Про це зазначив директор неурядового аналітичного Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак в інтерв’ю газеті «ДЕНЬ».
Експерт, зорекма, сказав наступне:
«Росія хоч і намагається демонструвати свою нечутливість до санкцій, але насправді вона не зовсім-то до них адаптувалася. Можемо констатувати, що в результаті запровадження міжнародних санкцій фактично був похований літак Іл-118В. Також є свідчення, що Росія втратила технології створення військово-транспортної авіації. У них є величезні проблеми з винищувачем п’ятого покоління Су-57. Проєкт танку «Армата» так само фактично похований. 2019 року під Сєвєродвинськом сталася аварія з їхньою ракетою, коли загинуло п’ятеро людей. Тому питання технології для Росії є дуже актуальним і проблематичним.
Індія вважається «вотчиною» Росії в плані постачання зброї, але вона уже фактично відмовилася від співробітництва за принципом: «No China, no Russia». Тобто з цими державами у них немає співробітництва. А не хочуть вони цього, тому що те озброєння й ті проєкти, які Росія намагається просунути в Індію, є для останньої незадовільними. Зокрема, існує проблема у відмові Індії від спільного проєкту створення військово-транспортного літака. Це є додатковим свідченням того, що в Росії фактично зникла школа військово-транспортної авіації. Відсторонення від справ Генріха Новожилова, який був розробником Іл-76, було останнім акордом у цьому процесі.
Щодо безпосередньо торгівлі зброєю, то є процеси, які відбуваються природним чином. Китай був найбільшим покупцем російської зброї. Сьогодні Китай уже не хоче нічого купувати у Росії, тому що в самому Китаї всі технологічні питання вирішені й він може обійтися без Кремля.
Військово-технічне співробітництво завжди є методом впливу. Це важливий важіль для будь-якої держави. Можна навести приклад на користь Росії. Продаж Туреччині зенітно-ракетних систем С-400 фактично посіяв у таборі НАТО певну ворожнечу. У США з Туреччиною виникли напружені відносини. Туреччина закупила С-400, оскільки їй потрібні технології виробництва. Після першої партії С-400 Туреччина розпочинає у себе виробництво цих систем. Тут ми бачимо приклад того, як спецслужби РФ і дипломатія спромоглися за рахунок таких постачань зброї та передачі потужних технологій впоратися ще й з політичними завданнями.
Дуже небагато є регіональних ринків, на яких США борються з Росією. Переділ відбувся давно. Деякі країни через політичні мотиви внаслідок впливу колишнього СРСР обирали радянську зброю і звикли до неї. Тепер вони користуються російською, українською, білоруською зброєю для того, щоб не обирати американських аналогів. Візьмемо Індію та літаки Ан-32, які були створені конкретно для цієї країни. 2008 року Україна уклала величезний контракт на 400 млн доларів щодо модернізації більш ніж 100 літаків. Але ми не можемо далі виконувати цей контракт, тому що триває імпортозаміщення на західні вузли, а в Ан-32 багато російських вузлів. Через ці заміщення літак стає ще дорожчим. Таким чином цей контракт для України стає збитковим. Водночас Індію переконують купувати літаки західного виробництва. При цьому наші фахівці стверджують, що Україна все ж таки має можливість модернізувати Ан-32. Літаки Антонова показують себе більш класними, аніж західні аналоги, тому що західні літаки високовартісні й більш вибагливі в експлуатації та обслуговуванні. Росія вже втратила лідируючі позиції в цьому плані. Раніше вона завжди перебувала з великим відривом на другому місці після США. Зараз РФ уже на третьому місті.
Якщо говорити про певну антипутінську коаліцію, яка блокувала би Росії постачання технологій, то тут багато чого можна було б зробити й обмежити російські впливи. Росія зараз фактично постачає ті озброєння, які у неї відпрацьовані раніше. Її головні реципієнти — це Північна Африка, як-то Алжир або Єгипет. Вони — не високотехнологічні країни. Високотехнологічні країни починають відвертатися від Росії. Тому, якщо говорити про обмеження впливу Росії через продаж озброєння, то це цілком реально. Але для цього потрібні спільні, злагоджені дії групи держав, які працюватимуть проти Росії. Якщо НАТО загалом буде працювати проти Росії, а Німеччина, на противагу, буде їй допомагати, як, наприклад, з «Північним потоком», то зрозуміло, що ефекту від того не буде».