Ця стаття є подовженням публікацій Інформаційною агенцією «Оборонно-промисловий кур’єр» і Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння аналітичних матеріалів співробітників Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД), присвячених вирішенню проблемних питань реалізації концепції всеохоплюючої оборони України та її важливої складової – кібероборони [1 — 3]. У цьому контексті варто нагадати про ключеві кроки, які вживалися в державі після початку проти неї російської гібридної агресії, у тому числі в кібернетичному, інформаційному та радіоелектронному просторах.

Їх є сенс розподілити на два етапи, пов’язані, зокрема, з обранням та приходом до влади чергового Президента України, запровадженням ним нового циклу планування у сфері оборони держави та здійсненням у ній реформ.

На першому з них, у 2014-2019 рр., дещо повільно відбувалися процеси доктринального, нормативно-правового та організаційного забезпечення переважно кібербезпеки і кіберзахисту держави та відповідної діяльності Збройних Сил (ЗС) України.

У затвердженій в 2015 р. Воєнній доктрині України йшлося лише про необхідність «… забезпечення кіберзахисту об’єктів критичної інфраструктури» та «поглиблення кооперації та співробітництва з НАТО і ЄС у сфері … боротьби з кіберзлочинністю».

Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджена у березні 2016 р., розширила підходи до забезпечення протидії агресії у кіберпросторі. У ній наголошувалося про необхідність «створення національної системи кібербезпеки, … посилення спроможностей суб’єктів сектору безпеки та оборони для ефективної боротьби із кіберзагрозами воєнного характеру, кібершпигунством, кібертероризмом та кіберзлочинністю, … формування підрозділів забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту Збройних Сил України».

У травні 2016 р. Президент України затвердив Стратегію кібербезпеки України, в якій, зокрема, вперше в оборонну термінологію було введено поняття «кібероборона» і Міністерству оборони України та Генеральному штабу ЗС України визначалися такі додаткові основні завдання [4]:

«здійснення заходів з підготовки держави до відбиття воєнної агресії у кіберпросторі (кібероборони);

здійснення військової співпраці з НАТО, пов’язаної з безпекою кіберпростору та сумісним захистом від кіберзагроз;

забезпечення у взаємодії з Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України і Службою безпеки України кіберзахисту власної інформаційної інфраструктури.».

Водночас, у цій Стратегії передбачалося створення на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях єдиного підрозділу із забезпечення лише кібербезпеки і кіберзахисту ЗС України. Безпосереднє керівництво з питань кібербезпеки покладалося на Головне управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України. Був утворений Центр операцій з кібербезпеки Генерального штабу ЗС України, який координував свою діяльність з відповідними структурами Служби безпеки України.

Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України також у травні 2016 р. схвалила Стратегічний оборонний бюлетень України. У ньому однією із оперативних цілей, спрямованої на побудову об’єднаного керівництва силами оборони, визначалося «удосконалення системи кібербезпеки та захисту інформації» шляхом формування в Міністерстві оборони України та інших складових сектору оборони підрозділів з кіберзахисту, протидії технічним розвідкам, впровадження заходів із захисту інформації … з урахуванням стандартів НАТО і ISO/IEC».

Що стосується кібероборони України, то лише на початку червня 2016 р., після формування Національного координаційного центру кібербезпеки (як робочого органу РНБО України) в положенні про цей орган вперше містилася низка завдань з її забезпечення [5]:

«здійснення заходів державної підтримки стратегічно важливих для кібероборони (тут і далі виділено нами) держави наукових установ і організацій, проведення наукових досліджень у галузі кібербезпеки та кіберзахисту для потреб національної безпеки і оборони;

підвищення ефективності реалізації військово-технічної політики й політики військово-технічного співробітництва у сфері кібероборони;

доцільності нарощування кібероборонних можливостей держави, переведення національної системи зв’язку, стратегічних загальнодержавних автоматизованих систем управління, урядових мереж, систем зв’язку і управління зброєю, інформаційно-телекомунікаційних мереж і систем органів військового управління на функціонування в умовах особливого періоду, мобілізації додаткових ресурсів для організації операцій у кіберпросторі;».

Восени 2017 р. набрав чинності Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», в якому визначено не лише терміни «кібербезпека» та «кіберзахист», а й термін «кібероборона» [6]. Важливо, що попри певної взаємопов’язаності, кібербезпека, кіберзахист і кібероборона є самостійними, суттєво різними за метою, змістом та об’єктами діяльності у кіберпросторі України.

З урахуванням зазначеного, у подальшому основна увага у статті нами приділятиметься саме кіберобороні держави, яку визначено у згаданому законі наступним чином:

«кібероборона — сукупність політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів, які здійснюються в кіберпросторі та спрямовані на забезпечення захисту суверенітету та обороноздатності держави, запобігання виникненню збройного конфлікту та відсіч збройній агресії;» (п. 10 частини першої ст. 1).

При цьому у ньому наводиться таке визначення терміну «кіберпростір»:

«кіберпростір — середовище (віртуальний простір), яке надає можливості для здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних відносин, утворене в результаті функціонування сумісних (з’єднаних) комунікаційних систем та забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних;» (п. 11 частини першої ст. 1).

У вказаному законі також уточнено відповідні завдання Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України. До них належить: здійснення заходів з підготовки держави до відбиття воєнної агресії у кіберпросторі (кібероборони); здійснення військової співпраці з НАТО та іншими суб’єктами оборонної сфери щодо забезпечення безпеки кіберпростору та спільного захисту від кіберзагроз; впровадження заходів із забезпечення кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури в умовах надзвичайного і воєнного стану.

З огляду на вище наведене, у жовтні 2017 р. до Закону України «Про оборону України» було внесено зміни [7], якими встановлено, що:

підготовка держави до оборони в мирний час включає, крім іншого:

«здійснення заходів з кібероборони (активного кіберзахисту) для захисту суверенітету держави та забезпечення її обороноздатності, запобігання збройному конфлікту та відсічі збройній агресії;» (передостанній абзац ст. 3);

і при відсічі збройній агресії:

«Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.» (ч. друга ст. 4).

Наприкінці 2017 р. співробітники Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та Генерального штабу ЗС України опублікували статтю «Стратегія кібероборони України» [8]. Вона була мабуть першою, в якій визначалися: терміни «кіберзагрози воєнного характеру», «воєнна агресія у кіберпросторі», «активний кіберзахист», «кібероперація» та «національна система кібероборони»; суб’єкти та об’єкти кібероборони; основні засади такої оборони, зокрема, її мета, принципи та завдання; склад національної системи кібероборони, її суб’єкти та об’єкти; пріоритети та напрями забезпечення кібероборони України.

У січні 2019 р. основні завдання Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України нарешті було приведено у відповідність до згаданих норм законодавства [4-6].

Так, у положенні про Міністерство оборони України визначалося, що цей центральний орган виконавчої влади:

«відповідно до компетенції вживає заходів до забезпечення інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, а також підготовки держави до відбиття воєнної агресії у кіберпросторі (кібероборони);» (пп. 117¹ п. 4).

«забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, реалізацію державної політики у сфері охорони державної таємниці, захисту інформації з обмеженим доступом, інформаційної безпеки та кібербезпеки, а також технічний захист інформації, контроль за її збереженням в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління;» (пп. 5 п. 5).

Своєю чергою, у положенні про Генеральний штаб ЗС України встановлювалося, що цей орган військового управління:

«організовує розгортання, здійснює управління і забезпечує функціонування єдиної системи захисту інформації та кіберзахисту в інформаційно-телекомунікаційних системах Міністерства оборони і Збройних Сил;» (пп. 71 п. 4);

«бере участь у створенні національної системи кібербезпеки та проведенні її періодичного огляду;» (пп. 73 п. 4);

«організовує планування та виконання в межах компетенції заходів з підготовки держави до відбиття воєнної агресії в кіберпросторі (кібероборони), координує виконання завдань з підготовки до кібероборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими складовими сил оборони;» (пп. 74 п. 4);

«організовує планування кібернетичних операцій Збройних Сил та інших складових сил оборони;» (пп. 75 п. 4);

«забезпечує у взаємодії з Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України та Службою безпеки України кіберзахист інформаційної інфраструктури Міністерства оборони і Збройних Сил;» (пп. 76 п. 4);

«здійснює забезпечення інформаційної безпеки у Збройних Силах та протидію системним і масштабним діям проти інтересів України в кіберпросторі іноземними державами (групами держав), зокрема із залученням кіберпідрозділів збройних сил іноземних держав, шляхом використання спеціальних засобів (кіберозброєнь);» (пп. 77 п. 4);

«визначає структуру системи захисту інформації та кібербезпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах Міністерства оборони та Збройних Сил і контролює її функціонування;» (пп. 19 п. 10).

На другому етапі, з травня 2019 р., розпочалася активна імплементація зазначених вище законодавчих норм щодо кібероборони держави, а також вживаються заходи з подальшого удосконалення доктринальних і правових основ забезпечення згаданої оборони, стратегічного планування її підготовки та ведення, створення кібервійськ тощо.

У вересні 2019 р., за поданням Президента України з метою удосконалення організації оборони держави, внесено зміни до Закону України «Про оборону України», що передбачають розроблення та затвердження нового документу з планування оборони держави – плану оборони України [9]:

«план оборони України — складова частина оборонного планування, що містить сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту» (абз. третій ст. 1);

«Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує структуру плану оборони України, план оборони України та військово-адміністративний поділ території України. Порядок розроблення плану оборони України визначається Кабінетом Міністрів України» (ч. третя ст. 2).

У ході публічних дискусій щодо структури та складових плану оборони держави співробітники НІСД серед іншого наголошували на необхідності включення до цього плану нового документу – плану кібероборони України [10, 11].

У листопаді 2019 р. Президент України, з метою забезпечення здійснення невідкладних заходів з проведення реформ та зміцнення обороноздатності держави, доручив Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо розроблення структури плану оборони України, а також подання йому на затвердження цього плану [12].

Варто звернути увагу на те, що наприкінці 2019 р. група викладачів Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова опублікувала цікавий науково-методичний та корисний, на нашу думку, для практичної діяльності підручник з питань, які стосуються, зокрема, сфери кібероборони України [13]. У ньому наводяться особливості такої оборони, а також погляди щодо визначення її мети, основних завдань та стратегічних цілей. При цьому зроблено висновок, що кібероборона – це окрема, особлива, специфічна складова кібербезпеки держави, що має різнопланові повсякденні, поточні і бойові (спеціальні) завдання та функції. А відтак, необхідно створювати єдину систему кібероборони під єдиним командуванням, всі складові якої діють узгоджено за єдиним замислом і планом.

Згадані автори, за результатами аналізу досвіду формування кібероборони у провідних країнах світу в 2015-2018 рр., встановили, що основною тенденцією стало створення в цих країнах нового виду/роду збройних сил – кіберсил/кібервійськ з відповідним кіберкомандуванням. Це реалізується шляхом об’єднання в єдиній структурі, що відповідає за кібероборону, органів військового управління, сил і засобів, які мають відношення до кіберпростору, з одночасним реформуванням, перерозподілом функцій та перепідпорядкуванням відповідних військових частин, а при необхідності і зміни напрямів їх діяльності. Поряд з цим здійснюється корегування наукової та освітньої діяльності наукових центрів та закладів освіти. Не виключається утворення нових структурних підрозділів, закладів освіти, військових частин та підрозділів різних напрямів діяльності для виконання спільних заходів кіберрозвідки, кіберзахисту, активних дій в кіберпросторі [кібероборони], відповідно до мети, завдань, доцільних форм та способів забезпечення кібербезпеки у воєнній сфері.

І тому, в інтересах виконання завдань кібероборони автори згаданого підручника рекомендують:

здійснити організаційне виокремлення та інтеграцію сил та засобів ЗС України, основною сферою застосування яких є інформаційний/кібер простір в окремий рід військ шляхом формування Командування інформаційного та кіберпростору ЗС України;

уточнити наведений раніше термін «кібероборона», що містіться у Законі України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», передбачивши у ньому вжиття відповідних політичних, економічних та інших заходів не лише у кібернетичному, а й в інформаційному просторі.

Аналізуючи першу з цих рекомендацій, зазначимо, що питання про створення кібервійськ як окремого чи спеціального роду військ ЗС України розглядатиметься нами у подальшому окремо. Водночас, запропонована у ній назва нового командування – «Командування інформаційного та кіберпростору ЗС України (підкреслено та виділено нами)» потребує певного корегування. Адже, у ЗС України сталою є практика використання у назвах таких командувань назв підпорядкованих їм сил/військ, що діють у відповідних просторах, або видах забезпечення. Це Командування об’єднаних сил ЗС України, Командування Військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України, Командування медичних сил ЗС України, Командування сил підтримки ЗС України,  Командування сил логістики ЗС України тощо.

У лютому 2020 р. в ЗС України було створено чотири нові командування. Одним з них є згадане Командування Військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України. Відповідно, Війська зв’язку ЗС України було переформовано у Війська зв’язку та кібербезпеки ЗС України.

На початку березня 2020 р. Президент України затвердив структуру плану оборони України [14], однією зі складових якого визначено план кібероборони України.

У червні 2020 р. була опублікована стаття співробітників НІСД [15], в якій, зокрема, зазначалося, що в сучасних умовах кібероборона стає все більш важливою складовою оборони України. І хоча поняття «кібероборона» з’явилося у нормативно-правових актах ще в 2016 р., протягом трьох наступних років засади її планування, підготовки та ведення не були належним чином імплементовані в документи оборонного планування, насамперед, у Воєнну доктрину України, Стратегічний оборонний бюлетень України і відповідні державні програми. Навіть відповідні норми щодо кібероборони були внесені до положень про Міністерство оборони України та Генеральний ЗС України лише на початку 2019 р.

Зважаючи на це, серед іншого пропонувалося: викласти цілі, завдання та заходи щодо розвитку об’єднаних сил/військ кібероборони, їх підготовки та застосування під час відсічі збройній агресії у проєктах Стратегії воєнної безпеки України, чергового Стратегічного оборонного бюлетеня України, держпрограм розвитку ЗС України та їх озброєння і військової техніки, а також у проєктах плану оборони України та Стратегічного плану застосування ЗС України, інших складових сил оборони з відсічі збройній агресії; визначити у відповідних нормативно-правових актах структуру системи кібероборони держави, склад, функції та завдання суб’єктів її забезпечення, а також об’єкти кібероборони; скорегувати назву Командування Військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України, замінивши у ній слово «кібербезпеки» словом «кібероборони». У подальшому частину цих пропозицій було реалізовано.

На початку вересня 2020 р. Президент України затвердив оновлену Стратегію національної  безпеки України. У ній зокрема визначено, що з метою подальшого розвитку сектору безпеки і оборони, Україна:

 «завершить створення національної системи кібербезпеки, сформує сучасні спроможності суб’єктів забезпечення кібербезпеки і кібероборони та зміцнить систему їх координації;» (абз. сьомий п. 63).

Наприкінці вересня 2020 р. наказом начальника Генерального штабу ЗС України затверджено Доктрину операцій в кіберпросторі.

У лютому 2021 р. Головнокомандувач ЗС України затвердив Доктрину Військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України [16]. У ній викладено призначення та завдання Військ зв’язку та кібербезпеки (ВЗ та КБ) ЗС України, визначено їх структуру та склад, організацію управління, підготовки та забезпечення. При цьому враховано погляди керівництва ЗС України на те, якими мають бути сучасні ВЗ та КБ ЗС України для протидії відповідним викликам та загрозам, досягнення взаємосумісності та взаємодії зі збройними силами держав-членів НАТО, досвід підготовки та застосування цих військ при проведенні АТО та ООС у Донецькій і Луганській областях.

У березні 2021 р. Президент України затвердив Стратегію воєнної безпеки України [17]. В її основу покладено реалізацію підготовки та ведення всеохоплюючої оборони, що передбачає здійснення комплексу заходів, основний зміст яких полягає, зокрема, у:

«превентивних діях та стійкому опорі агресору на суші, на морі та в повітряному просторі України, протидії в кіберпросторі та нав’язуванні своєї волі в інформаційному просторі;».

У Стратегії також визначено, що для забезпечення реалізації визначених у ній  пріоритетів державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва виконуватимуться серед інших наступні основні завдання:

«розвиток спроможностей щодо забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та кібероборони під час підготовки та ведення всеохоплюючої оборони України;

підвищення рівня боєздатності Збройних Сил України та інших складових сил оборони з досягненням і підтриманням визначених спроможностей щодо вогневого ураження противника, застосування авіації та протиповітряної оборони України, контролю ближньої морської зони, ведення спеціальних операцій, територіальної оборони України, управління та всебічного забезпечення військ (сил), відбиття агресії в кіберпросторі (ведення кібероборони);».

 

Крім того, у Стратегії одним із основних критеріїв набуття ЗС України та іншими складовими сил оборони необхідних спільних оборонних спроможностей визначено:

«досягнення та підтримання спроможностей Збройних Сил України та інших складових сил оборони щодо стратегічної мобільності, ведення асиметричних, мережецентричних, багатосферних і непрямих дій, які нівелюватимуть чисельну та технологічну перевагу противника на суші, в повітрі, на морі, в інформаційному просторі та кіберпросторі;».

Президент України 26 серпня 2021 р. затвердив нову Стратегію кібербезпеки України [18]. Принципово важливим вважаємо те, що у ній першою стратегічною ціллю у формуванні потенціалу стримування (С1) визначено «дієву кібероборону» задля досягнення якої:

«… Україна створить та забезпечить розвиток (у тому числі кадрово та технологічно) підрозділів з повноваженнями ведення збройного протиборства в кіберпросторі, сформує належну правову, організаційну, технологічну модель їх функціонування та застосування, забезпечить ефективну взаємодію основних суб’єктів національної системи кібербезпеки та сил оборони під час проведення заходів з кібероборони, належне навчання та фінансове забезпечення таких структур, систематичне проведення кібернавчань, оцінку спроможностей та ефективності підрозділів, розроблення та імплементацію індикаторів оцінки їх діяльності;».

У Стратегії встановлено, що формування системи кібероборони відбуватиметься шляхом:

«утворення у системі Міністерства оборони України кібервійськ та забезпечення їх належними фінансовими, кадровими та технічними ресурсами для стримування збройної агресії у кіберпросторі та надання відсічі агресору;

запровадження ефективних механізмів взаємодії основних суб’єктів національної системи кібербезпеки та сил оборони в частині спільного виконання завдань кібероборони;

розроблення та виконання плану кібероборони як складової частини плану оборони України;

проведення щонайменше двічі на рік спільних тематичних навчань із відповідними підрозділами держав — членів НАТО задля досягнення оперативної сумісності;

створення MIL.CERT-UA в інтересах Міністерства оборони України та Збройних Сил України, налагодивши на постійній основі співпрацю із європейською військовою CERT-мережею;

забезпечення оцінки спроможностей суб’єктів сектору безпеки і оборони в частині спільного виконання завдань кібероборони, зокрема під час проведення оборонних оглядів, оглядів національної системи кібербезпеки, оглядів стану кіберзахисту державних інформаційних ресурсів та критичної інформаційної інфраструктури;

запровадження у системі військово-патріотичного виховання та системі територіальної оборони навчальних програм підготовки та проведення практичних навчань у сфері кібербезпеки.».

 

У серпня 2021 р. Президент України своїм Указом [19] увів в дію рішення РНБО України «Про невідкладні заходи з кібероборони держави». Цим рішенням, зокрема, Кабінету Міністрів України доручалося:

«1. Невідкладно з метою створення у системі Міністерства оборони України кібервійськ та набуття ними відповідних спроможностей здійснити розрахунки потреб щодо:

обсягу матеріально-технічних та фінансових ресурсів, необхідних для створення та забезпечення належного функціонування кібервійськ;

комплектування особового складу кібервійськ з урахуванням оптимального співвідношення військовослужбовців, працівників Міністерства оборони України, а також зарахованих у запас, резервістів та інших категорій осіб.

2. За результатами розрахунків у двомісячний строк розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо створення та функціонування у системі Міністерства оборони України кібервійськ.».

 

У вересні 2021 р. Глава держави затвердив черговий Стратегічний оборонний бюлетень України (далі — Бюлетень) [20], в якому значна увага приділяється питанням забезпечення кібероборони держави.

Насамперед, у цьому документі оборонного планування унормовано терміни «воєнна агресія в кіберпросторі», «дії в кіберпросторі», «кіберзагрози воєнного характеру», «кіберборотьба», «кібердії», «кібердорозвідка», «кіберзброя» та «кіберінфраструктура». В ньому також наголошується, що для протидії силам і засобам противника мають поєднуватися зусилля радіоелектронної боротьби і протиборства в кібер- та інформаційному просторах.

Держави-члени НАТО мають певні напрацювання у розв’язанні згаданого завдання. Зокрема, в Армії США розглядається варіант можливої реорганізації кіберкомандувань у командування інформаційних операцій, що дозволить обє’днати единим задумом кібернетичні, інформаційно-псіхологічні та радіоелектронні операції. У школі сухопутних військ у Форт-Гордоні (штат Джорджія) відбувається підготовка фахівців зв’язку, кібер- та радіоелектронної боротьби, яких планується задіяти в роботі першого такого командування. Його оперативне розготання передбачається завершити в 2028 р. [21, 22].

У Бюлетені, з метою досягнення ЗС України та іншими складовими сил оборони належних спроможностей щодо ведення протиборства в кіберпросторі та створення системи кібероборони, передбачено виконання низки наступних заходів:

розвиток спроможностей щодо ведення протиборства в інформаційному просторі (включаючи кіберпростір) ЗС України та іншими складовими сил оборони;

створення системи кібероборони як основного засобу стримування та відбиття воєнної агресії в кіберпросторі;

створення та розвиток у складі ЗС України необхідних військових організаційних структур для дій у кіберпросторі, їх комплектування, підготовка та всебічне забезпечення;

створення системи управління підготовкою та веденням кібероборони, її інтеграція в системи управління (керівництва) обороною держави та забезпеченням кібербезпеки, включаючи створення в системі  Міністерства оборони України ситуаційного центру кібербезпеки;

розвиток спроможностей системи захисту інформації та кіберзахисту в інформаційно-телекомунікаційних системах Міністерства оборони України та ЗС України.

нормативне визначення та включення до системи операцій ЗС України сучасних форм і способів дій військ (сил) у кіберпросторі та через кіберпростір, ведення ними кібероборони;

упровадження сучасних апаратно-програмних комплексів кібербезпеки, засобів з кіберзахисту, інших систем (зразків) кіберзброї у ЗС України та інших складових сил оборони;

розвиток спроможностей сил оборони щодо забезпечення кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури держави в умовах надзвичайного і воєнного стану;

розширення військової співпраці з НАТО щодо забезпечення безпеки кіберпростору та спільних дій у кіберпросторі.

За результатами порівняльного аналізу положень з питань кібероборони, які містяться у Стратегіях кібербезпеки України (2016 та 2021 рр.), у Воєнній доктрині України (2015 р.) і Стратегії воєнної безпеки України (2021 р.), а також у Стратегічних оборонних бюлетенях України (2016 та 2021 рр.) можна стверджувати про значне посилення уваги нинішнього воєнно-політичного та військового керівництва України до вирішення проблемних питань підготовки і ведення кібероборони держави та створення кібервійськ.

Позитивним є і те, що наразі розпочалося публічне обговорення цих питань за участю представників Апарату РНБО України, Міністерства оборони України, ЗС України, інших державних органів та наукових установ, неурядового експертного середовища, профільних громадських організацій, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також наших західних партнерів.

Зокрема, Міністерство оборони України, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, ГО «Центр воєнної політики та політики безпеки» та Агенція «Укрінформ» організували і 12 жовтня 2021 р. провели засідання круглого столу на тему: «Обговорення питань кібероборони держави та перспективи створення кібервійськ» [23].

На початку цього заходу відбулася презентація низки матеріалів спеціального випуску журналу «Оборонний вісник», присвячених проблематиці кібероборони України та створення кібервійськ. Серед них у статті «Кібервійська як складова трансформації системи національної безпеки» [24] викладено рекомендації щодо визначення завдань кібервійськ. Крім того, у ній, за результатами узагальнення та аналізу наведених у відкритих джерелах підходів українських фахівців, розглянуто три можливі варіанти створення в системі Міністерства оборони України структур, призначених для виконання завдань кібероборони держави, а також проведено їх порівняльну оцінку. До згаданих варіантів належать наступні:

1. створення Командування кібервійськ у складі ЗС України як нового окремого роду військ;
2. розвиток існуючого Командування військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України у напрямі набуття спроможностей щодо ведення активної кібероборони;
3. створення Державної служби кібербезпеки у сфері оборони в системі Міністерства оборони України (як окремого військового формування на кшталт Державної спеціальної служби транспорту, чи Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України).

Уявляється недоцільним наводити викладені у згаданій статті вагомі застереження щодо кожного з цих варіантів. Краще читачам ознайомитися з ними особисто у контексті змісту статті в цілому. При цьому варто підтримати остаточний висновок її авторів стосовно того, що «… необхідно створювати повноцінні кібервійська у Збройних Силах [України] …». Разом з тим, на нашу думку, є сенс додати до згаданих застережень декілька власних.

Насамперед, не слід плутати війська з органами військового управління, який входить до складу цих військ і виконує функції планування їх застосування в операціях (бойових діях), підготовки та генерації. Тому, у першому варіанті мова може йти про створення Кібервійськ ЗС України, як окремого роду військ, до складу яких входитиме зокрема новостворене Командування Кібервійськ ЗС України. Питання щодо створення кібервійськ як окремого чи спеціального роду військ ЗС України розглядатиметься дещо згодом.

З урахуванням наведених обставин, у другому варіанті можна вести мову щодо розвитку існуючих Військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України в цілому, а не лише однієї з їх складових – Командування вказаних військ. При цьому наведені у вище згаданій статті застереження стосовно створення військ кібербезпеки таким шляхом є достатньо обґрунтованими для здійснення висновку щодо недоцільності його реалізації. Мова перш за все йде про «історичну спадщину», корпоративну культура та менталітет «класичних» військ зв’язку, коли проблематика кібероборони держави розглядається у них переважно у контексті виконання завдань забезпечення кіберзахисту та кібербезпеки інформаційно-телекомунікаційних систем Військ зв’язку.

Викликає також застереження з багатьох позицій і третій з наведених вище варіантів, що передбачає створення кібервійськ у системі Міністерства оборони України поза межами ЗС України. Як відомо, подібний варіант вже розглядався у цьому році стосовно створення Сил територіальної оборони у системі Міністерства оборони України поза межами ЗС України. Аргументацію проти нього, яка висловлювалася військовим командуванням ЗС України і незалежними експертами, варто визнати обґрунтованою і до того ж цілком відповідною аналогічному варіанту створення кібервійськ. Поряд з цим, третій варіант не враховує перевірений практикою відповідний іноземний досвід, насамперед США та інших держав-членів НАТО.

Організація ефективної кібероборони держави потребує вирішення цілої низки важливих завдань і в першу чергу усунення прогалин у нормативно-правовій базі.  Прикро визнавати, що до цього часу законодавством України не визначено основи кібероборони, насамперед мета, цілі, принципи та завдання кібероборони, її суб’єкти і об’єкти, побудова, підготовка та ведення такої оборони, а також відповідні повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, інших державних органів, обов’язки посадових осіб, права та обов’язки громадян України тощо. І це, на нашу думку, унеможливлює адекватне визначення завдань кібервійськ, які повинні відігравати провідну роль у виконанні завдань кібероборони і мають бути створені на виконання раніше згаданого рішення Президента України.

Підсумовуючи, рекомендується створити у системі Міністерства оборони України в складі ЗС України Кібервійська ЗС України, спочатку – як спеціальний (а не окремий) рід військ ЗС України, з урахуванням відповідного досвіду США та інших провідних держав-членів НАТО у наступній логіко-часовій послідовності.

1. Розробити та ухвалити окремий (як варіант) Закон України «Про кібероборону України», в якому серед іншого визначити основи кібероборони, суб’єкти та об’єкти цієї оборони, мету, цілі, принципи та завдання кібероборони, її побудову, підготовку та ведення, завдання у ній Кібервійськ ЗС України, а також відповідні повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, інших державних органів, обов’язки посадових осіб, права та обов’язки громадян України тощо.

Водночас пропонується внести зміни до Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», які при визначенні терміну «кібероборона» передбачали б, що наведені у ньому відповідні заходи здійснюватимуться не лише в «кібернетичному», а й в «інформаційному та радіоелектронному просторах». На це зверталася увага при розгляді раніше наведених матеріалів [13, 20 — 22].

2. Перетворити існуючі Війська зв’язку та кібербезпеки ЗС України в окремі спеціальні війська — у Війська зв’язку ЗС України та Кібервійська ЗС України. Структура, склад та чисельність Кібервійськ ЗС мають визначатися перш за все виходячи із встановлених для них переліку та обсягів завдань із забезпечення кібероборони держави. При цьому їхні частини та підрозділи входитимуть до складу всіх видів та окремих родів військ (сил) ЗС України.
3.  Переформувати нинішнє Командування Військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України у Командування сил кібероборони ЗС України. Воно зокрема має опікуватися питаннями ведення кібернетичної, радіоелектронної та інформаційної боротьби, протидії технічним розвідкам противника та управління електромагнітним спектром, а тому пропонується передбачити у його складі наступні компоненти:

Кібервійська ЗС України;

Війська радіоелектронної боротьби ЗС України, які наразі перебувають у підпорядкуванні Командування сил підтримки ЗС України;

сили та засоби проведення інформаційних операцій;

структуру з управління електромагнітним спектром.

4. Визначити у проєктах державних програм розвитку ЗС України та їхнього озброєння і військової техніки, а також у Стратегічному плані застосування ЗС України, інших складових сил оборони з відсічі збройної агресії та в інших документах оборонного планування та планування оборони цілі, завдання та заходи з розвитку Кібервійськ ЗС України, їх підготовки та застосування.

При цьому вважаємо, що найбільш складною проблемою у процесах зміцнення кібероборони держави та створення ефективних Кібервійськ ЗС України, поряд із кадровими, фінансовими, матеріально-технічними та іншими проблемами, є проблема зміни парадигми мислення та дій керівництва Міністерства оборони України, ЗС України, відповідних командувачів і командирів. Йдеться про відмову від розгляду кібероборони переважно через призму виконання завдань щодо кіберзахисту та кібербезпеки ЗС України і набуття ними спроможностей для виконання завдань всеохоплюючої оборони держави, насамперед її кібероборони, у кіберпросторі та через кіберпростір.

Уявляється, що наведені у статті матеріали та рекомендації можуть бути корисними для подовження публічної дискусії щодо шляхів посилення кібероборони держави та створення кібервійськ, а також у діяльності відповідної робочої групи, утвореної при Апараті Ради національної безпеки і оборони України.

Перелік джерел

1. Тютюнник В., Горовенко В. Всеохоплююча оборона України: на часі створення системи керівництва нею з втіленням підходів НАТО. Інформаційне агентство «Оборонно-промисловий кур’єр». 22.06.2021 р. : URL : http://opk.com.ua/ category/аналітика/.
2. Тютюнник В., Горовенко В. Всеохоплююча оборона України: уроки карабаських війн для України. Інформаційне агентство «Оборонно-промисловий кур’єр». 09.06.2021 р. : URL : http://opk.com.ua/всеохоплююча-оборона-україни-к/.
3. Тютюнник В. Смертельний трикутник» оборонної організації України. Нотатки на полях. Інформаційне агентство «Оборонно-промисловий кур’єр». 07.04.2021 р. : URL : http://opk.com.ua/category/аналитика/.
4. Стратегія кібербезпеки України. : указ Президента України від 15 березня 2016 р. № 96. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/96/2016/ed20160315#Text.
5. Про Національний координаційний центр кібербезпеки. : указ Президента України від 7 червня 2016 р. № 242. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/242 /2016#Text.
6. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України : Закон України від 5 жовтня 2017 р. № 2163-VIII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163-19.
7. 7. Про оборону України : Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1932- XII. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12.
8. Живило Є., Черноног О. Стратегія кібероборони України. : Збірник наукових праць ВІТІ. № 4. 2017. : URL : http://www.viti.edu.ua/collection.
9. «Про внесення змін до Закону України «Про оборону України» щодо організації оборони держави». : Закон України від 20 вересня 2019 р. № 133-IX. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/133-20#n6.
10. Тютюнник В., Лобко М. План оборони України: проблеми та рекомендації щодо визначення структури цього нового документу. : Аналітичний бюлетень «Виклики та ризики. Безпековий огляд». : ЦДАКР. 16.10.2019 р. : URL : http://cacds.org.ua/виклики-і-ризики-безпековий-огляд-цда-25/.
11. Горовенко В. План оборони України: у зоні особливої уваги. : Інформаційне агентство «Оборонно-промисловий кур’єр». 23.10.2019 р. : URL : http://opk.com.ua/план-оборони-україни-у-зоні-особливої/.
12. Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави. : указ Президента України від 8 листопада 2019 р. № 837. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/837/2019#Text.
13. Даник Ю., Воробієнко П., Чернега В. Основи кібербезпеки та кібероборони. Підручник. Видання друге. ОНАЗ ім. О.С. Попова. 2019 р. : URL : https://metod. onat.edu.ua.
14. Про структуру плану оборони України. : указ Президента України від 3 березня 2020 р. № 61. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/61/2020#Text.
15. Тютюнник В. Кібероборона України: стан, проблеми та актуальні заходи щодо її забезпечення. Аналітичний бюлетень «Виклики та ризики. Безпековий огляд». ЦДАКР. 16.06.2020 р. : URL : http://cacds.org.ua/category/аналітичний-бюлетень/.
16. Доктрина Військ зв’язку та кібербезпеки ЗС України. : ВКП 6-00(01).01. : URL : http://stratcom.nuou.org.ua/?page_id=2951.
17. Стратегія воєнної безпеки України. : указ Президента України від 25 березня 2021 р. № 121. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/447/2021#Text.
18. Стратегія кібербезпеки України. : указ Президента України від 26 серпня 2021 р. № 447. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/447/2021#Text.
19. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про невідкладні заходи з кібероборони держави». : указ Президента України від 26 серпня 2021 р. № 446. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/446/2021#Text.
20. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 серпня 2021 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України». : указ Президента України від 17 вересня 2021 року № 473. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show /473/2021?find=1&text=%D0%BA%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80#Text.
21. «Desperate Need For Speed» As Army Takes On Chinese, Russian, ISIS. Info Ops, Sydney J. Freedberg JR., August 21, 2019. : URL : https://breakingdefense. com/2019/08/ desperate-need-for-speed-as-army-takeson-chinese-russians-isis-trolls/.
22. Army To Build New Info War Force — Fast, Sydney J. Freedberg JR., August 22, 2019. : URL : https://breakingdefense.com/2019/08/the-armysinformation-warfare-build-up/.
23. Обговорення питань кібероборони держави та перспективи створення кібервійськ. : Засідання круглого столу. : Агенція «Укрінформ». : 12.10.2021 р. : https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/3327586-obgovorenna-pitan-kiberoboroni-derzavi-ta-perspektivi-stvorenna-kibervijsk.html.
24. Кирилюк Р., Шелест Є. Кібервійська як складова трансформації системи національної безпеки. : Оборонний вісник. : Центр воєнної політики та політики безпеки. : № 9. 2021. С. 4 – 10.

 

Вадим Тютюнник,

Валентин Горовенко,                                                        

позаштатні радники ЦДАКР,

співробітники Національного інституту стратегічних досліджень