ВСЕОХОПЛЮЮЧА ОБОРОНА УКРАЇНИ: НА ЧАСІ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ КЕРІВНИЦТВА НЕЮ З ВТІЛЕННЯМ ПІДХОДІВ НАТО

Аналізуючи уроки розпочатої у 2014 р. російської агресії проти України, слід констатувати, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи сектору безпеки і оборони та населення виявилися неготовими до ефективної оборони в умовах «гібридного» характеру згаданої агресії. З урахуванням цього у 2015 р. було задекларовано перегляд концепції оборони України та втілення нових методів керівництва обороною [1]. Однак, вказані проблемні питання залишаються до кінця невирішеними і вкрай актуальними.

Набутий досвід підводить до висновку, що протидія російській «гібридній» агресії має бути також «гібридною». І саме на це спрямована нещодавно затверджена Президентом України Стратегія воєнної безпеки України, зокрема передбачений нею перехід на сучасну модель всеохоплюючої оборони та створення системи об’єднаного керівництва її підготовкою та веденням на засадах принципів і стандартів НАТО [2]. Вказане визначено пріоритетами у реалізації державної політики у сфері воєнної безпеки держави. Їх реалізація забезпечить мобілізацію всього воєнного, економічного, соціального, іншого потенціалу держави для її всеохоплюючої оборони при належному демократичному цивільному контролі над силами оборони України.

Саме тому 12 травня 2021 р. на Всеукраїнському форумі «Україна 30. Безпека країни» у доповіді Головнокомандувача Збройних Сил України Р.Хомчака зокрема наголошувалося на пріоритетності запровадження об’єднаного керівництва обороною та формування системи такого керівництва обороною держави [3, слайд 5].

Проте, за результатами аналізу законодавства з питань оборони, низки монографій [4, 5, 6] та інших наукових праць, військових стандартів [7] та словника [8] слід констатувати, що у них наразі відсутні положення щодо створення і функціонування системи об’єднаного керівництва підготовкою та веденням всеохоплюючої оборони України. А у проєкті Стратегічного оборонного бюлетеня України йдеться про формування лише однієї із її складових – системи об’єднаного керівництва силами оборони та військового управління у Збройних Силах (ЗС) України.

І це є головними проблемами на шляху впровадження системи об’єднаного керівництва обороною України, про що нами наголошувалося на Міжвідомчій науково-практичній on-line конференції «Уроки збройної агресії Росії проти України — воєнно-стратегічні аспекти», яка відбулася 29 квітні 2021 р. у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського.

У даному контексті слід насамперед звернути увагу на певну колізію у чинному законодавстві. До нього у 2018 р. було внесено положення щодо утворення в особливий період вищого колегіального стратегічного органу воєнного керівництва обороною держави [9]. Тоді значна частина українських експертів та західні фахівці виступали проти цієї новели з огляду на неприйнятність здійснення колегіального керівництва стратегічним застосуванням сил оборони, невідповідність такого керівництва «гібридному» характеру агресії РФ, стандартам НАТО і невизначеність змісту поняття «воєнне керівництво обороною».

До того ж, в інших законах [10, 11] залишилися норми щодо Ставки Верховного Головнокомандувача — рудименту радянських часів — вищого колегіального органу воєнного керівництва обороною держави, який виключно в особливий період має забезпечувати здійснення Президентом України стратегічного керівництва лише ЗС України та іншими військовими формуваннями і правоохоронними органами, а не обороною держави в цілому.

Враховуючи наведене та те, що координацію і контроль за виконанням завдань з питань впровадження об’єднаного керівництва всеохоплюючої оборони держави здійснюватиме Рада національної безпеки і оборони України [2], доцільно вилучи із законодавства положення щодо утворення раніше згаданих колегіальних органів. Замість них пропонується внести на початку частини третьої статті 2 Закону України «Про оборону України» положення такого змісту: «Президент України здійснює керівництво обороною України».

При цьому непотрібним вбачається створення нового, очолюваного Президентом України допоміжного органу з питань керівництва обороною держави. Доцільнішим, на нашу думку, є внесення необхідних змін до законодавчих актів, що визначатимуть повноваження, основні функції та завдання і, головне, відповідальність основних суб’єктів, які братимуть участь у забезпеченні згаданого керівництва, а також визначення і використання при формуванні системи такого керівництва декількох основних схем його організації.

Крім того, положення стосовно впровадження об’єднаного керівництва всеохоплюючою обороною держави слід внести до стратегічних цілей, завдань і заходів, які визначатимуться у проєкті Стратегічного оборонного бюлетеня України, а також організувати проведення у стислі терміни наукових досліджень питань, пов’язаних із запровадженням та функціонуванням такого керівництва.

Оскільки обов’язковою складовою державного керівництва у будь-якій сфері є відповідне планування у ній, першою складовою керівництва підготовкою оборони держави варто вважати керівництво плануванням у сфері оборони. Це планування, зокрема відповідно до засад планування у сферах національної безпеки і оборони [9], має включати, на нашу думку, зокрема наступні види планування.

Насамперед це оборонне планування [9]. Воно здійснюється з метою забезпечення обороноздатності держави шляхом визначення пріоритетів і напрямів розвитку сил оборони, їх спроможностей, озброєння та військової техніки, інфраструктури, підготовки військ (сил), а також розроблення відповідних концепцій, програм і планів з урахуванням реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та фінансово-економічних можливостей держави. Важливою складовою оборонного планування також є планування закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення

Основними документами оборонного планування є результати проведення оборонного огляду, Стратегія воєнної безпеки України, Стратегічний оборонний бюлетень України, Держпрограма розвитку ЗС України, Державна цільова оборонна програма розвитку озброєння та військової техніки, плани генерування військ (сил та засобів) усіх складових сил оборони, трирічні та річні плани закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення, інші програми та плани з питань оборони.

Наступним видом планування в сфері оборони є планування оборони держави  [4, 9, 12]. До його документів зокрема належать план оборони України, що містить невоєнні заходи з протидії «гібридній» агресії (політичні, економічні, соціальні, наукові, науково-технічні, інформаційні, правові, організаційні і т. ін.) [10], а також Стратегічний замисел застосування ЗС України, інших складових сил оборони (СО) з відсічі збройній агресії (далі — Замисел застосування СО) та Стратегічний план застосування ЗС України, інших складових сил оборони з відсічі збройній агресії, в якому зокрема міститимуться також плани застосування сил територіальної оборони та сил руху опору (далі — План застосування СО) [13], тобто визначатимуться переважно воєнні заходи з протидії згаданій агресії.

Окремим видом планування в сфері оборони держави варто вважати планування у галузі мобілізаційної підготовки та мобілізації [14], головним документом якого наразі є мобілізаційний план України на особливий період.

Крім того, ще одним видом планування у сфері оборони є сенс розглядати планування у галузі оборонно-промислового комплексу (ОПК) [9]. До його документів зокрема належать результати проведення огляду цього комплексу, Стратегія розвитку ОПК України і Державна цільова програма реформування та розвитку ОПК.

Важливим окремим видом планування у сфері оборони доцільно вважати планування у сфері оборонних закупівель [15]. Основними його документами є зведений трирічний план закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями (далі – зведений план закупівель ТРПОП), а також трирічні та річні плани закупівель ТРПОП державних замовників (далі — плани закупівель ТРПОП держзамовників).

Нарешті відомо, що планування у сфері оборони відбувається з урахуванням наявних фінансових ресурсів. Тому важливим самостійним його видом доцільно вважати відповідне бюджетне планування у сфері оборони. Маються на увазі зокрема положення Бюджетної декларації та законів про Державний бюджет України, які стосуються видатків на забезпечення оборони України.

Таким чином, керівництво підготовкою оборони держави насамперед включатиме керівництво:

оборонним плануванням;

плануванням оборони держави;

плануванням у галузі мобілізаційної підготовки і мобілізації;

плануванням у галузі ОПК;

плануванням у сфері оборонних закупівель;

відповідним бюджетним плануванням;

генеруванням (формуванням, підготовкою і забезпеченням) військ (сил та засобів) усіх складових сил оборони, необхідних для виконання Плану застосування СО, яке є новою складовою планування, що має відбуватися відповідно до стандартів  НАТО.

Своєю чергою керівництво веденням оборони держави насамперед передбачає здійснення керівництва виконанням плану оборони України, Плану застосування СО, мобілізаційного плану України на особливий період, Плану закупівель ТРПОП та інших планів під час відсічі збройній агресії.

Основними суб’єктами, які братимуть участь у забезпеченні здійснення Президентом України об’єднаного керівництва обороною держави, є Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністр оборони України та очолюване ним Міністерство оборони України, Міністерство економіки (Мінекономіки) України, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості (Мінстратегпром) України, Міністерство фінансів (Мінфін) України, Головнокомандувач Збройних Сил України, Генеральний штаб Збройних Сил України та Командувач об’єднаних сил. Варто зазначити, що ці суб’єкти одночасно є як основними суб’єктами, так й об’єктами у згаданого керівництві. Особливу роль у ньому відіграє Верховна Рада України.

Основними об’єктами в системі об’єднаного керівництва обороною держави є види та окремі роди військ (сил) ЗС України, сили та засоби інших складових сил оборони, центральні органи виконавчої влади, державні органи і органи місцевого самоврядування, що залучаються до виконання завдань з оборони держави, а також підприємства, установи та організаціє, які здійснюють діяльність у царинах мобілізаційної підготовки, мобілізації та ОПК.

З огляду на зазначене, при запровадженні об’єднаного керівництва обороною України доцільно, застосовуючи метод декомпозиції таких складних, ієрархічних і багаторівневих державних управлінських систем, передбачити формування у ній (як мінімум) двох дещо відмінних за функціями, складом відповідних суб’єктів та об’єктів підсистеми/схеми організації такого керівництва.

Першою з них є сенс визначити схему організації об’єднаного керівництва підготовкою оборони, а другою – схему організації об’єднаного керівництва веденням оборони. У кожній з цих схем пропонується мати декілька відносно окремих вертикалей керівництва з боку Президента України, необхідних для реалізації ним як загальних повноважень з керівництва обороною, так і специфічних повноважень Верховного Головнокомандувача ЗС України при підготовці та веденні всеохоплюючої оборони.

При цьому важливо забезпечити здійснення належного демократичного цивільного контролю над силами оборони, а також імплементацію принципів НАТО, на яких ґрунтується керівництво та управління цими силами. Мається на увазі зокрема розмежування повноважень, основних функцій і завдань та відповідальності основних суб’єктів та об’єктів системи об’єднаного керівництва підготовкою та ведення оборони, пов’язаних із здійсненням:

воєнно-політичного та адміністративного керівництва і управління силами оборони чи  безпосереднього військового керівництва і військового управління (командування) ними;

оборонного планування, насамперед формування державної політики у визначених сферах або реалізації цієї політики і відповідних документів оборонного планування;

планування оборони, зокрема стратегічного планування застосування сил оборони, сил територіальної оборони та сил руху опору чи  керівництва та управління застосуванням вказаних сил;

планування оборонних закупівель або реалізації таких закупівель;

генерування військ (сил та засобів) сил оборони, сил територіальної оборони та сил руху або їх застосування.

Першою складовою об’єднаного керівництва обороною держава є схема організації об’єднаного керівництва підготовкою всеохоплюючої оборони.

До переліку основних суб’єктів, які забезпечуватимуть діяльність Президента України у ній, пропонується включити Раду національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністра оборони України та очолюване ним Міністерство оборони України, Головнокомандувача ЗС України, Генеральний штаб ЗС України, Мінекономіки України,  Мінстратегпром України та Мінфін України.

У цій схемі Президент України здійснює загальне керівництво підготовкою оборони держави, у т.ч. затверджує відповідні документи з планування у сфері оборони.

Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України зокрема:

координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері оборони у мирний час;

затверджує результати проведення оборонного огляду та огляду ОПК;

схвалює Стратегію воєнної безпеки України, Стратегічний оборонний бюлетень України, Державну програму розвитку ЗС України, програми розвитку інших складових сил оборони, Стратегію розвитку ОПК України, а також основні показники закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями, зміни до них, на плановий бюджетний період та орієнтовні показники обсягів закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями на наступні за плановим два бюджетні періоди;

розглядає пропозиції до проєкту Закону України про Державний бюджет України та до Бюджетної декларації по статтях, пов’язаних із забезпеченням оборони України.

Задіяна у цій схемі і Верховна Рада України, яка, серед іншого: затверджує Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням оборони України, а також вносить зміни до них та здійснює контроль за їх виконанням. При цьому комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки попередньо погоджує зведений план закупівель ТРПОП та плани закупівель ТРПОП держзамовників і зміни до них.

Кабінет Міністрів України (КМУ), з урахуванням повноважень [9, 10, 15, 16]:

визначає порядок проведення  оборонного огляду та огляду ОПК, організовує, контролює, попередньо схвалює результати проведення цих оглядів та вносить звіти про результати згаданих оглядів на розгляд і затвердження РНБО України;

розглядає Стратегію воєнної безпеки України, Стратегічний оборонний бюлетень України, Державну програму розвитку ЗС України та Стратегію розвитку ОПК України і вносить ці документи до РНБО України;

затверджує структуру плану оборони України, визначає порядок його розроблення і подає Президентові України цей план;

організовує розроблення мобілізаційного плану України на особливий період та подає його Президентові України;

затверджує Державну цільову оборонну програму розвитку озброєння та військової техніки, Державну цільову програму реформування та розвитку ОПК;

є головним органом у сфері планування оборонних закупівель, зокрема затверджує зведений план закупівель ТРПОП та внесення змін до нього, а також схвалені рішенням РНБО України основні показники закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями, зміни до них, на плановий бюджетний період та орієнтовні показники обсягів закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями на наступні за плановим два бюджетні періоди;

організовує розроблення і виконання інших програм (планів) з питань оборони;

розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проєкти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України зокрема по статтях, пов’язаних із забезпеченням оборони України, забезпечує виконання цих статей.

Міністерство оборони України має, крім іншого, забезпечуватиме:

організацію та проведення оборонного огляду, розроблення і виконання Стратегії воєнної безпеки України, Стратегічного оборонного бюлетеню України, Державної програми розвитку ЗС України, Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки і плану оборони України;

виконання завдань головного органу у сфері здійснення оборонних закупівель;

здійснення генерування підпорядкованих йому військ (сил).

Своєю чергою Головнокомандувач ЗС України повинен, на нашу думку, брати участь в оборонному плануванні, а також забезпечувати реалізацію ЗС України державної політики у визначних для Міноборони сферах, виконання документів оборонного планування, організовувати генерування військ (сил та засобів) усіх складових сил оборони, необхідних для виконання Плану застосування СО, а також сил територіальної оборони та сил руху опору.

Генеральний штаб ЗС України здійснюватиме координацію і контроль за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони, відповідатиме, серед іншого, за розроблення Замислу застосування СО, Плану застосування СО та генерування військ (сил та засобів) усіх складових сил оборони, необхідних для виконання Плану застосування СО, а також сил територіальної оборони та сил руху опору.

Мінекономіки України зокрема забезпечує планування у галузі мобілізаційної підготовки та мобілізації, розроблення мобілізаційного плану України на особливий період.

Мінстратегпром України серед іншого здійснює планування у галузі ОПК, зокрема — проведення огляду цього комплексу, розроблення та виконання Стратегії розвитку ОПК України, Державної цільової програми реформування та розвитку ОПК і зведеного плану закупівель ТРПОП, а також виконання завдань головного органу у сфері планування оборонних закупівель.

Мінфін України розробляє проєкт Закону України про Державний бюджет України та Бюджетну декларацію, статті яких зокрема пов’язані із забезпеченням оборони України.

Враховуючи зазначене, у схемі організації об’єднаного керівництва підготовкою всеохоплюючої оборони України варто мати зокрема чотири відносно окремі вертикалі керівництва з боку Президента України.

Перша та друга з них призначена для забезпечення реалізації Президентом України загальних повноважень із керівництва у сфері оборони під час підготовки оборони.

До першої вертикалі належать: Президент України & РНБО України – КМУ – Міноборони України & Мінекономіки України & Мінстратегпром України & Мінфін України – відповідні основні об’єкти. Вона діятиме при керівництві проведенням оборонного планування, розробленням плану оборони України, плануванням у галузі мобілізаційної підготовки та мобілізації, плануванням у галузі ОПК та плануванням у сфері оборонних закупівель, тобто при керівництві плануванням переважно невоєнних заходів протидії російській «гібридній» агресії.

До другої вертикалі належать: Президент України & РНБО України – КМУ – Мінфін України & Міноборони України & Мінекономіки України & Мінстратегпром України – відповідні основні об’єкти. Метою її функціонування є забезпечення керівництвом забезпеченням належного фінансування потреб оборони держави зокрема при розробленні та схваленні Бюджетної декларації, проєктів законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України по статтях, пов’язаних із забезпеченням оборони України. Участь у цій діяльності бере також Верховна Рада України.

Третя та четверта вертикалі забезпечуватимуть виконання Президентом України специфічних повноважень Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України при підготовці оборони.

До третьої входять: Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗС України – Міністр оборони України & Головнокомандувач ЗС України – Генеральний штаб ЗС України – відповідні основні об’єкти. Ця вертикаль функціонуватиме при керівництві розробленням Замислу застосування СО, Плану застосування СО та планів застосування сил територіальної оборони і сил руху опору, тобто при плануванні переважно воєнних заходів протидії згаданій агресії.

До четвертої вертикалі входять: Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗС України – Міністр оборони України & Головнокомандувач ЗС України – Генеральний штаб ЗС України – відповідні основні об’єкти. Ця вертикаль використовуватиметься при керівництві процесами генерування військ (сил та засобів) усіх складових сил оборони, необхідних для виконання Плану застосування СО, а також сил територіальної оборони та сил руху опору.

 

Другою складовою об’єднаного керівництва обороною держава є схема організації об’єднаного керівництва веденням всеохоплюючої оборони.

До переліку основних суб’єктів, які забезпечуватимуть діяльність Президента України у ній, пропонується включити Раду національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністра оборони України, Головнокомандувача ЗС України та Командувача об’єднаних сил.

Президент України здійснює загальне керівництво при веденні оборони держави, у т.ч. приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію і введення воєнного стану в Україні, вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни, у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання/застосування ЗС України та інших складових сил оборони, сил територіальної оборони і сил руху опору.

Рада національної безпеки і оборони України серед іншого приймає рішення щодо питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного стану в Україні, а також координує та контролює:

переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного стану;

діяльність органів місцевого самоврядування під час введення воєнного стану;

діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії.

У цій схемі також задіяна Верховна Рада України, яка, серед іншого:

оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру;

схвалює рішення Президента України про використання ЗС України та інших складових сил оборони у разі збройної агресії проти України;

затверджує укази Президента України про введення воєнного стану в Україні та про загальну або часткову мобілізацію.

Кабінет Міністрів України, поряд із реалізацією відповідних повноважень [9, 10, 16], повинен, на наш погляд, забезпечити в межах своєї компетенції керівництво виконанням плану оборони України,  мобілізаційного плану України на особливий період і зведеного плану закупівель ТРПОП.

Міністр оборони України має організовувати, на нашу думку, керівництво виконанням плану оборони України та всебічним забезпеченням (воєнно-політичним, фінансовим, матеріально-технічним, кадровим, соціальним та ін.) застосування ЗС України, а також контролювати застосування ЗС України.

Головнокомандувач ЗС України повинен зокрема здійснювати:

безпосереднє військове керівництво ЗС України;

реалізацію Плану застосування сил оборони;

управління застосуванням сил оборони;

безпосереднє військове керівництво територіальною обороною держави та рухом опору.

Командувач об’єднаних сил має серед іншого здійснювати безпосереднє управління об’єднаними силами ЗС України та інших складових сил оборони, які передані у його підпорядкування.

З огляду на зазначене, у схемі організації об’єднаного керівництва веденням всеохоплюючої оборони України варто мати дві відносно окремі вертикалі керівництва з боку Президента України.

Перша з них призначена для забезпечення реалізації Президентом України повноважень із загального керівництва у сфері оборони при веденні оборони. До неї належать: Президент України & РНБО України & Верховна Рада України & КМУ – Міністр оборони України – відповідні основні об’єкти. При цьому реалізовуватимуться керівництво переважно невоєнними заходами з протидії російській «гібридній» агресії, які містяться у плані оборони України, мобілізаційному плані України на особливий період і планах у сфері оборонних закупівель.

Друга вертикаль забезпечуватиме виконання Президентом України специфічних повноважень Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України при керівництві під час ведення оборони шляхом застосуванням сил оборони, сил територіальної оборони та сил руху опору для відсічі збройній агресії.

До неї зокрема залучатимуться: Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗС України – Міністр оборони України & Головнокомандувач ЗС України – Командувач об’єднаних сил – об’єднані сили ЗС України , сили та засоби інших складових сил оборони, які передані у його підпорядкування. Вона використовуватиметься з початком ескалації та збільшенням масштабів російської збройної агресії, коли вживатимуться переважно воєнні заходи протидії їй шляхом застосування сил оборони відповідно до Плану застосування СО, а також сил територіальної оборони та сил руху опору. При цьому реально здійснюватиметься керівництво (управління чи військове управління) застосуванням згаданих сил.

Природно, що запропонований підхід до формування системи керівництва підготовкою та веденням всеохоплюючою обороною України не претендує на завершеність та вичерпність. Зокрема, це стосується переліку основних суб’єктів, що залучаються до такого керівництва, кількості відповідних вертикалей керівництва з боку Президента України як Глави держави чи Головнокомандувача ЗС України, зв’язків між цими суб’єктами та об’єктами тощо.

Ураховуючи викладене, з метою розв’язання згаданих раніше проблем і забезпечення створення системи об’єднаного керівництва підготовкою та веденням всеохоплюючої оборони держави, рекомендується Міністерству оборони України здійснити наступні першочергові правові та організаційні кроки.

  1. Опрацювати питання щодо підготовки пропозицій стосовно внесення в установленому порядку таких змін до законодавства:

додання на початку частини третьої статті 2 Закону України «Про оборону України» положення такого змісту: «Президент України здійснює керівництво обороною України.»;

виключення із законів України положень щодо утворення в особливий період колегіального стратегічного органу воєнного керівництва обороною держави – Ставки Верховного Головнокомандувача;

внесення необхідних змін до інших законодавчих актів, які визначатимуть повноваження, основні функції та завдання і відповідальність основних суб’єктів, що братимуть участь у забезпеченні керівництва обороною.

  1. Додати положення стосовно формування системи об’єднаного керівництва підготовкою та веденням всеохоплюючої оборони держави до стратегічних цілей, завдань і заходів, які визначатимуться у проєкті Стратегічного оборонного бюлетеня України.
  2. Врахувати зазначені положення при опрацюванні проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань національної безпеки і оборони України», який розроблятиметься за результатами проведення комплексного функціонального огляду системи оборонного менеджменту в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України [17].
  3. Передбачити при створенні системи об’єднаного керівництва підготовкою та веденням всеохоплюючої оборони держави (відповідно до методу декомпозиції таких складних, ієрархічних, багаторівневих державних управлінських систем) формування у ній двох (як мінімум) дещо відмінних за функціями і складом основних суб’єктів та об’єктів підсистем/схем організації такого керівництва: першої – з керівництва підготовкою цієї оборони, а другої – з керівництва її веденням.

Водночас доцільно, щоб кожна з них мала декілька відносно окремих вертикалей керівництва з боку Президента України, необхідних як щодо здійснення ним загального керівництва у сфері оборони, так і специфічних повноважень Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України під час підготовки та ведення всеохоплюючої оборони держави.

Для згаданих схем і вертикалей доцільно визначити перелік основних суб’єктів, що задіяні у забезпеченні керівництва обороною, їх повноваження, основні функції та завдання і відповідальність, забезпечивши при цьому належний демократичний цивільний контроль над силами оборони та імплементацію принципів і підходів НАТО, на яких ґрунтується керівництво та управління цими силами.

  1. Організувати проведення у стислі терміни наукові дослідження питань, пов’язаних із запровадженням та функціонуванням об’єднаного керівництва підготовкою та веденням всеохоплюючої оборони України.

Усвідомлюємо, що оприлюднені нами ідеї, висновки та рекомендації є певним чином дискусійними. А тому актуальні питання щодо запровадження об’єднаного керівництва підготовкою та веденням всеохоплюючої оборони держави заслуговують подальшого більш широкого та фахового обговорення.

Список літератури

  1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України». : указ Президента України від 24 вересня 2015 року № 555. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555/ 2015#Text.
  2. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 року «Про Стратегію воєнної безпеки України». : указ Президента України від 25 березня 2021 року № 121. : URL : https://www.president.gov.ua/documents/1212021-37661.
  3. Головнокомандувач ЗС України Руслан Хомчак назвав п’ять стратегічних цілей для досягнення перспективної моделі сил оборони. : Інформаційне агентство Міноборони України АрміяINFORM. URL : https://armyinform.com.ua/2021/05/ golovnokomanduvach-zs-ukrayiny-ruslan-homchak-nazvav-pyat-strategichnyh-czilej-dlya-dosyagnennya-perspektyvnoyi-modeli-syl-oborony/?utm_source=mainnews&utm_medium =article&utm_campaign=traficsource.
  4. Воєнні аспекти протидії «гібридній» агресії: досвід України : монографія / колектив авторів ; за заг. ред. А. М. Сиротенка. К. :  НУОУ ім. Івана Черняховського, 2020. С. 176.
  5. Оборонна реформа: системний підхід до оборонного менеджменту: монографія / колектив авторів; за заг. ред. А. М. Сиротенка. К. : НУОУ ім. Івана Черняховського. 2020. С. 274.
  6. Сектор безпеки і оборони України : стратегічне керівництво та військове управління : монографія / колектив авторів; за заг. ред. І. С. Руснака. К. :  ЦЗ МО та ГШ ЗС України, 2018. С. 230.
  7. Воєнна безпека. Стратегічне планування. Терміни та визначення. : Військовий стандарт ВСТ 01.004.002. (Видання 2). МОУ. 2019. : URL : https://nuou.org.ua/ assets/documents/VST_%2001-004-002_2019.pdf.
  8. Словник військових термінів та скорочень (абревіатур). : ВПК 1-00(01).01. ВНУ ГШ ЗСУ. 2020. URL : http://stratcom.nuou.org.ua/wp-content/uploads/2020/10/ slovnyk_vijskovyh_terminiv.pdf.
  9. Про національну безпеку України. : Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text.
  10. Про оборону України. : Закон України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text. Про оборону України. : Закон України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1932-12#Text.
  11. Про Збройні Сили України. : Закон України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1934-12#Text.
  12. Актуальні проблеми планування оборони України: комплексний підхід. Сиротенко А.М. та ін. : Журнал Міністерства оборони України «Наука і оборона». 2020. №1. С. 3–12.
  13. Питання Головнокомандувача Збройних Сил України. : указ Президента України від 27.03.2020. № 123. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/ 2020#Text.
  14. Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. : Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#Text.
  15. Про оборонні закупівлі. : Закон України від 17 липня 2020 року № 808-IX. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/808-20#Text.
  16. Про Кабінет Міністрів України. : Закон України від 27 лютого 2014 року № 794-VII. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-18#Text.
  17. Про затвердження Порядку проведення комплексного функціонального огляду системи оборонного менеджменту в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України : наказ Міністерства оборони України від 20.01.2021 № 14. URL : https://www.mil.gov.ua/content/mou_orders/ mou2021/14_nm.pdf.

 

Вадим Тютюнник,

позаштатний радник Центру досліджень

армії, конверсії та роззброєння

Поделиться публикацией