Війна на сході країни триває, і все такою ж реальною залишаеться можливість екскалації, розповсюдження агресії на дотепер мирні території, розширення географії терористичних нападів та диверсій. Україна має величезну кількість вразливих до атак об’єктів, атаки на які можуть спровокувати величезні лиха для держави в цілому, і становити потенційну загрозу для мирного населення. В умовах непередбачуваних дій ворога в цій сфері особливо важливою стає оснащення силових структур сучасними засобами радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Про справи у цій галузі національної оборони агентству розповів генеральний конструктор розвитку Військ РХБЗ (радіаціного-хімічного-біологічного захисту) директор – генеральний конструктор ПП «НВПП «Спаринг-Віст Центр» Юрій Сторонський.
– Яку продукцію оборонного призначення виготовляє «Спаррінг-Віст»?
Традиційно наше підприємство займається розробкою та виготовленням приладів радіаційного контролю. По цьому напряму в нас є п’ять виробів, поставлених на озброєння Збройних сил України. Це прилади для персональної дозиметрії, для командних пунктів, радіаційного моніторингу, засоби радіаційної розвідки для БТРів різного типу тощо. Наша продукція замінює старі зразки, розроблені та поставлені в армію ще за часів СРСР, та морально й фізично застарілі – наприклад, такі, як ДП5. Останнім часом у співпраці с управлінням РХБЗ Генштабу нас залучили до робіт з розширення цього напрямку, й роботи з факторами не тільки радіаційного, а й біологічного і хімічного забруднення.
– Наскількі сьогодні Збройні сили забезпечені цими засобами?
– Абсолютні цифри я називати не маю права, але якщо казати у відсотках – це лише близько 2% від наявних потреб ЗСУ. Це дуже мало. Перші засоби ми поставили Міністерству оборони ще 2004 року, і з того часу вони закупили дуже незначну їх кількість.
– Що перешкоджає більш активному переозброєнню на нові зразки? Окрім, звичайно, браку фінансування…
– Насамперед, пріоритети Міноборони. Ведуться бойові дії, і цей напрямок вважається в кращому випадку другорядним. Наша продукція не вважається засобами першої необхідності. Але ми з цим не згодні, і неодноразово намагалися донести нашу позицію до різних державних установ: Україна, як держава, на території якої іде війна, має безліч уразливих до атак об’єктів – наприклад, ядерно небезпечних… АЕС – 15 атомних реакторів… Сховища радіаційних відходів… Хімічна промисловість, підприємства якої можуть стати об’єктами терористичних нападів… Всі вони можуть стати джерелом небезпеки не тільки для Збройних сил, але й для держави в цілому. І наслідки цих потенціальних атак буде дуже важко ліквідувати, якщо попередньо не оснаститись засобами контролю.
– Чи є якісь законодавчі перешкоди?
– Навпаки – на папері я чітке розуміння необхідності оснащення й забезпечення всіх родів військ засобами хімічної, біологічної та радіаційної розвідки. Оскільки підрозділи передових армій світу мають дуже високий рівень оснащення цими приладами. Наприклад, наші ворожі північні сусіди періодично демонструють увагу, яку вони приділяють цьому напрямку, коли влаштовують повномасштабні навчання своїх підрозділів РХБ розвідки, які постійно отримають нові зразки техніки. Уздовж східного кордону України у складі військ РФ сьогодні розгорнуті повноцінні підрозділи РХБЗ. Хочу нагадати, що мова йде про державу, військова доктрина якої допускає застосування ядерної зброї в локальних конфліктах.
Напрямок радіаційного, хімічного та біологічного захисту актуальний і для наших західних сусідів. Наприклад, Польща сьогодні активно розвиває цей напрям, плідно працює над забезпеченням своїх Збройних сил засобами РХБЗ, повністю закриває їх потреби у засобах персональної дозиметрії, забезпечуючи війська індивідуальними дозиметрами польового використання. Можна навіть не казати про війська спецпризначення, які оснащуються цими засобами в першу чергу. Ми сьогодні у співпраці з німецькою фірмою «Bruker» створили новий польовий прилад радіаційної розвідки, який ми сертифікували по стандартах MIL (MIL-STD-810 — ряд стандартних параметрів для лабораторних випробувань військового стандарту США (United States Military Standard), які дозволяють стійкість широкого переліку обладнання до всіляких впливів в непольових умовах. Окрім цього ці параметри дозволяють створювати обладнання для відтворення таких впливів.
Проходження випробувань за цім стандартом, а саме останній його версії — MIL-STD-810G, є необхідним для участі в замовленнях на поставку техніки та комплектуючих для Міністерства оборони США (Department of Defense) та НАТО). Сьогодні цей прилад претендує на оснащення військ країн НАТО та багатьох інших.
– Чи працюєте ви на експорт?
– Наше підприємство є учасником зовнішньоекономічної діяльності, у нас понад двадцять дилерів в різних країнах на різних континентах, ми експортуємо свою продукцію у понад вісімдесят країн світу.
– Як, на вашу думку, можна було б покращити умови експортної роботи приватних оборонних підприємств?
– Було б доцільно змінити роль спец експортерів. На сьогодні вони сприяють підвищенню кінцевої ціни продукції, що, звичайно, негативно впливає на конкурентоспроможність. Також, якщо продукція приватного підприємства попадає в категорію військової продукції, це ускладнює роботу, бо вже немає можливості експортувати її безпосередньо. Доводиться звертатися до послуг спец експортерів, а це, знов таки, додаткова вартість. З іншого боку, коли потрібно імпортувати продукцію, яка теж класифікована як оборонна – наприклад, певні складові частини для створення наших виробів – теж потрібно працювати через спец експортера. Тому я вважаю, що монополія держави на експортно-імпортні операції в оборонній галузі повинна бути скасована.
Але це не означає ліквідацію спецекспортерів. Це потужні координуючі структури, які знають ринок, можуть презентувати продукцію на виставках, вести переговори тощо. На мою думку, послуги спецекспортерів повинні стати опціональними, необов’язковими.
– Як складаються ваші стосунки з військовою прийомкою? Як ви оцінюєте її роль, чи відповідає організація цієї структури стандартам сьогодення, чи потрібно щось змінити?
– Тут є дві сторони медалі. З одного боку, військова прийомка – це фільтр, який не пропустить відверту халтуру. Ненадійну продукцію, яка не відповідає відповідним вимогам, та не має попадати до війська. Ця її функція є, на мою думку, абсолютно необхідною.
З іншого боку, прийомка використовує застарілі радянські ГОСТи, частина яких досі є таємною всупереч здоровому глузду. Дивна річ – Радянського Союзу давно немає, усі ці стандарти давно відомі усьому світу, а у нас сьогодні підприємство без ліцензії на роботу з державною таємницею не можуть отримати доступ до них.
Але набагато більшою проблемою є невідповідність цих стандартів вимогам сьогодення. Можу навести приклад з нашого досвіду. Наше підприємство, окрім магістрального напрямку, працює й в інших галузях – зокрема, поставляє різні електронні спецблоки для бронетехніки. Ми проходили міжвідомчі випробування, з метою отримання дозволу на використання апаратури в серійних виробах. І спостерігали суперечку між двома представниками замовника – нашого, Львівського, та представника замовника-інтегратора, тобто ОКБ ім.Морозова. Обидва користуються тими самими ГОСТами, але трактують їх по-різному. Навіть на такому рівні відбувся конфлікт трактування. Тобто є гостра потреба в розробці нових національних стандартів, модернізованих, скоригованих й позбавлених різних недоречностей. Наприклад, процедура міжвідомчих випробувань настількі складна – вона повторює процедуру державних випробувань, хоча в тому, що стосується паперів, нормативної документації та шляху до затвердження, вона в півтора рази складніша. Хоча мало би бути навпаки! Тому потрібні зміни.
Така робота вже почалась, але, нажаль, іде дуже повільно. Сказати, скільки часу піде на розробку, на опрацювання, на підготовку відповідних кадрів в галузі стандартизації дуже важко. Це складна і довготривала процедура, але необхідність перегляду стандартів диктує час.
– Чи є у вас сьогодні в Україні конкуренти?
– В тому, що стосується засобів РХБЗ – ні, немає. Колись були об’єднання ім.Корольова, завод «Мерідіан», який випускав ДП-5, але останні серії цього приладу зійшли з конвеєра в 1992-му році… Були спроби реанімації виробництва, вони вийшли на випробування десь в 2010-му, але ЗСУ їм не зацікавились, тому що це був, по суті, той самий застарілий стрілочний прилад вчорашнього дня.
– Які ви бачите перспективи розвитку в галузі? Чи є якісь рухи у позитивний бік протягом останнього року?
– Якщо казати про оборонний сегмент РХБЗ, то ні, їх немає, бо, повторюю, військове керівництво не вбачає в цьому пріоритетної потреби. Але потенціал розвитку величезний. Треба створювати нову машину РХБ розвідки – тому що БРДМ-2 з допотопними засобами, які зараз стоять на озброєнні, вже не витримує ніякої критики. Також потрібні інші машини, переносні засобі, аналітичні лабораторії… Також потрібно розвивати напрямок піротехнічних засобів для аерозольного маскування – димових гранат білого, чорного димів, засоби маскування стратегічних об’єктів: аеродромів, командних пунктів, зенітно-ракетних батарей… Все, що зараз є, ще радянського зразка, і склади майже пусті. У цій роботі ми задіяні, протягом останніх років опрацювали цей напрям. Ці речі, які пов’язані безпосередньо з бойовими діями, армія більш-менш активно закуповує.
Що стосується РХБЗ… Я читав проект програми розвитку Збройних сил, у якій цей напрям виділений як пріоритетний. Але це на папері… Що буде насправді, побачимо. Сьогодні можна дише констатувати, що ситуація з радіаційним, хімічним та біологічним захистом в Збройних силах України вкрай незадовільна.
ІА «ОПК»