ВІЙНА ПУТІНА ПРОТИ УКРАЇНИ: ЦІЛІ, СТАН ЇХ ДОСЯГНЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ ЗАВЕРШЕННЯ

Ще понад п’ятнадцяти років тому В.Путін, після відомої промови у Мюнхені (Німеччина), визначив чи не найголовнішою метою своєї політики скасування України як вільної, суверенної, незалежної і демократичної держави, її багатовікової історії, а також Українського народу – його свободи, права на самовизначення, європейську ідентичність, мову, віру і культуру. Він вважає, що їх існування унеможливлює досягнення мрії його правління – відновлення російської імперії хоча б у межах колишнього Радянського Союзу. Враховуючи це, варто поголитися з оцінкою низки українських і західних політиків та експертів стосовно того, що його не влаштовує навіть лояльна Україна, яка гратиме роль буферу між РФ та Заходом. Він робитиме усе, щоб України взагалі не існувало, для чого намагатиметься окупувати, анексувати та знищити її.

У минулому ця політика втілювалася у життя по-різному. Більш активно – у період між першим і другим «майданами», особливо в роки президентства В.Януковича. Суттєве прискорення її реалізації відбувалося з 2014 р., коли Росія здійснила латентну агресію та почала гібридну війну проти України за так званою «доктриною Герасимова».

Прикриваючись фейковими заявами про «ешелони українських націоналістів», що нібито рухалися до Криму, «зелені чоловічки», які насправді були російськими військовими, окупували півострів. У стислі строки він перетворився у найбільшу в Європі морську, повітряну та сухопутну воєнну базу. І розташовані у ній російські війська почали готуватися до захоплення Донбасу та південних областей України.

Водночас Росія, розповсюджуючи байки про начебто «громадянську війну на Донбасі», в якій її військові не беруть участі («їх там немає!»), окупувала також частину територій Донецької та Луганської областей, утворивши на них самопроголошені і міжнародно невизнані так звані ДНР та ЛНР.

У подальшому Кремль намагався змусити Київ, у тому числі за сприянням окремих європейських політиків, швидко імплементувати вигідні лише йому положення Мінських домовленостей, нав’язаних Україні в 2014-2015 рр. Йшлося, насамперед про перетворення України у федеративну державу, визначення в її Конституції особливого статусу для ДНР та ЛНР, введення їх до складу нашої країни після проведення у них псевдовиборів з порушенням вимог українського законодавства, до виведення з непідконтрольних Києву територій російських військ та озброєнь, не повернення під контроль України відповідних ділянок її державного кордону з РФ тощо.

За задумом Москви, здійснення Києвом таких кроків дозволило б: дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні; спровокувати численні політичні акції, які мали перетворитися у масові заворушення; утворити безлад і хаос в нашій країні; підірвати довіру до влади з боку українського суспільства та особливо військових, що чинять збройну відсіч російській агресії; делегітимізувати і знищити систему державної влади; придушити здатність Українського народу до опору агресору; дискредитувати та ізолювати Україну на міжнародній арені.

Завдяки цьому В.Путін передбачав сформувати в Україні підконтрольну йому тимчасову владу, яка б зруйнувала українську державність. Спочатку вона мала замість України утворити (на додаток до ДНР і ЛНР) низку самопроголошених псевдореспублік на територіях Харківської, Херсонської, Одеської та інших областей. Потім, за прикладом Криму, провести в них псевдореферендуми щодо входження до складу РФ. Після чого їх було б включено до російської неоімперії в якості федеральних округів. Такі ідеї покійного В.Жириновського стосовно ліквідації нашої держави є основою нинішньої діяльності Кремля на українському напрямі.

Але Українська держава та її народ завадили досягненню Москвою зазначених цілей і задумів. Впродовж останніх восьми років в Україні посилювалася державна влада, зростала протидія російським гібридним загрозам та відсіч збройній агресії ворога на лінії розмежування у Донецькій і Луганській областях. Активно зміцнювалась її обороноздатність, насамперед розгорталися сили національного спротиву, реформувалися Збройні Сили та інші складові сил оборони, підвищувалися їхні спроможності, у тому числі за допомогою держав-членів НАТО, ЄС та інших іноземних партнерів.

З огляду на це В.Путін, не досягнувши у 2014-2021 роках цілей антиукраїнської гібридної війни, розпочав 24 лютого 2022 р. цілком неспровоковану, відкриту широкомасштабну війну проти нашої країни та її народу. У Росії її брехливо назвали «спеціальною військовою операцією» та заборонили вживати замість такої назви слово «війна». Деякі окремі іноземні політики, симпатики В.Путіна, ще продовжують говорити про якийсь «конфлікт в Україні». Хоча міжнародне співтовариство визнало її найбільш масштабною та жорстокою війною в Європі після Другої світової війни.

Вона докорінно змінила європейську безпеку, її дійсність та майбутнє. Як влучно зазначив прем’єр-міністр Великої Британії Б.Джонсон, це стало кінцем епохи після «холодної війни». «Ми стали свідками кінця епохи після «холодної війни», а напад на Україну, хоч як це сумно, відкрив нову сторінку», – заявив він [1].

Яскравим прикладом цього є зокрема рішення Фінляндії і Швеції про відмову від нейтрального статусу, якого перша дотримувалася декілька десятиліть, а друга – понад 200 років, та подачі заяв на вступ до НАТО. Колишній прем’єр-міністр Фінляндії О.Стубб обґрунтував такі рішення наступним чинником: «Наше членство в НАТО було ухвалено 24 лютого о 5 годині ранку, коли Путін і Росія напали на Україну. Без цієї атаки Фінляндія та Швеція не приєдналися б.» [2].

Ця війна вкрай негативно вплинула на світову економіку та гуманітарну ситуацію у Європі. А глобальна, євроатлантична та європейська системи міжнародної безпеки виявилися чергового разу (після нападу РФ у 2008 р. на Грузію та у 2014 р. – на Україну) нездатними швидко та адекватно реагувати на російські збройні агресії проти сусідніх країн.

Разом з тим, нинішня путінська війна нарешті призвела до кардинальної трансформації зовнішньої, воєнної, економічної, інформаційної та іншої політики ЄС, НАТО і провідних західних держав у спільну безпекову політику об’єднаного Заходу щодо Росії. Про таке «повернення геополітики» наголосила міністерка закордонних справ Великої Британії Л.Трасс [3]. А особливості її змісту та наслідків для нашої держави і Росії докладно проаналізував екс-міністр закордонних справ України П.Клімкін [4].

США, Велика Британія, Німеччина, Японія та інші західні держави усвідомили, що путінський автократичний режим, розпочавши широкомасштабну війну проти України, відкрив «вікно можливостей» для його демонтажу. Історія повторюється: керівництво колишнього СРСР створила подібні «можливості» у 1979 р., після здійснення військової спецоперації з ліквідації тодішнього очільника Афганістану Х.Аміна та введення до цієї країни «обмеженого контингенту радянських військ».

Агресія Росії обумовила швидку відмову від «пацифісткої» безпекової політики навіть найбільш консервативних її прибічників – Німеччини та Японії, а також їх готовності відтепер воювати за демократію і свободу. Причини цьому проаналізовані у статті професора права людини Нью-Йоркського коледжу Бард Я.Буруми [5].

До згаданих причин варто додати ще одну, однакову для обох цих країн. Їх окремі «історичні території» [за нинішньою путінською термінологією] – частина Східної Пруссії (Калінінградська область) та Північні території (південні Курили), відповідно, досі окуповані Росією. Нагадаємо, що згадана область мала повернутися до складу Німеччини ще у 1996 р., що передбачено Потсдамським договором, який РФ вчергове порушила. Тому не можна виключати, що у нових геополітичних реаліях, які виникнуть після перемоги України та Заходу у розв’язаній Росією війні, відбудеться відновлення територіальної цілісності Німеччини та Японії. Адже, ліквідація у центрі Європи російських сухопутних, морських та повітряних військових баз у Калінінградській області кардинально покращить безпеку на Європейському континенті. Як поставиться Фінляндія до повернення своїх історичних територій, також окупованих РФ, покаже час.

США, задля забезпечення реалізації спільної безпекової політики об’єднаного Заходу щодо Росії, утворили проукраїнську коаліцію союзників і партнерів зі всього світу з метою: надання Україні необхідної допомоги у сфері оборони і безпеки, а також економічної та гуманітарної допомоги; створення умов для серйозних витрат Росії, усунення ризиків, пов’язаних з її надмірним впливом; зміцнення колективної безпеки і оборони Заходу; нейтралізації зростаючих глобальних наслідків нинішньої російської війни, зокрема пов’язаних із кризою біженців та продовольчою кризою. Росію визнано головною загрозою безпеці в Європі та у світі. Вона опинилася у повній ізоляції, а її керманичі стали міжнародними ізгоями.

Тепер вже об’єднаний Захід розпочав у відповідь гібридну війну проти Росії на політичному, воєнному, економічному, фінансовому, інформаційному, технологічному, науковому, гуманітарному та інших «фронтах». Її цілями є примушування РФ до припинення війни проти України, руйнування російської економіки, у першу чергу – її воєнно-промислового комплексу, послаблення Росії настільки, щоб вона вже не була спроможна загрожувати своїм сусідам і державам-членам НАТО та ЄС війною, ізолювання її від решти світу, нанесення стратегічної поразки режиму В.Путіна.

При цьому спостерігається, що керівництво США, Великої Британії, України та низки інших держав вважають, що наша країна має перемогти у цій війні, а В.Путін піти з політичної арени. Проте, лідери Франції, Німеччини, Італії та деяких інших європейських країни занепокоєні зокрема у тому, що перемога України може дестабілізувати Росію, зробивши її ще більш непередбачуваною і поставивши нормалізацію їх енергетичних зав’язків з Москвою за межі досяжності. Тому вони все більш активно публічно виступають за припинення вогню, а приховано – за «збереження обличчя» та створення умов для «переможного відступу» агресора-очільника Кремля, навіть якщо це коштуватиме Україні її територій [6].

Надто важливою для України є іноземна безпекова та воєнна допомога. Її швидке та масштабне надання США, Великою Британією, Канадою, Польщею, Францією, Чехією, Словаччиною, країнами Балтії, Німеччиною, Іспанією, Італією, Швецією та іншими європейськими державами, а також Австралією, Японією і Південною Кореєю є одним із визначальних чинників забезпечення її здатності ефективно чинити спротив російській збройній агресії. Нашим військовим вкрай потрібні бойові літаки і вертольоти, сучасні засоби протиповітряної, протитанкової та протикорабельної оборони, артилерія і реактивні системи залпового вогню, безпілотні літальні апарати тощо. З початку війни і за станом на кінець травня ц.р. лише США спрямують Україні десять траншів такої допомогти на суму $3,9 млрд.

І хто міг спрогнозувати, що США через 81 рік після протистояння з нацистською Німеччиною відновлять дію програми ленд-лізу для України у війні з імперсько-реваншистською Росією. Тоді ця програма була програмою «проти Гітлера», а нині – «проти Путіна». Історія знову повторюється?

Різноманітні антиросійські рестрикції західних держав, їх відмова від імпорту російської нафти та газу, арешти закордонних грошових авуарів та закордонної власності РФ, її очільників, олігархів, держчиновників та членів їхніх родин, блокада повітряних, морських та сухопутних сполучень з Росією, промислово-технологічний, науковий, поштовий, культурний, спортивний та інший бойкот за своїми напрямами, масштабами і наслідками вже є незрівнянно більшими, ніж ті, що застосовувалися Заходом у часи  «холодної війни» з колишнім СРСР. Однак, їх руйнівну силу Росія відчує лише через 1-3 роки.

Україна вже дев’ятий рік поспіль веде війну за свою незалежність, суверенітет та територіальну цілісність. Однак відтепер війна стала екзистенційною для України та Українського народу з наступних причин.

Російські загарбники/«рашисти» діють в Україні за лекалами гітлерівських фашистів у минулому столітті. Вони перетворили в «українську Герніку» Маріуполь, Харків, Чернігів, Суми, Ірпінь, Бучу, Бородянку, Гостомель, Охтирку, Волноваху, Ізюм та інші українські міста, селища і села. Свідомо знищується інфраструктура, житлові будинки, зерносховища, склади продовольства та пального, заклади освіти і культури, лікарні, пологові будинки, торговельні центри, промислові підприємства, аеропорти, залізничні шляхи та інші цивільні об’єкти.

Майже 11 млн українців були змушені покинути свої домівки. З них понад 6,0 млн є біженцями, що виїхали за кордон, а решта – стали вимушеними внутрішніми переселенцями. Дані ООН у справах біженців свідчать, що це найсерйозніша криза з біженцями в Європі з часів Другої світової війни.

Десятки тисяч наших громадян втратили житло та усе майно. Рашисти продовжують обстрілювати та бомбити українські міста, селища і сіла, блокувати гуманітарні коридори, конвої з гуманітарною допомогою та вже депортували до Росії 1,3 млн українців, з них – понад 220 тис дітей, у тому числі без батьків.

Окупанти викрадають, катують, ґвалтують та вбивають тисячі мирних українців, здійснюючи геноцид Українського народу. Цього у Європі не було з часів нацистської окупації у минулому столітті. Недарма президент США Д.Байден назвав В.Путіна вбивцею, воєнним злочинцем та «м’ясником», а його дії в Україні геноцидом українців. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» [7]. І парламент Канади також ухвалив резолюцію стосовно визнання геноцидом дій Росії в Україні.

Зазначені та інші злодіяння проти українського мирного населення є воєнними злочинами і  злочинами проти людяності. Їх організаторів та виконавців судитимуть у Гаазькому трибуналі. Українські, американські та європейські фахівці разом збирають та документують необхідні для цього докази.

Такі дії Москви є невипадковими. Актуальні для України результати їх аналізу, отримані на підставі вивчення досвіду воєнних дій РФ, зокрема у Сирії, містяться в інтерв’ю дослідниці Віденського центру з роззброєння та нерозповсюдження Х.Нотте [8] та наукового співробітника Вашингтонського Інституту Близького Сходу Ч.Лістера [9]. Стисло вони зводяться до наступного.

Росія зазвичай веде послідовну війну, яка має окремі фази (етапи). Вона може зупиняти ведення операцій в одних регіонах для того, що б посилити їх ведення в інших. При цьому можуть створюватися так звані зони деескалації з метою вивільнення певних сил та засобів, відновлення їх боєздатності та перегрупування. З часом, у разі необхідності, відбувається повернення військових сил та засобів до зон деескалації для їх захоплення. Активно використовується тактика облоги великих населених пунктів та бомбардування відповідних територій.

Одночасно створюються так звані гуманітарні коридори, до яких треба ставитися с певної обережністю та недовірою. Під час війни Москва широко розповсюджує різноманітну дезінформацію, зокрема щодо використання іншою стороною при веденні бойових дій цивільних осіб в якості живого щита, іноземних найманців, заборонених видів зброї тощо.

І хоча теперішня війна Росії в Україні відрізняється за цілями, масштабом та наслідками від її війни у Сирії, наразі їй притаманні основні наведені вище особливості.

Нагадаємо, що 24 лютого ц.р. В.Путін публічно визначив цілями війни з Україною «захист людей» у так званих ДНР та ЛНР, а також «прагнення до демілітаризації і денацифікації України». Крім того, він заявив, що «її планами не передбачена окупація українських територій» і нібито ця війна «є самозахистом від загроз, що створюються [Україною]» для Росії, яка «нікому нічого не збирається нав’язувати силою» [10]. Своєю чергою, прес-секретар Кремля Д.Пєсков, коментуючи зміст згаданих цілей, додав, що «в ідеалі треба визволити Україну, зачистити її від нацистів». Сформульовані таким чином цілі війни з Україною є блюзнірськими, фальшивими та пропагандистськими, призначеними для введення в оману виключно російського населення.

Насправді ж, на першій фазі нинішньої війни головною її ціллю залишалося повалення чинної української влади та скасування нашої державності. В.Путін, не досягнувши її у минулому засобами гібридної війни, вирішив здійснити це шляхом відкритого застосування проти України воєнної сили. Для цього найбільш чисельні та боєздатні угрупування російських військ перейшли у наступ з півночі і з північного сходу для захоплення впродовж 3-5 днів столиці України – м. Києва та зміни української влади, а не для «захисту людей» у так званих ЛНР і ДНР.

Крім того, інше угрупування російських військ почало наступ на східному напрямку з метою окупації території Харківської, Полтавської, Луганської та Донецької областей. Тоді як з півдня російські війська, що базуються у Криму, здійснювали окупацію приморських територій Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей.

При цьому варто нагадати, що ще напередодні широкомасштабного вторгнення РФ в Україну деякі урядовці, спецслужби і воєнні аналітики США, Великої Британії, Німеччині та інших західних країн попереджали про небезпеку наступу російських військ на Київ, прогнозуючи його захоплення за 2-3 дні. Висновки щодо такої швидкої окупації Києва, прогнозування втечі керівництва України за межі країни, розвалу оборони нашої держави і перемоги РФ у майбутній війні масово розповсюджували у 2021-2022 роках усі російські пропагандистські телеканали та інші ЗМІ. В успішності реалізації такого плану було впевнено керівництво Росії та переважна більшість її населення.

Проте, цілі Кремля на «бліцкриг» із захоплення Києва, повалення української влади та вказані прогнози і висновки зазнали краху завдяки героїчним і професійним діям особового складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Національної поліції, інших силових структур та сил національного спротиву України, а також активної масової допомоги пересічних українців. У битві за Київ ворог отримав воєнну та політичну поразку. Величезні втрати понесли його елітні частини повітрянодесантних військ, сил спеціальних операцій та різних спецназів, озброєних найбільш сучасними зразками озброєння і військової техніки.

Президент України, Верховна Рада та Уряд України продовжували працювати у Києві. В.Зеленський здійснював керівництво застосуванням сил оборони, щоденно інформував наших громадян та світову спільноту стосовно стану відсічі російській збройній агресії, проводив відповідні перемовини з іноземними партнерами тощо. Народні депутати вживали заходів з термінового законодавчого забезпечення зміцнення оборони держави. Кабінет Міністрів оперативно вирішував питання функціонування економіки України в умовах воєнного стану, керував проведенням загальної мобілізації, забезпеченням соціального захисту населення в умовах війни тощо.

Позитивно, що, за словами командувача військами США та НАТО в Європі генерала Т.Волтерса, розвідка США визнала, що могла припуститися помилки при аналізі російського ймовірного повномасштабного вторгнення в Україну, переоцінивши спроможності РФ та недооцінивши боєздатність українських військових. Він також зауважив, що українці не лише тримали оборону, а й успішно контратакували ворога. Корисними при цьому уявляються результати проведеного професором шотландського Університету Сент-Ендрюс Ф.О’Брайєном аналізу причин помилок західних спецслужб та експертів в оцінці спроможностей і дій у першій фазі війни російської та української армій [11]. З огляду на недоліки згаданого аналізу, американський уряд вирішив, що розвідувальній спільноті необхідно переглянути методики оцінки збройних сил інших країн.

Російські війська, після провалу «лобового» наступу на Київ, перейшли до здійснення облоги столиці, Маріуполя, Чернігова, Сум, Харкова, Ізюму та інших міст, а також до їх інтенсивного бомбардування та обстрілів.

Одночасно Росія розпочала переговори з Україною. На думку багатьох українських та західних політиків і фахівців, прихованою метою такого кроку Кремля було відволікання уваги російського населення і міжнародної спільноти від воєнної поразки під Києвом та створення іміджу країни, начебто схильної до дипломатичного шляху завершення війни. Три їх раунди відбулися 28 лютого та 3 і 7 березня ц.р. На них сторони обмінялися лише баченням щодо вирішення цієї складної проблеми. А 10 березня ц.р. в Анталії (Туреччина) безрезультатно завершилася перша зустріч міністрів закордонних справ РФ та України. Не справдилися слабкі надії на швидке закінчення війни і навіть хоча б на тимчасове припинення вогню. Бо міністр закордонних справ РФ С.Лавров зокрема заявив на ній, що «Росія [взагалі] не нападала на Україну».

Втім, більш важливі подій відбувалися на фронтах війни.

Станом на середину березня ц.р. на Волинському напрямку противник наступальних дій не проводив. Підрозділи білоруських збройних сил лише продовжували заходи з посилення охорони українсько-білоруського кордону. Російські війська, зазнавши значних втрат на Поліському, Сіверському та Південнобузькому напрямках, намагалися закріпитись на досягнутих рубежах, організувати ведення оборонних дій, здійснювали перегрупування, інженерне обладнання позицій та відновлення боєздатності. На Слобожанському напрямку противник основні зусилля зосереджував на відновленні втрат, отриманих внаслідок рішучої відсічі поблизу м. Харків та контратаки наших військ в районі м. Ізюм.

Російським військам не вдалося взяти в облогу Київ, Чернігів, Суми, Харків та інші великі міста. На Донецькому та Таврійському напрямках противник продовжував активні бойові дії. За рахунок чисельної переваги на окремих напрямках мав частковий успіх. І вже майже три тижні в Маріуполі, в умовах жорсткої облоги, перебувало понад ста тисяч мирних жителів, а наші військові підрозділи вели активні бої з ворогом. До того ж, російські війська, через великі втрати особового складу та озброєння, проблеми з логістичним забезпеченням і низький морально-бойовий дух, виявилися не здатними до подальшого наступу на Київ, Чернігів, Суми, Харків та інші міста на півночі та північному сході України.

Підсумовуючи, можна констатувати, що за перші три тижні війни Росія не досягла жодної з головних її цілей – захоплення Києва, повалення української влади та «захисту людей» у так званих ДНР і ЛНР. Навпаки, рашисти все більш жорстоко обстрілювали та бомбили міста, селища і села від Слов’янська до Костянтинівки, від Сєверодонецька до Маріуполя. При цьому відбувалася окупація селищ та сіл Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей.

Зазначене є черговим підтвердженням того, що не слід довіряти жодним офіційним заявам, обіцянкам та поясненням Кремля. Бо подальші його дії не відповідають будь яким попередньо оприлюдненим таким заявам, обіцянкам і поясненням. Тому керівництво нашої держави та західних країн, не звертаючи на них уваги, ретельно аналізують реальні дії РФ та адекватним чином реагують саме на них.

Єдине, що все більше сприймається всерйоз, це періодично лунаючі погрози очільників Кремля щодо застосування у війні ядерної зброї. США та їхні союзники готуються й до такого розвитку подій. Москву попереджують, що якщо дійде до цього, то це буде військовий злочин таких масштабів, від наслідків якого ні В.Путін особисто, ні Росія вже ніколи не оговтаються. Крім того, на розгляді у Конгресі США перебуває проект резолюції, що дозволить президенту США відправити американських військових для захисту України в разі застосування Росією проти неї ядерної та іншої зброї масової ураження.

Суттєвого прогресу не відбулося і на переговорах РФ з Україною. Тому, зокрема, 14 березня ц.р. тодішня речниця Білого дому Д.Псакі заявила, що США підтримують переговорний процес між українською і російською сторонами, однак не вбачають ознак з боку РФ щодо готовності відмовитись від ескалації та припинити наступ.

Президент України В.Зеленський увечері 16 березня ц.р. мав виступати з промовою перед Конгресом США. Раніше, того ж дня, В.Путін серед іншого знову зробив низку фейкових заяв щодо війни з Україною: «Україна … цілеспрямовано готувалася до силового сценарію, кривавої бійні та етнічних чисток на Донбасі.»; «… у нас не залишалося іншого варіанту для самозахисту, для забезпечення безпеки Росії, крім проведення спеціальної військової операції»; «…поява російських військ під Києвом та в інших містах України пов’язана не з наміром окупувати цю країну. У нас немає такої цілі…». Він наголосив, що «…спецоперація на Україні розвивається успішно», а «…тактика бойових дій, розроблена міноборони та генштабом РФ, є повністю виправданою» [12].

Тоді ж британське видання «Financial Times» повідомило про «прогрес» в україно-російських переговорах стосовно «мирного плану». У його 15 пунктах нібито йдеться про припинення вогню і виведення збройних сил РФ з території України, якщо вона: оголосить про нейтралітет, відмовиться від амбіцій приєднатися до НАТО, пообіцяє не розміщувати іноземні військові бази чи зброю на своїй території в обмін на гарантії захисту з боку союзників (США, Великої Британії, Туреччини тощо) і погодиться на обмеження своїх збройних сил. Видання підкреслило, що характер західних гарантій безпеки України та їхня прийнятність для Москви може виявитися великою перешкодою для укладення будь-якої угоди. Також перешкодою може стати статус  українських територій, захоплених Росією та її маріонетками у 2014 р. [13].

А втім, радник голови Офісу президента України М.Подоляк пояснив, що «Financial Times» опублікувало чернетку, яка демонструє запит російської сторони: «І не більше. Українська сторона має свої позиції. Єдине, що ми підтверджуємо на цьому етапі, – це припинення вогню; виведення російських військ та гарантії безпеки від низки країн». Коментуючи висловлювання російських перемовників про «шведську» чи «австрійську» моделі нейтралітету України, він наголосив, що така модель може бути виключно «українською», з юридично вивіреними гарантіями безпеки.

Своєю чергою прес-секретар Кремля Д.Пєсков заявив, що згадана публікація «Financial Times» зібрана частинами із заяв, що вже лунали, і незважаючи на наявність окремих вірних позицій, в цілому вона невірна. «У цій публікації багато компіляції інформації, яка озвучувалася, яка була в публічному полі, про ті теми, які на порядку денному. Але зібрано все невірно, і по суті вона невірна. Елементи правильні є, але загалом це не відповідає дійсності», – зауважив він.

Реакція офіційних представників провідних західних країн на такі результати цих переговорів була вельми песимістичною.

Зокрема міністр закордонних справ Франції Ж.Дріан підкреслив, що у Росії немає іншої мети, крім як прикинутися, ніби вона веде переговори. «Насамперед, потрібно домогтися припинення вогню. Тому, що не можна вести переговори із приставленим до голови пістолетом», – додав він.

Британська міністерка закордонних справ Е.Трасс заявила про необхідність не повторити у мирних переговорах з Росією помилок 2014 року, зауваживши, що спершу В.Путін повинен вивести з України війська, аби світ «ставився до цих переговорів серйозно».

Заступниця держсекретаря США В.Нуланд наголосила, що перш за все має бути припинення вогню, а вже потім – обговорення чіткого плану відведення російських військ, допомоги Україні з боку міжнародної спільноти, відновлення безпеки. «Хто коли-небудь узагалі чув про мирну угоду до припинення вогню?.. Це все складні питання, але просто зараз ми бачимо те, як Москва знущається з дипломатії, а не схиляється до принципового припинення війни і вирішення цих питань», – зазначила вона.

Скептично поставилася до будь-яких домовленостей з Росією міністерка оборони ФРН К.Ламбрехт. Вона не вірить, що РФ дотримуватиметься домовленостей, навіть якщо їх підпише.

І хоча тоді Москва та Київ заявили, що досягли певного прогресу за умовами угоди, українські посадовці з недовірою поставилися до того, що В.Путін готовий до миру. Вони побоювалися, що Кремль намагається виграти час для перегрупування своїх військових сил після поразки під Києвом і нового наступу в інших регіонах України.

При цьому переважна більшість українських та іноземних політиків, чинних і колишніх урядовців, фахових аналітиків у галузі безпеки та оборони, незалежних експертів, оглядачів і журналістів більш критично оцінили україно-російські переговори, особливо формат і зміст проєкту договору, який обговорюється на них. Насамперед це стосується питань щодо відмови України від вступу до НАТО, оголошення нею нейтрального і позаблокового статусу, надання їй гарантій безпеки, нерозміщення на її території іноземних воєнних баз та «наступальних» озброєнь, обмеження у проведенні в нашій державі багатонаціональних військових навчань, здійснення горезвісної так званої «денацифікації» і «демілітаризації» тощо  [14-32].

Вважаємо недоцільним зупинятися на аналізі висновків і рекомендацій, наведених у згаданих дев’ятнадцяти та в інших аналогічних матеріалах. Адже наші читачі можуть, у разі необхідності, провести його самостійно. До того ж, переговорний процес ще триває. Тому складно спрогнозувати, чи зможуть учасники переговорів спільно підготувати та оприлюднити проєкти відповідних документів. Бо визначальними чинниками, які впливатимуть на це, є тривалість та, головне, результати подальших воєнних дій у війні РФ з Україною.

Через місяць після початку війни Москві не вдалося захопити ні Київ, ні Харків, ні якесь інше велике українське місто. Незважаючи на це, на брифінгу в російському міноборони 25 березня ц.р. з підведення підсумків ведення бойових дій генерал С.Рудський заявив, що основні завдання першого етапу (фази) спецоперації виконано. На другому її етапі «…основні зусилля будуть зосереджені на досягненні головної її цілі – звільненні Донбасу».

У даному контексті вельми цікавими та корисними є здійснені фахівцями британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень Д.Вотлінґом і Н.Рейнольдсом аналіз військових, зовнішньополітичних, внутрішньополітичних, інформаційних, військово-технічних та воєнно-економічних аспектів і результатів першої фази війни РФ з Україною, а також прогнози щодо  подовження цієї війни [33]. При цьому розглянуто особливості форм і способів ведення бойових дій сторонами та важливі чинники, що призвели до поразки у них російських військ і перемоги українських сил оборони. Сподіваємося, шо с часом результати аналогічних досліджень будуть, як у минулому, оприлюднені науковими установами Збройних Сил України.

У подальшому, 29 березня ц.р., в Стамбулі пройшов черговий раунд україно-російських перемовин. На ньому сторони не підписували жодних документів. Але українська сторона запропонувала свій формат міжнародного договору щодо гарантій безпеки для України, який мають підписати та ратифікувати відповідні держави-гаранти її безпеки.

За заявою екс-заступника Міністра закордонних справ України, члена української делегації О.Чалого, згадані гарантії є можливим дипломатичним форматом завершення війни. «Це можливість відновити дипломатичними засобами територіальну цілісність і безпеку України», – заявив він і підкреслив, що «ключова вимога – чіткі юридично зобов’язальні гарантії Україні, які за своїм змістом і формою мають бути аналогічними частині 5 статуту НАТО». «Якщо нам вдасться закріпити ці ключові положення, Україна буде в позиції зафіксувати свій статус фактично позаблокової та без’ядерної держави у формі постійного нейтралітету», – заявив дипломат.

О.Чалий також додав, що «відповідно до цього, такими гарантіями, які фактично дорівнюються згаданій частині 5, ми, як це вимагає сьогодні Конституція України, не будемо розміщувати на нашій території іноземні військові бази, а також не будемо розміщувати на нашій території військові контингенти, і ми не будемо вступати у військово-політичні союзи. Проведення військових навчань на нашій території буде мати місце за згоди країн-гарантів». За його словами, принципово важливим для України є відсутність заперечень у майбутньому договорі щодо вступу до ЄС, і країни-гаранти мають взяти на себе зобов’язання сприяти цим процесам [20]. Зазначимо, що в подальшому, у травні ц.р., Росія змінила свою позицію і стала наполягати на позбавленні України права вступу не лише до НАТО, а й до ЄС.

Під час переговорів у Стамбулі російська сторона, через поразку під Києвом, великі втрати та неспроможність ведення наступальних дій, заявила про [сухопутну] деескалацію на Київському та Чернігівському напрямках, яка не передбачає припинення вогню. З часом російські війська відступили з Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей на територію РФ для відновлення боєздатності, перегрупування та застосування на сході України. Оскільки загроза їх повернення у згадану зону деескалації та нового наступу на Київ зберігається, наші війська наразі продовжують укріплення оборони столиці з урахуванням попередніх боїв.

Президент України В.Зеленський наголосив, що сигнали з переговорів у Стамбулі можна назвати позитивними, але «…обіцянкам Росії довіряти не варто». Він також зазначив, що у перемовинах із Москвою не має і не буде жодного компромісу щодо територіальної цілісності та суверенітету України.

С.Лавров прокоментувавши війну в Україні, заявив про початок нової фази так званої «спецоперації» та вказав, що заради мирних переговорів РФ не призупинятиме бойові дії на території України. Своєю чергою В.Путін розповів 12 квітня ц.р. про вихід на певний рівень домовленостей у Стамбулі та начебто створення Москвою умов для подовження переговорного процесу. А натомість, Росія зіткнулася з нібито «провокацією у Бучі», до якої російська армія не має жодного відношення, та відходом української сторони від стамбульських домовленостей. При цьому він додав, що напередодні йому «…сказали, що українська сторона щось змінила в позиції щодо переговорів», але подробиць він поки що не знає [34].

Президент України В.Зеленський у відповідь заявив, що підсумковими документами із завершення розв’язаної Росією війни проти України можуть бути окремий договір про гарантії безпеки для України від країн, що готові надати такі гарантії, а також двосторонній договір між Україною і РФ. Тоді як російська сторона хоче мати один договір, який включав би усі питання.

Утім, за його словами, за одним столом з РФ бачать себе не всі держави, які могли б бути гарантами безпеки нашої країни: «Для них гарантії безпеки для України – це одне питання, а домовленості з Росією – це інше питання. Росія хоче, щоб усе було в одному документі, а люди кажуть: «Вибач, ми бачили, що було в Бучі». «Обставини змінюються, змінюються формати майбутніх домовленостей, змінюється відсоток можливостей домовленостей від таких кроків, від тих ґвалтувань. Усі це бачать, і вони все менше хочуть мати будь-які домовленості з Росією, і при цьому хочуть мати домовленості з Україною» – додав В.Зеленський та нагадав, що має бути юридично вирішено і питання відшкодування Росією завданих Україні війною збитків.

І не дарма президент Туреччини Р.Ердоган констатував, що події в Бучі, Ірпені і Краматорську затьмарили зусилля з мирного врегулювання війни, розпочатої Росією проти України. Попри це Туреччина й надалі докладатиме зусиль для продовження переговорів та готова організувати зустріч президентів України та РФ.

Президент України В.Зеленський 18 квітня ц.р. заявив, що битва на Донбасі вже почалася і вона вплине на хід усієї війни. «Для нас дуже важлива битва на Донбасі. З багатьох точок зору, з точки зору безпеки нашого угруповання, яке стоїть на Донбасі. Це одні з найкращих наших військових. І Росія давно хоче взяти їх в коло і знищити. А це понад 40 тисяч професійних військових, які на війні з 2014 року. Тому для нас важливо зберегти цю частину нашої армії, одну з найпотужніших. І для нас дуже важливо не допустити, відстояти. Тому що ця битва (або кілька битв, ми не знаємо, як довго це буде) може вплинути в принципі на хід усієї війни», – зазначив В.Зеленський [35].

Наступного дня очільник російського міноборони С.Шойгу вперше з березня ц.р. прокоментував хід війни, серед іншого заявивши, що послідовно виконується план з нібито «звільнення» так званих ДНР та ЛНР, в яких нібито налагоджується «мирне життя».

Але навіть самопроголошений очільник Білорусі О.Лукашенко раптом зрозумів, що війна В.Путіна в Україні пішла не за планом, заявивши, що він «…не настільки занурений у цю проблему, щоб сказати, за планом у них там йде, у росіян, як вони кажуть, або як я це відчуваю. Я ще раз це наголошую: я це відчуваю так, що операція ця затяглася» [36]. Така оцінка є свідченням того, що він був також впевнений у швидкому захопленні Києва Росією, поверненні, як варіант, до влади в Україні утікача В.Януковича, який за повідомленнями низки джерел тоді перебував у Мінську, та завершенні на цьому російської «спецоперації». Однак, не все так сталося, як гадалося.

На першій фазі війни Україна нанесла воєнну поразку російській армії, яка у світі є однієї з найчисельніших та озброєною доволі сучасною зброєю. Тим самим було розвінчано міфи щодо її могутності та високої боєздатності. Головне ж полягає у тому, що наші військові, добровольці та пересічні громадяни продемонстрували хоробрість, волю, бажання і вміння боротися з ворогом та захищати свою державу і народ. Позитивно, що від такої перемоги ейфорії в Україні не було. Бо усі усвідомлюють, що попереду ще більш жорстока, кривава та тривала боротьба.

Адже треба мати на увазі, що для наших військ друга фаза війни відбувається на Донбасі у більш складних та несприятливих умовах. Бойові дії точаться на значно ширшому (в рази) фронті, ніж при обороні Києва, на територіях, де превалює степова зона з рівнинним рельєфом місцевості, великими відкритими просторами за відсутності лісів.

До того ж, це є першою за останні 80 років у Європі битвою двох регулярних армій за великі міста і території на кшталт масштабних сухопутних операції періоду Другої світової війни з широким застосуванням більш сучасної бронетехніки, артилерії та авіації. У ній наші війська змушені вести як маневрену, так і позиційну оборону, зокрема в районах щільної міської агломерації (мм. Маріуполь, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка та ін.). Крім того, така оборона здійснюється одночасно на північному, східному та південному напрямках, при значній перевазі противника у чисельності особового складу та кількості озброєння, насамперед авіації, танків, бронетранспортерів (БТР), самохідних артилерійських установок (САУ), далекобійних ракет і реактивних систем залпового вогню (РСЗВ).

Стійкість та активність нашої оборони на Донбасі безпосередньо залежить від спроможності нанесення вогневих ударів по противнику заздалегідь, на великій відстані від її переднього краю. Для цього, за відсутності в українській армії необхідної кількості штурмової та бомбардувальної авіації, потрібує прискореного збільшення кількості артилерії, насамперед САУ та РСЗВ з дальністю стрільби понад 40 км, ударних і розвідувальних безпілотних літальних апаратів (БПЛА), а також сил та засобів протиповітряної оборони.

Тому Україна звернулася до США та інших партнерів з проханням щодо термінового надання відповідної додаткової військово-технічної допомоги. І за повідомленням Пентагону зокрема вже відбулося постачання до України 89 155-мм гаубиць і 183 тис снарядів до них, понад 700 тактичних БПЛА Switchblade і 121 БПЛА Phoenix Ghost. При цьому оприлюднено підсумкову інформацію щодо наданої Україні з 21 серпня 2021 р. американської допомоги у сфері безпеки [37]. Вирішуються питання щодо отримання Україною американських РСЗВ  M142 HIMARS та М270 MLRS, а також протикорабельних ракет Harpoon виробництва Boeing і Naval Strike Missile виробництва Kongsberg та Raytheon Technologies. Крім того, значну кількість САУ поставлятимуть Франція, Нідерланди, Чехія, Словаччина, Польща, Канада, Німеччина разом із ЗСУ Gepard, а Британія – із засобами ППО.

Це стало більш актуальним і тому, що російське міноборони вирішило «розширити» визначені В.Путіним цілі війни з Україною. Так зокрема, заступник командувача військами Центрального військового округу генерал Р.Міннекаєв 22 квітня ц.р. офіційно заявив, що «…з початку другої фази спецоперації … одним із завдань російської армії є встановлення повного контролю над Донбасом та Південною Україною. Це дозволить забезпечити сухопутний коридор до Криму, а також впливати на життєве важливі об’єкти українських [військових сил], чорноморські порти, через які здійснюються постачання сільськогосподарської, металургійної продукції до інших країн. Контроль над Півднем України – це ще один вихід до Придністров’я, де також відмічаються факти утисків російськомовного населення. Зважаючи на це, ми зараз воюємо з усім світом, як було у Велику вітчизняну війну, уся Європа, увесь світ проти нас був. І зараз те саме, вони ніколи не любили Росію…» [38].

На таку заяву в Офісі Президента України відповіли, що військовий чиновник розписався в тому, що Росія всім брехала, а справжні цілі війни – вкрасти (окупувати) велику частину території України. На цю тему «виразно висловляться» Збройні Сили України.

США, своєю чергою, вжили низку безпрецедентних політичних, фінансових,  воєнних та військово-технічних заходів з посилення підтримки України.

Президент США Д.Байден того ж дня заявив, що «Путіну не вдалося досягти своїх грандіозних амбіцій на полі бою. Президент Зеленський і його демократично обраний уряд залишаються при владі, а українські збройні сили, до яких приєдналися відважні українські мирні жителі, зірвали завоювання Росією їхньої країни. Наша єдність вдома і наша єдність із союзниками, партнерами та українським народом посилають безпомилковий меседж Путіну: йому ніколи не вдасться домінувати й окупувати всю Україну. Цього не станеться» [39]. Заступник радника Білого дому з національної безпеки Д.Файнер повідомив, що слід очікувати нові заяви щодо допомоги США Україні. «Ми показали здатність бути спритними, щоб коригувати нашу допомогу та наш підхід, оскільки цілі російської війни змінюються. І ми будемо й надалі продовжувати робити це, залежно від того, як розвиватиметься ситуація на полі бою», – додав він.

І вже 25 квітня ц.р. Київ відвідали держсекретар США Е.Блінкен та міністр оборони США Л.Остін. Під час зустрічі з Президентом України В.Зеленським вони перш за все обговорили питання щодо надання нашій державі термінової додаткової різноманітної воєнної допомоги.

Вранці 26 квітня ц.р. С.Лавров чергового разу залякував світ ядерною війною: «…ризики ядерної війни зараз дуже суттєві і не можна недооцінювати цю небезпеку». Він також наголосив, що країни Заходу, постачаючи Україні зброю, фактично ведуть проти Росії «проксі-війну». Адже, у той день на американській військовій базі Рамштайн (Німеччина) відбувався саміт за участю представників союзників та партнерів НАТО і позаблокових країн з питань забезпечення безпеки та оборони України. Головував на ньому міністр оборони США Л.Остін, який прибув з Києва після згаданої зустрічі із Президентом України В.Зеленським.

На цей саміт були запрошені представники оборонних відомств 43 країн, включно з 14 країнами, які не є членами НАТО – Японії, Південної Кореї, Австралії, Нової Зеландії, Ізраїлю, Катару, Йорданії, Кенії, Ліберії, Марокко, Тунісу, Фінляндії, Швеці і, звісно, України. Відкриваючи його Л.Остін підкреслив, що «цЦе надзвичайне зібрання. Ми тут для того, щоб допомогти Україні перемогти у війні проти необґрунтованого російського вторгнення та побудувати оборону для майбутніх викликів, …ми не можемо втрачати час. Найближчі тижні будуть визначними для України, ми повинні рухатися зі швидкістю цієї війни». Перемовини тривали сім годин. За їх підсумками досягнуто домовленості про організацію контактної групи, яка зустрічатиметься щомісяця онлайн чи наживо, для координації нагальної допомоги Україні. Фактично відбулося створення міжнародної оборонної коаліції на підтримку України.

Міноборони США утворило в штабі Європейського командування США у Штутгарті (Німеччина) Центр управління з координації перевезень та упорядкування військової допомоги Україні з силами США та союзників у зоні відповідальності Європейського командування США (Центр управління EUCOM-Україна, або ECCU). Він відповідає за консолідацію потреб України у допомозі, координує та синхронізує своєчасну доставку допомоги США, союзників та партнерів. Цей Центр взаємодіє з міжнародним центром координації донорів (IDCC) на чолі з Великою Британією, який координує ресурси партнерів міжнародної спільноти, щоб країни-донори з усього світу могли надавати військову техніку та іншу допомогу Україні. В ECCU разом з американським персоналом працюють співробітники з 15 інших держав, які забезпечують керівництво відповідної мережею з понад 40 країн-партнерів і союзників.

Наприкінці квітня — початку травня ц.р. відбулося також багато інших важливих політичних подій, безпосередньо пов’язаних із україно-російською війною.

Зокрема увечері 26 квітня ц.р. В.Путін заявив, що свого часу у Стамбулі вдалося досягти досить серйозного прориву. Потім Росія зіткнулася із ситуацією навколо Бучі, до якої, за його словами, «…російська армія не має жодного відношення». Він поскаржився, що у подальшому українська сторона начебто відійшла від намірів винести за дужки питання гарантій безпеки території Криму, Севастополя та так званих республік Донбасу. І у проекті угоди з цього приводу, наданому російській стороні, вказано, що ці питання мають вирішуватись на зустрічі глав держав. В.Путін зазначив, що Росія за таких обставин не зможе підписати гарантії безпеки Україні. Варто нагадати, що Україна не передбачає отримувати такі гарантії від РФ, з причин, які наводилися раніше.

Д.Байден звернувся 28 квітня ц.р. до Конгресу США з проханням щодо виділення додаткового фінансування у розмірі $33 млрд доларів, яке США спрямовуватимуть на підтримку України протягом наступних кількох місяців, оскільки жорстока та безжальна війна Росії вступає у нову [другу] фазу.

С.Лавров в інтерв’ю китайському виданню «Сіньхуа» 30 квітня ц.р. поінформував, що російська та українська делегації фактично у щоденному режимі відеоконференцзв’язку обговорюють проект можливого договору. У цьому документі мають бути зафіксовані такі елементи постконфліктного стану справ, як постійний нейтралітет, без’ядерний, позаблоковий та «демілітаризований» статус України, а також гарантії її безпеки. На порядку денному переговорів також є питання так званої «денацифікації», визнання нових геополітичних реалій, скасування санкцій, статусу російської мови та інші. Наступного дня він повідомив, що російські військові не будуть штучно підганяти термін завершення військової спецоперації в Україні до 9 травня ц.р., а Росія нібито не намагається змінювати владу в Україні.

За повідомленнями телеканалу CNN 2 травня ц.р. розвідка США мала дані про те, що Росія спробує в травні ц.р. анексувати окуповані Донецьку і Луганську області. Також, за заявою посла США в ОБСЄ М.Карпентера, в окупантів є плани щодо створення «Херсонської народної республіки» та її анексії. Посол зазначив, що Росія планує провести для цього референдум стосовно приєднання Донбасу до Росії і що Москва розглядає аналогічний план для Херсону [40].

Офіс британського прем’єр-міністра повідомив 3 травня ц.р. про те, що Велика Британія має намір надати Україні військову допомогу ще на 300 млн фунтів стерлінгів. Вона включатиме обладнання для радіоелектронної боротьби та контрбатарейну систему радіолокації. Лондон пропонує також поставити прилади нічного бачення, інструменти для придушення супутникової навігації, важкі БПЛА та броньовані автомобілі. Раніше Лондон вже поставив Києву понад 5,0 тис протитанкових ракет та п’ять систем протиповітряної оборони на суму 200 млн фунтів стерлінгів.

Президент України В.Зеленський того ж дня в інтерв’ю грецькому виданню ERT заявив, що Україна не розмінюватиме територію на мирний договір з РФ. Бо Київ знає, що Москва все одно не зупиниться, а тому Україна має намір повернути всі території, які окуповані Росією. Він підкреслив, що ніхто не готовий змінювати український кордон заради досягнення примарного перемир’я – ані весь світ, який підтримує Україну, ані, тим паче, Український народ.

Наступного дня В.Зеленський у виступі на сесії Wall Street Journal CEO Council Summit оприлюднив своє бачення змісту та послідовності/поетапності перемоги України у війні [40]. Стисло щодо їх особливостей. Головним завданням у цій перемозі є відновлення територіальної цілісності України. Для його виконання необхідно: на першому етапі – зупинити просування агресора вглиб території нашої держави; на другому – максимально витіснити його із захоплених територій; на третьому – зупинити війну (припинити вогонь) та дипломатичним шляхом домогтися максимального відновлення територіальної цілісності України.

Україні вдалося зупинити Росію та просування її армії вперед. Тому наразі наша держава реалізує заходи другого етапу. Компроміси можуть здійснюватися на третьому етапі. Нинішні перемовини є спілкуванням. Тому досягти на них остаточних рішень не вдасться. Потрібна особиста зустріч очільників двох держав, на якій, можливо, вдасться домовитися щодо таких рішень. При цьому Україна спиратиметься на власну [воєнну] силу і має бути рівноправним партнером у переговорах. Обов’язковою умовою проведення згаданої зустрічі є припинення вогню. Воно не передбачатиме, що російські війська залишаться на захоплених ними позиціях на українській території. Україна не погодиться на «замороження» конфлікту з РФ та проведення нової лінії так званого «розмежування», що мало місце у колишніх Мінських угодах.

Через нестабільну ситуацію в Європі, яка спричинена розв’язаною РФ війною в Україні, до Румунії 4 травня ц.р. передислоковано американський батальйон Stryker і загін бойових літаків F-35. Зазначається, що вони будуть виконувати завдання НАТО зі стримування і оборони східного флангу НАТО через ескалацію напруженості та масоване нарощування російської військової присутності поблизу України і в Чорноморському регіоні. Експерти вважають, що це також є відповіддю на провокаційні заяви російських військових щодо виходу до Придністров’я та спроби російських спецслужб дестабілізувати ситуацію у так званій ПМР і в Молдові.

Напередодні 9 травня ц.р. іноземні політики, урядовці, спецслужби, воєнні експерти та оглядачі жваво прогнозували, що у цей день В.Путін може заявити про певні перемоги у проведенні в Україні «спеціальної військової операції», чи завершити її та об’явити війну Україні, або усьому «колективному Заходу» в особі НАТО, ввести при цьому воєнний стан і розпочати в країні загальну мобілізацію. Утім на параді 9 травня ц.р. в Москві очільник Кремля виступів з короткою «пересічною» промовою, в якій не було важливих політичних заяв та містилися повтори старих пропагандистських кліше щодо причин вторгнення в Україну, розрахованих виключно на російських слухачів. Він не дав жодних оцінок ходу війни та нічим не вказав на те, як довго вона може тривати. Цей виступ не дав відчуття, що Росія має намір відмовитися від військових дій та завершити їх дипломатичним шляхом.

Характерно, що у своїй промові В.Путін не вжив жодного разу слово «Україна» та вираз «спеціальна військова операція». Раніше зазначалося, що для нього Україна та Український народ не існували у минулому, їх не має зараз та не повинно бути у майбутньому. Тому він наголосив, що «сьогодні ополченці Донбасу разом із бійцями Армії Росії борються на своїй [а насправді на українській] землі». В.Путін не говорив і про стан досягнення проголошених ним цілей згаданої спецоперації, оскільки майже усі з них провалено. Замість цього він цілком штучно пов’язав вторгнення в Україну з подіями Великої вітчизняної війни і виправдовував його, заявивши росіянам, що вони «захищають те, за що боролися батьки й діди, прадіди».

Цього разу В.Путін не ввів воєнний стан, не оголосив загальну мобілізацію в країні, не об’явив війну Україні чи НАТО. Однак, вказане може бути реалізовано ним у подальшому. Тож, не слід сприймати це як ознаки слабкості та швидкого воєнного краху путінського режиму.

Своєю чергою, президент США Д.Байден затвердив 9 травня ц.р Закон S.3522 про ленд-ліз та захист демократії в Україні-2022. Він дозволить значно швидше здійснювати передачу Україні озброєння, військової техніки, медикаментів, продуктів харчування тощо.

Міністр закордонних справ України Д.Кулеба 10 травня ц.р. докладніше навів у виданні «Financial Times» погляди щодо перемоги України у війні [42]. Її уявлення/картина змінюється. Вона вже не зводитиметься до відведення російських військ на позиції станом на 24 лютого ц.р. та відшкодування завданих Росією збитків. На тлі зростаючої довіри Києву з боку Заходу, у разі швидкого збільшення воєнної допомоги нашій державі та нанесення Росії поразки у битві за Донбас, перемога України у війні полягатиме у повному звільненні всіх українських територій. Ми зможемо відкинути російські війська із Херсонської області, розгромити Чорноморський флот і розблокувати прохід/вихід до моря. Разом з тим, він визнав, що кровопролиття може бути занадто великим, і Україні, можливо, доведеться вести переговори про врегулювання цієї війни.

Пізніше, 18 травня ц.р. Д.Кулеба ще раз повернувся до змісту перемоги України у цій війні, зазначивши, що «перемога – це визволення окупованих територій, включно з Кримом і Донбасом. Виплата репарацій. Засудження воєнних злочинців і тих, хто вчинив злочини проти людяності. Закріплення місця України в європейській інтеграції. Це чотири елементи, які для мене є невід’ємними складовими перемоги». Він додав, що кожна війна закінчується дипломатією і в будь-якому разі будуть переговори з Росією [43].

Певні дискусії точаться навколо дуже складного та важливого для України питання щодо дати можливого закінчення війни. Західні розвідки називають терміни від кількох тижнів до року. Глава національної розвідки США А.Хейнс вважає, що В.Путін готується до затяжної війни, яка, ймовірно стане найближчими місяцями «непередбачуваною та ескалаційною». Своєю чергою, очільник Агентства оборонної розвідки США С.Беррієр констатує, що війна РФ проти України «зайшла у глухий кут», оскільки жодна зі сторін не має остаточної переваги на полі бою. Державний секретар США Е.Блінкен та низка західних і українських експертів прогнозує її завершення до кінця поточного року. Зокрема начальник Головного управління розвідки Міноборони України К.Буданов вважає, що війна досягне перелому до середини серпня і завершиться до кінця цього року. Прем’єр-міністр Великобританії Б.Джонсон не виключає, що збройне протистояння продовжиться і в наступному 2023 році. Генеральний секретар НАТО Є.Столтенберг заявив, що Альянс продовжуватиме підтримувати Україну у війні з Росією, яка може затягтися на місяці або роки.

А Президент України В.Зеленський визначив дату завершення війни наступним чином: «Війна закінчиться для українського народу тільки тоді, коли ми повернемо своє. … Ми хочемо повернути мир у нашу державу, на нашу землю. Насправді ніхто сьогодні не може передбачити, як довго триватиме ця війна. Але ми робимо все для того, щоб можна було звільнити нашу землю швидко. Саме в цьому наш пріоритет – кожного дня працювати так, щоб війна була коротшою. Однак це залежить … і від наших партнерів. Від європейських країн, від країн усього вільного світу». Глава держави також повідомив, що відбувається відновлення деокупованих територій України. Станом на сьогодні деокуповано вже понад 1015 населених пунктів. Туди повертається електрика, водопостачання, зв’язок, транспорт, соціальні послуги [44, 45].

При цьому В.Зеленський заявив про наступні цілі України у нинішній війні: «…наше завдання – боротися, поки ми не досягнемо своїх цілей у цій війні. Звільнити нашу землю, наших людей і надійно гарантувати нашу безпеку.» [46].

Глава держави підкреслив, що майже щодня в Україні звільняють від окупантів ті чи інші містечка, у яких виявляють сліди знущань, катувань та розстрілів мирного населення російськими військовими. Це зумовлює несприйняття українськими громадянами питання завершення війни шляхом перемовин. «Однак я як Президент готовий говорити з Путіним, але тільки з ним. Без якихось його посередників. І на умовах діалогу, а не на умовах ультиматуму», – сказав В.Зеленський.

Він також наголосив, що не може бути компромісів щодо суверенітету й незалежності України. «Однак на перемовинах ми готові говорити – принаймні вийдіть із тієї території, яку ви окупували, починаючи з 24 числа [24 лютого 2022 р.]. Так, на деяких наших тимчасово окупованих територіях ви, на жаль, продовжуватиме стояти. Але це перший зрозумілий крок, щоб про щось говорити. Давайте це зробимо», – сказав Глава держави. Однак, за його словами, російська сторона не дає відповіді на ці пропозиції [47].

У Вайссенхаузі (Німеччина) 14 травня ц.р. відбулася зустріч міністрів закордонних справ країни G7. Її учасники у заяві щодо війни РФ поти України, спираючись на відповідні рішення Міжнародного суду та Генеральної Асамблеї ООН, закликали Москву «…зупинити свою воєнну агресію – припинити вогонь і негайно та беззастережно вивести свої війська з усієї території України у межах її міжнародно визнаних кордонів». Вони також запевнили, що й надалі триватиме надання нашій державі безперервної воєнної, оборонної, гуманітарної, фінансової та економічної допомоги. Міністри пообіцяли посилити економічну та політичну ізоляцію Росії, активізувати зусилля зі скорочення та якнайшвидшого припинення залежності від постачання енергоносіїв з Росії, працювати над зменшенням глобальної нестачі продовольства, спричиненої війною. Учасники зустрічі також окремо закликали Білорусь припинити потурати російській агресії і дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань [48].

Швеція та Фінляндія 16 травня ц.р. у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі (Бельгія) офіційно подали заявки на вступ до Альянсу. Їх відмова від нейтралітету та реалізація швидкої та спрощеної процедури прийняття цих країн до НАТО (без виконання Плану дій щодо членства, без проведення відповідного референдуму, можливого розгляду згаданих заявок вже до червневого саміту НАТО у Мадриді тощо) здатні стати одними із найбільш важливих кроків зі зміцнення європейської безпеки та змін геополітики Європи за останні десятиліття. З іншого боку, це свідчить про те, що нейтральний та позаблоковий статус країн, які є сусідами нинішньої реваншистсько-імперською Росією, більше не гарантує їх безпеку від її латентної чи відкритої агресії.

Нагадаємо, що наприкінці минулого року В.Путін висунув Заходу ультиматум щодо повернення Альянсу до складу його членів (і кордонів) станом на 1997 рік. У відповідь на це, через вторгнення в Україну, для НАТО раптом утворилася нова стратегічна реальність та неочікувана перспектива подальшого зміцнення і розвитку. Тоді як Росія може отримати найближчим часом цілком асиметричну відповідь: чергову, не останню «хвилю» розширення Альянсу, збільшення у понад двічі довжини її сухопутного кордону з ним (з 1215 до 2600 км), появу військ НАТО біля російських стратегічних військових об’єктів Північного флоту, у Карелії та Ленінградській області, перетворення Балтійського моря в «озеро НАТО» тощо.

На цьому тлі недоречними, на нашу думку, уявляються розмови про шведську, фінську, австрійську та інші моделі нейтралітету для України, у тому числі, з огляду на принципові відмінності географічних, геополітичних та інших умов, в яких змушена існувати наша держава сьогодні та у майбутньому. Ба більше, виникає інше питання – а взагалі чи має Україні вдруге повертатися до позаблокового статусу, якщо вона, у разі воєнної перемоги у війні, зможе скористатися згаданим швидким фінсько-шведським шляхом вступу до Альянсу?

Сенат США 19 травня ц.р. підтримав надання допомоги Україні на суму майже $40 млрд. Відповідний законопроєкт відправлений президенту США Д.Байдену для підписання. Він передбачає виділення майже $20 млрд Пентагону, що на $3 млрд більше, ніж просив Білий дім, у тому числі $6 млрд прямої безпекової допомоги та $9 млрд – на поповнення складів зброї, яка надсилається Пентагоном до України. Окрім того, $4 млрд будуть надані Україні та іншим країнам, на яких впливає російська війна, для допомоги у закупівлі зброї, $8,8 млрд – прямої економічної підтримки для України, а також кошти на відновлення роботи посольства, документування воєнних злочинів та заходи запобігання витоку ядерного палива.

Того ж дня, прем’єр-міністр Великої Британії Б.Джонсон підтвердив додаткового надання 1,3 млрд фунтів стерлінгів військової допомоги Україні, включаючи постачання артилерію великої дальності, протикорабельних ракет і ДПЛА. Лондон також активізує роботу із союзниками, включаючи США, Францію та Німеччину, для визначення довгострокової архітектури безпеки для України [49].

А в цей час не спадає інтенсивність та важливість бойових дій на сході України. Ситуація на фронті є досі складною, хоча українські військові мають успіхи на Харківському напрямку.

За заявою Міністра оборони України О.Резнікова, наша держава входить у нову, довготривалу фазу війни після того, як до 9 травня РФ зазнала стратегічної поразки та знизила масштаб своїх цілей до оперативно-тактичного рівня. «Відбувається стратегічний злам на користь України. Цей процес триватиме певний час. У довгостроковій перспективі ці тенденції роблять поразку Росії неминучою. Водночас я хочу підкреслити наступне. На нас очікують надзвичайно складні тижні. Скільки їх буде – точно не скаже ніхто. У цей період ми будемо тримати оборону переважно власними силами проти оскаженілого від люті агресора» – зазначив Міністр.

За його словами, поки важке іноземне озброєння урівноважить сили і забезпечить злам на користь України, мине час. Зараз його присутність точкова, це треба розуміти. Але понад 1,5 тис. українських військових вже навчаються або найближчими днями почнуть опановувати техніку українських партнерів, щоб потім повернутися як інструктори, частина з них одразу піде в бій. При цьому військово-політичне керівництво України встановило собі стандарт всебічно забезпечувати близько 1,0 млн військовослужбовців для захисту держави, поки триває повномасштабна війна [50].

Підсумовуючи варто констатувати, що В.Путін наразі не досягнув жодної із публічно проголошених ним цілей війни/«спеціальної військової операції» проти України. Йдеться про нібито забезпечення «захисту людей» на Донбасі, «демілітаризацію і денацифікацію України». Ба більш того, попри його фальшивим заявам, що «її планами не передбачена окупація українських територій», ворог окупував частину територій Харківської, Полтавської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Луганської та Донецької областей, яку, за попередньою інформацією, намагатиметься анексувати. Обґрунтування того, що це не слід розглядати як окупацію згаданих українських територій, побудовані за кращими зразками ґе́ббельскої пропаганди, оприлюднив 19 травня ц.р. прес-секретар Кремля Д.Пєсков [51]. Насправді ж Москва не відмовилася від головної своєї мети – скасувати Україну, як державу, та Український народ.

Стан досягнення інших, неоголошених Кремлем, цілей реваншистської політики щодо України доволі об’єктивно оцінив канцлер ФРН О.Шольц після телефонної розмови з В.Путіним 13 травня ц.р.: «Зрозуміло одне: Росія не досягла жодної з цілей війни, згаданих на початку. Україна не завойована, але захищається з великою майстерністю, мужністю та самопожертвою. НАТО не відійшло, а фактично збільшило свої сили на східному фланзі Альянсу. А коли Фінляндія та Швеція приєднаються до НАТО, Альянс стане ще міцнішим.». «Самі російські військові зазнали значних втрат, набагато більших, ніж за десятиліття кампанії Радянського Союзу в Афганістані» – додав канцлер. Відповідаючи на питання, чи відчув він зміни у позиції В.Путіна під час цієї телефонної розмови, О.Шольц сказав – «Ні». За його словами, В.Путіну поступово має стати зрозуміло, що єдиний вихід із цієї ситуації – домовитися з Україною [52].

Тому боротьба українців за свободу, незалежність та відновлення територіальної цілісності України, звільнення окупованих Росією її територій, у тому числі Криму, ще триватиме. І суттєвим чином на неї впливатимуть результати бойових дій у  Донбасі.

Перелік використаних джерел

  1. Президент Ниинистё России о вступлении Финляндии в НАТО: посмотрите в зеркало, вы сами к этому привели. Служба новостей YLE. 11.05. 2022. : URL : https:// yle.fi/novosti/3-12441812.
  2. Joshua Berlinger. What you need to know about Finland, Sweden and NATO. CNN. 14.05.2022. : URL : https://edition.cnn.com/2022/05/14/europe/sweden-finland-nato-next-steps-intl/index.html.
  3. Therese Raphael. Our Fear of Escalation in Ukraine Has Only Made It More Likely. Bloomberg. 29.04.2022. : URL : https://www.bloomberg.com/opinion/articles/2022-04-29/ ukraine-war-fear-of-escalation-with-russia-has-only-made-it-more-likely?srnd= premium.
  4. П.Клімкін. Війна з Росією: п’ять важливих висновків після Рамштайна. ZN. 03.05.2022. : URL : https://zn.ua/ukr/international/vijna-z-rosijeju-pjat-vazhlivikh-visnovkiv-pislja-ramshtajna.html.
  5. Ian Buruma. Why Japan and Germany Are Ready to Fight Again. Bloomberg. 05.05.2022. : URL : https://www.bloomberg.com/opinion/articles/2022-05-05/why-is-no-one-worried-about-re-arming-of-japan-and-germany?utm_medium=email&utm_source= newsletter&utm_term=220507&utm_campaign=sharetheview.
  6. Hannah Roberts, Nahal Toosi, Cornelius Hirsch. Europe’s leaders fall out of key on Ukraine. Politico. 16.05.2022. : URL : https://www.politico.eu/article/europes-leaders-fall-out-of-key-on-ukraine/.
  7. 7. Постанова Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні». 04.2022 р. № 2188-IX. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2188-20#Text.
  8. 8. Аналитик: В Сирии и Украине РФ использует пять схожих тактик. Deutsche Welle. 05.04.2022. : URL : https://www.dw.com/ru/analitik-v-sirii-i-v-ukraine-rf-ispolzuet-pjat-shozhih-taktik/a-61362856.
  9. 9. Сharles Lister. What’s Putin’s Next Move? Look to Syria. Politico. 27.04.2022. : URL : https://www.politico.com/news/magazine/2022/04/27/russia-putin-next-move-syria-00028041.
  10. Обращение Президента Российской Федерации. 24.02.2022. : URL : http:// kremlin.ru/events/president/news/67843.
  11. 11. Phillips Payson O’Brien. How the West Got Russia’s Military So, So Wrong. The Atlantic. 30.03.2022. : URL : https://www.theatlantic.com/ideas/archive/2022/03/russia-ukraine-invasion-military-predictions/629418/.
  12. 12. Совещание о мерах социально-экономической поддержки субъектов Российской Федерации. 03.2022. : URL : http://kremlin.ru/catalog/keywords/128/ events/67996.
  13. 13. Max Seddon, Roman OlearchykArash Massoudi,Neri Zilber. Ukraine and Russia explore neutrality plan in peace talks. FT. 03.2022. : URL : https://www.ft.com/content/ 7b341e46-d375-4817-be67-802b7fa77ef1?signupConfirmation=success.
  14. 14. Украине предлагают шведскую или австрийскую модель нейтралитета. Что это значит? ВВС. 16.03.2022. : URL : https://www.bbc.com/russian/features-60756500.
  15. 15. Конец войны или пыль в глаза? О чем могут договориться Украина и РФ. Мнения экспертов. DW. 18.03.2022. : URL : https://dw.com/ru/konec-vojny-ili-pyl-v-glaza-o-chem-mogut-dogovoritsja-ukraina-i-rf/a-61174046.
  16. 16. В.Портников. Відсіч України агресору: якого нейтралітету хоче Путін? — аналіз. Радіо Свобода. 19.03.2022. : URL : https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-nato-putin/html.
  17. 17. С.СидоренкоГ.Шелест. Альтернатива НАТО: чим загрожує відмова України від Альянсу за домовленістю з Кремлем. Європейська правда. 23.03.2022. : URL : https: //www.eurointegration.com.ua/articles/2022/03/23/7136465/.
  18. 18. М.Сірук. Якою має бути архітектура безпеки для України – оцінки експертів. Defense Express. 23.03.2022. : URL : https://defence-ua.com/minds_and_ideas/jakoju_ maje_buti_arhitektura_bezpeki_dlja_ukrajini_otsinki_ekspertiv-578.html.
  19. 19. Х.Брэндс | Блумберг. Украинский мирный договор? Не тогда, когда каждая сторона думает, что побеждает. 26.03.2022. : URL : https://www. washingtonpost.com/business/ukrainian-peace-deal-not-while-each-side-thinks-itswinning/ 2022/03/27/a68c39a6-adce-11ec-9dbd-0d4609d44c1c_story.html.
  20. О.Чалий. Інтерв’ю щодо чергового раунду україно-російських переговорів. Телеканал «Україна 24». 29.03.2022. : URL : https://www.youtube.com/watch?v=1b-5yCW-v-I.
  21. 21. С.Сидоренко. Ні миру, ні гарантій. Деталі та наслідки переговорів України та РФ у Стамбулі. Європейська правда. 30.03.2022. : URL : https://www.eurointegration. com.ua/articles/ 2022/03/30/7136915/.
  22. 22. В.Василенко. Відкритий лист Президенту України Володимиру Зеленському. 03.2022. : URL : https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=211015024 5812769&id =100004534422805.
  23. 23. М.Дубинянський. Якщо завтра мир. Українська правда. 02.04.2022. : URL : https://www.pravda.com.ua/articles/2022/04/2/7336113/.
  24. 24. Ф.Попадюк, С.Сидоренко. Наше членство в НАТО перестало бути далекою перспективою. Українська правда. 03.04.2022. : URL : https://www.pravda.com.ua/ podcasts/podkast-klyati-pitannya/2022/04/3/7336836/.
  25. 25. О.Демченко. Нащо Росії мирні переговори. Чого хоче Путін від України. 05.04.2022. : URL : https://lb.ua/world/2022/04/05/512263_nashcho_rosii_mirni_ peregovori_chogo.html.
  26. 26. О.Мартиненко. Вся політична картинка, яка була до війни, обнулилась. Війна – час справжніх лідерів. Українська правда. 06.04.2022. : URL : https://www.pravda. com.ua/articles/2022/04/6/7337444/.
  27. 2 Т.Силіна. Гарантії безпеки для України: ілюзія обману. ZN. 07.04.2022. : URL : https://zn.ua/ukr/international/harantiji-bezpeki-dlja-ukrajini-iljuzija-obmanu.html.
  28. 28. М.Фахурдінова. Переваги від НАТО: чим небезпечна для України відмова від курсу на вступ до Альянсу. Європейська правда. 15.04.2022. : URL : https://www. eurointegration. com.ua/articles/2022/04/15/7137884/.
  29. В.Горбулін, В.Бадрак. Feci quod potui, або Як війна може змінити сучасний світ. LB. 17.04.2022. : URL : https://lb.ua/society/2022/04/17/513694_feci_quod_potui _abo_yak_viyna_mozhe.html.
  30. Ю.Тимошенко. Поки Путін живий, він ніколи не відмовиться від захоплення України. Українська правда. 18.04.2022. : URL : https://www.pravda.com.ua/articles /2022/04/18/7340330/.
  31. О.Шольц. Не буде миру на умовах, нав’язаних Путіним. Велике інтерв’ю канцлера Німеччини. Європейська правда. 24.04.2022. : URL : https://www. eurointegration.com.ua/interview/2022/04/24/7138326/.
  32. Р.Романюк. Від «капітуляції» Зеленського до капітуляції Путіна. Як ідуть переговори з Росією. 05.05.2022. : URL : https://www.pravda.com.ua/articles/2022/05/5/ 7344096/.
  33. Jack Watling, Nick Reynolds. Operation Z: The Death Throes of an Imperial Delusion. RUSI. 22.04.2022. : URL : https://rusi.org/explore-our-research/publications/ special-resources/operation-z-death-throes-imperial-delusion.
  34. Совместная пресс-конференция с президентом Белоруссии Александром Лукашенко. 12.04.2022. : URL : http://kremlin.ru/events/president/news/68182.
  35. Інтерв’ю Президента В.Зеленського телекомпанії CNN. 18.04.2022. : URL : https://www.facebook.com/president.gov.ua/videos/531420361712586/.
  36. О.Лукашенко. Беларусь делала и делает все, чтобы войны между Украиной и Россией не было. БЕЛТА. 05.05.2022. : URL : https://www.belta.by/president/view/ lukashenko-belarus-delala-i-delaet-vse-chtoby-vojny-mezhdu-ukrainoj-i-rossiej-ne-bylo-499809-2022/.
  37. 37. Fact Sheet on U.S. Security Assistance for Ukraine. S. Department of Defense. APRIL 22, 2022. : URL : https://www.defense.gov/News/Releases/Release/Article/ 3008717/fact-sheet-on-us-security-assistance-for-Ukraine.
  38. В Минобороны назвали задачи второго этапа спецоперации на Украине. ТАСС. 22.05.2022. : URL : https://tass.ru/armiya-i-opk/14446141.
  39. Joe Biden. United States government official. : URL : https://twitter.com/ JoeBiden?refsrc=twsrc%5Etfw%7Ctwcamp%5Etweetembed%7Ctwterm%5E15173066937 71837441%7Ctwgr%5E%7Ctwcon%5Es1_&ref_url=https%3A%2F%2Fwww.pravda.com.ua%2Fnews%2F2022%2F04%2F22%2F7341290%2F.
  40. Michael Conte and Jennifer Hansler. US intel reports Russia will try to annex Donetsk and Luhansk regions by «mid-May,» ambassador says. CNN. 02.05.2022. : URL : https://edition.cnn.com/europe/live-news/russia-ukraine-war-news-05-02-22/h_7c583a94a2 c04d9b 0579b5f9d24bb926.
  41. Виступ Президента України В.Зеленського на сесії Wall Street Journal CEO Council Summit (відео). УНІАН. 04.05.2022. : URL : https://ms-my.facebook.com/ UNIAN.ua/videos/%D0%BF%D1%96%D0%B4-%D1%87%D0%B0%D1%81-%D0%B2% D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%D1%83-%D0%BD%D0%B0-%D1%81% D0%B5%D1%81%D1%96%D1%97-wall-street-journal-ceo-council-summit-%D0%BF% D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D1%83% D0%BA% D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD/718248679603982/.
  42. Ukraine has upgraded its war aims as confidence grows, says foreign minister. FT. 10.05.2022. : URL : https://www.ft.com/content/8db0d387-fb41-4142-b78f-6619d36d8be0.
  43. Кулеба пояснив, що Україна вважатиме перемогою у війні проти Росії. Європейська правда. 18.05.2022. : URL : https://www.eurointegration.com.ua/news/ 2022/05/18/7139650/.
  44. Війна завершиться тоді, коли Україна поверне все, що в неї відібрав агресор – Президент. Онлайн-спілкування зі студентами провідних університетів Франції, представниками академічних кіл і медіа. 11.05.2022. : URL : https://www.president. gov.ua/news/vijna-zavershitsya-todi-koli-ukrayina-poverne-vse-sho-v-neyi-74981.
  45. Кожного дня працювати так, щоб війна була коротшою – в цьому наш пріоритет – звернення Президента України. 13.05.2022. : URL : https://www.president. gov.ua/news/kozhnogo-dnya-pracyuvati-tak-shob-vijna-bula-korotshoyu-v-co-75049.
  46. Російська стратегічна поразка очевидна вже всім у світі, просто в Росії поки немає сміливості це визнати – звернення Президента України. 12.05.2022. : URL : https://www.president.gov.ua/news/rosijska-strategichna-porazka-ochevidna-vzhe-vsim-u-sviti-pr-75021.
  47. Президент України: Якщо Росія хоче миру, вона має вивести свої війська з нашої землі. Інтерв’ю для проекту «Porta a Porta» італійського телеканалу «Rai 1». 13.05.2022.: URL : https://www.president.gov.ua/news/prezident-ukrayini-yaksho-rosiya-hoche-miru-vona-maye-vivest-75029.
  48. G7 Foreign Ministers’ Statement on Russia’s War Against Ukraine. Мedia note. Office of the spokesperson. 14.05.2022. : URL : https://www.state.gov/g7-foreign-ministers-statement-on-russias-war-against-ukraine/.
  49. Prime Minister Boris Johnson spoke to Ukrainian President Volodymyr Zelenskyy today. Press release. 19.05.2022. : URL : https://www.gov.uk/government/news/pm-call-with-president-zelenskyy-19-may-2022.
  50. Росія отримала стратегічну поразку. Ми входимо у довготривалу фазу війни – звернення Олексія Резнікова. 13.05.2022. : URL : https://www.mil.gov.ua/news/2022 /05/13/rosiya-otrimala-strategichnu-porazku-mi-vhodimo-u-dovgotrivalu-fazu-vijni-%E2% 80%93-zvernennya-oleksiya-reznikova/.
  51. Песков заявил, что судьбу районов Украины, контролируемых РФ, решат их жители. Interfax.ru. 19.05.2022. : URL : https://www.interfax.ru/russia/841744.
  52. 52. Kanzler Olaf Scholz. Russland hat keines seiner Kriegsziele erreicht. Interview. t-online. 13.05.2022. : URL : https://www.t-online.de/nachrichten/deutschland/id_92182048/ olaf-scholz-fuer-putins-wahnwitzige-idee-zahlt-die-welt-einen-hohen-preis-.html.

                                                            

Вадим Тютюнник,                                                      

позаштатний радник

Центру досліджень армії, конверсії та ЦДАКР

Поделиться публикацией