Росія в сухопутній війні починаючи з вересня минулого року демонструє повну і стійку втрату стратегічної ініціативи — генерал Забродський
Розгляд результатів останнього року війни неможливий без розуміння масштабів територіальних здобутків або втрат для обох сторін. Об’єктивно, через рік від повномасштабного вторгнення противник контролює приблизно втричі більшу територію України ніж до 24 лютого. Але, як і в багато чому іншому, значимість можна побачити лише в порівнянні. Суть полягає в тому, що російські окупаційні війська контролювали до середини року територію вп’ятеро більшу. Таке суто матеріальне вираження ступеню успішності не є чимось привнесеним, а чітко відображує правильність і послідовність в прикладанні Україною і її Збройними Силами воєнних зусиль.
Крім іншого територіальні надбання і втрати у війні з’являються лише в результаті спланованих і продуманих операцій і стратегічних дій. В цьому розумінні календарний рік переконливо продемонстрував перевагу національного воєнного мистецтва.
Про це в статті для UTS написав перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки генерал-лейтенант Михайло Забродський — повну версію статті можна прочитати в журналі UTS #2.
В квітні минулого року, в результаті вдалої оборонної операції сил оборони України противник був вимушений відступити від Києва. Напівпереможний російський марш за двома оперативними напрямками закінчився значними втратами і відступом за межі території України по обох берегах річки Дніпро. І беззмістовний російський слоган: “повторимо якщо потрібно”, тут виглядає явно непереконливо. В сенсі – повторити то звісно можна спробувати, але результат для росіян вочевидь буде ще більш невтішним.
З середини літа Збройними Силами України була знята безпосередня загроза захоплення Харкова і створені певні умови для осіннього наступу у північному і північно-східному напрямках. До цього, протягом майже п’яти місяців містом і прикордонною областю намагалося оволодіти угруповання російських військ, яке в окремі моменти часу перевищувало чисельність захисників в три рази і більше.
Перенос противником з початку літа основних зусиль на східний напрямок дозволив йому подальші успішні дії по оволодінню територією Луганської області. Українські війська залишили оперативний район з центром Лисичанськ- Сєверодонецьк. Втім всі спроби оперативного оточення угруповання українських військ виявилися для противника марними. Оперативний відхід був виконаний майже бездоганно.
Результатом осіннього наступу Збройних Сил на півдні стало залишення противником оперативного плацдарму на лівому березі річки Дніпро. В оперативному плані це надовго позбавило росіян будь яких перспектив по широко анонсованому подальшому оволодінню Миколаєвом і Одесою.
Наступ Збройних Сил України на північному сході примусив росіян до відводу військ на рубіж річки Оскіл. Крім завданих противнику втрат, результатом наступальної операції стало зняття загрози глибоко охоплення Слов’янська з півночі і повний контроль за стратегічною трасою М03.
З точки зору стратегії, російські війська почали рік із амбітних масштабних дій на п’яти стратегічних напрямках від Чорноморського узбережжя до Полісся. З середині року вони були вимушені обмежитися лише трьома: українське Північне Приазов’я, Донбас і Слобожанщина. Наразі – мають лише один, східний. Імовірні активні наступальні дії росіян в інших регіонах через рік війни залишаються поки лише предметом для аналізу, припущень і обговорення в колах експертів.
Який висновок можна зробити на основі такого узагальненого переліку подій календарного року війни? З військової точки зору він може бути лише єдиним. Російська сторона в сухопутній війні починаючи з вересня минулого року демонструє повну і стійку втрату стратегічної ініціативи. Відчайдушні спроби перехопити її, або щонайменше оголосити про її повернення, наступальними діями в районі Бахмута і Соледару скоріш за все залишаться марними.