Продовжуючи розпочату минулого року на сторінках Аналітичного бюлетеня «Виклики і ризики» розповідь про арсенал сучасної асиметричної («гібридної») конфліктності, не зайвим буде зосередитися саме на тих гібридних технологіях (тактиці, методах), цільовою аудиторією яких є  управлінські кадри (істеблішмент) та інтелігенція (передовсім, гуманітарна). Аби адекватно зрозуміти походження, питому вагу й ефект ураження саме з цього «колчана» модерного арсеналу асиметричних війн, доцільно торкнутися загальної стратегії «мережевого» («мережево-центричного») протистояння. 

Буде й про коронавірус…

Нагадаємо, що йдеться про Нову концепцію ведення війн на засадах мережевості, розроблену Офісом реформування Збройних сил Міністра оборони США під проводом віце-адмірала Артура К. Сібровскі. Доктрина апробована при веденні бойових дій США в Іраку та Афганістані. Ключовим поняттям є «мережа» – тобто інформаційний простір у новому якісному (функціональному) розумінні, оскільки у ньому одночасно й скоординовано розгортаються стратегічні операції військового, дипломатичного, інформаційно-психологічного, медійного, економічного та кібер-характеру.

При цьому бойові одиниці, системи зв’язку, розвідка й контррозвідка, дипломатичні кроки, обробка суспільної свідомості, психологічні операції та етнопсихологічне конструювання, наука і релігійна сфера оголошуються взаємопов’язаними елементами єдиної мережі («метадія»). Війна перетворюється на мережеве явище, в якому постійно циркулює інформація. Концепція «мережево-центричної війни» дозволяє вести її в мирний та воєнний час, вона не обмежена національними та географічними кордонами, вражає як військові, так і цивільні мережі.

Теоретики мережевих війн  виходять із наявності трьох «циклів цивілізацій», який відповідає базова модель воєнної стратегії (аграрний, індустріальний та інформаційний цикли). Інформаційна епоха розглядається як доба постмодерну. Відповідно, теорія мережево-центричних війн являє собою модель воєнно-політичної стратегії, просякнуту філософсько-концептуальними постулатами в умовах постмодерну.

Мережево-центрична стратегія відкриває нечувані можливості для використання в асиметричному (гібридному) протиборстві новітніх інформаційно-психологічних, управлінських й когнітивних важелів, котрі є складовою т.зв. «шостого технологічного укладу» (четвертий – традиційно-індустріальний; п’ятий – інформаційно-постіндустріальний та «економіка послуг й задоволень»; шостий асоціюється із нанотехнологіями, роботизацією, штучним інтелектом, новими біомедикотехнологіями тощо), і пов’язані із властивими «шостому» технологіями штучного продукування й демонтажу нових соціальних суб’єктів, творення запрограмованих «народів з коротким життям», управління свідомістю та формування повновимірного віртуального простору, за законами якого щиро й добровільно готові жити величезні людські спільноти «з хорошими обличчями».

«А коронавірус тут до чого?», спитає допитливий читач. Доречно буде зауважити, що пандемія коронавірусу у стані т.зв. ліберальних оптимістів трактується як ефективний каталізатор переходу до цього саме нового технологічного укладу. Для чого, як бачимо, готові  заплатити високу ціну, включно з пожертвою інтересами оспіваного «середнього класу», руйнацією соціально-економічної моделі, комфортної для «білих комірців», прищепленням довгострокового екзистенціального страхіття, згортанням класичної буржуазної демократії, тоталізацією електронно-віртуального контролю й посиленням авторитарних важелів управління, стрибкоподібним зростанням безробіття – свідомо говоримо про, власне, «золотий мільярд».

Влучно висловився оригінальним мислитель і футуролог Сергій Переслегін: «Все, що виробляють у карантинах, виявилося таким, що відповідає вимогам 6-го технологічного укладу: віртуальний світ, дистанційна освіта, безлюдне виробництво. Але головна проблема 6-го технологічного укладу, безробіття – буде пов’язана із вірусом і кризою, а не з переходом до нового укладу, що знімає відповідальність з купи людей» (на його думку, зиск від переходу до нового укладу матимуть не більше 20 держав із понад 200 у світі). Незайвим буде замислитися і про те, що 4-й уклад потужного машинобудування й гірничо-металургійно-хімічного комплексу Україна згорнула стаханівськими темпами, «івент-гуляй-поле» 5-го вже не буде так підпитуватися зубожілими «креаклами», перепустка на вхід в 6-й  – не виписана.

Як плести мережу

Згідно з теоретичними уявленнями «мережевиків», сучасні конфлікти розгортаються у чотирьох суміжних (пов’язаних) областях:

фізичній, тобто у традиційній області війни, у певному вимірі та часі (суходіл, море, повітря, космос) відбувається фізичне зіткнення сил і засобів бойових дій;

інформаційній, у сфері продукування й поширення інформації, що передбачає вивід з ладу ворожих інформаційних засобів і захист власних, поширення відповідно підготовленої інформації для впливу на свідомість противника;

соціальній, де мішенями можуть виступати ціннісні системи (включаючи етнорелігійні), політичні, національно-психологічні, історико-меморативні, культурно-ментальні, сама соціально-політична організація суспільства, соціальні групи та стійкі зв’язки між ними, стосунки між поколіннями та інші елементи, що створюють каркас народу і легітимності держави;

когнітивній, тобто у розумово-свідомісній області, у вужчому розумінні – ідеологічній й доктринальній сфері, області продукування змістів та стратегій державної політики, перспективного планування, де переважно і діють управлінці та особи розумової праці. Показово, що конституції деяких пострадянських держав, включаючи ст. 15 Конституції України, по суті забороняють державі висувати ідеологію розвитку – само по собі це промовисте визнання реального ступеня суверенітету колишніх суб’єктів радянської федерації – все вже визначено за нас, перефразуючи вислів персонажу з фільму «Операция «Ы»»).

Вищим проявом майстерності у веденні мережево-центричної війни вважається синтез згаданих областей, творення секторів їх перетину, що, власне, і утворює цю саму мережу. Зокрема, ураження когнітивної сфери здатне викликати  великий ланцюг деструктивних наслідків – від розладу управління оборонною сферою до деморалізації населення й управлінського персоналу.

Звісно, «мережеві» удари передовсім асоціюються із впливом на електронно-комп’ютерні мережі. Справді, сучасні технології потенційно дозволяють групі хакерів «видалити»  цілу державу через масоване несанкціоноване втручання та паралізування системи управління фінансів, енергозабезпечення. Одним з катастрофічних наслідків, наприклад, може бути виведення з ладу системи управління дамбами і шлюзами, атомними електростанціями тощо. Ще 1990 р. група австралійських хакерів увійшла до інформаційної системи НАСА і зупинила її роботу на 24 години. Зафіксовані успішні напади на комп’ютерні мережі Пентагону, а у 1989 р. 17-річний американський хакер проник до банку даних ВПС США, зруйнував всю систему управління бойовою авіацією і носіїв ядерної зброї.

На сьогоднішній день інформаційну зброю має до 100 країн світу, що створює величезну небезпеку заволодіння нею терористичними угрупованнями. За підрахунками американського експерта Ф.Коена, 10 хакерів зі 100 тис. доларів можуть за кілька тижнів завдати серйозного удару американській інформаційній структурі аж до її паралізування, а 30 хакерів з 30 млн. доларів здатні зруйнувати всю інформаційну структуру США, а для її відновлення знадобиться кілька років.

Сама «кібернетична війна»  в межах гібридної війни (далі — ГВ) являє собою комплекс організаційно-технологічних заходів в рамках стратегії ГВ, спрямований на здобуття переваги в комп’ютерних мережах або виведення їх з ладу з метою підриву дієздатності противника. Тісно пов’язана із інформаційним протиборством, мережево-центричним протиборством як одними із провідних форм ГВ (куди спеціалісти відносять інформаційні дії, психологічні акції і кібернетичні атаки, націлені як на структурні технічні компоненти держави, так і на свідомість громадян). Поряд з традиційною радіоелектронною боротьбою, з’явилися поняття «операції в кіберпросторі» и «кібервійна», «програмно-математична зброя», «інформаційні операції» та «інформаційна війна».

Ряд провідних країн світу (США, Росія, Велика Британія, Китай, Ізраїль, і Кіберцентр НАТО) створили у структурі збройних сил та спецслужб штатні структури та підрозділи із кібернетичної війни  та протидій їй.

В рамках сценаріїв ГВ  можуть використовуватися такі небезпечні методи (прийоми) як:

«розподілені атаки» із відмовою в обслуговуванні комп’ютерної техніки (небезпечний тип комп’ютерного нападу);

запровадження «троянських вірусів», мобільних програм-агентів;

виведення з ладу інформаційних систем пунктів управління військами, зброєю масового ураження;

несанціонований доступ до інформаційних ресурсів шляхом використання програмно-апаратних засобів прориву захисту інформаційних систем противника;

поширення у мережах противника дезінформації або тенденційної інформації для впливу на оцінки, наміри та орієнтацію населення, керівництва тощо;

перехоплення конфіденційної інформації в глобальних інформаційних мережах;

незаконне перехоплення фінансових ресурсів.

Зброю кібервійни поділяють на забезпечуючу та наступальну. До першої групи відноситься кіберзброя, за допомогою якої здійснюються інформаційні впливи на засоби захисту інформації в системах противника, Сюди відносяться засоби комп’ютерної розвідки та засоби подолання систем захисту. Наступальною є кіберзброя, яку поділяють на засоби порушення конфіденційності інформації; засоби порушення цілісності інформації; засоби порушення доступності інформації; засоби психологічного впливу на абонентів інформаційної системи

Методи «кібер-партизанства» набувають зростаючого застосування  у сфері управління й комунікації між елементами деструктивних мережевих організацій або вербовки та навчання нових учасників ГВ. Вони енергійно застосовуються антиурядовими іррегулярними формуваннями. Практикуються «підривні атаки» – порушення комп’ютерних систем «електронними бомбами», закидання «інформаційного сміття», руйнування веб-сайтів хакерськими методами

Слід зауважити, що мережеві конфронтаційні технології швидко потрапили на «озброєння» неурядових сил, що лише посилило їх асиметричну сутність. Імовірно, першим таким свідомим «мережевим бойовищем» стали масові заворушення й деструктивні дії в американському місті Сіетлі («Сіетльська битва») 29 листопада – 3 грудня 1999 р.

Рушійним мотивом тих подій став протест антиглобалістів (понад 160 децентралізованих груп соціальних активістів) проти діяльності Світової організації торгівлі (далі — СОТ), форум якої мав відбутися у Сіетлі. Наслідком стали понад 600 арештів, збитки на 3 млн. доларів.  Невідомі особи завдавали ударів у кіберпросторі – хакери до 700 разів заходили на сайт оргкомітету конференції СОТ, 54 рази зламували його, намагаючись зовсім вивести з ладу. Було виведено з ладу офіційний сайт СОТ, а кібердиверсанти з «Бригади зеленого ренету» відімкнули електрику у женевській штаб-квартирі СОТ. Форум СОТ не відбувся, ЗМІ поширили на весь світ відомості про перемогу громадських виступів і безпорадність силовиків та держави, як ієрархічної організації.

Зрозуміло, що мережеві принципи знайшли першочергове застосування у військовій справі, локальних війнах із встановлення контролю над багатими (перспективними) енергоресурсними регіонами світу.

«Зграї» починають і виграють

У сучасних умовах для бойового застосування військ та ірегулярних сил в ГВ набуває значення концепція наземних бойових дій «зграєю». Вона стала реакцією на нераціональність традиційної структури громіздких загальновійськових частин і з’єднань, яка виявилася під час боротьби з ірегулярними збройними формуваннями у В’єтнамі, Афганістані, Чечні та Іраку. У 2000 р. Дослідницький інститут проблем національної оборони корпорації РЕНД видав працю Д.Аркуїла і Д.Ронфельдта  «Принцип зграї і майбутнє конфлікту», за якою принцип «зграї» являє собою «систематичне пульсуюче використання сили і вогню різноманітними, але взаємно пов’язаними підрозділами, що діють проти ворога одночасно з усіх напрямків».

Основні постулати «принципу зграї» передбачають:

• наявність централізованої єдиної стратегії при децентралізованій тактиці дій автономних або напівавтономних підрозділів;
• дії всіх підрозділів проти єдиної цілі;
• «аморфні», але скоординовані дій (атаки) зі всіх напрямків;
• відсутність поняття «фронт»;
• досконалу систему управління, розвідки, інформації, комп’ютерного забезпечення;
• дії як на відстані, так і в безпосередньому контакті з противником;
• зосередження головних зусиль на підриві згуртованості противника.

«Мережево-центрична концепція ведення бойових дій» у сполученні з застосуванням високоточної зброї, що вперше використана США в операції в Іраку 2003 р., фактично зробила справжню революцію у військовій справі, увібравши в себе всі досягнення військового мистецтва і бойовий досвід минулих воєн, переломивши їх крізь призму менеджменту та інформатизації. Військова перемога, здобута коаліцією в Іраку, наочно продемонструвала високу ефективність ведення бойових дій на основі розширення інформаційного простору (релевантності, точності і своєчасності інформації про обстановку) і зменшення циклу управління (зменшення часу для ураження цілей). Це забезпечило повну інформаційну перевагу коаліції.

При цьому сутність мережево-центричної концепції ведення бойових дій полягає в інтеграції окремих інформаційних та телекомунікаційних ресурсів в єдиний інформаційний простір. За рахунок цього зростає маневреність частин і з‘єднань, здатних у ході маршу оперативно планувати свої наступальні дії, постійно одержуючи свіжі дані розвідки, вступати в бій, не піклуючись про тилове забезпечення, що буде здійснюватися в потрібний час і точно за призначенням.

Мережеві бійці – гроза бюрократії

Нарешті, мережеві форми організації та управління поширюються серед іррегулярних збройних формувань і різноманітних протестних рухів, що підвищує ефективність їх застосування в ГВ. Ще у 1960-х рр. теоретики менеджменту дійшли висновку про більшу ефективність «мережевого способу організації» у порівнянні із традиційними ієрархічними (бюрократичними) структурами. На думку визнаних дослідників цієї проблематики, співробітників корпорації РЕНД Д.Арквілли й Д.Ронфельдта (авторів праць «В афінському таборі: готуючись до конфліктів в інформаційному столітті» та «Мережі й мережеві війни: майбутнє терору, злочинів і збройної боротьби») основний феномен нового типу війн, що раніше сприймалися як звичайні партизанські війни та заколоти, полягає у переході до форми «соціальної мережевої війни». Згадані науковці висувають поняття «роїння» – новітньої доктрини ХХІ століття, яка становитиме синтез кібернетичної війни та мережевої війни.

Огляд концептуальних засад й аналіз окремих типів мережевих війн (далі — МВ) був викладений у колективній монографії «Мережі та мережеві війни», виданій за редакцією Д.Арквілли та Д.Ронфельдта в 2001 р. під егідою корпорації РЕНД. Її авторами виступили спеціалісти з інформаційної безпеки, інформаційних технологій, дослідники озброєних рухів та організованих злочинних угруповань, терористичних організацій, політологи і журналісти-міжнародники.

Як пишуть Д.Арквілла та Д.Ронфельдт, битва за майбутнє буде точитися не між арміями провідних держав традиційними засобами військового протиборства. Бійцями МВ стануть терористичні групи на зразок «Аль-Каїди», картелі наркоторговців, радикальні громадські організації. Всі учасники МВ мають спільні риси: «вони діють малими розсіяними одиницями, які можуть швидко розгортати свою боротьбу де завгодно, і коли завгодно. Вони знають, як проникати і руйнувати, … як обманювати і тікати. Усі головні форми організації, доктрини, стратегії і технології таких мереж йдуть в ногу з інформаційною епохою».

На зміну орієнтованим на певні держави деструктивним угрупованням, прийдуть «комбінації мережевих міжнародних злочинних організацій, тріад, картелів, культів, терористів, банд та інших утворень… Мережева війна – це новий вид конфлікту (і злочинності) на різних суспільних рівнях, що включає у себе заходи невоєнного характеру, в якому головні дійові особи використовують… мережеві форми організації, доктрини, стратегії і комунікації».

Як вважають американські дослідники, МВ мають такі базові характерні ознаки:

комунікації й координація не є формалізованими у горизонтальній й вертикальній площині, а виникають й змінюються залежно від того, які завдання вирішуються;

внутрішні мережеві зв’язки доповнюються зв’язками поза межами власної організації, нерідко носять інтернаціональний характер;

внутрішні і зовнішні зв’язки реалізуються не через бюрократичні вказівки, а через спільні норми і цінності, особливу ментальну єдність учасників організації.

Теоретичні погляди щодо властивостей МВ конкретизуються принагідно до певних деструктивних та протестних організацій і рухів.

1. Терористичні рухи та організації. Поява мережевих форм у терористичних організаціях є частиною процесу переходу від формально організованих та спонсорованих певними державами груп до не тісно зв’язаних між собою мереж окремих осіб і підгруп, які водночас можуть мати єдине стратегічне управління та тактичну незалежність, і фінансуватися з приватних джерел.

На Близькому Сході існують традиційні ієрархічні, вертикально структуровані радикальні організації, які групуються навколо Організації визволення Палестини, отримують допомогу від іноземних держав (Сирії, Лівії, Ірану тощо), однак їх діяльність в останні роки зазнала серйозного обмеження через миротворчий процес та удари ізраїльських й західних спецслужб. Натомість новим типом терористичних осередків стали групи на кшталт ХАМАС, «Хезболла», Палестинський ісламський джихад, «Аль-Каїда». Для них притаманна порівняна самостійність підрозділів, децентралізація та делегування повноважень у прийнятті рішень, вільні зв’язки між розпорошеними групами та окремими особами.

Найбільш характерним прикладом мережевої терористичної організації спеціалісти називали «Аль-Каїда». В її основі координація роботи кількох самостійних «вузлів». Комунікація між ними виглядає як зіркоподібна структура, її елементи зв’язуються між собою, обминаючи керівництво. Більшість членів організації залишаються самостійними. Водночас «Аль-Каїда» встановлює у мірі необхідності контакти з потужними ісламськими збройними угрупованнями в Центральній Азії, Сомалі, на Філіппінах тощо.

Комунікаційну основу організації складають новітні інформаційні технології, які забезпечують планування, координацію й швидку мобілізацію ресурсів для досягнення поставлених завдань. Складові «Аль-Каїди» користуються Інтернетом, мають новітні комп’ютери та комунікаційне устаткування, супутникові телефони. Інформація на компакт-дисках використовується для зберігання й поширення інформації щодо вербування бойовиків, виготовлення бомб та організації терористичних операцій.

2. Організовані злочинні угруповання (ОЗГ). Інформаційна революція породила новий генераційний тип ОЗГ (або «вуличних банд»), який поєднує елементи бізнесу і політики із власне злочинною діяльністю.

Такому типу ОЗГ притаманні:

політизація (наявність активної політичної ідеології, використання політичних процесів і політиків для реалізації своїх цілей та дестабілізації влади);

інтернаціоналізація (запровадження представництва у великих містах зарубіжних країн, транснаціональний характер діяльності);

удосконалення (вдосконалення тактики і стратегії на основі залучення новітніх інформаційно-управлінських технологій, формування союзів з іншими ОЗГ, терористичними організаціями, удосконалення тактики «польових операцій», застосування новітніх зразків зброї тощо).

Такі ОЗГ є комерційно орієнтованими, складно організованими, напівмілітаризованими. Вони створюють політизовані неприбуткові організації, активно впливають на процес виборів до вищих й місцевих органів влади та управління, контактують з лідерами іноземних держав та неурядових організацій.

Зміни у технологіях та організації значно підвищують потужність малих груп. Інформаційна революція дає їм змогу застосовувати силу і здійснювати вплив протягом лічених секунд і на великих відстанях. Сучасні засоби переміщення інформації дозволяють перейти від традиційної ієрархій до мережевих форм організації.

3. Соціальні мережеві угруповання, неурядові організації, інші суб’єкти феномену т.зв. «Революції 2.0». Для такого різновиду мережевих організацій (дій) стали властиві скоординовані в соціальних мережах вуличні виступи, демонстрації, флешмоби та «карнавальна культура», відсутність виражених лідерів, застосування хакерських атак, тактична грамотність у веденні розвідки, маневрів, протистояння силами правопорядку. Подібний тип нової соціальної суб’єктності ми плануємо докладніше висвітлити у подальших публікаціях.

Ті, хто вдається до них, намагаються перетворити у «поле бою» увесь вимір соціально-політичного та інформаційно-ментального буття, наносити удари на межі («стику») відомчих інтересів (передовсім – складових сектору безпеки і оборони держави), користуючись з негнучкості державного апарату, інертності бюрократичної структури й кадрів. Неприховані «війни» та взаємодискредитація вітчизняних силовиків (чим рясніють сайти на кшталт «ОРД»)  – справжній дар долі «мережевим моджахедам».

Бити в матрицю

Ефективною і обов’язковою складовою стратегії ГВ є інформаційно-гуманітарний й матрично-культурологічний компонент, який реалізується, зокрема, шляхом створення та підготовки легальними та незаконними методами керованих із закордону різноманітних неурядових (громадських) самодіяльних організацій (товариств, фондів, культурно-просвітницьких, аналітичних, етнорелігійних, молодіжних, спортивних та інших організацій та рухів, засобів масової інформації тощо), яким відводиться відповідна функція в загальному плані дестабілізації (поваленні) легітимного державного ладу, порушенні територіальної цілісності країни-жертви, в реалізації інших складових загального задуму «гібридної війни».

В цілому світове суспільствознавство (гуманітаристика), як виявляться, з великими труднощами встигає за осмисленням перебігу й процесів глобалізації, новаційних  явищ і процесів, викликаних зростанням взаємопов’язаності людства, зокрема, відповідних кризових явищ, які через механізми світової сполученості поширюються ледве не на всю сучасну Ойкумену. Однак більш відверто плани переформатування гуманітарної сфери викладаються у документах відомих «мозкових центрів». Як йдеться у підготовленому корпорацією РЕНД на замовлення Національної ради з розвідки США звіті «Глобальний курс інформаційної революції: загальні питання й регіональні відмінності» (літо 2003 р.), «інформаційна революція» змусить певні нації втратити частину функцій етнічної держави (при їх збереженні «великими» націями).

Наслідком зовнішньої ідейно-інформаційної експансії, одним із об’єктів  якої є і культурно-гуманітарна сфера народів, стає гібридний суспільний лад, що особливо чітко проявив себе на посткомуністичному просторі. Зокрема, як писав соціальний філософ Олександр Зинов’єв, на ментальному рівні «населенню подається сурогат демократії у вигляді розперезаності, послабленого контролю з боку влади, доступності розваг, системи цінностей, що позбавляє людей від зусиль над собою і моральних обмежень».

Згаданий інформаційно-культурологічний компонент нерідко називають «організаційною зброєю» (далі — ОЗ). Особливе значення надається (з використанням технологій інформаційно-мережевого впливу) досягненню прихованого управління культурно-світоглядною сферою з метою перекодування ментального поля населення країни-жертви шляхом переорієнтації, послаблення й знищення традиційних духовних й культурних цінностей народу, ерозії його етнорелігійної матриці.

ОЗ закономірно увійшла до арсеналу ГВ. По суті, ОЗ – узагальнена назва комплексу невійськових методів протиборства, які можуть носити довгостроковий характер, здійснюватися у відкритий або протизаконний спосіб, і властивих повною мірою стратегічному рівню ГВ.

Поняття ОЗ, за однією з версій, було запропоновано у 1980-х рр. радянським вченим Спартаком Ніканоровим, розробником військових систем управління. У 1990-х–2000-х рр. термін широко застосовувався, зокрема, Російським інститутом стратегічних досліджень, у розробках науковців російської Військової академії Генерального штабу, активно пропагується очільником «Ізборського клубу» письменником Олександром Прохановим. Сутність ОЗ влучно висловлена політологом Сергієм Кургіняном як «потрібне стороні, що наступає, управління мотиваціями організаційних рішень противника у всіх частинах його державної системи». Метою застосування ОЗ є самодезорієнтація й самодеорганізація противника, хаотизація державного й суспільного життя, втрата жертвою здатності до опору через глибинну ерозію управлінської та ідейно-духовної сфери.

Особливе значення надається (з використанням технологій інформаційно-мережевого впливу локального й глобального масштабу) досягненню прихованого управління культурно-світоглядною сферою з метою перекодування ментального поля населення країни-жертви шляхом переорієнтації, послаблення й знищення традиційних духовних й культурних цінностей народу, ерозії його етнорелігійної матриці.

Застосування ОЗ паразитує на свободі слова, інформаційній відкритості сучасних демократичних суспільств, глобальних інформаційних зв’язках, наявності мережі Інтернет, соціальних мереж, міжнародному культурно-освітньому обміні, зацікавленості багатьох держав у залученні зарубіжної допомоги (фінансування) для підготовки науково-педагогічних кадрів, фахівців сучасних гуманітарних спеціальностей тощо.

Інструментарій ОЗ, тісно пов’язаний з інформаційними впливом та діяльністю неурядових організацій, базується на організаційно-управлінських, інформаційних, культурологічних, психологічних технологіях.

Як свідчить досвід глобального протистояння доби «холодної війни», сучасних нетрадиційних конфліктів, арсенал ОЗ може включати:

• формування керованої ззовні, неадекватної у професійному та моральному відношенні «п’ятої колони» в органах державного, військового, безпекового управління, місцевого самоврядування, в інших значущих сферах управління країною і суспільством;
• нав’язування «самозгубних» моделей, концепцій розвитку економіки, демонтажу вітчизняного ВПК та системи НДДКР;
• стимулювання руйнації традиційної системи освіти, виховання, фундаментальної науки та центрів технологічного зростання;
• вживлення у масову свідомість, ментальну сферу, зміст освіти та масової культури чужорідних, таких, що суперечать цивілізаційній матриці народу ідей, уявлень, цінностей та змістів;
• руйнацію традиційної моралі, сталих суспільних зв’язків, мобілізуючої морально-психологічної готовності народу до захисту власної безпеки та національних інтересів.

За згубними наслідками успішного застосування ОЗ не поступається прямій збройній агресії або державному перевороту.

Дмитро Вєдєнєєв,

доктор історичних наук, полковник запасу

Ольга Копієвська,

доктор культурології