Влітку 2017 р. міністерство національної оборони (МНО) Литовської Республіки опублікувало так звану «Білу книгу» — програмний документ, присвячений пріоритетам розвитку системи оборони держави на найближчий час. У передмові до цього документа дається загальна характеристика архітектури безпеки в регіоні, на яку все більше впливає агресивна політика Росії. Протягом останніх десяти років мало місце застосування нею військової сили проти Грузії і України, а масштаби російської військової діяльності значно зросли і підібралися впритул до кордонів Литви. Росія демонструє свою здатність одночасно використовувати військові та невійськові засоби, включаючи проведення кібератак та інформаційної війни. Крім того, прямий і опосередкований негативний вплив на безпеку Литви мають такі проблеми як тероризм, потоки нелегальної міграції та гуманітарні кризи.
«Біла книга» констатує, що основним принципом обороноздатності Литви є повна і безумовна оборона. Це означає, що для захисту держави будуть використані всі національні ресурси, і що кожен громадянин, і вся нація чинитимуть опір агресору усіма способами, які міжнародним правом визначені як законні. Литва захищатиме свій суверенітет і буде протистояти будь-якій агресії, незалежно від союзників і не чекаючи на їх підтримку.
Особлива увага у документі звертається на розвиток співробітництва між Росією та Білоруссю, військова інтеграція яких практично завершена. Збройні сили обох держав повністю сумісні, синхронізовані командування і контроль над регіональним угрупованням військ РФ РБ, спільна система протиповітряної оборони продовжує розвиватися, проводяться спільні маневри.
У контексті зростання російської військової загрози «Біла книга» дає оцінку агресивним діям РФ, з врахуванням досвіду конфліктів у Південній Осетії та на Донбасі, прогнозуючи можливий сценарій розвитку ситуації стосовно Литви. Постійна присутність біля її кордонів російських армійських підрозділів високої готовності дозволяє зробити висновок, що військовий конфлікт буде раптовим, з дуже коротким періодом раннього попередження. В силу цих причин час реагування є найважливішим фактором, тому Литві необхідно зміцнювати свою оборонну спроможність. Збройні сили країни повинні вміти протистояти як звичайним військовим загрозам, так і діям нерегулярних збройних формувань. Структура ЗС Литви вже сьогодні має відповідати структурі військового часу, щоб забезпечити найбільш ефективну підготовку і максимально оперативну відповідь на агресію.
Слід зазначити, що Вільнюс почав вносити корективи у свою оборонну політику ще раніше, під впливом подій на сході України. У лютому 2015 р. Державна рада оборони Литви прийняла рішення про доцільність відновлення загального військового обов’язку, який був скасований у 2008 р. На підставі цього рішення президент Литви Даля Грібаускайте підписала закон про тимчасове, протягом п’яти років, відновлення військової служби за призовом. Влітку 2016 р. був прийнятий новий закон, який встановлював змішану модель комплектування Збройних сил країни. Щорічно на військову службу планується призивати 3,5-4 тисячі осіб. В оборонному відомстві розраховують, що такий підхід дозволить сформувати відповідний резерв і заповнити вакантні посади в армії. До того ж змішана модель, коли призовники проходять службу поряд з професіоналами, зміцнює зв’язок між суспільством і військовими. Це допомагає краще зрозуміти необхідність підготовки до оборони, яка є найбільш ефективним засобом стримування. У прес-службі МНО зазначають, що, згідно з опитуваннями, відновлення загального військового обов’язку підтримує 68 % населення а 75 % жителів Литви схвалює проходження служби своїми рідними і близькими.
Важливою частиною стратегії Литви у сфері національної безпеки є збільшення оборонного бюджету, кошти з якого скеровуються на закупівлю нових зразків озброєння, поліпшення інфраструктури та інші аспекти модернізації армії. В цілому, за період 2014-2017 рр. витрати на оборону збільшилися більш ніж у два рази, що дозволило Литві потрапити в топ-10 країн-членів НАТО у цій категорії. А у 2016 р. інвестиції в модернізацію ЗС були найбільшими в рамках Альянсу. У 2017-2022 рр. на зміцнення військового потенціалу ЗС буде витрачено понад 2,5 млрд. євро. На 2018 р. оборонний бюджет Литви визначений у розмірі 2,06 % ВВП (873 млн. євро). Розподіл коштів цього бюджету відбувається згідно зі стандартами НАТО: не більше 50 % виділяється на особовий склад та не менше 20 % — на закупівлю озброєння і військової техніки.
З метою зробити витрати на оборону максимально прозорими і ефективними, у січні 2018 р. на базі кількох департаментів МНО та Департаменту матеріальних ресурсів ЗС було створене Агентство оборонних ресурсів (АОР), яке відповідає за управління закупівлею озброєнь та іншими проектами[3]. Цього року АОР планує витратити майже 265 мільйонів євро на закупку вантажних автомобілів, запасних частин для транспорту, контейнерів, боєприпасів, товарів для індивідуального захисту військових, палива, продуктів харчування, одягу, а також на ремонт військової техніки та на оренду транспорту.
Оскільки Литва не виробляє власної зброї та військової техніки, то контракти з іноземними компаніями укладались за підтримки НАТО та Оборонного фонду при МВС Литви. Найбільшою покупкою за останній час став контракт на поставку норвезьких пересувних зенітно-ракетних комплексів середньої дальності «NASAMS» на суму понад 110 мільйонів євро.
У рамках військової реформи на початку 2018 р. Об’єднаний штаб ЗС Литви перетворений в Штаб оборони. Новий орган управління збереже всі функції свого попередника з оперативного планування, координації спільних операцій, планування заходів оперативної підготовки. Штаб оборони буде здійснювати розробку концептуальних документів та плану оборони. Крім того, цей орган управління буде брати безпосередню участь у процесі стратегічного планування оборони: розробляти короткострокові, середньострокові і довгострокові плани, плани розвитку ЗС, консолідувати їх діяльність і розподіляти виділені ресурси. За словами начальника Штабу оборони генерал-майора Віталіюса Вайкшнораса, командувач ЗС Литви тепер матиме інструмент, який допоможе йому не тільки більш ефективно управляти військами, але й консультувати політичне керівництво держави з оборонних питань.
З метою посилення захисту кіберпростору були сформовані три нові структурні підрозділи, підпорядковані МНО. Минулого року у підпорядкування МНО була передана компанія «Infostruktūra», яка володіє державною мережею передачі даних. Національний центр кібербезпеки (НЦК) при МНО став єдиним державним органом у системі оборони країни, що забезпечує моніторинг, контроль за реалізацією необхідних вимог безпеки та управління кіберінцидентами. Він має розробляти і подавати пропозиції МНО з організаційних і технічних вимог кібербезпеки, що пред’являються до державних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури. Крім того, НЦК буде здійснювати моніторинг державних інформаційних ресурсів на предмет їх відповідності цим вимогам, аналізувати ситуацію у сфері кібербезпеки, розробляти плани кіберзахисту критично важливих об’єктів інфраструктури. Формування національної політики в області комунікаційних та інформаційних систем і кіберзахисту покладено на Департамент кібербезпеки та інформаційних технологій МНО. Раніше деякі з цих функцій виконувало МВС.
Основу бойового потенціалу Сухопутних військ ЗС Литви становила 1-ша механізована бригада «Залізний вовк», яка періодично бере участь в операціях з посилення колективної безпеки Альянсу. У 2016 р. почалося створення 2-ої механізованої бригади «Жемайтія», раніше розформованої з фінансових причин. Вона буде дислокована на заході країни (на кордоні з Калінінградською областю Росії). У разі війни на базі резерву планується розгортання 3-ї механізованої бригади «Аукштайтія»[7].
Складовою частиною Сухопутних військ ЗС Литви з 2003 р. є Добровольчі сили національної оборони (ДСНО) — війська територіальної оборони. Їх основне завдання підготовка резервістів, а у разі виникнення кризових ситуацій — охорона і оборона стратегічних об’єктів та інфраструктури країни. Крім того, на підрозділи ДСНО може бути покладене завдання щодо прийому і забезпечення частин НАТО, які прибуватимуть до Литви у випадку виникнення загрози збройної агресії з боку інших держав. ДСНО налічують в своєму складі близько 500 професійних військовослужбовців і 4800 добровольців, які регулярно залучаються на обов’язкові збори[8]. Територія країни розподілена на 6 округів територіальної оборони, їх штаби розміщені у Вільнюсі, Каунасі, Клайпеді, Шяуляї, Алітусі та Паневежисі. У кожному окрузі дислокується до десяти піхотних рот і підрозділів забезпечення. У Клайпеді також знаходиться драгунський навчальний батальйон імені князя Бутігейдіса, призначений для підготовки добровольців і військовослужбовців резерву та надання допомоги цивільному населенню в разі потреби. Підрозділи ДСНО мають на озброєнні як стрілецьку зброю, так і засоби боротьби з броньованою технікою противника. Беручи до уваги характер сучасних загроз, литовські «територіали» готуються боротися з ворогом в умовах неконвенціональної війни. Так, у березні 2017 р. у ході організованих у Німеччині військових навчань «Allied Spirit VIII» підрозділ ДСНО спільно з 19-ою групою сил спеціального призначення Національної гвардії США відпрацьовував тактику ведення партизанських дій.
Ще одним елементом системи територіальної оборони Литви є громадська воєнізована організація — Союз литовських стрільців (СЛС), покликана навчати цивільне населення методам самооборони. СЛС, як народне ополчення, виник у 1919 р. під час радянсько-литовської війни. У міжвоєнній Литві організація користувалася популярністю і мала у своїх лавах понад 60 тисяч членів (литовців, білорусів і росіян). Після анексії країни СРСР у 1940 р. СЛС був заборонений, а більшу частину його учасників репресували. У повоєнні роки члени СЛС боролися з радянською владою у партизанських загонах так званих «лісових братів». СЛС відродили у 1989 р., сьогодні він налічує більше 10 тисяч членів (в основному, чоловіки у віці 40-50 років). Ядро організації складають колишні військові, багато хто з них пройшов війну в Афганістані у складі Радянської армії. Члени СЛС мають особисту зброю і військову уніформу, щотижня проводять навчання. Основною метою СЛС є підтримка регулярної армії у разі російської агресії. Чисельність організації стала зростати після подій на сході України. За словами одного з активістів СЛС, «українців застали зненацька. З нами такого не трапиться, ми готові до всього».
Володимир Паливода,
головний консультант
відділу проблем національної безпеки
Національного інституту стратегічних досліджень