Сучасна сфера національної безпеки є надзвичайно складною, багатовимірною просторово-часовою системою. Теперішня російська війна показала, що серцевинним елементом національної безпеки є громадяни України, які стали рушійною силою і головною системо-утворюючою частиною національної безпеки. Отже вирішальні зміни системи національної безпеки, її удосконалення має здійснювати народ України. Основним підґрунтям для такої побудови системи національної безпеки є положення, закріплене в Конституції України: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.”

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ

Слід визнати, що переважна частина громадян України не хоче брати активну участь у розбудові держави ні особисто, ні через своїх обранців в парламенті. Всю відповідальність за зміни в країні вони покладають лише на одну людину – на Президента України. І в цьому сенсі ставлення українців до своєї держави набагато більшою мірою нагадує ставлення росіян чи білорусів, ніж ставлення поляків або чехів.

Однак відмінність української моделі держави від російської і білоруської закладено і в Конституції, і в самій сутності функціонування українського суспільства. Росіяни і білоруси здатні зберігати багаторічну довіру до своїх лідерів, щоб ті не робили – населення ототожнює їхні режими з самими державами. На відміну від них в Україні довіра до Президента триває недовго. Через короткий час кредиту довіри ми знову повертаємося до звичного українського стану недовіри до будь-якої влади. Найбільш активна частина громадян України знову згадує конституційне положення: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.” Передумовами розвитку громадянського суспільства в Україні є недирективно сформована громадська думка і, найголовніше, вільна особистість з розвиненим почуттям власної гідності. Все це у нас вже є, отже ми готові до реалізації конституційного положення щодо влади народу.

 

Передумовами розвитку громадянського суспільства в Україні є вільна особистість з розвиненим почуттям власної гідності

Історичний досвід в Україні засвідчує, що громадянське суспільство завжди стоїть на охороні вищих цінностей людського буття, до яких належать воля, безпека, сім’я, добробут. Суспільство громадянського рівня цілком спроможне до вищого прояву власних самоорганізаційних спроможностей – продукування збройно-силових об’єднань громадян, орієнтованих на силовий захист національних інтересів.

Найбільш ефективною формою здійснення влади народу є робота громадян в неурядових організаціях. В таких організаціях працюють лише активні, небайдужі люди. Такі люди не лежать на дивані чекаючи результату від роботи чиновників. Ці люди мають активну життєву позицію. Саме активні люди змінюють наше суспільство і нашу державу на краще. Характерною рисою таких людей є самопожертва заради українського народу. Таких людей небагато – 3…5 % населення України, але їх діяльність була вирішальною у переламні часи нашої історії. Долю держави вирішують не маси утомлених, а одиниці незламних. Вони відіграли найважливішу роль на початку російської війни. Тому роль таких людей враховано у Законі України “Про національну безпеку України”, де встановлено, що громадяни та громадські об’єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки, є однією з чотирьох складових сектору безпеки і оборони. Опора на громадянський актив – той шлях, що є каталізатором реального розвитку держави. В цьому Законі громадські об’єднання вважаються не менш важливими, ніж Збройні Сили України.

Долю держави вирішують не маси утомлених, а одиниці незламних

На рівні концептуальних узагальнень можемо констатувати: в Україні склалися необхідні передумови для створення Сектору безпеки і оборони, який, об’єднуючи безпекові можливості держави та громадянського суспільства, має повністю замінити радянський релікт у вигляді Воєнної організації держави. Остання продемонструвала повну безпорадність на початковій фазі російської війни.

Українська держава концептуально визнала важливість мілітарних можливостей громадянського суспільства, високу мобільність процесу їх зосередження “у потрібному місці в потрібний час”. Наші громадяни виявили гнучкість форм практичного застосування, самовідданість і самопожертву захисників Батьківщини, що не є професійними військовослужбовцями. Збройний спротив суспільства, починаючи з 2014 р., став державотворчим чинником. Не помічати цього демократична влада не може, оскільки громадянське суспільство, як засвідчила Революція Гідності, має можливості ефективного силового впливу на можновладців, які не виправдали суспільних сподівань, тим більше зрадили Україну.

 

Протягом всіх років оборони України від російської агресії добровольчі підрозділи проявили себе як найкращі захисники нашої держави. Добровольці відіграли вирішальну роль на початку російської агресії. Фактично перелому у війні досягли саме добровольчі підрозділи. Але до цієї пори вони залишаються у стані, коли у будь-який момент їх можна оголосити незаконними збройними формуваннями і вжити відповідних силових заходів. Або навпаки, якесь зібрання озброєних людей може прикриватися найменуванням “добровольців”, але діяти на шкоду державі. Тому і у добровольців, і у державних чиновників є бажання вписати добровольців у правове поле нашої держави. На жаль, поки що погляди добровольців і чиновників розходяться, бо чиновники розглядають добровольців як людський ресурс, потрібний для кількісного наповнення штатних підрозділів Збройних Сил України без оглядки на якість таких підрозділів. Добровольці ж навпаки зосереджуються на якісних показниках своїх підрозділів, що забезпечується високою мотивацією, спрямованою на оборону України. Очевидно, що обидві точки зору мають право на існування, але ці позиції треба зближувати.

Добровольчі підрозділи відіграли вирішальну роль на початку російської агресії

Добровольчий рух виник стихійно, отже може зникнути, якщо не буде підтриманий на державному рівні. Потрібно реалізувати положення теорії держави і права про первинність суспільних процесів і вторинність норми. Суспільні процеси вже відбулися – добровольчі підрозділи створені і на практиці довели свою ефективність. Наступним кроком має бути унормування порядку створення та взаємодії добровольчих підрозділів із силовими відомствами. Це справа Верховної Ради України – правове врегулювання того, що вже існує і де-факто підтримується державою – збройно-силові об’єднання громадян, орієнтованих на силовий захист національних інтересів. Дещо вже зроблено – у Законі України “Про національну безпеку України” добровольців оголошено як одну з чотирьох складових сектору безпеки і оборони України. Необхідно й надалі розвивати правове підґрунтя добровольчого руху в Україні. Світовий досвід свідчить про те, що добровольчий рух повинен мати правове підґрунтя.

Світовий досвід свідчить про те, що добровольчий рух повинен мати правове підґрунтя

Українське суспільство вже давно готове до відповідних законодавчих змін. Суспільні процеси вже відбулися – добровольчий рух в Україні діє. Наразі існує нагальна потреба його унормувати через Закони України. В першу чергу – потрібен Закон України “Про територіальні війська”.

 

Сергій Кривонос,

Анна Майборода,

Олександр Голубчик,

Андрій Гордієнко,

Віктор Дихановський,

Олексій Лапін,

Віталій Поліщук