Академік Володимир Горбулін, перший віце-президент Національної академії наук України, голова Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень, у статті для  нової збірки «ПЕРЕДОВІ ОБОРОННІ ТЕХНОЛОГІЇ УКРАЇНИ – 2021» , що видав Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР), розповів про своє бачення розвитку технологій оборонного та подвійного призначення.

Редакція ІА ОПК надає статтю у повному обсязі:

 

Війна є незмінною супутницею історії людства. До 95 % усіх відомих нам суспільств застосовували воєнні дії для вирішення зовнішніх або внутрішніх конфліктів. За підрахунками вчених, за останні 56 століть відбулося близько 14 500 війн, в яких загинуло більше 3,5 млрд. людей.

Не оминула ця негативна подія й Україну – на її території у минулі віки відбулася величезна кількість війн різної інтенсивності, й зараз, близько сими років триває збройний конфлікт на Сході, який призвів до величезних втрат економічного та людського потенціалів.

Для ведення війн, запобігання та ліквідації воєнних конфліктів тощо вагому роль відіграють збройні сили (ЗС), які мають бути укомплектовані навченим особовим складом та оснащені сучасними зразками озброєння та військової техніки (ОВТ), що мають постійно вдосконалюватися. Вдосконалюватися мають також стратегія та тактика ведення війн тощо.

Зважаючи на те, що на оснащенні ЗС України зараз знаходяться зразки ОВТ, створені переважно за часів існування СРСР, які застаріли як фізично, так і морально, спеціалісти України у воєнній справі вважають, що подальший розвиток ОВТ ЗС України повинен здійснюватися на основі результатів фундаментальних пошукових та прикладних досліджень за всім спектром науково-технічних напрямів, враховуючи, при цьому, передовий закордонний досвід та тенденції розвитку техніки і технологій.

Історія людства знає чимало прикладів, коли несприйняття наукових та технологічних досягнень або несвоєчасна реакція на них призводили до далекосяжних наслідків, дуже часто при цьому не тільки до невпізнанності трансформуючи основні принципи збройної боротьби, а і кардинально перетворюючи існуючий воєнно-політичний світоустрій та змінюючи хід всього історичного процесу.

Наразі пропоную звернути найбільш щільну увагу на три сфери функціонування суспільства й держави, а саме: власне військову, воєнно-технічну та воєнно-технологічну, на їх співвідношення під час забезпечення воєнної безпеки держави тощо.

При цьому історична практика свідчить: при рівних вміннях полководців протиборчих армій навіть самі невеликі технічні зміни здатні кардинально вплинути на результати битв. При цьому, наявність базових технологій промислового виробництва технічних засобів є визначальним фактором у розвитку озброєння. А перехід на інші принципи нанесення ураження противнику можливий тільки при появі технологій, в рамках яких можлива реалізація таких принципів. Але вимагати «народження» цих технологій неможливо. Вони з’являються тільки на основі фундаментального вивчення матерії, пізнання її властивостей і визначення можливості застосування цих властивостей в технічних пристроях.

Аналіз характеру збройної боротьби, особливо останніх десятиліть, свідчить про різке підвищення впливу ОВТ на хід та результати воєнних дій. Можна з упевненістю стверджувати, що ОВТ на даний час складають основу бойової могутності ЗС будь-якої держави та є вирішальним фактором досягнення успіху в можливій війні чи збройному конфлікті.

Розвиток теорії військового мистецтва, виявлення найбільш важливих тенденцій зміни характеру збройної боротьби на основі системного аналізу досвіду застосування ЗС закордонних держав у військових конфліктах останніх трьох десятиліть показав, що: зсув центру воєнних дій у повітряно-космічну сферу; відсутність позиційного протиборства сухопутних угруповань і трансформація безпосереднього контакту військ, що борються, у вогневий контакт на великих дистанціях (зростання питомої ваги високоточного озброєння (ВТО) великої дальності); підвищення ролі боротьби за інформаційну перевагу, сил спеціальних операцій (ССО) і засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) у збройній боротьбі відбувався виключно за рахунок впровадження оборонних (критичних, проривних) технологій на підприємствах оборонно-промислового комплексу (ОПК) при створенні новітнього озброєння.

В оборонних галузях провідних країн світу на даний час вже чітко окреслилась тенденція розвитку, на основі принципів та функціональних якостей Четвертої промислової революції, мультиплікаторних зразків, комплексів та систем ОВТ, які за своїми можливостями у рази переважають або будуть переважати існуюче озброєння (у деяких країнах – навіть початок прийняття таких ОВТ на озброєння). Такі зразки, комплекси, системи ОВТ за своїми бойовими характеристиками та наслідками від застосування будуть співставні із високоточною й навіть з ядерною зброєю. Відповідно до цього, змінюються погляди на зміст, тактику і стратегію збройної боротьби – вони розглядаються вже не як зіткнення бойових одиниць, що вражають одна одну в ході вогневого протиборства та захоплення території супротивника, а як зіткнення багатофункціональних бойових систем, основною метою якого є позбавлення конфронтуючої системи здатності до дії.

Створюються багатофункціональні бойові автономні та дистанційно керовані робото-технічні системи (уніфіковані платформи) із штучним інтелектом різноманітного базування та застосування в режимі реального часу для вибірково-доцільної (селективної) поразки конкретних цілей від тактичного до стратегічного рівня. З`являються принципово нові інформаційно-технічні та інформаційно-психологічні засоби інформаційної боротьби, програмно-апаратні засоби як для проведення кібероперацій, так і для захисту від них. На основі мікромініатюризації створюються малогабаритні та супермалі засоби розвідки та бойового управління тощо.

Усе це призводить до зміни взаємного впливу зброї і способів ведення бойових дій у бік усе більшої залежності останніх від технологічності та ступеню розвитку зброї.

Якщо більш детально розглянути вплив технологій на розвиток ОВТ, тактику та способи їх застосування у війнах сьогодення та майбутнього, зазначимо, що основними факторами, що впливають на їх розвиток, є такі:

1. Науково-технологічні фактори: стан та розвиток науки, техніки і технологій в країні. При цьому мають враховуватися:

— наявність та проведення в країні фундаментальних і прикладних наукових досліджень у різних сферах техніки, технології, виробництва, накопичений та систематизований досвід таких досліджень;

— наявність в країні досвідчених науковців, матеріально-технічної бази для проведення наукових досліджень та їхньої перевірки на практиці. Наявність та ефективне функціонування наукових шкіл у різних сферах наукової діяльності та наукових досліджень;

— увага й турбота з боку керівництва країни до стану та розвитку наукових досліджень, втілення та застосування їхніх результатів на практиці тощо.

2. Виробничо-технологічні фактори: стан та перспективи технологічного розвитку промисловості, наявність природних ресурсів, які дозволяють та реально забезпечують розроблення і втілення результатів наукових досліджень у сфері техніки й технологій у конкретні види продукції (у тому числі – військової), потрібні як у середині країни, так й для продажу за кордон. Забезпеченість промисловості досвідченими трудовими ресурсами.
3. Фінансово-технологічні фактори: забезпеченість наукових досліджень фінансами в обсягах, які дозволяють створювати та розвивати нові прогресивні технології і виробництва на світовому рівні, та втілювати їх у життя під час розробки та серійного виробництва нових видів продукції. Особливо це стосується воєнно-технічної сфери, в якій вартість розроблення, серійного виробництва та експлуатації (застосування за призначенням) новітніх видів ОВТ в якій останнім часом непропорційно зросла, й ця тенденція продовжується.
4. 4. Науково-технологічні фактори міжнародної кооперації: участь в міжнародній кооперації у науково-технічній (технологічній) сфері. Ці фактори останнім часом стають одними з визначальних під час створення нових технологій, розробці на їх основі нових видів продукції, їхньому серійному виробництві тощо, що пов’язано із суттєвим зростанням вартості таких робіт. Так, вартість самостійної розробки, серійного виробництва та забезпечення експлуатації (застосування за призначенням) сучасних високотехнологічних зразків ОВТ стає непомірною та обтяжливою навіть для заможних країн світу. Однак, при цьому, слід враховувати, що увійти до «клубу» країн, що спільно створюють нові високотехнологічні зразки зброї, можливо тільки за умови реального внеску у загальну справу, у тому числі наукового, технологічного, й, що особливо важливо – фінансового. До того ж, країна має бути приналежна до країн цього «клубу» й у політичному плані.
5. Військові та військово-технологічні фактори: стан національних ЗС (кількісно-якісні показники ЗС та їхніх ОВТ, нагальна потреба в їхньому подальшому вдосконаленні тощо), воєнно-політична обстановка навколо країни, наявність, характер та ступінь загроз національній безпеці у воєнній сфері. Якщо країну оточують дружні сусіди, то потреба у масштабному втіленні передових наукових досягнень під час самостійного розроблення й виробництва високотехнологічних та високовартісних зразків ОВТ для оснащення національних ЗС зменшується, й отримані вітчизняною наукою передові технологічні досягнення мають спрямовуватися, у більшому ступеню, на задоволення повсякденних потреб населення. Однак, якщо країна знаходиться у «ворожому» оточенні, то вона має приділяти більше уваги вдосконаленню власних ЗС та оснащенню їх більш технологічними та сучасними зразками ОВТ у потрібній кількості. У той же час, при цьому, слід враховувати обмеження, що накладаються чотирма зазначеними вище групами факторів.

Таким чином, виходячи з аналізу факторів, що впливають на стан та розвиток ЗС будь-якої країни, слід зазначити, що вони повинні мати високотехнологічну зброю, здатну нейтралізувати агресію різного рівня і протистояти їй, створену з використанням передових досліджень національної та світової науки і технології, й до того ж, бажано, з найменшими витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

При цьому слід зрозуміти, що в основі будь-якого зразка техніки, до яких відносяться й зразки ОВТ, знаходиться технологія його розроблення та виготовлення. Причому, початок «народження» новітнього зразка техніки обумовлюється появою та освоєнням нових технологічних принципів обробки сировини, що дозволяють у наступному створити власне потрібний зразок. Наявність базових технологій промислового виробництва технічних засобів є визначальним фактором у розвитку озброєнь. При цьому, підвищення вимог до ефективності озброєнь може відбутися тільки у рамках можливостей із удосконалення базової технології.

Одночасно із вдосконаленням, на базі існуючих та створених нових критичних технологій, наявних у ЗС та розробкою нових видів ОВТ, призначених для ведення війн у недалекому майбутньому, слід готуватися до війн більш віддаленого майбутнього.

Спрогнозувати напрями розвитку окремих новітніх озброєнь та способів їх застосування у війнах віддаленого майбутнього можливо, якщо здійснити ретроспективний аналіз та виявити взаємозв’язок між розвитком у минулому тодішніх технологій, зброї, створеної з їх використанням, та способів її застосування. У багатьох випадках військові дослідники прогнозують, що так звані війни шостого покоління поки що носитимуть характер війн із застосування зброї, створеної на основі технологій п’ятого технологічного укладу. Але це зброя, яка вже досягла межі своєї можливої ефективності у рамках базових технологій, що містяться у її основі. Поки що не повністю визначені характер війн та зовнішній вигляд армій, які будуть характерні для шостого технологічного укладу. Однак, обрис окремих зразків зброї та їхніх систем з використанням новітніх технологій вже розпочав визначатися.

Наприклад, до найбільш перспективних напрямів використання нанотехнологій, наноматеріалів і продукції на їх основі для забезпечення оборони та безпеки держави, військові вчені відносять такі:

1. Конструкційні матеріали, які дозволять суттєво розширити показники надійності та експлуатаційний діапазон сучасних і перспективних зразків ОВТ.
2. Засоби зниження помітності зброї різного цільового призначення.
3. Бойове екіпірування військовослужбовців, яке суттєво підвищить захищеність, автономність та ефективність їх дій.
4. Енергетичні системи (матеріали) для озброєнь, у першу чергу – для боєприпасів різного призначення.
5. Компактна та енергоефективна електронна компонентна база військового призначення.
6. Засоби радіаційного, хімічного та біологічно захисту і розвідки тощо.

Саме на реалізацію наведеного й мають бути спрямовані зусилля воєнної науки України у її тісній взаємодії з наукою, що здійснюється організаціями й установами Національної академії наук (НАН) України, промисловістю України, з науковими та промисловими установами передових країн Заходу. При цьому, слід як підтримувати у боєздатному стані наявні зразки ОВТ та здійснювати заходи з підвищення їх бойових і експлуатаційних можливостей на базі передових технологій п’ятого технологічного укладу, так й працювати над створенням ефективних новітніх зразків ОВТ, з використанням при цьому окремих технологій шостого технологічного укладу.

Зважаючи на те, що на оснащенні ЗС України зараз знаходяться зразки ОВТ, створені переважно за часів існування СРСР, які застаріли як фізично, так і морально, спеціалісти України у воєнній справі вважають, що подальший розвиток ОВТ повинен здійснюватися на основі результатів фундаментальних пошукових та прикладних досліджень за всім спектром науково-технічних напрямів. При цьому, НАН України потрібно переходити до пошуку нового та незвіданого, створення фундаментального доробку, який у подальшому стане основою технологій як спеціального, так і подвійного призначення.

Важливо звернути увагу на те, що у 2019 році були визначені основні напрями та найважливіші проблеми фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних, суспільних і гуманітарних наук НАН України на 2019-2023 роки. Серед пріоритетів необхідно виокремити наступні дослідження: квантових обчислювальних алгоритмів; інтелектуальних інформаційних технологій та систем; розроблення алгоритмів і програмно-апаратних засобів для систем комп`ютерного аналізу, розпізнавання та синтезу мовних і зорових образів; суперкомп`ютери, Grid-системи, Clod-системи; комп`ютерних технологій інформаційної безпеки на основі асиметричної криптографії; штучного інтелекту; нанокомпозитів; біосумісних матеріалів; фізики високих енергій, квантової теорії поля; квантових рідин, квантових та кріокристалів; нанофізики і нанотехнологій; адитивних технологій; матеріалів водневої енергетики; біо- та нанобіотехнологій тощо. З 2020 року започатковано Цільову науково-технічну програму оборонних досліджень НАН України на 2020-2024 роки. У той же час, за відсутності належної уваги з боку керівництва держави та за мізерного фінансування, науковий потенціал НАН України може суттєво зменшитися й стане не в змозі виконувати складні завдання з розробки новітніх технологій, потрібних для забезпечення обороноздатності держави у віддаленій перспективі, які б відповідали технологіям шостого технологічного укладу.

Вважається за доцільне, в найближчій перспективі зосередити зусилля -наукові, промислові, фінансові, — на напрямах створення наземних дистанційно керованих робото-технічних комплексів з програмними засобами штучного інтелекту військового призначення; створення оперативно-тактичних безпілотних літальних апаратів (БПЛА) з використанням технології штучного інтелекту автономного управління. Важливе значення також мають технології боротьби з ворожими БПЛА, включаючи питання використання засобів електромагнітної боротьби. На перший план виходять інформаційно-комунікаційні технології, зокрема, питання кібербезпеки, захист та розшифрування даних, а також технології інформаційно-психологічного впливу на супротивника тощо.

На даний же час на українських підприємствах, існує, в основному, можливість виконувати модернізацію та ремонт практично всієї номенклатури ОВТ, що знаходяться на оснащенні ЗС України. Наприклад, здійснюється розробка і модернізація танків та бойових броньованих машин (Т-84, Т-64 «Булат», БМП-1У, БТР-3, БТР-4 та ін.), випробування та початок виробництва ракетних комплексів («Вільха», «Нептун» та ін.), авіаційного, артилерійського, радіотехнічного озброєння тощо. Але, якщо бути відвертими – це все зразки ОВТ, створені на технологіях минулих технологічних укладів – п’ятого, й навіть, переважно, більш «старого» – четвертого. Що ж стосується зразків ОВТ, у розробці й виробництві яких застосовуються новітні технології, то з цим справи виглядають занадто скромно.

Перш за все, технологічні можливості українського ОПК практично не відповідають потребам ЗС у сфері створення й освоєння серійного виробництва новітніх зразків ОВТ на технологіях п’ятого та шостого технологічних укладів.

По-друге, недостатня увага протягом багатьох років незалежності з боку керівництва України до стану та розвитку ОПК і наукової бази, призначеної для розробки нових проривних технологій, що мають знайти застосування як у воєнній справі, так й у всій національній економіці України. Слід чесно визначити: формування за роки незалежності військово-технічної політики України ґрунтувалося на стратегічній позиції – “війни не буде”, — це у решті-решт призвело до незадовільно стану технічного оснащення ЗС і інших складових сектору оборони, занепаду та втрати науково-технологічних та виробничих спроможностей українського ОПК.

Й по-третє, напевне, головне – незадовільне бюджетне фінансування державних оборонних програм, яке заважає своєчасному реформуванню й розвитку ОПК України у напрямі його здатності до випуску зразків ОВТ, потрібних для ЗС, хоча б на передових технологіях четвертого та п’ятого технологічних укладів.

Внаслідок недофінансування, обсяг якого й нині складає близько 30-35 % від мінімально необхідного, розвиток новітніх ОВТ практично зупинився, а сучасний стан наявних ЗС України ОВТ свідчить про незадовільні темпи його оновлення, фізичне та моральне старіння якого стрімко наближається до критичної межі. В першу чергу це стосується авіації, зенітних ракетних комплексів та корабельного складу.

Виходячи з аналізу наведених причин, науковці й спеціалісти України зазначають, що для розвитку новітніх технологій та їх втілення у конкретні справи потрібні інвестиції. У цих умовах значну роль у вирішенні питань розвитку науки та втілення її досягнень у військову справу, особливо – з точки зору їх фінансування, має відігравати держава. Її роль повинна бути головною задля того, щоб вирішити проблему переходу країни та її ЗС до нового технологічного укладу. Й саме на це має спрямовуватися діяльність створеного у 2020 році Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України.

Одним з можливих шляхів підвищення рівня технічного оснащення ЗС України й подальшого розвитку її воєнно-технологічної сфери може стати її плідне ВТС у цій сфері з передовими у технологічному відношенні країнами Заходу. При цьому можуть розглядатися такі можливі напрями ВТС: розробка та виробництво зразків ОВТ у співробітництві з іншими країнами (у тому числі – зі створенням новітніх технологій); ліцензійне виробництво систем озброєння іноземного виробництва з використанням механізмів лізингу або офсетних схем; придбання зразків ОВТ в інших країнах.

Найпривабливішим для України шляхом є розробка і виробництво найскладніших зразків ОВТ у співробітництві з іншими країнами. Цей шлях є практично єдиною можливістю брати активну участь у розробці й серійному виробництві зразків ОВТ, їх складових, впливати на їх характеристики, а також використовувати новітні технології, якими володіють країни-учасники кооперації. Спільне виробництво ОВТ в кооперації з іншими країнами забезпечує, при однозначному зменшенні витрат на створення ОВТ, збереження й розвиток науково-технічного і виробничого потенціалів ОПК України, надає можливість розвивати його за пріоритетними напрямами, сприяє міжнародній інтеграції у сфері воєнно-технічної політики та прискорює адаптацію до світових умов і стандартів.

Нині деякі підприємства й установи українського ОПК співпрацюють з окремими країнами Заходу у реалізації окремих розрізнених проектів із створення та модернізації зразків ОВТ, зокрема, високоточної зброї та боєприпасів (розробка 155-мм керованого артилерійського снаряду “Квітник-ЕП-155”, 120-мм керованої мінометної міни, протитанкового ракетного комплексу “Пірат”, протитанкових керованих ракет “Falarick” 90, 105, 120 мм); авіабудування (розробка легкого багатоцільового транспортного літака-демонстратора Ан-132Д, військово-транспортного літака Ан-188); бронетанкової техніки та ракетно-артилерійського озброєння (танк РТ-17 – глибока модернізація танків типу Т-72), системи боротьби з БПЛА на базі ракети РС-80; у цивільній сфері (виробництво джгутів для автомобілів різних марок). Але всі ці напрямки – знову ж таки – співробітництво в межах технологій четвертого та п’ятого технологічних укладів, та практично мало чого дають для поліпшення технічного оснащення ЗС України.

Західні спеціалісти зауважують, що для успішного розвитку взаємовигідного ВТС їхніх країн з Україною, промисловість й законодавство України мають бути привабливими для залучення іноземних інвестицій в оборонну сферу. Стратегічними показниками оцінки при цьому, на їх думку, є: безпечне та захищене розміщення об’єктів інфраструктури промисловості, системний аналіз наявного стану оборонної промисловості, потужний науково-дослідний потенціал, прозора система постачання, стратегія експортної та ринкової політики, реалістична офсетна політика. З точки зору бізнесу вплив мають: стандарти, які застосовуються, обґрунтована методологія навчання та моделювання, прозорі процеси закупівлі, відкриті конкурентні процедури, умови конкурентних інвестицій тощо.

Виходячи з аналізу зазначеного, в Україні, для збереження та подальшого розвитку воєнно-технологічної сфери й зміцнення на цій основі національної і воєнної безпеки, необхідно реалізувати системний комплекс заходів за такими напрямами:

критичний перегляд пріоритетів державної науково-технічної і інвестиційної політики в області ОВТ;

формування нових, або коригування існуючих пріоритетних напрямів розвитку фундаментальної та прикладної науки в оборонно-промисловій сфері;

розширення тематики досліджень, у тому числі фундаментальних, в області розроблення нових видів ОВТ, забезпечення прийнятного рівня фінансування відповідних науково-дослідних, дослідно-конструкторських та дослідно-технологічних робіт відповідно до пріоритетних напрямів в межах перспективних потреб ЗС України, а також в інтересах збільшення експорту;

інтенсифікація інноваційної діяльності з відтворення високих технологій, а також підтримка й розвиток базових воєнних і критичних технологій, що передбачають розробку й реалізацію інноваційних проектів з пайовим фінансуванням держави, підприємств і недержавних інвесторів;

освоєння нових базових технологій на основі нетрадиційних фізико-хімічних принципів та останніх наукових досягнень в області мікроелектроніки, інформатики, обчислювальної техніки, програмування, робототехніки, нанотехнологій, штучного інтелекту тощо;

створення великих науково-виробничих інтегрованих структур, орієнтованих на випуск високотехнологічної продукції військового, подвійного й цивільного призначення;

нарощування науково-технічного й виробничо-технологічного потенціалів в інтересах створення перспективних зразків озброєння;

технічне переоснащення науково-виробничої бази, орієнтоване, насамперед, на реалізацію державних програм розвитку ОВТ, розвиток стендової й випробувальної бази;

радикальне збільшення у виробництві частки озброєння останніх поколінь, відповідне поліпшення структури експорту вітчизняної військової техніки. Створення й просування на ринки високотехнологічної продукції цивільного призначення, інтенсифікація взаємного трансферу технологій з воєнної сфери в цивільну й навпаки, що повинно сприяти підвищенню обороноздатності за рахунок розробки й виробництва нових зразків ОВТ;

підвищення кваліфікації кадрового потенціалу, що включає вдосконалення системи підготовки (перепідготовки) кадрів, стимулювання залучення висококваліфікованих фахівців до ОПК.

Тільки за цих умов, тобто шляхом розвитку й впровадження передових технологій в усіх сферах наукової, промислової і воєнної діяльності, можливо забезпечити національну і воєнну безпеку України на належному рівні.

Для реалізації виваженої та ефективної воєнно-технічної політики України слід вже зараз звернути щільну увагу на необхідність розвитку базових технологій наступного шостого технологічного укладу, й на їх основі – працювати над створенням новітніх високоефективних зразків ОВТ, призначених для застосування у війнах майбутнього, використовуючи для цього як внутрішні можливості України, так і взаємовигідне військово-технічне співробітництво.

При цьому слід узяти до уваги такий факт. Дослідники стверджують, що у періоди глобальних технологічних зсувів передовим країнам важко зберегти лідерство, оскільки на хвилі росту нового технологічного укладу вперед вириваються країни, що розвиваються, які мають напрацювання у підготовці передумов його становлення. На відміну від передових країн, які зіштовхуються із кризою перенакопичення капіталу у застарілих виробництвах, у них є можливість запобігти масового знецінювання капіталу та сконцентрувати його на проривних напрямках зростання. Виходячи з цього мусимо вважати: у України є шанс. Ним треба скористатися й його треба не проґавити!

Володимир Горбулін,

перший віце-президент Національної академії наук України,

голова Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень,

академік