливої оперативної інформації. Як потім з’ясувалося, більша частина цієї групи мала контакти з російськими спецслужбами. У 1995 р. був прийнятий закон «Про порядок реєстрації та викриття осіб, котрі служили або співпрацювали з розвідувальними чи контррозвідувальними органами безпеки або збройними силами країн, що окупували Естонію», який мав мінімізувати ризики, пов’язані з колишніми співробітниками КДБ ЕРСР. Але він не зміг кардинально вирішити цю проблему. Багато осіб, які підпадали під дію закону, в обмін на безкарність і анонімність добровільно призналися у співпраці з КДБ. Це серйозно ускладнило росіянам контакти з ними, хоча повністю такої можливості не усунуло. У кожному з гучних шпигунських скандалів останніх років виявлялося, що офіцери ФСБ або СЗР РФ, які вербували або мали на зв’язку агентуру в Естонії, свого часу проходили службу в КДБ ЕРСР (так, з Германом Сіммом та Володимиром Вейтманом контактували Валерій Зенцов та Микола Єрмаков).
Розвідувальну діяльність на території Естонії проводять усі три головні російські спецслужби: СЗР, ФСБ та ГРУ ГШ ЗС РФ. Найбільшу активність ФСБ проявляє у прикордонних районах, залучаючи до співробітництва російськомовних жителів Естонії, які часто подорожують до рідних у Росію. Указом президента РФ від 17 червня 2007 р. етнічним росіянам з країн Балтії дозволений безвізовий в’їзд до РФ.
ФСБ вербує агентуру й з кримінального середовища, зокрема з числа контрабандистів. Нелегальний перетин кордону використовується росіянами як основа для вербування. З іншого боку, для естонської контррозвідки однією з найбільших проблем залишається недостатній контроль над сухопутним кордоном з Росією. Переважна його частина проходить через лісисту та горбисту місцевість, а контрабандисти дуже добре знають, де знаходяться камери спостереження і легко їх обходять.
СЗР, у свою чергу, працює з цінними агентами, які часто є співробітниками важливих інституцій і мають доступ до державної таємниці. Зовнішньополітична розвідка активно працює теж в економічній сфері. Натомість всі три спецслужби зацікавлені у здобуванні інформації на тему НАТО, передусім, щодо підрозділів Альянсу, розквартированих в Естонії, або багатонаціональних навчань, що проходять на її території. Особливий інтерес Москва проявляє до Об’єднаного центру передових технологій з кіберзахисту НАТО. СЗР та ГРУ націлюють свою агентуру на отримання закритих даних про оборонне планування, співробітництво у рамках Альянсу, розвиток збройних сил, оборонну промисловість, сили територіальної самооборони, інфраструктуру. Відомо, що російські «дипломати» збирають детальну інформацію про мости, розташовані на півдні Естонії вздовж автомагістралі, яка з’єднує кордон РФ з Балтійським морем, та стратегічної залізничної лінії.
Росіяни ведуть розвідувальну діяльність проти Естонії як з власної території, так і з території посольства РФ у Таллінні та Генеральних консульств у Тарту і Нарві. У естонській контррозвідці вважають, що майже кожен третій співробітник цих представництв – офіцер спецслужб. На відміну від російських «дипломатів», які працюють, скажімо, у Польщі або Чехії, їх колеги у країнах Балтії не лише збирають розвідувальну інформацію, але й займаються підривною діяльністю проти влади.
В останніх звітах «КАПО» звертається увага на те, що спецслужби РФ поступово змінюють вид прикриття для своїх співробітників, які все частіше виступають не як дипломати, а як бізнесмени чи журналісти. Крім того, для зв’язку з агентурою використовуються нелегали. Російські розвідники тепер надають перевагу зустрічам зі своїми агентами на території третіх країн, що демонструє, як Москва боїться естонської контррозвідки.
У січні 2017 р. Поліція безпеки затримала співробітника ГРУ, який потім був засуджений на п’ять років позбавлення волі. Це був перший випадок затримання військового розвідника у сучасній історії країн Балтії. Для ГРУ Естонія є «воротами» до НАТО, до проблематики всього Альянсу. Росіяни не приховують, що мають підвищений розвідувальний інтерес до невеликої сусідньої держави. За словами завідувача відділом Прибалтики Інституту СНД Михайла Александрова, «нас цікавить план НАТО щодо прикриття Прибалтійського регіону в разі загострення відносин між Росією і НАТО, у разі початку військових дій. Оскільки естонці дуже сильно інтегровані в розвідувальне співтовариство НАТО, є одним з його активних учасників, вони, звісно, знайомі і з сучасними методами роботи проведення операцій проти Росії, тому і така інформація теж представляє для нас суттєвий інтерес».
Активність російської розвідки особливо посилюється під час проведення в Естонії великих навчань НАТО. У таких випадках ГРУ використовує не тільки агентуру, але й БПЛА, якими оснащений військовий спецназ. Багато дронів з камерами було зафіксовано в естонському небі у квітні 2015 р., коли проходили маневри «Trident Jaguar». Роком раніше, у ході підготовки спеціальних сил НАТО в тому ж регіоні, росіяни встановили дві телефонні «вежі-привиди», за допомогою яких вони отримали номери ІМЕІ мобільних телефонів військовиків Альянсу. Наявність таких даних дає можливість спостерігати за рухом особового складу спецпідрозділів НАТО.
Штаб згаданих навчань знаходився на базі Еаметса, поблизу міста Пярну. Це один з трьох найбільш цікавих для росіян естонських військових об’єктів, крім Вову та Емарі (тут розташовані літаки НАТО). Протягом 2016 р. «КАПО» зафіксувала тут одинадцять підозрілих випадків фото- та відеозйомки бази та її персоналу. Недалеко від бази Еаметса знаходиться село Сінді, населене переважно етнічними росіянами. У Поліції безпеки вважають, що серед них є особи, які співпрацюють зі спецслужбами РФ.
За часів президентства Володимира Путіна ФСБ отримала право проводити розвідувальну діяльність на усьому пострадянському просторі. Розвідувальні відділи Прикордонної служби (з 2003 р. у складі ФСБ) працюють на суміжній з Естонією території. За проведення «глибокої» розвідки відповідають Управління ФСБ по Псковській області та Управління ФСБ по Санкт-Петербургу і Ленінградській області, хоча більш важливі операції (такі, як викрадення співробітника «КАПО» Естона Кохвера у 2014 р.) організовує Центральний апарат ФСБ у Москві. Відомо, що на початку 2007 р. полковник Андрій Лобанов з Управління ФСБ по Санкт-Петербургу і Ленінградській області здійснив кілька спроб вербовки естонських громадян. Незабаром після цього відбулися вуличні заворушення, спровоковані проросійськими радикалами під приводом захисту пам’ятника радянським воїнам у Таллінні. Поліція безпеки не отримала безпосередніх доказів того, що саме розвідка керувала цією операцією (яка, до речі, супроводжувалась потужною кібератакою на Естонію), але було встановлено, що з проросійськими активістами таємно зустрічалися «дипломати» з посольства РФ.
За офіційними даними, у 2015-2016 рр. в Естонії було затримано і засуджено п’ятьох агентів ФСБ (жоден з них не був естонцем за національністю). Три з них мали подвійне громадянство (естонське та російське), один — естонське, ще один був особою без громадянства. Олександр Руднєв працював на російські спецслужби протягом двох років. Він збирав інформацію про армійські підрозділи, ситуацію на військових базах, систему охорони державного кордону та про співробітників Південної префектури поліції і прикордонної служби. Максим Груздєв «спеціалізувався» на висвітленні діяльності органів безпеки та поліції. Павло Романов, завербований ФСБ ще у 1994 р., був досвідченим контрабандистом і доставляв до Росії не тільки товари, але й інформацію про пости охорони кордону, місця розташування камер спостереження, методи роботи прикордонників. Артем Малишев працював на ФСБ з 2011 р., повідомляючи своїх кураторів про пересування частин естонської армії та підрозділів союзників по НАТО. Алік Хучбаров мав 4-річний «стаж» співробітництва і «контролював» прикордонну заставу біля населеного пункту Піуса.
Агентурна діяльність ФСБ в Естонії не обмежується подібним «моніторингом». У Москві йдуть в ногу з прогресом і готують «заділи» на майбутнє. У листопаді 2017 р. «КАПО» затримала 20-літнього Олексія Васильєва, підозрюваного у шпигунській діяльності та кіберзлочинах. Він закінчив технічне училище у місті Сілламяе, де поглиблено вивчав комп’ютерне програмування. Пропрацювавши три роки, юнак на деякий час виїхав до Росії (у Поліції безпеки вважали, що там він проходив спецпідготовку). Повернувшись до Естонії, Олексій Васильєв вступив на навчання до філії Талліннського технічного університету у місті Кохтла-Ярве на спеціальність «автоматизація технологічних процесів».
В одному з останніх щорічних звітів «КАПО» говориться про так звану доктрину Герасимова (начальника ГШ ЗС РФ), згідно з якою війна може вестися невійськовими засобами, щоб зменшити «готовність, волю і цінності» противника.
Загроза з боку Росії для Естонії — це більше, ніж просто класична розвідувальна діяльність. Тому, крім боротьби з агентурою ФСБ, СЗР та ГРУ, контррозвідка приділяє особливу увагу моніторингу ділового та медійного середовищ. Естонці ретельно контролюють, хто і куди хоче вкласти інвестиції в їх країну, якою є структура капіталу, де зареєстрований суб’єкт господарювання. Зрештою, сам Володимир Путін у грудні 2010 р. наголошував на потребі захисту російського бізнесу за кордоном і на необхідності використання технічного та інтелектуального потенціалу російської розвідки для реалізації економічних інтересів держави. Розвідувальна діяльність, яка проводиться через ЗМІ та журналістів, є ще більш небезпечною. За словами представника «КАПО» Мартіна Арпо, росіяни нічого не зроблять військовою силою, не створивши внутрішньої загрози або враження в її наявності. Кореспонденти, які прибувають з Росії часто «суміщають» посади зі службою в розвідці. Їхні репортажі готуються а сценаріями, написаними у штаб-квартирах спецслужб у Москві. Вони змальовують картину пострадянської Естонії як економічно, соціально та культурно відсталої країни на периферії Європи, де процвітає неонацизм, а російськомовне населення піддається дискримінації. Не кращою є ситуація і з російськомовними ЗМІ в Естонії, які інфільтровані іноземною агентурою. Наприклад, журнал «Балтийский мир» опосередковано фінансується Міністерством закордонних справ Росії, а його головний редактор, колишній кореспондент агентства «Regnum» Дмитро Кондрашов, за даними Поліції безпеки, пов’язаний з російською розвідкою. У свою чергу, власник видавництва «Tarbeinfo» і активіст російської громади Володимир Ільяшевич є колишнім офіцером ПГУ (розвідка) КДБ СРСР. ЗМІ — важливий елемент агентурної боротьби РФ з Естонією. Ефективно протидіяти цьому дуже важко, бо майже 40 відсотків етнічних росіян взагалі не знають естонської мови, а дві третини з них не стикаються з естонськими ЗМІ. Російські медіа є потужним інструментом для маніпулювання свідомістю значної маси естонських росіян. Згідно з дослідженнями, проведеними у 2014 р., у разі суперечливих повідомлень лише 6 відсотків росіян довіряють естонським ЗМІ. Більшість вірить у те, що їм повідомлять російські медіа.
Володимир Паливода,
головний консультант
відділу проблем національної безпеки
Національного інституту стратегічних досліджень