ПЕРИПЕТІЇ РЕФОРМИ ОПК. ПІКЛУВАННЯ ПРО ДЕРЖАВУ ЧИ БОРОТЬБА ЗА «ВИЖИВАННЯ»?

Протягом останнього часу спостерігається суттєва «активізація» ініціатив чиновників від влади (особливо на тлі публікацій у ЗМІ щодо фактів використання «сірих» схем закупівлі комплектуючих виробів для військової техніки) щодо шляхів реформування оборонно-промислового комплексу України.

Йдеться насамперед про існуючи проблеми щодо формування державної військово-промислової та військово-технічної політики, виконання державного оборонного замовлення, неефективності управління суб’єктами господарювання державного сектору економіки, відсутності державної підтримки інноваційного розвитку та експортного потенціалу підприємств галузі та іншого.

І хоча більшість із зазначених проблем та шляхів їх розв’язання неодноразово протягом принаймні останніх двох років піднімалися (презентувалися законопроекти) експертами та керівниками підприємств різних форм власності та громадських організацій, в уряді та парламенті саме зараз «розродилися» чисельними ініціативами щодо «порятунку ситуації».

На жаль, їх аналіз вказує на відсутність експертної оцінки ситуації, виявлення причин, що заважають розв’язанню проблем, та науково-обґрунтованих пропозицій, які б базувалися не на принципі «у Радянському Союзі такого не було», а на кращому світовому досвіді та шляхах його досягнення.

У зв’язку з цим дуже хотілося б почути від авторів законопроекту № 10248 та ініціаторів розпочати «протягом 10 днів» міжнародний аудит ДК «Укроборонпром» «протягом 10 днів» відповіді на наступні запитання.

  1. Чому протягом трьох років урядом не виконувались вимоги Стратегії реформування Сектору безпеки і оборони щодо визначення центрального органу виконавчої влади (ЦОВВ), відповідального за формування і реалізацію державної військово-промислової політики? Чому, уряду знадобилось аж дев’ять місяців (!) та «скандал навколо Укроборонпрому» у ЗМІ, щоб виконати аналогічні вимоги Закону України «Про національну безпеку України» і нарешті покласти цю функцію хоча б на Мінекономрозвитку (МЕРТ)?
  2. Чому, очолюючи Наглядову раду «Укроборонпрому» протягом декількох років, її колишній голова і керівник профільного парламентського комітету Сергій Пашинський – один із авторів законопроекту, — не забезпечив виконання однієї із головних функцій вищого органу управління концерном – затвердження Стратегії розвитку концерну та його підприємств? Чому за останні п’ять років уряд так і не призначив власного представника у Наглядовій раді «Укроборонпрому» і таким чином де-юре і де-факто самоусунувся від участі в управлінні концерном? Обізнані експерти добре знають, що призначення за квотою уряду до складу Наглядової ради держконцерну громадянина США пана Ентоні Тетера, скоріше була миротворча пропозиція Банкової, яка враховувала також і пропозиції США. І саме принципова позиція цієї людини мала б стати гарним прикладом «незалежності» членів Наглядової ради концерну.
  3. Чому в Україні й досі відсутня програма імпортозаміщення із цільовим фінансуванням з державного бюджету та визначенням дієвих механізмів подолання проблеми, що могло б не лише зняти чимало спірних питань стосовно порядку забезпечення ЗСУ запчастинами та комплектуючими іноземного виробництва, а позбавило б нечесних на руку ділків спокуси отримання невиправданої «винагороди» за рахунок коштів державних підприємств? До речі, в Росії, яка має значно більший відсоток замкнутих циклів при виробництві ОВТ, програма імпортозаміщення була затверджена негайно після припинення ВТС з Україною.
  4. Чому, повідомивши суспільству ще у червні 2018 року про схвалення міністром оборони України дорожньої карти щодо переходу на конкурентні процедури при закупівлі озброєнь і військової техніки (ОВТ), переважна більшість процедур досі здійснюється у «закритому режимі», а громадськості навіть не відомо, чи розроблені оборонним відомством до теперішнього часу процедури проведення таких конкурентних закупівель? І посилання на закони про держоборонзамовлення (ДОЗ) та державну таємницю тут недоречні, бо оборонним відомством до парламенту досі відповідні пропозиції не подавались.
  5. Чому, посилаючись на нібито положення Закону України «Про національну безпеку України» автори законопроекту №1024 пропонують покласти на ЦОВВ, що має бути утворено, не лише функції розробки та реалізації військово-промислової політики, що дійсно передбачено згаданим законом, а й функції з управління майном державних підприємств ОПК? І при цьому нехтуються не лише пропозиції Організації з економічного розвитку та співробітництва, а і положення схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 року Стратегії підвищення ефективності управління суб’єктами господарювання державного сектору економіки в частині необхідності розділення функцій держави регулятора (розробника та реалізації політики) та держави — власника (органу управління майном). Саме реалізація цього принципу (чи то через створення замість «Укроборонпрому» керуючої компанії (наприклад, у формі НАК), чи то шляхом утворення державного агентства з передачею йому функцій управління держпідприємствами) має забезпечити неупереджений підхід ЦОВВ — регулятора до суб’єктів господарювання в ОПК будь-якої форми власності. Проте здається сьогодні серед чинних політиків не багато тих, хто має бажання розробляти програмні та нормативно-правові документи для галузі без отримання права безпосереднього впливу на господарську діяльність державних підприємств, у тому числі й розподіл грошових потоків та розподіл майна.
  6. Чому 15 травня 2019 року прем’єр-міністр доручає «Укроборонпрому» протягом 10 днів завершити процедури з відбору компанії для проведення міжнародного фінансового аудиту концерну, за який до речі, держава (державні підприємства) мають сплатити близько 5 млн євро?

Чи розуміють в уряді завдання міжнародного фінансового аудиту, чи здійснена підготовка підприємств для його проведення за міжнародними стандартами, чи врегульовані усі питання доступу іноземних фахівців до необхідної їм інформації і чи визначений її перелік?

Яка мета проведення такого «публічного» аудиту оборонних підприємств? Показати «відкритість» оборонних підприємств? Кому — міжнародним компаніям, іноземним країнам, у тому числі Росії, потенційним інвесторам, партнерам чи замовникам української продукції?

Чи не завдасть такий поспішний крок шкоди не лише воєнній, а і економічній безпеці України, і чи не є його іншою (окрім «очищення старої влади») метою – зменшення вартості активів перед «можливою» приватизацією? А останнє безумовно вигідно як іноземним, так і вітчизняним майбутнім «приватизаторам». За висновком фахівців з економіки підприємств, провідні аудиторські компанії залучають здебільшого (але не лише) перед виходом підприємств на ІРО (розміщенням акцій на біржах). Проте такому аудиту передує ретельна підготовка підприємств, бо негативний результат влаштує тільки аудитора та конкурентів, а іміджу підприємства чи державі – лише завдасть шкоди.

Чи використані можливості контролюючих та правоохоронних органів України, а також повноваження Кабінету міністрів, Наглядової ради та керівництва держконцерну для проведення внутрішнього аудиту (у тому числі інвентаризації майна) державних оборонних підприємств, і чи доведено до логічного завершення правоохоронними і судовими органами досудові розслідування по фактам вже виявлених протиправних дій окремих керівників?

До речі, чому урядом досі практично не розпочато виконання Рішення РНБОУ від 15 березня 2019 року, введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2019 року щодо проведення огляду оборонно- промислового комплексу України. Чому, всупереч Закону України «Про національну безпеку України» Уряд до цього часу навіть не затвердив (або не оприлюднив, що затвердив) порядок проведення такого огляду? Замість цього ми чуємо лише постійні згадки про «поліграф», які має врятувати оборонку.

Без сумніву більшість експертів знають відповіді на ці та інші питання. Але, хотілося щоб і ті хто найближчим часом буде приймати рішення щодо реформування ОПК, також їх отримали. Інакше старих помилок не уникнути.

І на остаток. Нині всупереч Конституції України і лише з-за однієї строки у Статуті «Укроборонпрому», затвердженому урядом, генеральний директор ДК «Укроборонпром» призначається на посаду та звільняється Президентом України, хоча органом управління концерном за законом є Кабінет Міністрів України.

Враховуючи це, негативну практику фактичного самоусунення уряду протягом усього часу існування концерну від оперативного управління ним, а також беручи до уваги конституційні повноваження Кабінету міністрів України щодо забезпечення ЗСУ та інших військових формувань (оборони України), новому Президентові України напевно слід визначитись щодо розмежування повноважень між ним і урядом в частині призначення керівника «Укроборонпрому», а відтак і здійснення оперативного управління держконцерном. При цьому не слід забувати, що у глави держави є найбільш вагомий інструмент для здійснення контролю та координації діяльності у сфері безпеки і оборони – Рада національної безпеки і оборони України, рішення якої, введені в дію указами президента носять обов’язковий до виконання характер.

А усім ініціаторам «перетворень ОПК» слід дбати не про власне майбутнє, а про майбутнє держави.

 

Сергій Петров,

експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

Поделиться публикацией