Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій, у статті для LB.UA перелічив ключові проблеми Сил оборони України на передовій (висновки зроблені «з розмов з друзями, колишніми колегами, родичами»):
• противник швидко адаптується до змін нашої тактики, постійно шукає нові прийоми і способи ведення бойових дій;
• реагує на наші спроби захиститися засобами окопної РЕБ і змінив частоти, на котрих працюють його ударні БпЛА;
• відкриття вогню означає ураження гармати, що зробила постріл, з імовірністю 90%. Російські розвідувальні БпЛА постійно над головами, при цьому деякі баражують у пасивному режимі на великій висоті, ніяк себе не демаскуючи, але активуються в разі появи цілі. В окремі моменти бою над головою може одночасно висіти 8 БпЛА противника;
• брак боєприпасів, насамперед для HIMARS. Усе більше цілей, по котрих цей засіб вогню вже не відкриває, наприклад, причіпні гармати;

• зниження точності влучань боєприпасів, які наводять з використанням GPS, через інтенсивний вплив засобів РЕБ противника;
  • усе частіше на бронеоб’єктах противник встановлює індивідуальні засоби радіоелектронного захисту. Район бойових дій на південному сході України: атакує танкова рота противника, на танках – незвичного вигляду антени. Дрон-камікадзе підлітає до танка, вдаряється об радіоелектронну завісу й падає (наші того разу відбилися за допомогою ПТРК);
  • артилерія противника просто зносить укріплення піхоти, після чого наші, хто вцілів, відходять, адже продовжувати оборону просто ніде. Ми так з противником не можемо – снарядів бракує;
  • цілком імовірно, що в районах Бахмута, Авдіївки та Мар’їнки Силам оборони доведеться відступити на захід, і вкрай бажано мати там підготовлені не лише рубежі для оборони, але й усю інфраструктуру для оборони взимку, включаючи бліндажі, запаси дров, лазні-пральні-їдальні тощо. На питання «там щось є?» друзяка відповів: «там, де я їжджу, нічого немає»;
  • нам усе більше не вистачає людей у бойових підрозділах, і ситуація з укомплектуванням бригад усе більше нагадує початок літа 2014 року, коли наче процент прийняли, а воювати нема кому — не вистачає навідників-операторів, командирів бойових машин, стрільців. Колега, котрого дуже поважаю за професійність, нелюдську працездатність і відданість мобілізаційній справі, зауважив: «А людських ресурсів у нас і немає».

Противник раз за разом нав’язує нам епічні бойовища за населений пункт, куди кидає, що в пічку, людські й матеріальні ресурси (Лиман, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасна, Соледар, зараз – Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка). І ми кожного разу ведемося на це й починаємо гратися в «ні кроку назад», хоча чітко розуміємо, що лава запасних у противника довша за нашу разів у 10 і він може щодня втрачати умовну 1000 бійців, що становить 0,00000699% від чисельності населення Росії. Тобто це навіть не привід занервувати й накрапати в стакан коньяку валер’янки. При цьому слід знати, що мобільна оборона охопить значно ширші території, котрі переважно спустошать.